Отзывы на книги автора «Михайло Коцюбинський»

Коцюбинський...саме вже прізвище автора викликає бажання взяти книгу до рук, та поринути у поетичний світ майстра слова..

Автор зобразив тонкими штрихами нелегке становище удови на селі, родинну взаємодопомогу та наївний, ніжний та чуттєвий світ маленької дитини, яка попри всі свої фізичні болі бажає допомогти матері у скрутному становищі. Вона долає свій страх, коли жне жито, долає біль, коли ріжеться серпом, адже не час себе жаліти, потрібно допомогти слабкій матері. На рівні духовному вона проходить випробування через фізичний біль та випробування вірності. Адже пілся всього можна запевнити, що дівчинка виросте справжьною високоморальною людиною. Природа, почуття дівчини, обриси побуту, тонкі деталі - все це автор вимальовує наче ескізно, підкреслюючи головну думку твору - у скрутному становищі потрібно бути мужніми, не втрачати духовності, надії на краще. Саме образ дитини показує нам, що в найскрутніших ситуаціях потрібно не втрачати надії, не слабнути духом, і робити все можливе, що в твоїх силах. Своєрідним протиставленням дитині є доросла людина - мати, яка не витримала удару долі, і була на грані смерті.

Можливі спойлери!

Тридцяті роки XX століття. Українська панщина і прагнення молоді бути вільними. Старше покоління же не вилікувало свої рани від шабль, що завдали жаху і болю народу, але

свіжі традиції волі такі свіжі, що часом трудно було відрізнити сьогодні од вчора.

Ця історія про молоду пару Остапа і Соломію, що надумали податись за Дунай, де інші люди, де намає панства, де всі живуть, як господарі своєї долі. Вони втікли від панів, від сімей, щоб врятуватись від буденної роботи і несправедливого панства. Трапились на їхньому шляху страждання і молитви, біль і плач. Михайло Коцюбинський змальовує українську природу і почуття молодих людей наче свої. Іноді молоді чули своїх рідних, що не були поряд, бо поряд з ними не було нікого, хто б поміг їм у мить втоми, жаху і темряви. Але вони знаходили в собі сили врятуватись, крім одного разу, коли вони заплатили дорогу ціну за можливість бути на волі. Дочитавши оповідання я вирішила дати данному твору найвищий бал — 10!

Ось такі люди ще живуть на світі. І їм якось байдужа доля своїх батьків. Тих хто дав їм життя і виховав нас. Зробив такими дорослими і самостійними. Що ж, нехай буде так. Та як же вони будуть себе почувати, коли їх же самих настигне така сама доля?

Ось рядки відомої народної пісні підтверджують це.

Ну що ж, про вдячність забувають люди,
Душа сліпа у щасті, а проте
Вони прозріють, але пізно буде:
Черешня всохне, мати оцвіте.

Звичайно, бувають різні батьки і діти. Різні відношення і стосунки між рідними. Та усе одно, не варто так робити. Навіть і через обставини чи через прохання самих немічних батьків. Вони же через любов до дітей бажають піти звідси. Щоб не заважати, щоб врятувати них. Це не просто примхи стареньких. Вони самі усвідомлюють що кажуть і самі беруть гріх за це на свою душу.
Це уже не пояснити, причин багато. Хоча і смерть неминуча, та варто зустріти і сприймати її із гідністю. І не намагатися прискорити її прихід. Людина має право на життя і на дбайливе ставлення до себе. Адже не відомо як Доля обійдеться із вами самими. Можливо краще, можливо ще гірше. Головне не допустити помилок. Врешті решт - залишити собі щось на спомин. Хоча би якусь нещасну курочку, яка і була єдиною втіхою старенької матері. Мабуть, дійсно, душа старенької споглядала би на все, і тішилася би що не заважає їм жити.
І тоді, хоча би не буде вас мучити совість. А це саме найважче і найважливіше у житті. Адже ви порушили Божу заповідь - "Шануй батька і матір твою".

Читала только Дорогою циною. И, скажу, впечатлен. Небольшое, но сильное, для украинской литературы, произведение. Мне понравилось.

Спойлеры
Твір належить до революційної тематики: головний герой, Кирило, втілюється в образі відповідального революціонера перед партійним обов'язком. І вже з самого початку твору хлопець постає як мандрівник, проте він не вільний навіть в своїх мандрах. Його відірвано від сім'ї, виглядає він старшим, аніж є. Він ще не бачив по суті життя, а уже погруз в проблемах роботи. Все життя його крутилося навкруги партійної відповідальності. І тут раптом, коли він в котре змінює місце проживання і залишається тільки чекати листа, він закохується в природу, бачить життя і красу природи... Бачить широкі лани, запашне жито, таке вільне голубе небо над головою... І просто вже не уявляє життя без цього всього. Крім того він вперше закохується, раніше він сприймав дівчат тільки як друзів, а тут закохався... Потрапив в свій рай, знайшов себе... Здавалося б, ось воно - ЩАСТЯ! Проте у відповідального героя мучить його минуле життя, і вже не цікавить його навіть лист, якого він так чекав. І тут дві протилежності: таке цікаве життя тут біля коханої чи там, серед революціонерів...
Він живе в постійному страху перед бажанням покинути партію... Його мучає совість і врешті решт він зустрічає свого минулого соратника Івана, який запрошує його в гості, закликає до боротьби, проте Кирило не хоче вже боротися - хоче простого людського щастя... Але на дачі їх зустрічає дружина Івана, яку раніше називали "товариш Марія". Тепер це гладка жінка, що цікавиться тільки господарством та інколи читає книжки. Газет тут більше не читають, останніми політичними подіями не цікавляться. Після обіду сплять. Спочатку Кирило відчуває полегкість, але потім його починає дратувати це міщанське болото, яке почало затягати і його. Спочатку він навіть хотів зректися своєї мрії і жити так як жив до приїзду в те місто, як раніше. Але потім він зрозумів, що насправді мрії його і ідеали не тут, не з цими пустими людьми, а біля дорогої серцю дівчини з простим життям...

Так цікаво було читати опис Карпат, Чорної гори, річки Черемош, сіл закинутих високо в гори і одиноких між височин. Сильний відгук викликали описи гір.
І водночас все так гнітюче, невесела історія з сумним кінцем.
Прочитала на ніч і лякалась тіней, бо всі ці описи нечисті це автентична і моторошна річ.
Хочеться тепер зігріваючої літератури

Тіні забутих предків - не для мене. Дуже містично та таємничо. Не вірю в таке і не хочу вірити.
А новели добрі. В кожній своя історія, переважно трагічна, але автор залишає надію та віру в краще майбутнє.