Наважуся висловити непопулярну думку, що книжка надзвичайно слабка. До старих проблем Кідрука із стилем додалися нові. Письменник ще впертіше, ніж раніше, розжовує кожну маловажливу подробицю, будує надзвичайно довгі, перевантажені речення, вводить персонажів, заповнюючи ними по 20 сторінок тексту, лише щоб як-небудь епатажно їх роздовбати об стінку. Синоніми - просто жесть, усі ці "південноафриканець", "француженка", "блондин", "шатенка", "українець", "коротун", "пігмей" - це просто дитячий садок, рівень наймолодших авторів фанфікшену, з яких ще жодного разу не простібалися старші товариші.
2 сторінки автор детально пояснює механізм формування туману в пустелі - і, ого, що б ви думали! - туман майже ніяк не спрацьовує на сюжет. Герої трохи в ньому потинялися і нормально поїхали далі. Ну, затрималися трохи, але, їй-богу, в їх ситуації це була така мізерія, що аж смішно. Це загальна проблема книги: зайві деталі. Не розумію, навіщо за кожної нагоди переказувати підручник з метеорології чи, наприклад, козиряти знаннями про моделі танкерів, камери на дронах - ніфіга не зіграло на сюжет - і таке інше. Це все цікаво саме по собі, але дико, жахливо гальмує розвиток дії, гальмує читання і, бляха, бісить.
Коротше, надмір інформації, яка не є необхідною для розвитку історії і яку автор не спромігся відсікти, заповнивши лакуни чимось дійсно динамічним, психологічно напруженим, надзвичайно дратує.
Але форма, композиція, оповідна манера із дитсадківським скаканням фокалізації туди-сюди, бо інших засобів психологічного зображення, крім влізти героєві до голови, майже і немає, - то не єдине, що злить.
Із змістом порівняно із "Ботом" теж стало якось кепсько. Фабула книги на 504 (п'ятсот, блін, чотири) сторінки переказується, фактично, в кількох словах: сталася лажа, герої зустрілися, посперечалися, полетіли туди-то, влипли в три з половиною пригоди, деус екс махіна №1, проїхалися пустелею, розгадали таємницю, деус екс махіна №2, кульмінація, фінал. Причому пригоди якісь такі, що наших чуваків наче навмисне зачіпає лише рикошетом, бо так зручно: тут їх відпустили, там їм пощастило відлетіти, немає грошей - оп, серун із попередньої серії спішить на допомогу. І оффтопом: жарти про кал уже реально задовбали. Разом із патетикою кіношних зойків Тимура наприкінці і його пафосною внутрішньою промовою на могилі виглядає особливо дешево.
Про федералів автор забуває на 200 сторінок. На кой біс було показувати всі їх поневіряння на злітній смузі в Мачалі до першої спроби відліту - сюжетно незрозуміло. Сказати б, показати стосунки? Так немає стосунків - героїв немає, є картонки: агент Ліза з першого-ліпшого поліцейського процедуралу і купа статистів навколо її персони.
Словом, "Бот-2" виявився для мене дуже важким, нудним читанням. "Бот-1" слабкий на рівні стилістики, але насичений подієво, свіжий, цікавий, він захоплює попри всі "але". Інтернаціонал учених скаче, сіпається, нервує, убивається, словом, увесь час відбуваються якісь події. Герої пробують різні варіанти, будують теорії, майже всі активно задіяні. "Бот-2" виявився жахливим розчаруванням. Три змучені каліки видають за 500 сторінок 2-3 вимучені здогадки, причому ти здогадався на 100 сторінок раніше за них, бо автор тобі все ретельно розжував, у результаті чого герої лишають по собі враження безнадійних тупаків.
Такі книги береш заради гостросюжетності й напруги, а це щось розтягнуте й жахливо вторинне. Я розпочала читати "Бота-2" десь у травні 2016-го, а закінчити себе примусила лише сьогодні, і то чималим вольовим зусиллям.
При цьому, як не дивно, досить легко уявити, як з нудної книжки виходить нормальне таке голлівудське кіно. Тоді пафос і патетика стануть на місце, відсічуться тонни зайвих подробиць, блондинів і південноафриканців, а за умови нормальних спецефектів нікого не напружуватиме, що не герої рухають сюжет, а сюжет кудись волоче їх за собою.
Але як книга це не дуже. Погано.