П’єса на чотири дії
Дійові люди
незаможні:
Смик Сергій, голова сільради
Панько, секретар
Копистка
Мусій
Параска, його жінка
Стоножка Іван
Ганна, його жінка
Вася, його син
Дід Юхим, 105 років
багатії:
Гиря Гнат
Лизя, його дочка
Годований
Дід з ціпком
Черниці з монастиря
Ларивон, глухонімий
Гирин наймит і сторож при церкві
Орина, старчиха
Запалила Ганна у печі. Стала, схилилась на комин, сумує:
– Отакого наробили, що й варити нічого. Слобо́да!..
А на лаві край віконця син Вася вчив грамоти сусіду Мусія Копистку:
– Та не так, дядю Мусію, не так. Не о-си-а, а о-с-а, оса… Протягом треба – ооссаа… Копистка. Ооссиа…
Ганна. Та киньте своє читання! В печінках уже сидить. Чуєте, чи вже позакладало?
Копистка. Тр-р, мамашо!..
Ганна. Люди сміються…
Копистка. Бо дурні.
Ганна. Годі, розумний!
Копистка. І ти, мамашо, дурна.
Ганна. Наробили слободи…
Копистка. Дурна, як отой рогач… Ти чула, що казав Ленін? Тоді світ новий настане, як ми з тобою рихметики вивчимось…
Ганна. Хай вона тобі сказиться!
Копистка. Рихметики й усякої політики вивчимось, а тоді зладнаємо тобі таку піч, що сама варитиме, сама й пектиме…
Ганна. Варнякай…
Копистка. От тоді побачиш! Покрутиш гвинта, а воно… – ш-ш-ш! – борщ закипів, іще покрутиш – трах-тара-рах! – борщ на столі…
Ганна. Варити он нічого! Голод заходить! (До сина.) Кинь, бо’гже, їй-бо, попалю всі твої книжки!
Вася. Мамо! Ми люди темні, а я не хочу бути темним. Я не можу так… Тепер революція, і вчитися треба всім, всім…
Копистка. І тобі, мамашо!
Вася. I вам, мамо, вчитися треба, а не гарчати на мене раз у раз.
Копистка (аж плеснув у долоні). Трах-тара-рах, резолюцію прийнято!
Ганна. Ой лишечко! Так от що слобода наробила! Вже я гарчу, вже я собака…
Вася. Та не собака, мамо!..
Ганна. А все через книжки оці, через книжки!.. (Кинулась до книжок.)
Копистка. Тр-р! (Заступив їй дорогу.)
Вася. Втечу до Червоної армії. Там лучче буде…
Ганна. Тю на тебе!.. Дурний… Я ж тобі добра бажаю, як рідная неня, а ти… (Одійшла.)
Вася. Їй-бо, втечу!
Ганна. Схаменись! Та хіба оті книжки мені вадять! Тобі, Васю!.. Подивись, як ти змарнів, Васю!
Копистка. Ну тебе к лихій матері, мамашо, не заважай нам! Учи, Васько, та вчи уголос, щоб і вона чула, і всі щоб чули!.. Хай сміються! Осиа!..
Рип у хату – дві черниці.
Копистка (аж тюкнув). Тю! Диви – темна сила прилізла.
Ганна (на Копистку). Тю на тебе! Здурів?
Черниці, мов не чули, низенько вклонились, перехрестились.
Одна (загугнявила). Жертвуйте, православні, на построєнія Божої церкви, якщо ласка ваша…
Друга (приспівувала). І не оставить вас Господь та Пресвята Богородиця за жертву вашу.
Ганна (зашарілася, розгубилася). Пожертвувала б, сестриці, коли ж ані пилинки борошна… Хіба, пождіть, я рушничок вам вийму на церкву. Вишитий. (Одчинила скриню. Шукає.)
Копистка (скоса на черниць). Колядуєте, дівчата?
Черниці ні в тих ні в сих. Зашморгали носиками.
І хіба ото вас ще не розігнали?
Перша (зчулася). Розігнали, благодії наші, розігнали…
Друга (вже приспівувала). А в церкву Божую коней поставили.
Ганна (рушник затремтів у руках). Ой, Матінко Божа! У церкву – коней?
Черниці (так і посипали). Правду знайте, православні!..
– Прийшла комуна, вигнала нас з обителі нашої дівочої, а в церкву коней…
– І хреста з церкви знято…
– Уночі зняли…
Копистка (цигарка не скручується). Та де, ви кажете? В якому монастирі?
Черниці. У Благовіщенському, благодію, може, знаєте…
Копистка. Це той, що коло зеленого броду?
Черниці. Істинно, благодію, – коло броду.
Копистка (цигарка скрутилася). Так… Ловко ж ви брешете, дівчата!
Черниці (оченятками блик-блик). Істинно, православні, істинно так! Нам гріх неправду казати…
Копистка (до Ганни, до Васі). От же брешуть, аж курява встає! Я ж там був оце… в понеділок чи в неділю, коли б не збрехати. Авжеж, у неділю! Що розігнали монашок, то таки розігнали. Тільки не коней, а дітей туди навели, отих сиріток воєнних і всяких… (Повернувся до черниць.) Та й брешете ж ви!.. Ти диви – їх уже нема! Щезли, як відьми… (Прочинивши двері, крикнув услід.) Га? Піймалися на брехні, сучі дочки! (До Васі.) От, синок, інцидент… Ану, як оте совіцьке слово, що про такий случай говориться? Подивись лишень у тетрадьку, ти там був записав…
Ганна. Та й ти ж кажеш, що розігнали?
Копистка. Тр-р-р, тобі нема тепер слова. Шукай, синок, шукай!
Вася (взявся вичитувати). Конституція, дядю?
Копистка. Ні…
Вася. Резолюція?
Копистка. Ні… Резолюцію ж я знаю.
Вася. Революція?
Копистка (аж зачухався). Та ні… Шукай того слова, що на акацію скидається.
Ганна. Та киньте ви ці гаспидські слова!
Копистка. Тр-р-р…
Вася. Реєстрація?
Копистка. О! Щось трошки виходить.
Вася. Експропріація? Експлуатація? Провокація?
Копистка. Ось воно! Впіймав! Провокація… От ти, мамашо, не вірила, а воно виходить на моє. (Загнув пальця.) Попи – раз. (Загнув другого, третього.) Дяки – два. Монахи – три. Пани – чотири.
Ганна. Ну?
Копистка. Монашки – п’ять. Вся ця наволоч робить нам провокацію… От що, синок: тут щось неспроста… Катай за монашками!
Вася. Як – за монашками? Чого?
Копистка. За монашками, на вивідки… До кого зайдуть, що казатимуть, – про все вивідай, синок…
Ганна. І навіщо це? Не ходи!
Копистка. Ша! Чула, що монашки казали? Чула?
Ганна. Ну й що такого вони сказали?
Копистка. От тобі й на! Ну й дурна ж ти!.. Слухай ще раз! Монашки збрехали?
Ганна. Одчепися!
Копистка. Ні, ти скажи – збрехали?
Ганна. Ну, може, й збрехали.
Копистка. Сказали, що комуна в церкву коней поставила?
Ганна. Сказали.
Копистка. А ти їм рушника за це дала?
Ганна (вже од печі). Не монашкам дала, а Богові в прийом!
Копистка. Не Богові, а провокації!.. Біжи, синок, та наглянь, де вони спиняться, у кого ночуватимуть… Катай!..
Побіг Вася. Копистка, закуривши, до Ганни:
– От моя жінка цього б не зробила.
Ганну зачепило.
Ганна. Годі хвалитися! Може, й зробила б…
Копистка. Бив би!..
Тут з печі дід Юхим ізліз. Кахи, кахи – сплюнув у черепок:
– І добре зробив би, бо жінка, сину, – як коса: не поклеплеш – не покосиш…
Копистка. От бач! Трах-тара-рах! Резолюцію прийнято… Чули, діду, провокацію?
Дід Юхим Та я оце закуняв був трошки… Приснилось, немовби я знов у солдатах, на Шипці. А їсти, а курити – як оце, приміром, тепер, да… Коли бачу – наш ротний цигарку курить… Побачив мене та…
Копистка. Закуріть, діду Юхиме!
Дід Юхим (допався до кисета). Радий старатися… Побачив та як крикне: «Здоров був, молодець!» Я так і скочив. Дивлюсь, аж це ти…
Ганна. А вже мені оце куріння ввірилось! Тож вікон не видно!
Дід Юхим Кури його, прокляте зілля, воно Богові не вклонилося. Кажуть же люди, якщо не брешуть, що колись Бог та святий Петро прийшли на землю…
Копистка. Тут ось монашки такої розказали, що… От якби дізнатися, коли вони прийшли?
Дід Юхим Хто?
Копистка. Монашки…
Дід Юхим Та не монашки, а Бог з Петром!.. Ішли степом. То всі трави й квіти вклонилися їм низенько, один тютюн не вклонився…
Копистка (до Ганни). Ти не бачила їх вчора?
Ганна мовчить.
Дід Юхим Кого? Бога й Петра?
Копистка. Та монашок.
Дід Юхим Та я тобі не про монашок, а про Бога та Петра! Слухай! Один тютюн не вклонився. Тоді сказав Бог: «Будеш ти, тютюне, однині проклятий, і палитимуть тебе люди, доки світу…»
Копистка (замислився). Гм… Треба було б мовчати!
Дід Юхим Як мовчати?
Копистка. Хай би вони язички свої порозв’язали…
Дід Юхим Хто? Бог та Петро?
Копистка. Та монашки, діду! Було б мені, кажу, помовчати та послухати, чого б вони наказали…
Дід Юхим Та ти слухай! Бог тютюнові сказав…
Копистка. Побіжу. (Та й подався з хати.)
Дід Юхим (до Ганни). Та куди це він зірвався? (По паузі.) А сонечко вже за сніданок! Чи нема у тебе там?..
Ганна. Їсти? Учора ж і послідки вишкребла – хіба повилазило?
Дід Юхим Та ні… Води гаряченької…
Двері навстіж – чобітками зарипів Панько, секретар сільради:
– Та що скоїлось – сюприз який чи пужар, дядьку Мусію?
За Паньком увійшов Му сій Копистка, за Кописткою – Іван Стоножка, господар хати.
Копистка. Та кажу ж – провокація… У церкву, кажуть, коней навели… Я зразу не добрав діла, а тоді подумав-подумав: це ж вони все село нам зворушать, а найпаче багатіїв отих – Гирю, Годованого… Добре, що догадався – трах-тара-рах, погнав парнишку і сам оце…
Панько. Дурниці! Ніякої воєнної небезпечності… Просто баби понапивались опію релігії та й плещуть язиками…
Копистка. Ой, не кажи! Такого, брат, наплещуть, що аж-аж… Треба побігти наглянути. Найпаче до Гирі під двір, до Годованого.
Панько. Плюньте й розітріть!
Копистка. Не можна!.. Не будь Гирі, Годованого – наплював би, а так… Чує моя душенька…
Панько. Не ходіть – є йтересніше діло. Копистка. Я на хвилинку! Тільки до Гириного двору… Я зараз!
Уже взявся Копистка за клямку, як тут Панько пляшку з-під поли на стіл та:
– Вип’ємо, дядьку Мусію?
Копистка (очізабігали). Ні, я, мабуть… побіжу. (А сам за кисет, ще й дідові дав.) Ось тільки закурю… і побіжу.
Стоножка. Поспієте, сваток! Сідайте, товаришу секретар!.. Ганно! Чи нема у тебе там…
Ганна настовбурчилась.
(Він до неї стиха.) Товариш же секретар наш… Зранку не їли… і той…
Ганна. Одної лише капусти дві чи три пелюстки, а більш нічогісінько…
Панько (уші чуткі). Дайош, тітко, й капусти! Аби в животі було чим подряпати…
Стоножка. Треба ж, як-то кажуть, по-братськи…
Дід Юхим, кахикнувши, пішов до припічка.
А ви, тату, куди?
Дід Юхим Та я вже, сину, їв…
Стоножка. Ага, ото й добре…
Панько (наливши Стоножці). Хазяїну! Пожалуста…
Стоножка. Нашому брату й не годилось би тепер пити, та вже нехай нам радянська влада простить…
Панько. Саме тепер треба пити… Чому? А тому, що в самогоні хліб є, так би мовити, – сила, а ми без хліба… Сьорбаніть, дядьку Мусію.
Копистка (повагавшись, взяв чарку, вихилив, сполоскав зуби). І не пив би, дак через зуби… Крутять і крутять, немов у них контра завелась…
Ганна. А за монашками хто брався бігти?
Копистка (мов не до нього було сказано). Гм… Ми випили, а за діда забули…
Стоножка. Та той… Вони он закуняли.
Копистка. Не годиться так… А знаєте, що я надумав?.. Як був я в городі, то бачив, як ушановували трудових героїв… Ой ловко вийшло! Предсідатель таке слово сказав, що аж-аж… Каже: «Спасибі, товариші, що потрудилися для совіцької власті. Скільки віку, – каже, – вона вас не забуде».
Стоножка. А хто ж вони за люди, оті герої?
Копистка. Думаєш, пани? Наш брат, трудовий елімент! Один дідок був з робочих – так його на руках гойдали… їй-бо! Щоб не пити оце по-дурному, даваймо діда Юхима вшануємо? Га?
Панько. А це – кумедія буде… Дайош!.. Гей, діду!
Копистка й Стоножка (до діда). Діду Юхиме!
– Тату!
Дід Юхим Га-га!
Копистка. Просимо до столу, як трудового елімента…
Ганна. Люди просять на чарку горілки…
Копистка
О проекте
О подписке