Я накинув на себе кожух і шапку та вийшов у коридор. Ведучи мене по коридорі, а далі по ступнях униз, він, плескаючи в долоні, давав знаки іншим, щоб не попадались нам на очі, бо він веде в'язня… Вивів мене кілька поверхів угору і по килимах підвів до дверей та впхнув мене туди. Високий молодий службовець тієї установи обізвався:
– Ви що так нарядились? Зібрались на Сибір? Будьмо знайомі – я слідчий ДПУ Микола Федорович Грушевський.
Він сидів за кабінетним столом, а впритул стояв звичайний вузький столик з двома стільцями. На столі слідчого лежала товстенна тека з паперами. Запропонувавши мені сісти за столиком, слідчий розрядився цілою доповіддю про зовнішню й унутрішню ситуацію країни, про господарські труднощі, про клясову боротьбу і т. п. Після довгої балаканини, слідчий врешті вказав на теку з паперами й заявив:
– Бачите ці документи? Тут засвідчений кожний ваш поступок, кожний ваш крок! Ми знаємо все, а тепер треба, щоб ви самі розказали про ті всі вчинки і все каміння, яке ви нагромадили під своїм серцем проти радянської влади. Коли ви звільнитесь від того всього, наша влада вам усе простить! Але, коли нам доведеться все це вам пригадати, то тоді буде гірше! Тоді вже нарікайте самі на себе! Ось вам папір і олівець. Ідіть у свою камеру та напишіть всю свою біографію, крок за кроком. А ми сконфронтуємо це з тим, що тут сказано! Тоді побачимо, чи ви хитруєте, а чи справді роззброїлись і чи заслуговуєте на довір'я всепрощаючої радвлади.
Поки взятись до писання біографії, я склав з паперу маленький календарний щоденник, бо пам'ять губила порядок днів. За кілька днів, коли мене знову повели до слідчого, моя біографія була написана. Слідчий кинув її в шухляду свого стола і знову приступив до своєї політграмотної балаканини. Слухаючи його, я помітив на столі, біля якого сидів, аркуш паперу, підписаний Павлом Михайловичем Губенком (Остапом Вишнею). Я став до нього приглядатись, хоч тут же догадався, що не випадково він опинився в крузі мого бачення. Грушевський ходив по кімнаті, вправляючись у своїй легкомовності, а я старався непомітно кидати оком на почерк Остапа Вишні: «Заява. Я, Павло Губенко (Остап Вишня), член контрреволюційної організації УВО, прошу колеґію ҐПУ дати мені можливість розказати про цю свою приналежність і цим окупити свою вину перед урядом і комуністичною партією» – підпис. Слідчий ходив по кімнаті і теревенив своє, а я старався симулювати, що папір на столі не притягає моєї уваги. Нарешті він зупинився перед мною і знечев'я спитав:
– Коли ви довідались про УВО?
– У грудні місяці, з пресового звіту про доповідь на пленумі ЦК члена Політб'юра Павла Постишева.
Грушевський походив знову по кімнаті, нарешті зупинився біля телефону і покликав вартового. Коли цей з'явився, слідчий буркнув до мене:
– Ну, до наступного разу!
Переступивши поріг камери, я остовпів: на долівці біля мого леговища лежав домашній кошик з харчами і запискою від моєї Ліпочки. Перерахувавши все, що в кошику було, вона питала, що мені ще потрібне. Я мусів ствердити своїм підписом, що отримав усе згідно із списком. Ставлячи свій підпис, я скропив його сльозами, бож увесь час мене турбували думи: як дружина дає собі раду без мого заробітку? Аджеж тепер вона мусіла тільки своєю платнею прогодувати тітку Пашу з малолітньою Івою, яку ми за кілька місяців до мого арешту удочерили. А тут тепер перед мною повний кошик та ще й моя люлька з кавказьким тютюном. Ця співчутлива увага дружини до мого тюремного стану глибоко зворушила мене… Вона ж бо була завзятим ворогом моєї пристрасти до тютюну, а тепер ще й витратилась на коштовний кавказький «казбек»!
Постанова
1934 р.
По делу № 737
ПОСТАНОВЛЕНИЕ
г. Харьков ____________ 1934 г. я, о/уполномоченный СПО ГПУ УССР, рассмотрев следственный материал по обвинению г-на ГУБЕНКО Павла Михайловича (Остап Вишня) в преступлениях, предусмотренных ст. 54-8, 54–11 УК, нашел, что произведенными следственными действиями установлено, что гр-н ГУБЕНКО–ВИШНЯ принадлежит к контрреволюционной организации, ставившей своей целью свержение Соввласти, путем организации – восстания и террора.
На основании ст. 126 УПК и руководствуясь ст. 127 УПК УССР привлечь гр. ГУБЕНКО Павла Михайловича, он же Остап ВИШНЯ, в качестве обвиняемых, предъявив им (ему, ей) обвинение по ст. 54-8, 54–11 УК УССР, о чем копией настоящего постановления сообщить НКЮ Прокурору.
ОП/Уполномоченный СПО ГПУ УССР /БОРДОН/
Согласен: П. Нач. 2 отд СПО /ШЕРСТОВ/
Утверждаю: П. Нач. СПО ГПУ УССР /ДОЛИНСКИЙ/
Постановление мне объявлено (Подпись обвиняемого)[12]
«___»_______193__г.
Постанова
1934 р.
По делу № 737
ПОСТАНОВЛЕНИЕ
г. Харьков 1934 г. я, о/уполномоченный СПО ГПУ УССР БОРДОН рассмотрев материалы о преступной деятельности гр. ГУБЕНКО Павла Михайловича (Остап ВИШНЯ) выразившейся в том, что г-н ГУБЕНКО-ВИШНЯ принадлежит к контрреволюционной организации, ставившей своей целью свержение Соввласти, путем организации восстания и террора и усматривая в совершенных обвиняемым ГУБЕНКО П.М. действиях признаки преступлений, предусмотренных ст. ст 54-8, 54-11 УК УССР
постановил:
На основании 2 п. 93 ст. УПК и 108 ст. УПК начать по настоящему делу производство предварительного следствия.
Копию настоящего постановления направить
Прокурору
ОП/Уполномоченный СПО ГПУ УССР /БОРДОН/
Согласен: П./Нач. 2 ОТД СПО /ШЕРСТОВ/
Согласен: П./Нач. СПО ГПУ УССР /ДОЛИНСКИЙ/
Постановление мне объявлено
27. ХII.33 года Остап Вишня
Свідчення Остапа Вишні (П. М. Губенка)
9 січня 1934 р.
В тій контрреволюційній організації, в якій я брав участь – ділянкою, де я працював, був літературний фронт. На цім фронті й провадив я свою контр-революційну роботу.
В чому вона полягала? Насамперед, в дискредитації, в обезцінюванні партійної лінії в радянській літературі, в компромітації пролетарської літератури, в знеціненні російської літератури і взагалі російської культури.
Всякий письменник, що вийшов з лав робочого класу, що починав свою літературну роботу з позицій інтернаціональних, дискредитувався й компромітувався, як художник, як митець, і в письменницьких колах, і в широких читацьких масах.
Натомісць вихвалялися письменники з явними націоналістичними ознаками і тільки вони вважалися за справжніх художників, за талановитих митців.
Вживалося заходів, щоб літературну молодь, що приходила в літературу із заводів, шахт, колгоспів брати під свій вплив, керувати нею, спрямовуючи її в націоналістичне річище.
Такі твори, як «Вальдшнепи» Хвильового, «Народній Малахій», «Мина Мазайло» – Куліша, «Кварцит» Досвітнього і т. д. рекомендувалися, як зразки, як шедеври, на них показувалося, що з них, тільки з них треба брати приклад у літературній роботі.
За панівний стиль у літературних творах вважалося романтизм. Але не здоровий революційний романтизм, що малював би героїчну боротьбу робітництва й селянства в часи громадянської війни, не романтизм, що підносив би пролетарському читачеві художньо оформлені зразки боротьби трудящих на фронті соціялістичного будівництва – а романтизм націоналістичний, що вихваляв би все – і старовину і пореволюційну роботу, як вияв самобутності українського народу, його національну героїку, його одмітні, йому одному належні риси, вчинки й характер.
Все російське вважалося за бездарне, для українських умов непридатне й нехарактерне.
Те ж саме можна сказати і про театр. На цій ділянці в організації панувала апологетика «Березоля» і зокрема Курбаса. Курбаса вважалося за генія, за незрівняного керівника українським театральним процесом, всіляко його вихвалялося й підтримувалося. Допомагалося всіляко йому в тім, щоб він не ставив у «Березолі» п’єс руських драматургів. Вся руська драматургія, пролетарська й непролетарська, ідеологічно витримана і навпаки – вважалася за драматургію не нашу, драматургію великодержавницьку, ворожу розвиткові української театральної культури. Та не тільки російську літературу дискредитувалося, таке саме ставлення було і до драматичних творів авторів інших національностей, де (в творах) провадилися ідеї інтернаціоналізму. Навпаки «Народній Малахій», «Мина Мазайло» – це було, на думку організації, те, що потрібно для укр. театра.
Інши драматичні театри, як Харківський театр революції, Театр ім. Франка, що провадили правильну лінію в театральному мистецтві, лінію пролетарську, – такі театри вважалися за «провінціяльні», не художні, за театри невисокого художнього рівня.
Підносячи, таким чином, театр з явним націоналістичним офарбленням, протягуючи його, підтримуючи, з одного боку, а з другого – дискредитуючи лінію пролетарської, інтернаціональної течії на театрі, – організація таким чином, через театр, впливала на виховання масс в націоналістичному дусі.
Фронт кіно. І тут все, що так чи інакше служило для провадження в маси націоналістичних тенденцій, оспівувало самобутність і самостійність української нації («Тарас Трясило», «Звенигора») – це вважалося за справжнє кіно-мистецтво. Решта, де панували ідеї інтернаціоналізму ніщо. Хай краще «трюкові» закордонні картини, хай слізно-сантиментальні драми, беззмістовні комедії, аби не пролетарські, аби не просякнуті інтернаціоналізмом радянські кіно-картини…
Одним із тих, хто це робив – одних вихваляв, других компромітував, дискредитував – був я.
9. I. 34 р. Остап Вишня
Свідчення Остапа Вишні (П. М. Губенка)
9 січня 1934 р.
До контр-революційної організації я вступив після 1926 року (спочатку було «1927 року», цифра «7» переправлена на «6». – С. Г.), тобто після того, коли Комуністична партія розгромила Шумськизм і Хвильовизм. Виступи Хвильового з літературними памфлетами, де ясно і недвозначно проводилась ідея відриву української культури від російського впливу («Геть від Москви») з орієнтацію на «психологічну» Європу, – по суті були (виступи) гаслом взагалі відокремлення України від Російської Радянської Соціялістичної Республіки. Орієнтація на «психологічну» Європу – це гасло вказувало, що Україна і в культурному своєму житті і в політичному державному оформленні повинна брати собі за зразок європейські держави, тобто Україна має бути не Радянською, не соціялістичною, а буржуазною державою. Гасла ці, як ми бачимо, реставраційні і контрреволюційні.
В політиці виступ Шумського з його негайною українізацією (примусовою) українського пролетаріату теж саме пропагував організацію буржуазної республіки з «власним» національним пролетаріатом і т. д.
Одже, значить, було викинено цілком ясне гасло про організацію Самостійної України. Повстала думка про антирадянську контр-революційну організацію, яка б могла здійснити цю мету, перетворити її в життя.
А поскільки цієї мети прагнули всі, хто вважав себе за українця, то тут вирішено було покинути, залишити всякі групові чи партійні суперечки й діяти єдиним національним фронтом.
Про оформлення такої організації зо мною говорив Хвильовий. Він казав, що взагалі після розгрому Шумськизму, після розгрому гасел і закликів, що він їх пропагував у своїх літературних виступах – всякі спроби легальної боротьби треба залишити, бо це ніяких реальних наслідків не дасть, а треба переходити на запільну роботу. Він говорив, що вже єсть погодження між б. боротьбистами (Шумський, Полоз, Приходько), укапистами (Річицький, Авдієнко), з групами галичан (Косак і т. п.) про утворення так званого «національного блоку» для антирадянської роботи. Говорив, що до цієї організації вже увійшли з письменників Досвітній, Яловий і пропонував увійти до неї й мені.
Я погодився.
Робота організації полягала в підготовці повстань серед куркульського селянства, поскільки було видно, що заможня частина українського села до колективізації не пристане, вона до нових форм сільського господарства ставиться вороже, одже цю ворожість легко можна використати, скерувавши її для одвертих повстанських дій проти Радянської Влади.
Із способів, що ними користувалася ця контр-революційна організація, треба було взяти до уваги ще й пресу, театр, художню літературу. Нам, як робітникам літературного фронту, письменникам, слід в своїх творах, статтях і т. д. туманно дискредитувати роботу Радянської Влади.
Одже, таким чином з 1927 року я був уже в контр-революційній організації.
Організація ця, вербуючи до своїх лав людей, що безпосередньо стикалися на низовій роботі з селянством, застосовуючи репресивні заходи до селянства, найбільше колгоспного й бідняцького-середняцького – надуживаючи навмисно цими репресіями дискредитувала заходи Радянської Влади на селі, викликаючи в населення незадоволення проти Радянської Влади й Комуністичної Партії. Всі оті так звані «розкуркулення» бідняцько-середняцьких господарств, кепкування й знущання з колгоспників при хлібозаготівлях і т. д. все то і єсть робота контр-революційної організації, що таким способом дискредитувала Комуністичну Партію і Радянську Владу в очах населення.
Само собою розуміється, що разом з цим пропагувалося й інформувалося про те, що закордон дуже цікавиться Україною, що там уже вирішено одірвати Україну від Росії, що треба готуватися до того, щоб гідно зустріти визвольників од московського «ярма».
Почалися арешти членів організації. Арешт Ялового знаменував собою, що організацію викрито. Хвильовий – стріляється, бо ясно вже було, що його чекає доля Ялового. Треба щось робити, рятуватись. Порадившись з Досвітнім, вирішаємо роз’їздитися по селах, щоб там, прикриваючись ніби роботою по вивченню колгоспів і колгоспного господарювання, замилити очі й перечекати небезпечний час.
Приїхавши до Харкова, я взявся до роботи. За матеріялами над політвідділами МТС, щоб тим самим приспати пильність державних органів і одвести від себе очі.
Але не пощастило. Арешт.
9. I.1933[13] року Остап Вишня
Допросил Бордон
Лист Маслюченко В. О. до Остапа Вишні
11 січня 1934 р.
Харків 11.І.34
Дорогий Мум!
Була у слідчого.
Ми всі здорові.
Живемо потроху.
Цілуємо тебе всі і любимо.
Думаю про тебе кожну хвилину.
Вітають тебе всі.
Ми цілуємо, любим[о] і чекаємо.
Варя. Вячко і Мурка.
Коло нас все добре. За нас не турбуйся. Любимо тебе дуже, дуже…
Свідчення Остапа Вишні (П. М. Губенка)
13 січня 1934 р.
З 1928 року, я на пропозицію Миколи Хвильового вступив до контр-революційної організації, так званої «об’єднаний національний блок», що поєднував у собі боротьбістів, укапістів і взагалі всі антирадянські націоналістичні елементи.
Мета організації – повалення Радянської Влади й організація буржуазно-демократичної України, держави самостійної, тобто одірваної, відділеної від Російської Соціялістичної Радянської Республіки.
Коли Комуністична партія розгромила шумськизм і хвильовизм – було ясно, що легальна боротьба з політикою партії і Радянської Влади не дасть бажаних для укр. націоналістів наслідків, повстало питання про перехід на нелегальне становище й на запільну роботу.
Не можу точно сказати, коли саме заснувалася названа контр-революційна організація, – я увійшов до неї 1928 року, завербований Миколою Хвильовим.
Які причини спонукали мене піти до нелегальної, запільної контр-революційної організації?
Я вже казав, що мрії укр. націоналістичних елементів на те, що партія і робочий клас під тиском Шумського в партії, Хвильового на культурному фронті – піде на поступки, тоб-то стане на шлях українізації пролетаріату, стане на шлях одмінного національно-культурного будівництва на Україні – ці мрії провалилися. Партія на це не пішла. Треба одже шукати інших шляхів, треба було боротися з так званим «московським централізмом», а для цього треба йти в запілля для організації всіх націоналістичних сил і способів, щоб добитися свого, створити самостійну буржуазну Україну.
На літературному фронті ознаки такої боротьби були ще 1925 року (здається), коли літературна організація пролетарських письменників «Гарт», яку тоді очолював Христовий (Блакитний уже хорів у той час) – боролася з тим, щоб не працювати разом з російськими пролетарськими літературними організаціями, тоб-то вела курс на «самостійність» у літературному процесі на Україні, на його відмінність од процесу російського.
Виступи Шумського й Хвильового, як я тепер собі аналізую всі події – були кільцями того ж самого національного ланцюга на Україні.
О проекте
О подписке