На трамвайній зупинці

Вірш Ростислава Братуня

Музика Анатолія Кос-Анатольського

 
Я хлопець несміливий, Дівчат я сторонюсь,
І навіть розмовляти Із ними я боюсь.
Такий характер в мене – Нещастя немале:
«Мовчун» – усі говорять, Але… але…
На трамвайній зупинці Я зустрів дівча чудове,
Почалася розмова, За словечком слово…
І про все ми забули, Йде трамвай за трамваєм…
Так чого ж оце ми з нею Стоїмо і чекаєм?..
Не знав я, що кохання, Мов буря весняна,
Так раптом і неждано Прийде одного дня.
Пора вже розлучатись, Уже додому час…
– Пробачте, як Вас звати? – А Вас? А Вас?
 
 
Приспів:
 
 
На трамвайній зупинці Я зустрів дівча чудове,
Почалася розмова, За словечком слово…
І про все ми забули, Йде трамвай за трамваєм…
Так чого ж оце ми з нею Стоїмо й розмовляєм?
 
 
Така – то, друзі, справа, Таке в житті бува:
Співає безголосий, Мовчун не замовка!
Хотів я від любові Втікати, поки час,
Даю Вам чесне слово! Аж тут – якраз…
 
 
Приспів:
 
 
На трамвайній зупинці Я зустрів дівча чудове,
Почалася розмова, За словечком слово…
І про все ми забули, Йде трамвай за трамваєм…
Так чого ж оце ми з нею Стоїмо? – Бо кохаєм!
 

Коли в далеких 1940–1950–х роках світом стрімко облетів кінофільм «Серенада сонячної долини», до стрічки якої чудові композиції написав американський кінокомпозитор Гаррі Уоррен, а зіграв їх оркестр Гленна Міллера, студентський музичний Львів і гадки не мав, що у галицькій столиці незабаром звучатимуть прекрасні імпровізовані джазові мелодії. Піонером національного джазу, в якому звучав український мелос, став Ігор Хома. 1955 року він мав свій джазовий квінтет, а 1957–го створив ансамбль «Ритм». Джазмени починали джазувати в польській школі, навпроти політехніки.

У кінці 1950–х і на початку 1960–х років рідкісні концерти «Ритму» у Львові завжди проходили з аншлагами, ведучим усіх програм джаз – бенду був студент театральної студії при театрі імені Марії Заньковецької Богдан Ступка. Разом з Ігорем Хомою (фортепіано) біля витоків українського джазу стояв львівський трубач Володимир Кіт. 1960 року з колективом «Ритму» вони обидва, а також Олег Хома (ударні), Роман Гумецький (контрабас), Орест Довганик (саксофон) були єдиними представниками України на Першому Всесоюзному джазовому фестивалі в Радянському Союзі (Тарту, Естонія), де співали українську пісню «На трамвайній зупинці» Анатолія Кос – Анатольського і Ростислава Братуня, яка відразу ж стала хітом. Ігор Хома формував і розвивав імпровізаційний джаз, орієнтований на український мелос.

Володимир Кіт: «Ми грали для свого задоволення, навіть мали вже там своє жіноче вар’єте. Хто знає, що було би далі, якби Хома не поїхав у Москву 1957 року на Всесвітній фестиваль молоді і студентів. Ось там його вразив почутий джаз. Повернувся до Львова і відразу приступив до виснажливої роботи. Ми стали «Ритмом». Хома, треба віддати йому належне, тримав руку на пульсі часу. Знав, що робити і як. Був жорстким, вимогливим, але справедливим. Багато імпровізували, додавали свого.

Уже 1959 року «Ритм» виконував чисто інструментальну п’єсу «Взяв би я бандуру» на два саксофони і ритмічну секцію. Зазвучало все цікаво і незвично. Тоді репетиції ми вже проводили в музичній школі імені Соломії Крушельницької, в нижній залі. Ігор попросив сприяння в цьому Анатолія Кос – Анатольського, який очолював обласну композиторську спілку. І він допоміг. Проте Хома прагнув вивести наш ансамбль на орбіту міжнародного джазу. І це йому і нам вдалося!

1960 року «Ритм» уперше презентував український джаз українською піснею в Тарту (Естонія) на Всесоюзному фестивалі джазової музики. Ось там ми виконували «На трамвайній зупинці», яку співав учень Львівського музичного училища Анатолій Пацельд (він також непогано грав на саксофоні).

Ростислав Братунь був великим нашим симпатиком, «пропихав» нас на різні святкові виступи, рекламував, де міг, писав нам пісенні тексти. Взагалі, про Ростислава Андрійовича залишилися лише найтепліші спогади».

Над морем

Вірш Дмитра Павличка

Музика Володимира Івасюка

 
В морі я хотів печаль свою втопить,
Я до моря вийшов рано – море спить.
 
 
І мені його будити стало жаль –
Залишилася мені моя печаль.
 
 
Ополудні йду до моря і здаля
Бачу, що воно сміється, як маля.
 
 
І мені його смутити стало жаль –
Залишилася мені моя печаль.
 
 
Уночі до моря знову я прибіг,
А воно ридало біля ніг моїх.
 
 
І мені його самого стало жаль –
Залишилася мені моя печаль.
 

Свою першу пісню «Колискова» юний Володимир Івасюк написав на вірш тата – письменника. А невдовзі його увагу привернув вірш Віктора Миколайчука у газеті «Літературна Україна», який 1966 року став піснею «Відлітали журавлі». Згодом Михайло Івасюк познайомив сина зі своїми студентами Чернівецького університету Володимиром Вознюком, Василем Бабухом і Богданом Гурою, з якими юний композитор написав «Відлуння твоїх кроків», «Світ без тебе» та «Баладу про мальви». «Червону руту», «Водограй», «Пісня буде поміж нас», «Я піду в далекі гори» Володя написав на власні вірші. Але в його серці завжди жила мрія співпрацювати зі справжнім поетом – піснярем. Коли композитор переїхав 1972 року до Львова, видавалося, що давня мрія здійснилася. Почав писати з Ростиславом Братунем (найбільше, разом створили 30 пісень), Богданом Стельмахом, Романом Кудликом… Усі народжені пісні Івасюка увірвалися в українську естраду тодішніх 1970–х широким бурхливим потоком, полонили слухачів темпераментними ритмами і ліричними пристрасними інтонаціями та захопили своєю невимушеною легкістю й імпровізацією. Авторами слів до пісень Івасюка були також і визнані метри української поезії – Дмитро Павличко, Дмитро Луценко, Олесь Гончар, Степан Пушик…

Перший пісенний текст Дмитра Павличка народився у 1957–му. Його назва «Над морем». Правда, піснею він став через 10 років, у 1967–му.

«Написав гарну, теплу та ліричну музику на нього Володя Івасюк, – стверджує Дмитро Павличко. – Спеціально для Івасюка я нічого не писав, мого вірша він сам знайшов. Хоч мені завжди подобалася його творчість».

Дмитро Васильович також співавтор композитора Володимира Івасюка. На два його сонети «Далина» (1973 рік) та «Над морем», Володя написав пісні, які і донині звучать досить по – сучасному.

У листі від 6 жовтня 1974 року зі Львова до Києва Володя пише до Дмитра Павличка: «А оце звертаюся до Вас, Дмитре Васильовичу, з уклінним проханням. Якщо вважаєте, що можете мати зі мною якісь творчі справи, то надішліть мені, будь ласка, декілька своїх поезій, спеціально написаних, як пісенні тексти. Буду вам дуже вдячний. Я певен, що вони викличуть у мене мелодії. Старатимусь, щоб пісні вам мої сподобались. З глибокою й щирою повагою Ваш Володимир Івасюк».

Справді, пісня «Далина» сумна та трагічна, є коротким романсом – роздумом. Образок сумного осіннього дня накладається на людські почуття. Але десь там, за хмарами є світло…

108 пісень (саме стільки вдалося створити за своє коротке 30–літнє життя Володимирові Івасюку) – дорогоцінне надбання нашого народу, нев’януча окраса його духовної культури. Доки живе пісня, доти живе й народ. Доти житиме й геній Володимира Івасюка. Є там і дві пісні (і шкода, що лише дві, і, може, дякувати Богові, що аж дві!) на вірші Дмитра Павличка!

Намалюй мені ніч

Вірш Миколи Петренка

Музика Мирослава Скорика

 
Я до тебе прийду через доли і гори,
Тільки ти не розпитуй мене, не хвилюй.
Намалюй мені ніч, коли падають зорі,
Намалюй, я прошу, намалюй.
Намалюй мені ніч, коли падають зорі,
Намалюй, я прошу, намалюй.
 
 
Намалюй мені ніч, що зове і шепоче
Найдивніші слова, найпалкіші слова,
В гамі барв піднеси славу темної ночі,
Що навколо зірки розсіва!
В гамі барв піднеси славу темної ночі,
Що навколо зірки розсіва!
 
 
А сама ти яка? Вечір, день, а чи ранок?
Що на серці? Чи промінь, чи лід?
Намалюй мені ніч, коли зорі багряні
Вирушають у путь, щоб згоріть.
Намалюй мені ніч, коли зорі багряні
Вирушають у путь, щоб згоріть.
 

Поезія Миколи Петренка має два крила: ліричне й філософсько – публіцистичне. Але вони, ці крила, не зуміли б піднести його поезію над виданнями, коли б не одухотвореність і щирість. І все ж ім’я поета широкому загалові відоме насамперед завдяки десяткам пісенних текстів, котрі поклали на музику відомі львівські композитори. Серед написаного варто відзначити супершлягер «Намалюй мені ніч» з музикою Мирослава Скорика. «Карпати», «Ти забудь ті слова», «Калина приморожена», «Як цимбали обізвуться», «Срібні кораблі», «Червона хустина», «Перепілочка мала», «Якщо любиш Україну», «Кажуть люди» – з музикою Мирослава Скорика, Володимира Івасюка, Анатолія Кос – Анатольського, Богдана – Юрія Янівського, Віктора Камінського, Ігоря Білозіра визнавалися найкращими піснями року, постійно звучали по радіо й телебаченню, із естрадних та театральних сцен.

Микола Петренко свій вірш написав 1962 року і дав його композитору Мирославові Скорику. Той досить швидко створив музику.

«Нині достеменно й сам не знаю, скільки насправді існує вже мелодійних варіантів пісні «Намалюй мені ніч». Принаймні про п’ять знаю точно, – зазначає Микола Петренко. – Вірш я присвятив художниці Гері Левицькій, яка написала мій вдалий портрет у майстерні скульпторки Теодозії Бриж. Усі ми тоді були молоді, хотіли горіти і творити. Усе трапилося перед якоюсь вечіркою. Фана (так звали Теодозію) ще ліпила щось, Генріетта малювала, а я сумував, не мав, що робити. Фана тоді кинула мені: «Чого снуєшся без діла? Краще напиши мені і Гері вірш!» І я справді написав тоді два вірші, один з яких опісля був покладений на музику. Нині в колишній майстерні, що на вулиці Мартовича, 5 у Львові, де все писалося, ліпилося, народжувалося, знаходиться меморіальний музей скульпторки Теодозії Бриж.

Мирослав Скорик мав свій власний ансамбль «Веселі скрипки» в консерваторії, який був першим виконавцем. Згодом виявилося, що ми спільно цією піснею започаткували новий напрямок української естрадної пісні. Звичайно, що це успіх і це велике щастя, що саме так воно й було. «Веселі скрипки» виступали на сценах не тільки Львова, вони були постійними учасниками гала-концертів в Києві та Москві в Кремлі. Виступали з відомими солістами Дмитром Гнатюком, Анатолієм Мокренком, Людмилою Божко, Борисом Жайворонком. Радіо та телебачення часто транслювали пісні Мирослава Скорика, які виконували «Веселі скрипки». А вершиною популярності можна вважати участь пісні «Намалюй мені ніч» в найбільш престижній тоді телепередачі Радянського Союзу – «Голубому вогнику». Через якийсь час мій вірш якось потрапив у Канаду і Богдан Весоловський, який писав як довоєнні львівські естрадні пісні, так і післявоєнні (потім він емігрував), написав власний варіант музики. Пісня звучала там на хвилях україномовних радіостанцій і мала неабияку популярність в США та Канаді. Канадці видали й платівку з її записом, це також було у першій половині 1960–х. У тексті є слова «вирушають у путь, щоб згоріть…» У Весоловського все це вдалося драматизовано, ближче до суті написаного. У 1970–х яскраво запалилася зірка Соні Ротару, вона повернулася до нашої з Мирославом Скориком пісні. Мабуть, мала потребу в цьому. В її варіанті з живим оркестром «Намалюй мені ніч» найкраще з записаного будь – коли. Звучить вона й у музичному фільмі «Червона рута», знятому 1971 року в Яремчі».

Не топчіть конвалій

Вірш Ростислава Братуня

Музика Мирослава Скорика

 
Приспів:
 
 
Не топчіть, не топчіть конвалій, (3)
Не… Не топчіть конвалій.
 
 
Все в маленьких дзвониках пахучих,
Площа, вулиця, провулки, тротуари…
То весна у наступі могучім
Скинула десантом їх із хмари.
 
 
Приспів.
 
 
Все спинилось, все здалось без бою:
І машини, і просто пішоходи.
Від весни ніхто не ждав розбою,
Від конвалій – от такої шкоди.
 
 
Приспів.
 
 
Але це було лише хвилину,
І відразу все на місце стало,
Наступ конвалевий линув і відлинув,
Жаль, що все це коротко так тривало.
 
 
Приспів.
 
 
Не топчіть, не топчіть конвалій, (2)
Не топчіть конвалій. (2)
 

У Львові, в 1963 році, композитор Мирослав Скорик створив вокальний ансамбль «Веселі скрипки», для якого написав ряд пісень, що в той час були дуже популярними. У тих піснях композитор започаткував новий напрямок української естрадної пісні, де поєднав українські інтонації та слово з ритмами джазу, танго, блюзу, халі–галі, босса-нови, що панували тоді у світі, але були маловідомі в Україні. А пісня «Не топчіть конвалій» стала тоді дуже популярною.

Мирослав Скорик: «Наприкінці 1950–х років у нас з’явилися нові музичні течії із Заходу, заборонені тут раніше. Ми, студенти та молодь, сприймали це з великою цікавістю. Відтоді захоплююся джазом. Я навіть мав тоді у Львові невеличкий ансамбль під назвою «Веселі скрипки», для якого писав пісні. Цей ансамбль виконував різні популярні мелодії, а також джазові твори. Я тоді написав чимало пісень, зокрема такі шлягери, як «Намалюй мені ніч», перший український твіст «Не топчіть конвалій» – ці пісні співали, під них танцювали – вони були дуже популярними. Потім я відійшов від того. Але тоді моїм завданням було – осучаснити тодішню українську естраду, вивести її з такого чисто народного, селянського лона та зробити, так би мовити, інтелігентнішою. На жаль, до кінця мені це не вдалося…