Цитаты из книги «Intermezzo»

Його обняли й здушили зеленi руки, що простяглися пiд самi хати.

Просто пiд ноги лягла спiвуча арфа й гуде на всi струни. Стою i слухаю.

як синє небо надвоє розтяли чорнi дихаючi крила

Найближча людина готова продати».

Нiколи перше не почував я так ясно зв'язку з землею, як тут. В городах земля одягнена в камiнь й залiзо – i недоступна. Тут я став близький до неї.

Ти дороге для мене. Я п'ю тебе, сонце, твiй теплий зцiлющий напiй, п'ю, як дитина молоко з матернiх грудей, так само теплих i дорогих. Навiть коли ти палиш – охоче вливаю в себе вогняний напiй й п'янiю вiд нього.

Повнi вуха маю того дивного гомону поля, того шелесту шовку, того безупинного, як текуча вода, пересипання зерна. I повнi очi сяйва сонця, бо кожна стеблина бере вiд нього й назад вертає вiдбитий вiд себе блиск.

всi тi, що складали у моє серце, як до власного сховку, свої надiї, гнiв i страждання або криваву жорстокiсть звiра. Всi тi, що я не можу розминутись iз ними, що мене утомили… Що ж дивного в тiм, коли вони ще раз прийдуть… От я їх вже бачу. Ба, ба! Як вас багато… Се ви, що з вас витекла кров в маленьку дiрку вiд солдатської кульки, а се ви… сухi препарати; вас завивали у бiлi мiшки, гойдали на мотузках в повiтрi, а потому складали в погано прикритi ями, звiдки вас вигрiбали собаки…

Вони сплiтали своє iснування з моїм в химерну сiтку, намагались налити мої вуха та моє серце тим, чим самi були повнi… Слухай-но, слухай! Ти й тут несеш до мене свої страждання? Своє мерзенство? Моє серце не може бiльше вмiстити. Воно повне ущерть. Дай менi спокiй…

Я живу не так, як хочу, а як ти менi кажеш в твоїх незлiченних «треба», у безконечних «мусиш». Я утомився.