Цитаты из книг автора «Марко Вовчок»

Бува лихо, що плаче, а бува, що й скаче, — то так i моє лишенько.

чему там научили нашу панночку? А всего больше, кажется, людей морочить.

своего дела, да и живет ближе других. Послали

Нiколи вона так швидко рум’янцем не спахне, як от Катря наша, не скрикне так нiколи, не кинеться, не заплаче, до впаду не затанцюється, не розсердиться до сварки; не втомлена гульбощами, горем не перемучена, ясна була собi, як тихеє лiто.

Біс біду перебуде: одна мине, десять буде .

Панночка така весела, балаклива; очi блищать;

Такий вiн був тихий, звичайний, до кожного привiтний, — i на панича не походив!.. А як з нею спiзнався? Вже давненько панночки приїжджi переносили, що який-то вже там лiкар полковий хороший: i брови йому чорнi, i уста рум'янi, i станом високий, — така вже краса, що й не сказати! Тiльки що гордий дуже

. А вже як тi паничi коло неї… Той поруч iз нею шиється, а тон з кутка на неї очима свiтить;

"Таке молоде, а таке немилосердне, господи!"

Вона мене й щипає, i штирхає, i гребiнцем мене скородить, i шпильками коле, i водою зливає, — чого, чого не доказує над моєю головонькою бiдною!