Борис за освітою електрик. Щоб його спеціальні знання могли принести користь у нашому інституті, йому належало перш за все оволодіти основами зварювання. З перших же днів я віддав Бориса в «науку» до вже досвідченіших наших товаришів. Я привів сина в лабораторію і сказав йому: «Вчися варити. Ось – дріт, ось – шматки металу, флюс у відрі. Товариші допоможуть, розкажуть. А через деякий час доведеться тобі самому учити інших. Пам’ятай про це». Борис не був винятком, той же шлях тоді проходив багато хто».

Коли брати закінчили школу, то, за порадою батька, обидва поступили в Київський індустріальний інститут (нині Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут») на електротехнічний факультет. Борис завжди був цілеспрямованим, більшість його інтересів лежали у сфері науки, а ось у Володимира були й інші захоплення.

* * *

За три місяці до початку війни Євгену Оскаровичу дали Сталінську премію І ступеня. Для самого лауреата це була повна несподіванка, оскільки Академія наук України його кандидатуру не висувала. В інституті всі бурхливо поздоровляли Патона, по радіо звучала постанова: «За розробку методу і апаратури швидкісного автоматичного зварювання нагородити…»

Але Сталінська премія скоро перестала бути такою значущою – почалася війна.

Так трапилося, що випускний диплом Борис Патон захистив 22 червня 1941 року. Він хотів працювати в Ленінграді. У перший день війни Патон отримав путівку на пітерський суднобудівельний завод. Йому подобався Ленінград – білі ночі, романтика. Але почалася блокада міста, і тому Борис спочатку відряджався на суднобудівельний завод «Красное Сормово» в Горький, де випускалися підводні човни, а потім був направлений до Нижнього Тагілу.

Саме у Нижньому Тагілі евакуйований з Києва колектив Інституту електрозварювання під керівництвом академіка Євгена Оскаровича Патона створював кращий середній танк Другої світової війни Т-34. Патонівці розробили таке устаткування, щоб будь-яка дівчина (адже чоловіки воювали на фронті) могла варити непохитну танкову броню.

В жодній країні, окрім Радянського Союзу, автоматичне зварювання під флюсом броньованих сталей не було ще розроблено, і лише в останні місяці війни за прикладом СРСР у США почали освоювати зварювання під флюсом при будівництві бронекорпусов танків і самохідних артилерійських установок. У Німеччині ж автоматична зварювання танків так і не було створено до кінця війни.

За досягнення в механізації й автоматизації зварювальних робіт при виготовленні бойової техніки в 1943 році Євгену Оскаровичу Патону присвоїли звання Героя Соціалістичної Праці СРСР, а Борис Євгенович Патон в цьому ж році був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора.

З приводу урядових нагород Євген Оскарович писав: «Звичайно, така увага і така щедрість уряду мене радували і глибоко зворушили. Але разом з тим я був збентежений. Кажу це без фальшивої скромності і без всякого хизування. Адже я і мої товариші тільки чесно виконували свій обов’язок, і все, що ми робили, не могло зрівнятися з мужністю і героїзмом рядового радянського піхотинця, що йде в атаку, або танкіста, що таранить ворожу машину. Я думав, що багато років мені ще треба трудитися, щоб хоч якоюсь мірою виявитися гідним такої високої нагороди».

* * *

Свій внесок у перемогу над ворогом вніс і Борис Євгенович Патон, який трудився поряд з батьком і, незважаючи на величезну завантаженість роботою в цехах, багато займався наукою. За два роки він провів ряд важливих досліджень статичних властивостей автоматів для зварювання під флюсом. Він запропонував найбільш просту і наочну методику аналізу роботи автоматів за статичними вольтамперними характеристиками.

Своїми працями Борис Євгенович заклав основи теорії автоматів для дугового зварювання. За створення напівавтоматів для зварювання під флюсом Борису Євгеновичу Патону і його співробітникам, а також працівникам ленінградського заводу «Електрик» в 1950 році була присвоєна Сталінська премія СРСР в області науки і техніки.

Євген Оскарович був радий успіхам сина. Сам же він ще на Уралі почав переорієнтовувати роботу колективу на вирішення завдань по відновленню зруйнованого війною народного господарства. У 1946—1953 роках Євген Патон досліджує проблеми зварного мостобудування, очолює роботи по проектуванню і виготовленню перших суцільнозварних мостів, в яких широко застосовувалося автоматичне зварювання. Він очолив також дослідницькі, проектні, заводські і монтажні роботи, пов’язані із спорудою найбільшого в світі суцільнозварного шосейного моста через Дніпро в Києві.

За життя Євген Оскаровича цей міст і в проектній документації, і в інститутському побуті називався просто Київський міський. Він з’єднав не тільки два береги великої річки, але і два поняття, які до Патона вважалися несумісними, – мостобудування і зварювання.

Це була дійсно унікальна споруда, але тільки через 40 років після смерті Євгена Оскаровича, в 1995 році, цей міст отримає визнання Американської асоціації зварювання (AWS) як видатна зварна конструкція, і інституту імені Патона буде вручений пам’ятний знак AWS.

Євген Оскарович дуже хотів завершити почате, побачити результат своїх багаторічних праць. Але час минає – жити і працювати ученому залишалося тільки два роки.

У червні 1953 року всі прольотні будови були змонтовані і всі зварювальні роботи на мосту були успішно завершені. Це була перемога. Перемога всього многотрудного життя Євгена Оскаровича Патона.

Коли почнуть випробовувати міст – по ньому пустять бронетанкову колону. Для цього виберуть ті самі знамениті «тридцятьчетвірки», які були зварені на Уралі, – його ж, патонівським, швом.

Пізніше, коли Євгена Оскаровича не стане, мосту присвоять його ім’я.

Євген Оскарович Патон помер 12 серпня 1953 року на 84-му році життя. Він похований на Байковому кладовищі Києва. В останню дорогу його проводжали тисячі людей.

* * *

Син продовжив справу батька. У 1950 році Борис Євгенович Патон був призначений на посаду заступника директора Інституту по науковій роботі, а з 1953 року, після кончини Євгена Оскаровича, він став директором Інституту електрозварювання ім. Є. О. Патона Академії наук УРСР.

У 1958 році Борис Євгенович був обраний дійсним членом Академії наук Української РСР. А в 1962-му він став дійсним членом Академії наук СРСР за фахом «Металургія і технологія металів». У цьому ж році вчені Академії наук УРСР обрали його президентом Академії наук УРСР (нині Національна академія наук України).

Глибоке розуміння ролі науки в суспільстві, її цілей і завдань, високий міжнародний авторитет ученого, відданість науці, невичерпна енергія і високі моральні якості, суспільно-політична діяльність, досвід керівництва великим науковим колективом стали вирішальними аргументами при обранні Бориса Євгеновича на пост президента Академії наук України.

У 1963 році Б. Є. Патон був вибраний членом Президії АН СРСР. Робота на цій посаді дала можливість ознайомитися з роботою інститутів АН СРСР, вивчити досвід роботи Президії академії й її відділень. Між Борисом Євгеновичем і президентом АН СРСР академіком Мстиславом Всеволодовичем Келдишем встановилися довірчі ділові взаємини, творчі зв’язки, що переросли в дружбу і взаємну пошану.

У 1960-х роках Б. Є. Патон був єдиним президентом з усіх республіканських академій, що зумів протистояти безвідповідальному рішенню першого секретаря ЦК КПРС Микити Хрущова про передачу більшості науково-дослідних інститутів всіх академій промисловості. Саме тоді знаменитий академік П. Л. Капіца, висловлюючи думку провідних академіків країни, сказав Хрущову: «Не робіть цього! Це все одно, що свиню стригти – виску багато, користі мало!» Але незважаючи на бунт академіків, Хрущов наполіг на своєму рішенні і вивів з системи АН близько 100 інститутів. І лише Б. Є. Патон устояв – умовив секретаря ЦК КП(б) України П. Шелеста перейменувати технічні інститути, з тим щоб підкреслити фундаментальний, а не прикладний характер академічних досліджень, внаслідок чого з АН України були передані в підпорядкування міністерств всього три інститути.

* * *

У 1979 році Академія наук України виступила проти будівництва другої черги Чорнобильської АЕС, тобто 3-го і 4-го блоків. Академік Борис Патон звернувся до Володимира Щербицького з попередженням про можливі катастрофічні наслідки концентрації в районі Прип’яті і Дніпра, в басейні яких проживають десятки мільйонів людей, нових атомних станцій і розвитку тих, що вже діють.

День 26 квітня 1986 року назавжди залишиться трагічною датою в історії всього світу: аварія на Чорнобильській АЕС стала першим грізним попередженням людству про ту небезпеку, яку таїть «мирний атом», що вийшов з-під контролю людини.

Вже 3 травня 1986 року за ініціативою Бориса Євгеновича Патона була створена оперативна комісія президії з боротьби з наслідками аварії. Робочий день президента Української академії все літо 1986 року починався рано-вранці і закінчувався пізно вночі.

За літо Борис Євгенович тричі виїжджав до Чорнобиля, щоб самому розібратися в обстановці і погоджувати дії академії з урядовою комісією. У чорнобильській зоні активно трудилися більше півтисячі співробітників академії, і десятки тисяч працювали в 30 інститутах АН над вирішенням проблем, поставлених перед наукою аварією на ЧАЕС. І лише на початку осені, коли найважче було позаду, Борис Євгенійович Патон дозволив собі відпочити.

У цьому ж, 1986 році, була створена загальносоюзна система Міжгалузевих і галузевих науково-технічних комплексів (МНТК і НТК), яким була доручена організація науково-технічної діяльності по закріплених за ними напрямах у масштабах всієї країни. Б. Є. Патон, за порадою М. В. Келдиша, організував Наукову раду при Президії АН СРСР з проблеми «Нові процеси отримання й обробки металевих матеріалів», яка об’єднала вчених академічних установ з фахівцями інших відомств і сприяла розвитку науки про матеріали. Багато учених-матеріалознавців і металургів, що активно працювали в цій раді, за рекомендацією Бориса Євгеновича було обрано в Академію наук СРСР і Російську академію наук. Вони внесли великий вклад у розвиток матеріалознавства.

Борис Патон – один з ініціаторів створення і збереження спільного наукового простору в рамках Співдружності Незалежних Держав. У 1993 році була створена Міжнародна асоціація академій наук (МААН), що об’єднала національні академії 15 країн Європи й Азії. Борис Євгенович є беззмінним президентом цієї асоціації. Під його керівництвом працює Наукова рада МААН з нових матеріалів. МААН організовує значні міжнародні форуми учених, безвалютний обмін періодикою і монографічною літературою, науковою інформацією. Одне з перших місць у діяльності цієї авторитетної міжнародної організації, підтримуваній ЮНЕСКО, займає видавнича діяльність, пропаганда досягнень учених.

* * *

Борис Патон безмежно відданий науці, Інституту, Академії, Вітчизні. Громадяни України, Росії, інших країн СНД і далекого зарубіжжя, науково-технічна і творча інтелігенція багатьох країн світу ставляться до нього з величезною пошаною.

Сьогодні не можна представити Інститут електрозварювання і Національну академію наук України без Патона. Його життєва мудрість, величезний досвід, міжнародний авторитет у науці і суспільстві дозволили зберегти науковий потенціал України.

У 1998 році на святкуванні вісімдесятиліття Академії й її президента величезний зал палацу «Україна» овацією зустрів повідомлення про присвоєння Б. Є. Патону, першому в державі, звання Героя України.

Багатьох дивує, як Борису Євгеновичу в його роки вдається зберегти працездатність і інтерес до життя. У цьому плані він дотримується поглядів знаменитого лікаря Амосова, його ідей омолоджування.

Борису Патону довелося працювати при багатьох вождях, близько спілкуватися з Хрущовим, Брежнєвим, Андроповим, Горбачовим, Путіним, Кучмою. Життя вберегло його від репресій, – як і батька. «Може, власті розуміли, що ми робимо для держави щось корисне, – зазначив якось Борис Євгенович. – Я з 1953 року працюю директором Інституту електрозварювання, а з 1962-го – президентом академії. Так от, питають: як же це так, що при всіх радянських вождях я залишався на своїх посадах? А відповідь проста: я працював. Разом, звичайно, зі своїм колективом. І вожді розуміли, що я шкоди їм не приношу, а користь від мене є. Якщо ж мене кудись вигнати, то справа розвалиться. Немає науки, немає держави… Про це керівники люблять говорити, але дуже мало роблять для зміцнення і розвитку науки».

Патон вважає, що політика – це не та сфера, в яку треба йти. Щастя творчості – головний стимул його життя.

Він відчував свою необхідність справі науки завжди, навіть в ті важкі дні 1991 року, коли натовп, чи то збуджений свободою, чи то з чиєїсь намови, кричав під вікнами кабінету президента Національної академії наук України: «Патона з трону!»

Сам же Борис Євгенович в одному з інтерв’ю того часу так відреагував на нападки натовпу: «Я не щур, щоб тікати з корабля, що потопає»

Той час запам’ятався українським ученим і академікам холодними неопалюваними кабінетами і лабораторіями, електроживленням, яке подавалося за розкладом, непрацюючими ліфтами, відсутністю засобів не тільки на нове устаткування, але і на канцтовари, багатомісячними затримками заробітної плати.

Ціною величезних зусиль президія Академії й її президент добилися правового забезпечення існування академії як самоврядної наукової організації, причому вирішальну роль у цьому зіграв високий авторитет Бориса Євгеновича Патона. Саме він став ініціатором і основною рушійною силою в реформуванні Академії стосовно нових умов. Уже з другої половини 1990-х років почалося відродження науки і підвищення її ролі у вирішенні найважливіших завдань, що стоять перед економікою, політикою, культурою.

* * *

Патон звик жити у стрімкому ритмі і вміє цінувати час: «Навіть важко уявити собі, як багато ми втрачаємо через затягування термінів розробки, узгодження, освоєння, та і взагалі реалізації будь-якої справи. На проект, який потрібно зробити за місяці, у нас йдуть роки; підготовка до виробництва машини, яка могла б зайняти рік, у нас займає десять років; те, що можна оперативно вирішити за декілька годин, погоджуємо місяці. При цьому ряд організацій має досвід вирішення аналогічних завдань в стислі терміни. У нових умовах господарювання потрібно в багато разів – саме в багато разів! – скорочувати терміни досліджень і розробок, і це повинно стати керівництвом до дії».

Коли автор книги «Академік Борис Патон – праця на все життя» Б. Малиновський запитав Бориса Євгеновича: «У чому для вас полягає щастя?», він відповів: «Творча людина, отримавши цікаві, оригінальні результати, щаслива. Вона заглиблена у власну творчість і отримує справжнє задоволення від своєї праці, що іноді виснажлива, але так захоплює. У цій творчості і полягає сенс її життя. Щастя – це творчість, любов, здоров’я. Це відчуття того, що твоє життя, твоя діяльність необхідні людям».

У цьому сенсі Борис Євгенович Патон, безумовно, щаслива людина!