Цитаты из книг автора «Микола Хвильовий»

Ні, саме це – неправда! Тут, у тихій кімнаті, моя мати не фантом, а частина мого власного злочинного «я», якому я даю волю

Вона підходить до мене, бере моє стомлене обличчя в свої сухі старечі долоні й схиляє свою голову на мої груди. Вона знову каже, що я, її м’ятежний син, зовсім замучив себе.

Це новий синедріон, це чорний трибунал комуни.

Вона мені пропонує перевидати мої твори під назвою «Твори». Я, звичайно, відмовляюсь. Словом, я проти. Вона – за. Я проти! Вона – за! Виявляється також, що за і мої приятелі, як от Аркадій Любченко. Тоді я погоджуюсь, і ми складаємо умову. …І от умову складено. Я знову перечитую свої оповідання (до речі, страшенно нудно перечитувати) і сідаю писати «вступну новелу». Але що писати? Знаю тільки, що написати обов'язково треба, бо ж і я все-таки несу відповідальність за себе.

місцевої преси за не зовсім некомпілятивні статті. Словом, матеріальний стан

Організовано, в шахматному порядку, але й байдуже, поважно ступає його королівська величність сам король-час.

Мовляв: наш пан-отаман не знає рідні і для нього в боротьбі нема братів!

Ніби хтось мудрий і великий взявся переконати матір, що нічого безконечного нема, і взявся найти їй довгожданий спокій.

Ні, вона однаково любить своїх дорогих синів, і вона зовсім невинна, що має мізерний заробіток і нездібна виховати обох їх так, як хотілось би…

…А ранки цвітуть перламутром і падають вранішні зорі в туман дальнього бору. …А глуха канонада росте. Росте передгроззя: скоро буде гроза. …Я входжу в княжий маєток.