«Любий! Я у подруги. Вечеря на плиті. Вудочки на балконі. Якщо щука буде дорожчою від п’яти гривень – купи карасиків».

– Чуєш, Микито, от як вийду я на вовка, сам, один… Жахну з одного ствола – осічка! Жахну з другого ствола – осічка!… Що робити?

– Кидай рушницю, Опанасе, сідай бігом на землю і скидай штани…

– Не зрозумів…

– І мокрими штанами вовка по морді, по морді!

– Якими мокрими?

– На той час вони вже будуть мокрі…

– Чуєш, Микито, я вчора свою Марійку брав із собою на рибалку.

– Ну і?

– Ніхто не клюнув…

Опанас повертається з полювання. Назустріч Петро.

– Опанасе, скільки зайців убив?

– Сім!

– Так… У день можна ж лише одного…

– Так це ж за дванадцять років!

Приходить Микита додому. П’яний. Кричить з порога:

– Ганю! Смаж рибу!

Ганя тихенько йому:

– Микито, риба вся…

– Смаж всю!

Марійка рахує скільки їй накує зозуля.

– Ой, Опанасе, вона мені накувала ще цілих 30 літ!

Опанас дістає рушницю.

– Де ця птаха?!

Дружина запитує у чоловіка:

– А що таке ситуація?

– Уяви собі: ти приходиш додому, а я в ліжку з коханкою. Це – ситуація.

Дружина:

– А якщо ти приходиш з риболовлі, а у мене коханець?

– Чекай, люба! Це вже не ситуація, а проституція!

– Тату, ти боїшся вовка?

– Таке скажеш!

– А ведмедя?

– У мене ж є рушниця!

– А-а-а… Ти тільки маму боїшся!

Микита і Опанас допили другу пляшку – бо не ловиться.

– А у мене дача – три поверхи! – хвалиться Микита.

– А у мене – крута машина! – не відстає Опанас.

– А я – енергетичний вампір! – добиває приятеля Микита.

– Круто! – погоджується Опанас, наливає з третьої пляшки і вдумливо запитує: – А це як?

– А я до сусідового лічильника підключився!

Лікар, виїжджаючи до хворих, завжди брав із собою рушницю. Його запитали:

– Хіба вам для ваших хворих потрібна рушниця?

– Ні, ні! Вони й так помирають!

– Понеділок! 13-те! І ти зібрався на рибалку! – заходиться Марійка.

– Може хоч сьогодні тій рибі не пощастить… – філософськи розмірковує Опанас.

– Микито, мені треба на зиму хутро!

– Ганю, це неможливо!

– Якщо ти не добудеш мені на зиму хутро, я простуджусь, матиму запалення легень і помру. А вартість похорону нині більша, аніж вартість хутра.

– Та воно так… Але похорон раз і назавжди…

Микита морозного зимового ранку вийшов половити рибу. Б’є ломом ополонку, аж чує голос:

– Тут риби немає!

Він відійшов трохи далі і знов б’є ополонку. Знову голос:

– Ну, немає тут риби! Не-ма-є!

– А ти хто такий? – піднімає голову Микита.

– Директор стадіону!

Опанас повернувся з полювання п’яний як чіп. Натиснув дзвінок. Марійка:

– Хто там?

– Колода!

Вона швиденько відчиняє, Опанас падає через поріг:

– А тепер – пиляй!

– Опанасе, як сьогодні водичка?

– Прекрасна! – відповідає Опанас, нанизуючи черв’яка. – Риба ніяк не хоче з неї вилазити!

Біля багаття:

– Як у мене боліли ноги в 43-му!… А купив 45-й – як на світ народився!

Опанас ловить рибу. Зима. Холодно. Не ловиться. Наливає Опанас собі чарку. Тільки зібрався випити, аж клюнуло. Він однією рукою тримає чарку, другою підсікає. Над ополонкою вискакує карась, зривається з крючка, падає в чарку, б’є хвостом, підскакує і плюхається знову в ополонку. Опанас спльовує, випиває і… починається такий кльов, що держись. Риба всяка і немаленька! Ледве встигає Опанас витягати. А за спиною у відрі:

– Ну й жучара карась! Казав – наливають, казав – відпускають!…

Повертається Микита з Бровком із полювання добряче «загепаний». Ганя свариться.

– Бровко, – каже Микита, – скільки я пива випив?

– Гав, гав!

– Бачиш, всього два бокали, Бровко не обманює!

Наступного разу Ганя сама запитує:

– Бровко, скільки Микита пива випив?

– Гав, гав!

– А горілки?

– У-у-у-у-у! – завив Бровко.

– У твій невід знову нічого не попалося?

– Та воно попалося! Але ж не будемо ми водолаза їсти!

– Опанасе, багато дичини цього року?

– Ой багато! І качки, і зайці…

– Ну, так…

– Але ж дорого!

Сидить чукча, ловить рибу. Поруч випливає американський підводний човен.

– Хелло, містер! Ви не бачили, куди попливла російська субмарина?

Чукча показав пальцем.

– Норд-вест! – командує американець.

За півгодини спливає російський підводний човен.

– Товаришу, чи не бачив, куди попливло американське судно?

– Норд-вест! – радісно кричить чукча.

– Ти не мороч голову! Краще пальцем покажи!

Майор:

– Полковник так довго цілився, що заєць сам застрелився…

– Ось, почитай, Ганю про риб, – каже Микита. – Може навчишся у них мовчати.

– Рідненький! Може б ти повчився у них пити тільки воду?

– Микито, твій пес вкрав мої черевики!

– Здурів, Опанасе? Мій Бровко ніколи взутий не приходив!

– А чому у вас є тільки риба, запечена в тісті?

– А тому, що немає кому її чистити!

– Був я на полюванні в Африці. Одного разу заночував просто неба. Аж тут до мене підкрався лев, та так близько, що я відчув його дихання на своїй шиї!

– І що?

– Підняв комір…

Ранок. Тиша. На березі річки сидять три рибалки. До одного підпливає жаба і пошепки запитує:

– Клює?

Той (пошепки):

– Ні…

Вона до другого пливе:

– Клює?

– Ні…

До третього:

– Клює?

Він:

– Т-с-с… Клює…

Жаба шумно підстрибує, відкидається на спину і репетує:

– А мені пофіг! Я тут плаваю!

Біля вогнища.

– Єдиний наказ, який я готовий виконати в будь-який час дня і ночі без відмовок, це – «спи».

Василько приходить до школи. Губи розпухли, нижня аж репнула.

– Що сталося? – запитує вчителька.

– Та… Вчора з татом на риболовлю ходили… З човна ловили… А мені на губу оса сіла…

– Це вона так тебе вкусила?

– Ні. Не встигла. Тато її веслом убив!

Прийшов Опанас із полювання. З порожнім заплічником і до того ж п’яний. Марійка так до нього присікалась, що загнала на дерево. Він звідти кричить:

– Ти ж знала, який я буваю сердитий! Навіщо було за мене заміж виходити?!

Ранесенько чоловік вийшов на риболовлю. А на вулиці така віхола-хурделиця – світу Божого не видко. Повернувся додому. Тихенько роздягнувся – і в ліжко до жінки під теплий бочок. Жінка спросоння запитує:

– Ну що, прийшов?

– Прийшов.

– А мій пентюх рибу ловити поперся!

Полювали Опанас і Микита. Розійшлися. Зустрілися.

– Ну, що вполював?

– Нічого.

– У мене теж така історія.

– Давай гайнемо на болото, хоч куличків устрелимо.

– А дорогу знаєш?

– Зараз розпитаємо. Бабцю, як на болото пройти?

– Підете цією стежкою до села. Біля крамниці звернете…

– Годі, годі! Нам би тільки до крамниці дійти…

Сидить Микита на березі, голим задом поблискує. Вудки відклав, штани у воді квасить і примовляє:

– Нікому не можна вірити! Ну, нікому! Навіть самому собі! Ну, не стримався!

– Що так, Микито? – озивається з-під вербички Опанас.

– Та я ж тільки ухнути хотів…

– Опанасе! Пішов я учора на полювання, а рушницю вдома забув!

– Ну? А далі?

– Згадав я про тую рушницю, коли Ганнусі зайця приніс!

Поїхав новий українець до Єгипту. Сидить на березі Нілу і ловить рибу. Спека страшна. Нічого не ловиться. Раптом випливає крокодил і шамкає:

– Спека?

– Ага…

– Піт очі заливає?

– Угу…

– Може скупаєшся?

– Марійко, як же буває щастить! З першого пострілу качку підстрелив!

– Чудово!

– Було би чудово, якби не кляте пір’я! І саме полетіло, і м’ясо за собою понесло…

Опанас ловить рибу. Клює. Він підсікає. Тягне вудку. Перед ним виринає кобила з гачком в губі. Опанас оторопіло:

– Кобило! Ти що?!

Кобила:

– Дійсно! Що це я?

Біля вогнища:

– Люблю я синові співати колискові, – розказує Микита. – Години до третьої можу співати… А то співаємо разом з Опанасом і Петром, утрьох…

– У вас підвищений тиск, – каже лікар Микиті.

– Це наслідки pиболовлі…

– Що ви таке кажете? Рибна ловля, навпаки, заспокоює…

– Та я ловлю pибу в забороненому місці…

– Нині піст, – каже священик Гані, – не можна їсти ні риби, ні м’яса. І з чоловіком бути не можна…

– З моїм можна! – сміється Ганя. – Він у мене ні риба ні м’ясо.

Марійка:

– Оце ти потратив суботу й неділю, щоб зловити п’ять карасиків?!

Опанас:

– Люба, невже ти думаєш, що задоволення вимірюється кілограмами?

«Ех! Сюди б зо дві гармати!» – подумав генерал, після того, як промазав по зайцю з гранатомета.

В літаку пілот показує штурману:

– Ондечки, внизу, на березі річки, село, в якому я народився. Малим я вудив рибу, дивився на небо і мріяв стати пілотом…

– Твоя мрія збулася. А зараз про що мрієш?

– Сидіти на березі і вудити рибу…

Літо. Дачі. Дівчина приводить до місцевого ветеринара пса, якого пом’яв ведмідь. Той зробив усе необхідне:

– З вас 100 доларів!

– Що-о? Тільки й знаєте влітку по три шкури дерти з дачників! Цікаво, що ви взимку робите, коли нас немає?

– Ведмедів розводимо.

Діалог на базарі:

– Риба свіжа?

– Звичайно!

– А чому така крива?

– На повороті зловили…

Два ведмеді натрапили на хатину лісника.

Зайшли. На підлозі побачили ведмежу шкуру.

– Що це? – запитав один.

Другий поглянув на шкуру, затремтів і закричав: – Тікаймо! Це моя теща!

Одна щука запитує іншу:

– А ти яких бичків любиш – у маслі чи в томаті?

– У маслі.

– Тоді попливли до автобази!

– Микито, можна брати мого Василька на полювання. Він вже навчився стріляти, з десяти метрів у муху на стіні вціляє!

– Ага! Я бачив! Муху малює на всю стіну.

– Чому риби німі?

– А ти засунь голову у воду і попробуй що-небудь сказати.

– Микито, розкажи, як ти ведмедицю завалив!

– Як завжди: квіти, шампанське, легенька музичка…

– Слухай, Опанасе, чому жінки кажуть, що йдуть скуплятися, а самі нічого не купують?

– А чому ми кажемо, що йдемо на риболовлю, а самі нічого не приносимо?

Мисливець в ресторані.

– Хотілося б дичини. Наприклад, чи є у вас дика качка?

– Немає. Але для вас можемо розізлити домашню.

Світанок. Батько з сином ловлять рибу. Не клює. Батько каже:

– Синку, там мама нам тісто давала, діставай, попробуємо ловити на тісто.

– Тату, а я з’їв тісто…

– З’їв то й з’їв, на здоров’я.

Через деякий час батько знову:

– Синку, там мама нам бутерброди з сиром давала, діставай, попробуємо на хліб ловити.

– Тату, я з’їв бутерброди…

– З’їв то й з’їв, на здоров’я.

Сидять далі. Вже під обід батько встає, потягується:

– Ну що, синку, доїдай черв’ячки, та ходімо додому…

– Микито, а якщо ти вийдеш на ведмедя?

– Жахну з правого ствола!

– А раптом осічка?

– Жахну з лівого!

– А як знову осічка?

– Бігом залізу на дерево…

– А нема дерева!

– Опанасе, ти чий товариш, мій чи ведмедя?…

– Марійко, – дзвонить Опанас, – я на тиждень поїду з хлопцями на риболовлю. Кинь мені в рюкзак закидушки, снасті, запасні жилки, крючки. І не забудь мою рибальську шапочку!

Поїхав. За тиждень повертається. Марійка до нього:

– Як відпочив? Багато наловили?

– Класно відпочили! Тільки ти забула покласти мою шапочку!

– Як забула? Я її в рюкзак на закидушки поклала…

Біля вогнища:

– Микито, які тобі жінки подобаються, ті, що багато говорять, чи навпаки? – А хіба буває «навпаки»?

Сидять рибалки біля казана з юшкою.

– Коли я помру, я хотів би лежати біля свого діда…

– А я хотів би лежати у мавзолеї поруч з Пироговим…

– А я хочу лежати біля Оксани. Тієї, що з двадцять шостої квартири…

– Так вона ж жива!

– А я хіба помер?

– Микито, що з тобою, друже? Погано виглядаєш!

– Ет!… Вчора після полювання недоперепив!

– Не зрозумів?

– Ну… випив більше, ніж міг, але менше, ніж хотів…

Приходить Микита з риболовлі. Як завжди п’яний. Ганя веде його до вікна, показує:

– Бачиш, он лікеро-горілчаний завод. Він величезний. Ти не можеш з ним тягатися. Вони завжди будуть виробляти горілку швидше, аніж ти п’єш!

– Нехай! – каже Микита. – Але вони у мене покрутяться! Я їх примушу працювати і вдень, і вночі!

Біля вогнища:

– У Панька небезпечна тенденція – пити наодинці!

– Як мені надокучило жити у цьому стоячому смердючому ставку! – пожалівся карась окуневі.

– А ти оцей гачок бачиш?

– Ну?

– Хапай і попадеш… в пахучу сметану!

Біля вогнища:

– Опанасе, хто по-твоєму – дурень?

– Це той, хто висловлюється так, що інший його не може зрозуміти. Зрозумів?

– Ні…

– Як порибалив?

– Прекрасно. Упіймав щуку кілограмів на п’ять.

– Юшки наварив, мабуть, ще й засолив?

– Та ні! Відпустив у річку. Все одно не повірять…

Випив Микита, поклав голову на плече Опанасові, говорить тихо, мов струмок дзюркоче:

– Прийшов якось пізно з полювання, a біля дверей мої капці стоять. Так сумно мені стало. Дивлюся на них і думаю: «Так ось як ти, Ганю, наше майно поділила…»

– Микито, принеси мені з риболовлі форель! – просить Ганя. – А як не буде в магазині форелі, купиш коропа.

Біля вогнища:

– Я убив п’ятеро зайців. Один ось лежить, а четверо втекли…

Микита приходить увечері додому з рибної ловлі. На столі записка від Гані: «Рідненький, я у сусідки. Буду пізно. На вечерю – смажені карасі. Вудочки – в коридорі».

– Марійко, завтра йдемо з хлопцями на полювання і я прийду п’яним!

– Не п’яним, а випивши!

– Все, все, випивши.

– Не все-все випивши, а трохи напідпитку!

Карасі вели в ставку археологічні розкопки, знайшли іржавий чайник і обговорюють знахідку:

– Важко жилося нашим предкам! Які монстри на них полювали!

Стоїть Опанас в сосняку і кричить:

– Л-ю-ю-ди! Допоможіть! Порятуйте!

Іде Микита і так з усмішечкою:

– Що, брате, в трьох соснах заблукав?

– Та ні… В капкан попався!…

– Опанасе, а це правда, що риба корисна для мозку?

– А особливо, Микито, корисна рибна ловля – для розвитку уяви.

Доктор Ватсон і Шерлок Холмс вийшли на ранкову прогулянку. Ватсон запитує:

– Чуєте, як виє собака Баскервілів?

– Ні, згідно дедуктивного методу, це виє сер Генрі. Йому знову на сніданок подали вівсянку!

Микита і Опанас кілька днів плавали, шукаючи рибне місце. Нарешті їм пощастило. Наловили. Повернулися до берега, здали човен, Микита запитує:

– Ти місце запам’ятав?

– А я його позначив. Я на дні човна хрестик намалював.

– Ну й намудрував! Завтра нам видадуть іншого човна!

Тундра. Північне сяйво. Два чукчі тягнуть нарти. На нартах сидять собаки, виють, стріляють з рушниць. Один чукча – іншому:

– Це ти придумав – собакам горілки дати…

– Як учора?

– Клюнула величезна щука! Але зірвалася…

– У мене теж зірвалася. Ще більша, ніж у тебе!

У великий мороз два мисливці зустріли в лісі відомого депутата з рушницею. Звернули увагу, що він без рукавиць.

– І як він не відморозить руки?

– Не переймайся, його рукам завжди тепло, він тримає їх у наших кишенях!

– Васильку, чому ти запізнився на уроки?

– Та… я хотів піти на рибалку, але тато мені не дозволив.

– Він тобі пояснив, чому ти повинен іти до школи, а не на риболовлю?

– Так, він сказав, що черв’яків на двох не вистачить…

– Ганю, якщо я загину під час полювання на вовків, ти зможеш сказати, що твій чоловік не був боягузом!

– Ой, Микито, зате я дуже боюсь! Мені так не личить жалоба…

Хлопець телефонує дівчині:

– Алло, це ти, моя рибко?

– Ні! – відповідає татусь. – Це господар ставка.

Микита повертається з полювання: на боці – гуска, на плечі – рушниця. А сам увесь пошкрябаний, на лобі гуля. Опанас запитує:

– Ти звідки?

– З полювання!

– Що, гуска така вже дика?

– Та ні, гуска якраз не дика. Господар гуски дикуватий…

Сидять рибалки в човні. Повз них пропливає зграя терпугів. Один терпуг виринає і запитує:

– Хлопці, а де південь?

Рибалки підхопилися, показують руками:

– Туди!

– Дякую! – чемно каже терпуг.

Терпуги попливли, рибалки сидять. Через деякий час пливе один терпуг і запитує:

– Не бачили, куди зграя терпужків попливла?

– Туди! – один з рибалок показує в інший бік.

– Дякую! – і поплив.

– Навіщо ти йому не туди показав? – запитує другий рибалка.

– Ти його бачив?

– А що?

– Він же без ручки! Не допливе…

Сидять три мисливці біля вогнища, випивають, байки травлять. Один:

– Іду вчора мимо кущів. Чую: «Ням-хрум-шу-жу-зю…» Я – бабах! Підхожу – лисиця!

– А я, – каже другий, – іду і чую: «Ням-ням-хрум-хрум-шу-шу-зю-зю-жом-жом…» Я – бабах! Підхожу – кабан!

– То все дурниці! – каже третій. – Іду мимо кущів і чую: «Ням-хрум-шу-жу-зю-ням-ням-хрум-хрум-шу-шу-зю-зю-жом-жом-ням-ням-хрум-хрум-шу-шу-зю-зю-зю-жом-жом…» Про що це я?

– Що таке рибальське щастя?

– Ну… це коли упадеш у річку без вудочки і випірнеш з рибиною в руках!

– А нещастя?

– Це… коли випірне лише рибина…

– Я одного разу врятував тигреня від лісової пожежі. Так через кілька років дорослий тигр мене з річки виловив і на беріг відніс. Упізнав свого рятівника!

– А я одного разу ведмежаті з лапи гостру тріску вийняв. А через кілька років дорослий ведмідь так тріснув мене лапищею! П’ять місяців в гіпсі пролежав…

– Як же це?

– А то просто зовсім інший ведмідь був…

– Добре клює в цьому озері?

– Клює? Та я, коли черв’яка насаджую, за дерево ховаюся, щоб риби мене не розірвали!

– Дядьку, здрастуйте!

– Здоров.

– Ви мене не впізнали.

– Ні.

– Та ж це ви у нас минулого року курку підстрелили!

– Я ж вам за неї як за качку заплатив!

– Казала мама: нехай би той мисливець ще прийшов та підстрелив качку – може, як за гуску, заплатить…

Ще «нормальний» рибалка запитує у вже «клюкнутого» рибалки:

– Скажіть, будь ласка, котра година?

– Пішов ти нафіг!

– А що це ви мені «тикаєте»?!

– Опанасе, кожного разу коли я повертаюся пізно з полювання, йду крадучись, мов кішак, стараюся не забряжчати, не кашлянути, роблю все, щоб не розбудити Ганю, а вона все одно прокидається, і потім не маю спокою до ранку!

– Не так ти робиш! Я ж приходжу так, як іти, пізно. Скрізь включаю світло, вмикаю музичку, довго миюся, фиркаю, а потім штовхаю Марійку в бік і кричу на вухо: «Давай, жіночко, зо три рази!» Уявляєш, очей не відкриває!

Захотіли риби у водоймі вибрати президента. Зареєстрували трьох кандидатів: щуку, ляща і карася. В передвиборній боротьбі щука з’їла всіх опонентів і виборців, та й вирішила: «Піду я балотуватися в сусіднє озеро».

Два студенти-агротехніки пішли на полювання. Розійшлися в різні боки і полювали кожен собі. Раптом один з них помітив, що кущ хитнувся, вистрілив і… поранив свого напарника. Підняв товариша на плечі і як міг швидко приніс до найближчого селища в лікарню… Через деякий час із операційної до нього вийшов лікар.

– Лікарю, він будет жити?

– Думаю, у нього було би більше шансів, якби ви його не оббілували…

Маєток Баскервілів. Сутінки. У залі при свічках сидить сер Баскервіль. Раптом за вікном тишу розтинає жахливе виття.

– Беррімор, що це за виття?

– Це собака Баскервілів, сер.

Через деякий час:

– Беррімор, а що це за несамовитий вереск за вікном?

– Це кішка Баскервілів, сер.

Через деякий час:

– А що це за зловісна крижана тиша?

– Це риба Баскервілів, сер.

Якось відійшов Опанас від товаришів у лісі, аж чує – кущі тріщать, бачить – суне величезний ведмідь. Сховався мерщій за дерево. А ведмідь стогне:

– Ой! Погано мені!

Порівнявся з тим деревом, де Опанас причаївся, і знову:

– О-ой-йо-йой! Як же мені погано!

Опанас вискочив позаду ведмедя та як влупить його прикладом по довбешці! А ведмідь:

– Ой матінко! І з кожним днем все гірше!

На виставці електроніки японці демонструють робота, який відповідає на всі запитання. Один британець скептично усміхається:

– Перевіримо! Що зараз робить мій батько?

Робот помигав вогниками і видає відповідь:

– Ваш батько ловить рибу на березі Темзи.

Британець регоче:

– Бреше! Я так і знав! Ось телеграма від секретаря мого батька. Дивіться: «Лорд Вудсон передає вітання з Венеції».

Японці забігали, перешіптуються. Потім до британця:

– Робот не може помилятися. Давайте ще раз попробуємо.

Британець повторює питання:

– Що зараз поробляє мій тато?

Знову мигають вогники, і робот видає відповідь:

– Лорд Вудсон дійсно знаходиться у Венеції, а ваш татусь сидить з вудкою на березі Темзи. До речі, він за цілий день нічого не зловив…

– Хочу хом’яка.

– Його треба доглядати, прибирати, годувати, міняти воду, гратися з ним.

– Тоді я хочу бути хом’яком!

Прийшов Опанас із рибалки і жаліється Марійці:

– От скупі люди! Домовилися: хто перший рибу упіймає, той біжить за пляшкою, а хто другий – той за закускою. І що ти думаєш? Дивлюся, у Микити поплавок танцює, тоне, а він і вусом не веде! У Никодима аж вудочка гнеться, а він на неї ногою наступив і курить! От скупі ж!

– А у тебе клювало? – цікавиться Марійка.

– Еге! Дурня знайшла! Я взагалі без наживки закинув.

– Квит! – підвівся кум Григорій. – Вже он перші півні заспівали.

Спати не хотілося. Ще хвилин тридцять, і я вирушав би до ставка.

– Я господар, ти гість, – попробував було затримати кума, – на правах господаря…

– Гість, як риба, – свіжим залишається недовго, – простягнув мені руку Григорій. – Завтра продовжимо… Тобто вже сьогодні, увечері…