Розділ І
«Революція згори»: поглиблення суспільно-політичної кризи та спроби її подолання (квітень1985 – літо 1988 років)

1. «Перебудова»: що це було?

Найнебезпечнішій момент для поганого режиму – коли він починає реформуватися.

Алексіс Токвіль

Реформа – це щось невизначене, що необхідно зробити, нікому невідомо, яким чином, невідомо коли, і яке ніхто не знає, чим завершиться.

Т. М. Рид

Який дурень придумав оце слово «перебудова»?.

В. Щербицький

На початку 80-х років дедалі помітнішими ставали симптоми та прояви суспільно-політичної кризи в СРСР, що надзвичайного гостро ставило питання про необхідність реформ у всіх сферах суспільного життя. Поява на політичному олімпі М. Горбачова, який після смерті К. Черненка обійняв посаду Генерального секретаря ЦК КПРС, зародила в масах ілюзорну надію на реальність позитивних зрушень у країні. Характерними рисами іміджу нового партійного лідера були підкреслена демократичність, енергійність, рішучість, бажання і готовність іти на радикальні суспільні зміни, що вигідно контрастувало з інертністю та консерватизмом більшості його попередників. Розпочатий під керівництвом Горбачова процес оновлення одержав назву «перебудова».

Якже з’явився термін «перебудова»? За свідченням екс-голови Верховної Ради СРСР Анатолія Лук’янова, його авторство належить Ю. Андропову, який планував здійснити суспільні зміни у СРСР шляхом Китаю. На думку публіциста Отто Лациса, автором терміну «перебудова» міг бути академік Абел Аганбегян, який писав тексти для виступів М. Горбачова^[20]. Втім, авторство авторством, а суть є суттю. У рік 20-річчя перебудови журнал «Огоньок», дав дуже красномовну відповідь на те, що є сенсом і змістом «перебудови»: «Цей термін не має перекладу на інші мови, та й в російській його точний зміст не зовсім ясний. «Перебудова» – це не модернізація, не реконструкція, не реформування, не перетворення, а одночасно і те, і друге, і третє, причому проводиться незрозуміло яким чином»^[21]. Суть і зміст поняття «перебудова» за час реалізації реформ перетерпіли таку складну трансформацію, що навіть у радянсько-французькому політологічному словнику нового мислення, який побачив світ у 1989 р. зазначається: «…серед усіх найбільш поширених сьогодні слів у світі немає, можливо, ні одного іншого з такою невизначеною суттю, з таким же розпливчатим змістом, як «перебудова»^[22].

Для розуміння феномена перебудови необхідно чітко виділити та усвідомити головні передумови її виникнення. Варто підкреслити, що цей процес був глибоко закономірним, а не випадковим: спрацював цілий комплекс факторів, які зробили цю масштабну трансформацію суспільства необхідною і можливою. Перша група факторів (симптоми системної кризи) підштовхувала до радикальних змін у суспільстві, а друга – робила можливими ці зміни, створювала сприятливий ґрунт та атмосферу для суспільних трансформацій.

Які ж фактори робили необхідним початок перебудови у 1985 році?

Міжнародна сфера:

✓ реальна загроза стадіального відставання: у той час, як світ вже вступав, у постіндустріальну стадію розвитку, СРСР ще не пройшов індустріальної;

✓ загострення міжблокового протистояння; ескалація гонки озброєнь, що підривала економіку та посилювала соціальну напругу у державі;

✓ участь СРСР у безперспективній війні в Афганістані, яка вела до міжнародної ізоляції Радянського Союзу, значних матеріальних, демографічних та моральних втрат.

Політична сфера:

✓ підміна справжнього народовладдя формальним представництвом трудящих у Радах, обмеження їхньої реальної влади, що зумовлювали прогресуюче відчуження народу від владних структур, формування психологічного клімату колективної пасивності, утриманства, абсолютного пріоритету державних інтересів перед особистими;

✓ ігнорування принципу розподілу влад, яке мало наслідком невиправдану концентрацію влади, зловживання нею, обмеження демократичних засад;

✓ узурпація значної частини законодавчих функцій виконавчою владою, яка не дозволила створити у владних структурах системи взаємних стримувань та противаг, що мала гарантувати та забезпечити незалежність кожної з гілок влади від інших, їх взаємний контроль, а також підконтрольність їх народу, суспільству;

✓ максимальне обмеження самостійності суспільних організацій, їх фактичне одержавлення, що блокувало розбудову та розвиток громадянського суспільства;

✓ обмеження гласності та інформованості суспільства, яке не давало змоги громадянам об’єктивно оцінити розвиток суспільних процесів, здійснювати конструктивний діалог з владою, гальмувало гармонійне формування політичної свідомості;

✓ зміцнення політичного монополізму КПРС, що, незважаючи на збільшення розриву між партією та народом, фактичний застій партійної теоретичної думки, зростання у партії відсотка осіб літнього віку та інші негативні тенденції, посилювало у суспільстві недовіру до влади, потяг до подвійних стандартів та подвійної моралі.

Соціально-економічна сфера:

✓ затухаючий економічний розвиток, падіння основних економічних показників, що мало наслідком прогресуючу втрату економічних позицій СРСР на міжнародній арені, хронічне відставання від провідних капіталістичних країн за принциповими економічними показниками та серйозне загострення соціально-економічних проблем всередині держави (уповільнення темпів зростання реальних доходів населення; загострення житлової проблеми; падіння рівня охорони здоров’я тощо);

✓ розростання бюрократичного апарату, яке вело до посилення відомчої роз’єднаності та збільшення ступеня витратності виробництва;

✓ посилення деформацій структури розташування продуктивних сил, яке зумовлювало ускладнення процесу економічного управління, погіршення екологічної ситуації та певне загострення протиріч між регіонами;

✓ зростаюче домінування «зрівнялівки» в оплаті праці, що вело до катастрофічної втрати трудящими масами стимулу до праці;

✓ поглиблення кризи організації праці, яке мало наслідком необґрунтовані фінансові витрати, розбазарювання сировини, нераціональне використання робочої сили тощо;

✓ катастрофічне старіння основних виробничих фондів, що зумовлювало консервацію рутинного технологічного рівня, а відтак низький рівень продуктивності праці, погіршення якості та конкуренто здатності вітчизняної продукції на світових ринках;

✓ загострення екологічних проблем, яке призвело до різкого зростання техногенного навантаження на природу та посилення негативних процесів у демографічній сфері;

✓ спрощений підхід до вирішення національного питання, який накопичував критичну масу міжетнічних протиріч;

✓ ускладнення демографічної ситуації, що знаходило свій вияв у процесах депопуляції (зниженні природного приросту), старінні населення, деформованій структурі зайнятості робочої сили, прогресуючому падінні відсотку сільського населення у демографічній структурі тощо.

Духовна сфера:

✓ встановлення ідеологічного диктату у гуманітарній сфері, який деформував духовний розвиток суспільства, обмежував радянському народу доступ до всього масиву надбань світової культури, стримував його поступальний повноцінний культурний розвиток;

✓ блокування розвитку релігії, яке було суттєвим порушенням прав людини, визнаних усією світовою спільнотою;

✓ посилення процесу русифікації, що гальмувало розвиток мов народів СРСР, а відтак суттєво стримувало поступ національних культур та формування національної свідомості.

Якщо перераховані процеси та явища свідчили про нагальну необхідність глибоких суспільних змін в СРСР у середині 80-х років, то цілий комплекс факторів у цей час робив таку трансформацію можливою:

✓ міжнародна розрядка 70-х років, Гельсінський процес надали імпульсу більш тісним та інтенсивним міждержавним контактам, започаткували обмін ідеями, що виходили за рамки суто технічної інформації і ставили під сумнів базові засади комуністичного будівництва, чим суттєво підривали ідейну монолітність радянського суспільства;

✓ прихід до влади у Радянському Союзі команди реформаторів на чолі з М. Горбачовим давав потенціальну можливість розпочати реформи «згори», не чекаючи остаточного визрівання умов для цього процесу «знизу»;

✓ накопичення суспільством у попередній період певного досвіду здійснення реформ (реформи М. Хрущова, О. Косигіна тощо) озброювало правлячу еліту навиками масштабного суспільного реформування та застерігало від можливих помилок;

✓ дисидентський рух, який концентрував та організовував опозиційні сили, зберігав прогресивні суспільні ідеали, був потенційним стрижнем широкої народної опозиції, яка в перспективі могла стати своєрідним гарантом незворотності реформаційного курсу, каталізатором радикальних суспільних змін;

✓ наростання в країні невдоволення існуючими порядками, моральна готовність частини суспільства до реформ свідчили, що для глибоких, масштабних трансформацій радянського суспільства є значна соціальна база.

Характеристика основних причин, умов та обставин початку перебудови створює ґрунт для з’ясування суті цього процесу. На жаль, серед істориків, політологів і політиків немає єдиної думки з цього питання. Широкий спектр оцінок та визначень викликаний, очевидно, тим, що вчені вбачають у різних факторах та чинниках (від політичних до моральних) основний першопоштовх перебудовчих процесів. На сьогоднішній день при характеристиці суті перебудови переважають такі оцінки та підходи:

•  Наздоганяюча модернізація системи, об’єктивно обумовлена необхідністю переходу до сучасного індустріального суспільства^[23].

•  Захисна модернізація як відповідь на зовнішній виклик^[24].

•  Традиційна реформа, що мала на меті «європеїзацію» СРСР шляхом запозичення західних технологій без запровадження (чи з декоративною імітацією) західних громадських інститутів^[25]

•  Революція «згори», яка у ході перебудови була зім’ята революцією «знизу»^[26].

•  Стратегічна помилка (зрада) керівництва держави^[27].

•  Акція (змова), ретельно спланована західними спецслужбами з метою перемоги у змаганні двох систем^[28].

•  «Революція еліт», в основі якої лежав конфлікт у правлячій елітній верстві^[29].

•  «Самотермідоризація» (певний відкат, відступ) як засіб стабілізації суспільства^[30].

На нашу думку, жоден з цих підходів самостійно не дозволяє всебічно пояснити суть феномена перебудови, оскільки базується на якомусь одному факторі з політичної, економічної, моральної чи інших сфер. Разом з тим більшість з них містить раціональні зерна, синтез яких дає можливість наблизитися до правильної відповіді. Виходячи з цього, можна дати таке комплексне визначення суті і змісту трансформаційних процесів у СРСР у другій половині 80-х років: «перебудова» – це спроба реформаторської частини радянського керівництва шляхом «революції згори» здійснити наздоганяючу системну модернізацію суспільства, яка була зумовлена, з одного боку, зовнішнім викликом (загрозою поразки у змаганні систем, наростанням реального відставання СРСР від провідних капіталістичних країн за ключовими економічними показниками тощо), з іншого – загостренням внутрішніх проблем у державі (затухаючий економічний розвиток; посилення застійних явищ у політичній сфері; утвердження ідеологічного диктату у культурі, який викликав протидію громадськості; загострення боротьби реформаторської та консервативної течій у керівництві держави та ін…

Світовий досвід переконливо свідчить, що характерними рисами наздоганяючої модернізації є:

✓ поява нових прогресивних явищ та процесів завдяки силовій модернізації – «революції згори», а не еволюції «знизу»;

✓ вибіркове, а не системне запозичення та використання світових досягнень, фрагментарне врахування світового досвіду суспільних трансформацій;

✓ пріоритетність трансформування окремих сфер, напрямів та галузей, яка у перспективі веде до деформацій суспільної структури;

✓ збереження на тривалий час багатоукладності в економіці, паралельне існування нового, набираючого силу укладу та попередніх укладів, які не досягли піку свого розвитку та цілком не вичерпали свої можливості, що робило можливим контрреформи;

✓ відсутність, як правило, у моделі наздоганяючої модернізації внутрішніх джерел розвитку (вона могла рухатися вперед по інерції, а потім руйнуватися в міру накопичення внутрішніх протиріч);

✓ порушення однорідності економічного простору, ускладнення соціальних та політичних проблем, зростання соціальної напруги у суспільстві^[31].

Принциповою особливістю наздоганяючої модернізації є різке зростання ролі держави, що виявляється у намаганні встановлення державного контролю за всіма сферами суспільного життя, активному втручанні державних структур у хід реформ. Історія свідчить, що реалізація такого сценарію на практиці веде до зростання авторитарності влади, посилення централізму, збільшення ролі чиновництва, бюрократизації управління тощо.