Організація націоналістичної літературної організації «Вапліте», що потім перетворилася після її ліквідації на групу «Літературний Ярмарок», а далі випливла, як літературна організація «Пролітфронт» – все це подальші етапи боротьби з лінією партії в літературі, які (етапи) суть продовження давньої націоналістичної лінії в літературі. І «Вапліте», і «Літературний Ярмарок», і «Пролітфронт» партія розгромила. Звідси – незадоволення. Це одна з причин, так сказать, літературного характеру, що штовхнула мене в обійми контр-революційної організації.

Об’єднання наркоматів (Наркомфін, Наркомзем, Наркомтяжпром і т. д.), тоб-то єдине від Росії керування економікою України розцінювано було, як похід узагалі проти України, як відібрання від України її прав і привілеїв, самостійної Радянської республіки – це була друга причина мого вступу до контр-революційної організації. Треба було боротися з цими посягательствами на Україну, а боротися можна, так думалося, тільки нелегальним способом.

Становище літературного фронту в РСФРР і в УСРР. Думалося, і ці думки всіляко підігравалися, що українську літературу вважається за літературу другого сорта, що на видання української літератури дається мало паперу, що взагалі видавнича справа на Україні держиться в чорному тілі, що коштом українських видавничих закладів видається російська література, тоб-то все те, що за розподілом має діставати Україна, все воно залишається в Москві і йде на задоволення потреб російської літератури і російських письменників. Що російські письменники краще забезпечені матеріально, ніж українські, що вони мають і більші за твори гонорари, і більші своїх творів тиражі. Що російські письменники мають змогу часто бувати за кордоном для поширення своїх творчих горізонтів, що вони там живуть подовгу, а для українських письменників залишаються від цього тільки шматочки. 3 цим, гадалося, треба боротися. Для цього треба контр-революційну організацію, щоб скинути владу, що так «обіжає» Україну на фронті літературному. Говорилося також, не вважаючи на те, що на Україну з видавничих фондів, з видавничих можливостів припадає дуже малий відсоток, який ніяк не може задовольнити потреб українських письменників, не вважаючи на це все, на Україні видається дуже багато творів російських письменників, видаваних уже в Москві. Отже, таким чином, виходить, що навіть та невелика частина паперових і взагалі поліграфічних можливостей, що їх має в своїм розпорядженні Україна, і вона (частина) не йде цілком для українських письменників, а ще й тут ділиться між письменниками України і письменниками Росії.

Говорилося про те, що російські письменники роз’їзджають у власних автомобілях, користуються взагалі всіма життьовими благами, а письменники України животіють.

З цим треба, одже, боротися, а для боротьби треба організовуватися, тоб-то виникає потреба в запільній для цієї боротьби організації.

І нарешті політика Партії й Радянської Влади на селі.

Коли партія розпочала наступ на капіталістичні елементи в країні, взялася на селі за колективізацію сільського господарства і на її базі за ліквідацію куркуля, як класа, думалося, що колективізацію цю робиться з примусу, що сільське господарство України не зможе розвиватися такими шляхами, тоб-то шляхами колективізації, що для сільського господарства на Україні, для його розвитку притаманні господарства одноосібницькі, а що коли й треба переходити на колективні форми господарювання, то для цього ще не настав час, що селянство ще перебуває в лабетах дрібно-власницької психології і що така поспішна, без відповідної підготовки колективізація призведе до неменучого занепаду взагалі сільського господарства на Україні. Що запровадження негайної колективізації єсть спеціально для того, щоб підірвати економічну міць України, підірвати підпорну силу селянства, що ввесь час, – особливо, заможні його шари, – противилися всім заходам Радянської Влади. Говорилося, що такі способи (примусові) колективізації запроваджуються тільки на Україні, що по інших республіках, а особливо в республіці Російській нічого цього не робиться, що, таким чином, Радянська Влада навмисне нищить добробут українського населення.

У цей самий час Радянська Влада перейшла з сільсько-господарського податку на методу хлібозаготівель. Говорилося, що хлібозаготівлі провадяться жорстокими способами, що в населення забирається геть чисто все, не залишається нічого, що населення кинуто в обійми голоду, злиднів і т. д. При чому так само порівнювалося з становищем селянства в Росії і говорилося, що в Росії й по інших республіках Союза методи й способи хлібозаготівель значно м’ягші, що кількість накладуваного і на окреме господарство і взагалі на все селянство не така велика і що селянство російське перебуває в значно кращих матеріяльних умовах, ніж селянство українське.

Розуміється, що такі думки, такі настрої час од часу будоражили мене, але, заклопотаний безупинною роботою в газетах, журналах і т. д., я не систематизував їх і якихось певних висновків не робив, аж поки не забалакав зо мною про все це Хвильовий. Розвиваючи це все, підкреслюючи, систематизуючи, він говорив, що всі способи легальної боротьби і легальних виступів проти такої, що до України, політики партії й Радянської Влади вже випробувано, що ніяка легальна боротьба нічого не дасть, що для цього треба йти на боротьбу всіма способами – і запропонував мені увійти в спеціяльно для цього закладену антирадянську контр-революційну організацію. Він говорив, що Радянський державний лад, що Союз Радянських республік, де домінантну ролю грає Російська Республіка, ніколи не піде на те, щоб Українська Республіка була рівна усіма сторонами з Російською, що доки буде Україна в спільці з Росією, вона (Україна) завжди буде на других ролях, завжди буде в колоніяльному чи напівколонільному стані. Що в такому стані ніколи не дасться Україні розвинути всі свої творчі можливості, що вона пастиме задніх, що вона нидітиме і в економічному і в культурному своєму розвиткові. З такого стану Україну треба вирвати. Треба, щоб вона була справді самостійною, справді незалежною, тільки тоді вона зможе розвиватися й квітнути з усіх боків. Україну треба відірвати від Росії. Треба стреміти до того, щоб усі землі, де переважна більшість єсть українського населення, об’єднати в Соборну Україну, хоч би для того треба було поступитися ідеєю Радянського ладу, ідеєю соціялізму.

Основне, треба свою державу, а там видко буде.

Я погодився з його думками і дав згоду вступити до організації.

Він поінформував мене, що для цієї мети треба залишити всі партійні, групові й інши суперечки, що треба йти єдиним фронтом, одностайно, всім разом і сказав, що на цьому всі погодилися й утворили так званий «Об’єднаний національний блок» на чолі з Шумським.

У Москві єсть центр, який керує всіма справами, куди входять такі особи, як Шумський, Полоз, Максимович, Сологуб.

На Україні організовано свій центр, яким керують: Приходько, Озерський, Річицький, Яловий і він, Хвильовий.

Що єсть погодження з організаціями галичан, які мають щільні стосунки з закордонними контр-революційними організаціями і що робота провадиться спільними силами.

Способи для повалення Радянської Влади мають бути найрізноманітніші від агітації до інтервенції, що на всіх ділянках уже утворені спеціяльні осередки, і що моя особисто робота, маючи контакт із ним, Досвітнім і Ірчаном, буде полягати в тому, щоб дискредитувати заходи Партії й Радянської Влади на культурному фронті, зокрема в галузі літератури, і, звичайно, коли буде те можливо в літературних творах просувати в маси ідею Соборної України і взагалі все те, чого прагнула контр-революційна організація. Про те, як це робилося, я дав відомості у попередньому своєму свідченні, зазначу тільки, що просування в літературних творах програми організації не щастило, завдяки пильності органів літконтроля.

Не без того, звичайно, щоб подекуди такі погляди, критика радянського життя, критика окремих заходів Радянської Влади не прохоплювалася в моїх творах. Взяти хоча б мій текст до музкомедії «Мікадо», що йшла свого часу в «Березолі». Там були місця, де висміювалося радянське життя, але роблено це було, розуміється, в формах тонких, завуальованих.

Хоч я особисто в інших галузях роботи контр-революційної організації безпосередньої участі не брав (моя робота була на культурному і зокрема на літературному фронті), проте це аж ніяк не знімає з мене відповідальності за всю роботу організації. Безперечно, що і я, буваючи на селах, в радгоспах, у колгоспах, використовував це для агітації проти політики Радянської Влади й Комуністичної партії на селі, дискредитуючи й компромітуючи і ідею колективізації сільського господарства, і взагалі роботу соціялістичного сектора сільського господарства, і методи хлібозаготівель, – кидаючи, таким чином, зерна недовір’я до запроваджуваних партією й Рад. Владою способів господарювання.

Одже і в цих галузях частка моєї контр-революційної роботи була і давала, очевидно, певні наслідки, підготовуючи селянство до того моменту, коли групи організації, що працювали безпосередньо над підготовкою повстання проти Рад. Влади, – закінчать цю підготовчу роботу.

Структура контр-революційної організації була осередкова, ячейкова. Окремі її осередки працювали на найрізноманітніших ділянках і радянської і партійної роботи. Я, як звичайний, рядовий член організації не знав усіх осередків, усіх розгалужувань її (організації), проте про деякі я знав і назвати їх можу.

Сам я належав до групи, що нею керував Хвильовий. До цієї групи належали: Досвітній, Яловий, Ірчан (стикався з групою).

Працювала група в ДВОУ, на чолі з Озерським. Хто ще до неї належав не знаю. Її робота полягала в тому, щоб якомога затримувати видання ідеологічно-витриманих, партійних творів, творів руської секції радянських письменників на Україні, висовуючи натомісць твори письменників і авторів, що належали до організації, чи симпатизували цій організації, а також видання творів, де оспівувалося б Україну, як своєрідне державне тіло, її романтику, її історію, етнографію і т. д. Крім того, щоб викликати незадоволення серед радянських робітників, що працювали на культурному фронті, вживалося заходів, щоб провалювати видання потрібної літератури, підручників для шкіл, для ВШиїв і ВПШимів, вказуючи в той самий час, що це політика Москви, що Москва не дає паперу, Москва не дає поліграфічних засобів і т. д., і т. і. Таким чином утворювалася певна атмосфера, певні настрої серед робітників культурного фронту, сіялося незадоволення до Союзного уряду, до його політики що до України.

Велику роботу провадив осередок Видавництва «Рух» (Березинський, Гжицький, Яворський, Репа). Тут видавалася тільки українська література з певними націоналістичними тенденціями. Письменник, що позбавлений був можливості видати свою книжку з ворожою Радянській Владі ідеологією десь інде, сміливо міг іти до «Руху». Він знав, що він іде туди до своїх, що там його порадять, як те чи інше місце завуалювати, як його заретушувати, щоб воно не кидалося у вічі установам літконтролю і політконтролю. Він знав, що там буде вжито всіх заходів, щоб книжка його побачила світ. Коли проглянути видавничу продукцію В-ва «Рух» – кожному, навіть мало обізнаному з літературними і видавничими справами на Україні, буде видко, що ця продукція мала певну тенденцію, тенденцію антирадянську, тенденцію націоналістичну – і цю свою лінію воно (В-во «Рух») вело послідовно й уперто.

Осередок при Інституті ім. Шевченка в Харкові, зо своїми розгалудженнями (Київ). Тут керували такі особи, як Пилипенко, Панченко, Річицький і т. д. Інститут Шевченка це теж була фортеця націоналістичних ідей і вчинків, що подавала життя й діяльність самого Шевченка в тенденційному офарбленні, що влаштовувала цілі спеціяльні відділи ім. Скрипника, підносячи Скрипника, як національного героя і справжнього комуніста більшовика, а його роботу на Україні, як роботу єдино правильну і єдино для України приємлему. Інститут Шевченка зібрав у своїх стінах все, що єсть яскравого націоналістичного на літературному фронті.

Осередок та літорганізація «Західня Україна» на чолі з Мирославом Ірчаном. Тут перебували такі члени організації, як Ткачук Ів., Кривенко, Качанюк, Гірняк (тепер небіжчик), Гжицький, Гаско і ціла київська група письменників галичан (Загул, Атаманюк, Козоріс і т. д.). Маючи безпосередні зв’язки з закордоном, вони дуже прислужилися до широкої інформації закордону про роботу контр-революційної організації. Через них діставалося директиви з закордону і т. д.

Осередок Інституту історії Української культури (Черняк, Горбань), де у відповідному націоналістичному офарбленні розроблялася соціяльно-економічна історія України.

Осередок при Видавництві «Молодий Більшовик», на чолі з Грицаєм. Решти членів цього осередку я не знаю. Цей осередок дбав про видання певної літератури для молоді, затуманюючи молодечі голови націоналістичним мотлохом.

Осередок при Видавництві УРЕ (Українська Радянська Енциклопедія). Тут працювали такі, як Біленький (Березинський), Фалькович, Річицький, Лозинський, Рудницький, Бадан і т. д. Їхнє завдання було подати Енциклопедію у відповідному дусі, тоб-то ні в якому разі не в дусі радянському, партійному, а навпаки в дусі націоналістичному.

Розуміється, що і в таких вищих наукових закладах, як ВУАМЛІ, ВУАН, були свої осередки, свої люди, що працювали для організації і на організацію.

В галузі театрального фронту малися такі форпости націоналістичні, як «Березіль» на чолі з Курбасом, такі робітники, як Христовий.

Одже, як бачимо, культурний фронт, на якому я провадив контр-революційну роботу, був густо вкритий сіткою осередків цієї організації.

Я вже не кажу, про такі суто-літературні організації, як «Плуг», «Вапліте», «Літературний Ярмарок», «Пролітфронт», – що вся їхня робота провадилася під гаслом національної культури і літератури, національної і формою, і змістом.

Говорячи про контр-революційну роботу організації, не можна обминути фігури М. О. Скрипника. Я ні від кого з товаришів не чув, щоб Скрипник був членом контр-революційної організації, але що його постать була така, на яку звертали ми погляди в своїй контр-революційній роботі. Ми думали і знали, що М. О. Скрипник за українську культуру, взагалі за надання Українській Радянській Республіці всіх прав і привілеїв, як республіці самостійній, ми знали, що він обстоює і самобутність українського культурного процесу і відмінність економічного розвитку УСРР. В його особі ми уявляли той стовп, що завжди захистить, завжди підтримає нас у наших домаганнях іти в своєму розвитку відмінним шляхом від РСФСР.

Ясно, що робота контр-революційної організації не обмежувалася тільки роботою на культурному фронті.

Я, на превеликий жаль, мало обізнаний роботою на інших фронтах, хоч, само-собою, розуміється, така робота безперечно провадилась.

Організація, як я вже про це казав, вживала всіх способів роботи, від агітації до інтервенції, бо метою ж її було скинути, поваляти Радянську Владу і відокремити Україну від СРСР, зробивши її, Україну, буржуазно-демократичною республікою. Щоб це здійснити роботи на самому культурному фронті було б замало, одже до методів боротьби з Радянською Владою запроваджувалося і підготовку повстання, і терор, і підготовку інтервенцій.

Детальних свідчень про цю роботу я дати просто не маю змоги, бо з конкретними випадками цієї роботи не обізнаний. Але це, знову повторюю, аж ніяк не знімає з мене відповідальност[і] за роботу організації в цілому.

Найжвавіше взагалі пішла робота організації, коли до влади в Німеччині прийшов Гітлер. Заворушилася контр-революція на еміграції, пожвавішала робота і тут, на Радянській Україні.

3’явилися надії на скорше визволення України, бо видно було, що без втручання чужоземної сили, самім нам розраховувати на реальні наслідки надії мало.

В 1933 році Україна з прориву вийшла, на Україні добрий урожай, колективи зміцніли, селянство в масі втяглося працювати, одже ґрунт для роботи захитався.

Почалися майські арешти. Видно було, що організація провалилася, її викрили. Арешт Ялового – обухом по голові вдарив усіх нас. Постріл Хвильового підтвердив, що справа безнадійна, що вихода для Хвильового іншого, крім самогубства не було, бо однаково його спіткала б доля Ялового, як вона спіткала всіх нас.

Із способів підготовки настроїв протирадянських треба ще вказати роботу членів контр-революційної організації, що працювали на селах, як уповноважені партії при хлібозаготівлях, засівкомпаніях та інших сільсько-господарських роботах. Вживаючи різного рода репресій, надуживаючи цими репресіями, роблячи це іменем партії, іменем Радянської Влади – вони, члени організації обурювали й підбурювали населення проти влади й партії. Але про це вже я говорив у попередніх своїх свідченнях.

Арешти, самогубство Хвильового, самогубство Скрипника – все це зовсім зруйнувало і деморалізувало роботу організації. Я був усе літо на селі ущент знервований і здеморалізований. Усі ці події сильно вплинули на мою нервову систему і я, по приїзді з села, почав приводити себе до порядку, почав лікуватися.

Невдовзі і мене було заарештовано.