Микола Хвильовий — отзывы о творчестве автора и мнения читателей
image

Отзывы на книги автора «Микола Хвильовий»

27 
отзывов

sireniti

Оценил книгу

Спойлери!

Морально важка книга. Давить. Тисне до землі. Не хочеться вірити, не хочеться думати про те, що таке насправді могло бути. Але розумію, що в цьому бурхливому світі можливо все.
Особливо, коли приходиться вибирати. Особливо, коли людина при владі.

Фанатизм- то дуже страшно. Так, треба любити свою країну, свою справу, але людяність ще ніхто не відміняв.
А колись цей "нелюдь" ( інакше сказати не можу) був дитиною. Грався, плакав, біг до мами за втіхою і знаходив спокій у іі обіймах, що пахли м'ятою і любистком.

День і ніч я пропадаю в “чека”.
 Помешкання наше — фантастичний палац: це будинок розстріляного шляхтича. Химерні портьєри, древні візерунки, портрети княжої фамілії. Все це дивиться на мене з усіх кінців мойого випадкового кабінету...
... І я, зовсім чужа людина, бандит — за одною термінологією, інсургент — за другою, я просто і ясно дивлюсь на ці портрети і в моїй душі нема й не буде гніву. І це зрозуміло:
 — я — чекіст, але і людина.

Людина? Ні помиляєшся. Людиною ти був, коли бігав босоногим хлопчам. Людиною ти намагався бути, коли роздуми рвали твоє тіло на частини, коли сумнівався: стріляти, чи ні... В рідну матір!
Потім світ застиг. Ти не людина!

Ця книга страшна. Але вона входить в шкільну програму. То правильно. Свою історію треба знати, а така історія нехай застерігає.
Зараз у нас теж важий час. Не загубитись би в ньому.

 Я повертаюсь і дивлюсь туди, і тоді раптом згадую, що шість на моїй совісті.
 ...Шість на моїй совісті?
 Ні, це неправда. Шість сотень,
 шість тисяч, шість мільйонів —
 тьма на моїй совісті!!!
 — Тьма?
 І я здавлюю голову.
 ...Але знову переді мною проноситься темна історія цивілізації, і бредуть народи, і віки, і сам час...

Просто немає слів...

На русском

Морально тяжелая книга. Давит. Жмет к земле. Не хочется верить, не хочется думать о том, что такое в действительности могло быть. Но понимаю, что в этом бурном мире возможно все.
Особенно, когда придется выбирать. Особенно, когда человек при власти.

Фанатизм- это очень страшно. Да, надо любить свою страну, свое дело, но человечность еще никто не отменял.
А когда-то этот "нелюдь" ( иначе сказать не могу) был ребенком. Игрался, плакал, бежал к маме за утехой и обретал покой в её объятиях, которые пахли мятой и травами.

День и ночь я пропадаю у "чека".
Жилище наше - фантастический дворец: это дом расстрелянного шляхтича. Причудливые портьеры, древние узоры, портреты княжеской фамилии. Все это смотрит на меня из всех концов моего случайного кабинета...
... И я, совсем чужой человек, бандит - за одною терминологией, инсургент - за второй, я просто и ясно смотрю на эти портреты и в моей душе нет и не будет гнева. И это понятно:
- я - чекист, но и человек

.
Человек? Нет, ошибаешься. Человеком ты был, когда бегал босоногим мальчуганом. Человеком ты пытался быть, когда размышления рвали твое тело на части, когда сомневался: стрелять, или нет... В родную мать!
Потом мир застыл. Ты не человек!

Это страшная книга. Но она входит в школьную программу. Считаю, что правильно. Свою историю надо знать, а такая история пусть предостерегает.
Сейчас у нас тоже тяжелое время. Не потеряться бы в нем.

Я возвращаюсь и смотрю туда, и тогда вдруг вспоминаю, что шесть на моей совести.
...Шесть на моей совести?
Нет, это неправда. Шесть сотен
шесть тысяч, шесть миллионов -
тьма на моей совести!!!
- Тьма?
И я сдавливаю председателя.
...Но опять передо мной проносится темная история цивилизации, и бредуть народы, и века, и само время...

Просто нет слов....

9 января 2016
LiveLib

Поделиться

Rusco

Оценил книгу

Я люблю цю повість. О, я дуже її люблю.
Якщо поняття катарсису сумісне з літературою - а чому б, власне, і ні, - то це найбільш катарсист... (wait for it!) ...ичний твір, який мені доводилося читати. Тихі озера прекрасної загірної комуни. І дійсність, мов зграя голодних вовків.

Звичайно, історія не про чекіста. Не про доктора Тагабата, дегенерата, бідного Андрюшу, чи навіть Матір. Вона про душу людську, що їй доводиться обирати одну з багатьох правд. Памя'таєте? Це, здається, у "...від Матфея": яка користь людині, що придбає весь світ, а душу свою втратить?

У Хвильового надзвичайно поетична проза. Колись я навчусь це пояснювати.

20 ноября 2011
LiveLib

Поделиться

StalnoeVedro

Оценил книгу

Эта новелла дала мне понять, что Хвылевой невероятно талантлив. Как же он умеет передавать то эмоциональное напряжение, переживания, психологическое давление...
Новелла производит неизгладимое впечатление, поскольку то, что в ней изображено, не оставит равнодушным никого. Столкновение фанатизма и гуманизма, покорности и человечности, идеологии и морали... Ничто не может быть оправданием убийства собственной матери. Это факт.

8 мая 2012
LiveLib

Поделиться

Princess_book

Оценил книгу

Эту новеллу нам задали читать по украинской литературе .Она практически ничем  не отличается от недавно, прочитанной мной," Я (Романтики)".

Сюжет .Его толком нет .Опять революция ,только в этот раз с  точки зрения женщины .

Герои .Картонки. Никто не раскрыт ,даже "главная героиня" Гапка .

Язык .Написано легко ,но я не люблю повествование в настоящем времени и от первого лица .

Кому рекомендую прочитать .Украинским одиннадцатикла́ссникам, которые будут сдавать ЗНО.

Кому не рекомендую прочитать .Всем остальным.

1 ноября 2021
LiveLib

Поделиться

Ryna_Mocko

Оценил книгу

Было у меня такое подозрение, что автор "не мой" и после прочтения его «Сентиментальной истории» я убедилась в этом окончательно. Мне был не приятен тот способ, которым писатель захотел донести свои идеи. Мне было мерзко и противно – может, конечно, такова и была конечная цель, но я предпочла бы чтобы этой книги не было в моем читательском багаже.
История ведется от первого лица – молодой девушки Бьянки, которой всего семнадцать лет и она полна надежд про светлое будущее и любовь. Она уезжает из провинции в город в поисках некой «голубой дали» - неясного образа мечты про счастье и благополучие. И начиная с того, как подана эта история - у меня уже возник диссонанс: я должна была читать про то, как «я» постигаю премудрости в новом городе. Но это была не я! Это не мои мысли, не мои чувства, не моя манера поведения. Мне это новое «я» было абсолютно не приятно.
Бьянка приезжает в город, где ее знакомая устраивает ее на работу. Ее начальник – мужчина «чуть краше обезьяны» почти сразу начинает склонять девушку к интиму. Некая коллега журналистка постоянно щипает и высмеивает слова девушки. И в целом всё вокруг кажется серым, грязным и аморальным.
По сути, это история о том, как молодая и наивная девушка ищет любовь. Но в силу своего возможно не слишком хорошего воспитания или своей наивной юности соотносит любовь только с ее физическим аспектом. Вот ходит наша героиня, смотрит на мужиков и размышляет: «Дать или не дать, вот в чём вопрос!» Бьянка - девушка невинная и считала до приезда в город что ее девственность должна была быть подарком для любимого человека. Но в городе вокруг нее люди абсолютно лишены морального поведения – для них это чуть ли не ущербность какая-то.
Мечта про «голубые дали» постоянно тускнеет, и наша героиня набирается сарказма и язвительности. Она постепенно превращается в «сероглазую журналистку» - персонажа, который издевался над ней в первое время по приезду в город. Словно эта серость постепенно убивала любой цвет, повседневность уничтожала мечту.
Я еще смутно надеялась на то, что романтическая история с художником закончиться хорошо, но - счастливого финала не дождалась. Бьянка очень прагматично решает переспать с начальником но при этом еще и отомстить Чаргару - она отправляет ему записку, но когда тот прибегает к ней – она тыкает ему в лицо простыню испачканную кровью.
История с соседкой, которую избивает муж тоже вызывает лишь отвращение и непринятие. Бьянка не отвечает на отчаянные призывы о помощи, а утром просто переступает через труп убитой женщины. У нее есть проблемы поважнее – переспать-таки с кем то, а то эта ее девственность прям жить спокойно мешает. Это безразличие и цинизм просто ужасают.
Для меня это не сентиментальная история, а мерзкая, грязная и пошлая. В критических статьях я видела идеи, что автор на примере Бьянки хотел показать, как чистая и непорочная душа, становится желчной и язвительной под влиянием окружающего общества. Не могу с этим согласиться: главная героиня с самого начала была для меня отталкивающей. Она с пренебрежением говорит о своих односельчанах, о том, что они «темные и недалекие», но сама не проявляет каких-то проблесков интеллекта. Она критикует художника Чаргара за то, что он идет на поводу у системы и не проявляет свои идеи, не следует за своими мечтами, но при этом сама превращается с некое серое нечто – такую как все.
В украинской литературе уже постепенно сложился культ женщины – это что-то прекрасное, сильное, почти святое. И то какой создал писатель свою главную героиню мне было не приятно. Он словно покусился на что-то святое: хотя мог бы донести свои идеи не настолько гадким образом.

17 октября 2023
LiveLib

Поделиться

Nina_M

Оценил книгу

Сьогодні мої одинадцятикласники запитали, чи всі твори Миколи Хвильового такі. І от які - такі - це обговорення викликало найбільший ажіотаж.
Ця новела, як і відома всім "Я(Романтика)", теж про революцію, але дещо з іншого ракурсу - з точки зору жінки. Власне, про неї, революційну жінку пише автор як теж про "роздвоєну" особистість. З одного боку вона - звичайна дівчина, яких тисячі. Те ж кохання, ті ж трагедії. Усе, як у інших. З іншого - одяг кольору хакі, поголена голова і капелюшок з п’ятикутною зіркою.

І нарешті - чоботи

- великі, не за розміром, тож і викликають аналогію з улюбленим з дитинства котом у чоботях. Та вона не така м’яка та ніжна. Вона - залізна жінка революції, і цим усе сказано.
Микола Хвильовий використовує один із улюблених своїх прийомів - контраст - для змалювання Гапки. Саме на контрасті найбільш відчутно, що втратила і чого набула, порівняно з іншими, товаришка Жучок.
І таких Гапок багато. Вони - безликі товариші Жучки №2,3,4...

Для тех, кто читает на русском

Дальше...

Сегодня мои одиннадцатиклассники спросили, все произведения Николая Хвылевого такие. И вот какие - такие - это обсуждение вызвало наибольший ажиотаж.
Эта новелла, как и известная всем "Я (Романтика)», тоже о революции, но несколько с другого ракурса - с точки зрения женщины. Собственно, о ней, революционной женщине пишет автор как тоже о "раздвоенной" личность. С одной стороны она - обычная девушка, каких тысячи. Та же любовь, те же трагедии. Все, как у других. С другой - одежда цвета хаки, выбритая голова и шляпка с пятиконечной звездой.

И наконец - сапоги

- большие, не по размеру, поэтому и вызывают аналогию с любимым с детства котом в сапогах. Но она не такая мягкая и нежная. Она - железная женщина революции, и этим все сказано.
Николай Хвылевой использует один из любимых своих приемов - контраст - для описания Гапки. Именно на контрасте наиболее ощутимо, что потеряла и что приобрела, по сравнению с другими, товарищ Жучок.
И таких Гапок много. Они - безликие товарищи Жучкы №2,3,4 ...

24 октября 2019
LiveLib

Поделиться

vvvasilina

Оценил книгу

Очень сильная новелла про слабого человека, который ради своего служебного положения убивает свою мать (будучи чекистом, получает список людей, приговоренных к расстрелу, в числе которых и его мать). При этом его сильно терзает совесть, сомнение и страх, вплоть до галлюцинаций. Тем не менее, он оказался слабее своих "сторожів душі", доктора Тагабата и "дегенерата", которые, в отличие от него, совсем не задумывались о происходящем.

28 сентября 2011
LiveLib

Поделиться

i_am_dashka

Оценил книгу

Що це: дійсність чи галюцинація?
Але це була дійсність: справжня життьова дійсність - хижа й жорстока, як зграя голодних вовків. Це була дійсність безвихідна, неминуча, як сама смерть.

Дійсно, жорстока дійсність нашого сучасного світу. Страшно, коли сину доводиться обирати між примарним боргом революції, яка невідомо до чого призведе, і любов'ю до рідної матері. Герою хотілося вірити, що він робить усе правильно заради щасливого комуністичного майбутнього своєї держави, але в глибині душі він все одно знав, що виконує страшну чорну роботу. Що відчуває людина, яка змушена кожного дня відправляти на розстріли людей лише за те, що вони не згодні з політикою влади? Мільйони невинних душ, ріки крові, загублені сім'ї та потрощені долі... А що зробить цей чоловік, коли перед ним постане вибір - розстріляти матір та залишитися чекістом чи зрадити комуністичні ідеї та врятувати рідну людину? А що б обрали ви?..

12 июля 2016
LiveLib

Поделиться

zadnipriana

Оценил книгу

Я взагалі дуже люблю українську літературу трагічної доби "Ростріляного відродження". Щось є в цій епосі таке, що змушує читати знову і знову Хвильового, Підмогильного,Телігу... Люди, мрії яких розбилися об червоні крила революції і цього разу всі вони зібралися в межах санаторійної зони. Миколи Хвильовий вже не вперше зачіпає тему революції, зайвої людини, зруйнованих мрій про "загірню комуну" і в своїй повісті розповідає про не одну знівечену своїм часом людську долю, котрі об*єднані розчаруванням та знаходиться у замкнутому просторі, що ніби уособлює ці саму приреченість. Віра в партію, в революцію на той час дуже міняла свідомість людей і багато з них ставали на межу життя і смерті. В "Саанаторійні зоні" ми бачимо різностороннє життя пореволюційної доби: кохання, зрада, гнів, почуття самотності та приреченості, самогубство. Книга наповнена якимось сумом, місцями читається складнувато. Щоб повністю її осягнути, я гадаю, треба прочитати історичну довідку про 30-ті роки, проникнутися духом того часу, бо через призму сучасні ця повість може здатися трошки нуднуватою, хоча насправді там дуже цікаво розкриваються реалії тогочасного життя

2 июля 2013
LiveLib

Поделиться

zadnipriana

Оценил книгу

Я взагалі дуже люблю українську літературу трагічної доби "Ростріляного відродження". Щось є в цій епосі таке, що змушує читати знову і знову Хвильового, Підмогильного,Телігу... Люди, мрії яких розбилися об червоні крила революції і цього разу всі вони зібралися в межах санаторійної зони. Миколи Хвильовий вже не вперше зачіпає тему революції, зайвої людини, зруйнованих мрій про "загірню комуну" і в своїй повісті розповідає про не одну знівечену своїм часом людську долю, котрі об*єднані розчаруванням та знаходиться у замкнутому просторі, що ніби уособлює ці саму приреченість. Віра в партію, в революцію на той час дуже міняла свідомість людей і багато з них ставали на межу життя і смерті. В "Саанаторійні зоні" ми бачимо різностороннє життя пореволюційної доби: кохання, зрада, гнів, почуття самотності та приреченості, самогубство. Книга наповнена якимось сумом, місцями читається складнувато. Щоб повністю її осягнути, я гадаю, треба прочитати історичну довідку про 30-ті роки, проникнутися духом того часу, бо через призму сучасні ця повість може здатися трошки нуднуватою, хоча насправді там дуже цікаво розкриваються реалії тогочасного життя

2 июля 2013
LiveLib

Поделиться