Отзывы на книги автора «Максим Кидрук»

Рецензію на " Жорстоке небо" писала на піднесених почуттях від організації презентації та від особистого знайомства з автором, зараз обертаючись у минуло є бажання дещо підправити. Здається, що в той момент я була не зовсім справедливою чи що. Але то минуле, а тут у нас сьогодення і зовсім новенька книга, прочитана буквально на одному подиху. Для мене Бот-2 однозначно краще "Жорстокого неба".
Не буду нічого писати стосовно сюжету книги, не хочу спойлерити. Хоча деякі повороти були по справжньому неочікуваними. От за що варто відмітити автора так це за цілісність сюжету, такі точні деталі, описи. Всі події розгортаються, може, не дуже по прямій, але все доречне: почуття, події, опис. А ще окреме спасибі за правадивість деталей, які можна дуже легко перевірити за допомогою інтернету. Кідрук, як завжди неперевершений. Дуже дякую йому за те, що він створює якісно нову українську літературу. Як на мене Бот та Бот-2 обов"язково неодмінно екранізувати. Буде неперевершено.
А яким же ж неочікуваним сюрпризом була згадка мого імені в кінці , неочікувано. Хоча більше радості, мабуть. було у мами...
Читайте, не пожалкуєте!

Цю книгу я чекала і хотіла з моменту коли автор на своїй сторінці в фейсбуці оголосив про її випуск, я купила паперове видання (з автографом автора, між іншим), але прочитала її тільки зараз (це був мій такий літературний «недоторканний запас»). І що можу сказати - завдяки цій книзі я провела безсонну ніч (на годиннику перша година ночі, а мені залишилося ще 120 сторінок і я розумію, що фіг засну поки не дочитаю до кінця). Я взагалі люблю книги Макса Кідрука, дуже незвичайний і самобутній український письменник, а від сюжетів взагалі в шоці - ну як, як таке взагалі можливо придумати? А ця книга одна з кращих книг автора для мене.
Сам Макс Кідрук живе в Рівному і багато його героїв живуть в цьому ж місті. Знаєте, є такі письменники, у якого герої живуть як якісь сферичні коні у вакуумі, тобто начебто вони живуть і десь і в якомусь часі, але по оповіданню цього не відчувається. У Макса Кідрука все навпаки. Його книги дуже деталізовані й точні по частині географії, часу та опису подій того часу. До речі, до книги додається мобільний додаток, так що не прибирайте далеко смартфон, камерою зчитуєте знаки в книзі - і мобільний додаток показує вам фото місця подій або додаткову інформацію про героя, дуже сучасно та інтерактивно.
Тепер трохи про сюжет. Спочатку все досить звичайно і неспішно, але не поспішайте відкладати книгу зі словами «нудота», скоро події закрутяться так, що ви, як і я, не зможете відкласти книгу поки не дочитаєте.
Рута Статник - майже звичайна школярка, кінець травня і їй треба готуватися до здачі ЗНО. У неї є старша сестра Індія (своїм незвичайним ім'ям вона зобов'язана батькові, який раніше працював в Індії інженером, а тут ще старша дочка народилася в день незалежності Індії). Індія вчиться в медичному в Тернополі, але сестри залишаються дуже близькими людьми. Але тут в розмірене життя вриваються відразу кілька подій, які сильно змінюють життя і стосунки між членами сім'ї. Рута дізнається що вона вагітна (випадковий «п'яний» секс, вона навіть акту самого не пам'ятала). Індія збирається заміж. Трагічно гине улюблений учитель Рути, який долучив її до читання літератури. А потім гине і наречений Індії, причому винуватцем є ... той самий хлопець Рути, від якого вона завагітніла (причому Рута випадково дає свідчення поліції за якими хлопець може уникнути в'язниці). Індія дізнається про це і між сестрами виникає стіна, та й у батьків накопичилося багато претензій до молодшої доньки...
Я написала, що Рута майже звичайна дівчина, але в ній є щось дуже незвичайне. Вона бачить сни. Ну і що, запитаєте ви, сни бачать всі. Але Рута бачить сни двох типів, в перших снах вона дуже яскраво може пережити вже прожиті події, а у снах другого типу все завжди однаково - вона виявляється начебто у своєму місті, але вона там одна, а всі навколо тлін і руїна… Тут я не буду вдаватися в подробиці, але Рута дізнається, що її сни не просто сни, а в них вона може змінювати реальність. Ось за що я ще люблю Кідрука та його книги, що навіть під містику дається наукова база - чому це так відбувається? І якщо ти змінюєш реальність, (насправді це не зовсім зміна минулого, але для простоти говорю так) - якою буде ціна розплати? І ось тут я вам гарантую, ви не зможете заснути поки не дочитаєте до кінця...
При читанні у мене виникали іноді асоціації з улюбленим Стівеном Кінгом і його романом 22/11/63 і також улюбленим фільмом «Початок» (Inception) з Лео ді Капріо і Еллен Пейдж. Також, Кідрук в книгах часто робить паралелі зі своїми іншими книжковими героями (Стівен Кінг теж так любить робити), що робить його книги не просто окремими літературними творами, а цілого всесвіту. Висновок - просто браво. Обов'язково буду перечитувати і рада, що ця книга у мене саме в паперовому виданні, коштовну прикрасу моїй книжковій полиці.
Отзыв на русском языке:

Як же ж круто, коли мрії збуваються!
Думка банальна, але саме вона вперто бриніла в моїй голові останні півгодини читання "Мексиканських хронік". Виявляється, докладне ознайомлення із історією "сбычи мечт" - надзвичайно захоплива штука. Хто б міг подумати... Після купівлі "Хроніки" тихенько вилежувалися собі на шафі заледве не півроку - якось все не до них було. Що ж я... травелогів не читала?..

Нє. Он прямо таких - не читала. Яких? Написаних співвітчизником, однолітком, людиною, з якою все ж таки спільного куди більше, аніж із знаними зарубіжними мандрівниками... До того ж - написаних жваво, дотепно, і якось... на диво _правильно_ - збалансовано, динамічно, цікаво, небідною мовою. Після трохи нудьгуватих (чи просто - занадто деталізованих?) перших розділів про Мрію як таку та складнощі з її реалізацією, власне розповідь про місячну подорож Мексикою в Максима Кідрука побігла так, що від шелесту сторінок у вухах посвистувало. На декілька днів (розтягувала, як могла, але зрештою зламалася й дочитувала, не відриваючись) молодий письменник прорубав для читачів вікно у далеку чужу країну. Та ще й потягав оте віконце від узбережжя одного океану до іншого.

"Я хотів розповісти про всі принади далекої та таємничої Мексики, які днями й ночами не залишали у спокої й надили мене: про долину Анауак, Теночтитлан (чи по-нинішньому Мехіко), величні руїни Теотіуакану, про кошмари Акапулько, про старезний Монте Албан і привілля гір Оахаки, про таємниче Паленке, справжні джунглі, заїдливих москітів, верескливих мавп і гордих майя, про нескінченні перельоти, переїзди, втому і радість..."

А ще Максимові Кідруку вдалося не лише яскраво змалювати свою, не глянсово-курортну, а більш живу бекпекерську Мексику, а переконливо нагадати: мрії таки збуваються, тільки ж іноді їм в цьому треба допомагати!

«Я хочу, щоби кожен, хто прочитає цю книгу, на якусь мить повернувся в дитинство чи юність і згадав свої дитячі - глевкі, наївні, простакуваті - мріяння. Я хочу, щоб прочитавши Хроніки, ви не загубили свою Мексику...»

Теж думка проста, неоригінальна, банальна. Але менш справедливою вона від цього не стає. Адже дійсно - свої мексики є у кожного. І, може, таки варто давати їм шанс? У людей же ж виходить.

Dear passengers, welcome on board!

UA /OVPNN090025 /TM2155 /FL050 /TPB734 /SK004OVC /TA - 13 /WV280035 /TBSVRBLO060

Макс Кідрук - молодий і популярний, просмалений пустельник з головою, начиненою усіляким технічним залізяччям, і просто симпатичний хлопець, який щороку пише по книжці і не боїться експерементувати з жанрами. Взагалі, поціновувачі літератури, вдаються в крайнощі і поділяються на два кардинальні табори: це люди які обожнюють творчість Кідрука і з нетерпінням очікують виходу нової книги; і люди, які питають хто, в біса, такий Макс Кідрук і чому вони повинні його знати? Я ж не відносила себе до жодної з цих категорій: я багато про Макса чула, систематично скуповувала його книжки, керуючись якимось інтуїтивним читацьким інстинктом, і лише зараз я його прочитала. Наше знайомство вийшло захопливим і цікавим, бо ми з Максом зійшлись на безмежній любові до цих десятитонних штуковин, які легко й граційно відриваються від землі й зникають у хмарах, ми з ним вдивлялись в небо і задавались єдинним питанням: "ЯК ВОНО, БЛЯХА, ЛЕТИТЬ?"

"Жорстоке небо" - з усіма своїми технічними термінами, двохповерховими формулами, графіками та фізичними явищами, - розповідає про події в небі і на землі, які призвели до загибелі 49 пасажирів та екіпажу лайнера. Літак українського авіабудівного концерну - "ААРОН 44", який вперше вийшов на європейський ринок, взлетів у нічне французьке небо, щоб більше ніколи не побачити світанок. Через снігопад, недбалість диспетчерів, непрофесіоналізм пілотів, несправність літака чи затурканого водія снігоочисника, який сплутав злітні смуги, літак, що заходив на посадку, перетворився на охоплену вогнем груду металу. Аварія в аеропорті Париж-Північ гуркотом прокотилась по життях двох країн. Представники українського концерну готові спихнути вину на мертвих, замнути, забути і продовжувати вгроблювати людей в свої літаючих консервних банках, але французька сторона розпочинає повномасштабне розслідування катастрофи. Для цього з України до Франції відряджають найменш кваліфікованого працівника - 28-ми річну жінку, з двома дітьми, яка ще не встигла вийти з декретної відпустки і точно не знайома з конструкцією літака, проте колись його проектував її татусь. Так і починається її довге і заплутане розслідування авіакатастрофи на летовищі. І ніщо її не зупинить! Ніщо, окрім синіх, дизайнерських, французьких, туфельок, на покупку яких вона відволіклась у перший же день.

Кідрук занурює в захопливий світ авіації, де сталеві птахи без єдиного помаху крил здіймаються в небо і ширяють вище хмар. Світ, де зелені цяточки на екранах радарів пульсують в такт серцебиттю. Світ, де діють чіткі закони фізики, недотримання яких коштує життя сотень людей. Світ мужніх капітанів, що сидять за штурвалами лайнерів, спритних диспетчерів, які керують небом. Та разом з тим, це світ жадібних корупційних керівників аеропортів, гендиректорів концернів та їхніх заступників, які блюють дорогим коньяком, світ олігархів і найманих вбивць, в яких руки по лікоть в крові, а погляд горить тваринним інстинктом самозбереження. Страх, жага влади, брехня і ненависть кипить у їхніх венах. Це світ відважних жінок, які не йдуть на компроміси з совістю і не зупиняться перед небезпекою смерті. Їх може збити з пантелику лише розмазування гівна по стінах власним сином і злосний кіт Грубодупенко, який заправляє порядком в домі. Кідрук чітко і реалістично створив український світ з французьким шармом, де жорстоке не небо, а люди на землі, які керують ним.

У кожного своя Мексика…
Тому й написав цю книгу.
Я хочу, щоб кожен, хто прочитає її, на якусь мить повернувся в дитинство чи юність і згадав свої дитячі — глевкі, наївні, простакуваті — мріяння. Я хочу, щоб, прочитавши Хроніки, ви не загубили свою Мексику…

Згадайте початок цієї історії, коли доля полишила мене наодинці з тонучою Мрією, примушуючи вибирати: або їхати самому, або не їхати взагалі. Я тоді був ображений на цілий світ, включаючи Дімона, шведського короля, Джорджа Буша, і навіть Папу Римського. Як думаєте, що першим прийшло мені тоді у голову?… Звичайно, я подумав: «Це мені не під силу. Це просто божевілля. Мексика — надто небезпечно, я не зможу поїхати сам».
Але я поїхав.
Саме тому я написав цю книгу.
Бо хочу, щоб коли під впливом обставин ви наважитеся кинути життю виклик, — скажімо, коли задумаєте відкривати власний бізнес, або коли захочете освідчитись у коханні найчарівнішій у цілому світі дівчині, або надумаєте стати чемпіоном світу з боксу, або забажаєте отримати міжнародний грант і поїхати вчитися в Гарвард, або намрієте переплисти Тихий океан на байдарці, або схочете стати зіркою голлівудського кіно, або затієте написання роману-бестселера, або замислите заробити мільярд доларів, — я хочу, щоб першим, що ви подумаєте, стало: «Я зможу. Я вчиню, що задумав. І я зроблю це краще, ніж будь-хто робив до мене». А потім, незважаючи ні на що, підете напролом, вперед і тільки вперед, стираючи з лиця землі всі перешкоди на своєму шляху, допоки світло омріяної перемоги й тріумфу не засяє надновою зорею на ваших
небесах.

На мій погляд це і є основна думка цієї книги: мрійте і йдіть до своєї мрії не дивлячись ні на що! Та й книга цікава і читається на одному подиху!

Напевне, це один із небагатьох сучасних український письменників, який пише якісно, цікаво та талановито, а ще постійно росте і працює над собою. Він поставив таку планку, яку серед письменників мало хто може подолати. Кожного року восени Макс Кідрук випускає новий роман і презентує книги по всій Україні. Для мене знайомство почалося з «Мексиканських хронік», далі трилери «Бот», «Жорстоке небо», «Не озирайся і мовчи», «Твердиня», «Бот-2», Зазирни у мої сни. І ось Макс порадував читачів новою потужною історією про рейс 341, який розбився у горах.

Де немає Бога – це роман не про авіакатастрофу (як у романі «Жорстоке небо»), а скоріше про окремих людей із своєю унікальною історією, яких доля звела разом в одному місці. Це більше історія про виживання, протистояння інстинктів та розуму, про межу, за якою всі людяні якості стають звірячими. Що людина готова зробити за для власного виживання? Перш за все вражають яскраві персонажі із своїми тарганами, важким минулим, метою польоту. А тут справді різношерста публіка: українка Анна, росіянин Єгор, німецький політик, американський футболіст, іранська дівчина, папський кардинал. Усі вони мали свою мету і цілі, але цей рейс різко перекреслив майбутні плани і взагалі поставив під велике питання їх порятунок.

Роман розвивається у звичному для Кідрука стилі: детальний опис усіх подій, флешбеки персонажів, опис літака і подробиці помилки, яка призвела до трагедії. Правда, у Боті схем та деталей було більше, тому зараз від скорочення технічних термінів цей роман виграв. А ще він більш багатогранний, психологічний. Це не те щоб технотрилер, а радше життєва драма з елементами трилера. Психологічність роману вражає. Кожен герой має власну історію, по-своєму реагую на подій і має свою мотивації. Усі персонажі знаходилися на межі смерті. В засніжених горах, з маленьким запасом води, без їжі у сильний, крижаний мороз вилазять назовні найприхованіші страхи, бажання, які руйнують їх. Дійсно, в такому жахливому місці немає а ні моралі, а ні Бога. Лише жахливе усвідомлення, що шанси на порятунок кожної хвилин зменшуються.
Вражає лист батька Брендона Бартона своєї трагічність та проникливістю. Історія Анни та її сина, минуле життя Іранки та її чоловіка.

У житті кожного існує лінія, перетнувши яку, ми вже не можемо змінитися.

Флешбеки про американський футбол здавалися мені найбільш затягнутими, бо я не цікавився таким футболом. Правда, в кінці книжки є роз’яснення про особливості американського футболу. Кідрук порівнює американський футбло із грою в шахи. Але в цілому це новий рівень письменника. Сюжетних ліній багато, не всі вони завершені логічно на мій погляд, але їх об’єднує цей роман. В кінці за традицією йде перелік музичних творів, які варто прослухати. Сюжетно та стилістично, роман в кілька разів цікавіше та потужніше, ніж Бот чи Твердиня. Та все-таки номер один для мене це роман «Не озирайся і мовчи» про підлітковий буллінг (думаю, у багатьох є приклади буллінгу серед знайомих, що викликає емпатію до роману) та містичні події з Марком та Сонею. НОІМ все ж не має таку довгу передісторію та незатягнутий і від сюжету стає трохи лячно. А «ДНБ», нехай буде на другому місці. Я згодний з Максом, що Бот слабкіше за останні твори, тому фаворитом він не буде для мене.

І ще є інформація з презентації, що Макс пише новий роман «Доки світло не згасне назавжди». Сюжетно - це фантастичний роман, який більше схожий на НОІМ, що мене страшенно радує. З нетерпіння чекатиму новий роман наступної осені та можливості прийти на презентацію під час промотуру, який щоосені стає традицією. Кідрук – не лише крутий письменник, але й гарний оратор, чудово проводить презентацій на зустрічі з читачами. Вже масштабна презентація по 101 місту України говорить про те, що Макс дуже цілеспрямований та успішний, адже навіть Дереш, Андрухович чи Жадан не наважилися так круто виступати і збирати таку публіку. Тому, читайте цей роман і робіть власні висновки.

Була собі у Максимка Мрія. Ім'я їй було - Мексика. Товариш в дитинстві багато читав та судячи з усього сприймав усе дуже близько до серця. Але роки спливали і Мрія повільно зникала з обрію свідомості. Аж поки її геть не закрили собою чорні хмари буденності: безглузда біганина за матеріальними цінностями та штучними ідеалами. І Мрія забулась.

Так би й жив собі Макс, як усі "нормальні" люди - робота-дім-робота, але якось сяйула йому доленосна думка повчитися у Європі. І тут почалось...

Просто з порогу Мрія нагадала про себе й уже не здавалася, поки Максим її не здійснив. А потім спокійно собі попрощалася та пішла, поступившись місцем іншій.

Чудовий легкий роман. Це й автобіографія, й путівник, і гумористичні замальовки життя сучасної молодої людини. Книга просто "дихає" молодістю, здоровим авантюризмом. Але вона не тільки для молоді. Вона для всіх, хто забув свою Мрію. Або не забув, але чекає, що настане колись час і вона сама здійсниться. Не настане. Завжди буде щось, що заважатиме, щось, що мулятиме очі, щось "дуже-дуже важливе". Але щоб не відбувалося у житті, ніколи не можна забувати про Мрію. Мрії мають здійснюватися. І цим покращувати та наповнювати радістю життя. Тоді й негаразди проживати легше.

Усім мрійникам рекомендую.

Це вже третя книга автора за останні три місяці. І на даний момент найкраще, що я прочитала в нього та і взагалі одна з найкращих книг, що потрапляли мені до рук.
Я люблю коли мене з головою заглиблюють в сюжет, порушують мою зону комфорту та підіймають в середини хвилю протесту. І Макс Кідрук вміє це робити дуже майстерно. Його історія до болю правдива та жорстка.
Вірю, що кожний з героїв чимось завинив і саме тому мусив або вижити, або померти в горах. Звісно кожен вирішує особисто для себе: існує Бог, чи ні. І автор неодноразово змушує над цим питанням задуматись свого читача. Але коли священик ладен вбити заради (навіть найменшого) шансу вижити – це шокує!! І тоді повстає інше питання, а чи ми всі люди насправді та який саме відсоток в нас цієї людяності?! Мені було страшно від того, що я не змогла нікого з героїв засудити, бо сама б мабуть прагнула будь-що вжити. Я жаліла кожного з них, переживала їхню смерть.
Та якщо чесно думала, що ніхто не врятується. І тут автор мене знову здивував, подарувавши декому з цих «людей» шанс на нове життя. Та чи справді воно стане новим?

Вчора дочитала я "Твердиню" Макса Кідрука!
Впевнена, що я найдовше читала її з усіх, хто читав) Ну - місяць може й більше (а? а ти зміг би так довго? м?). Просто роман такий, що відірватись від нього в принципі неможливо. А я, тренуючи силу волі, залишала книжку на роботі (спеціально, щоб хотілось іти на ту роботу і використовувати будь-яку вільну хвилинку, аби лиш почитати, що ж там далі з тими героями придумав зробити Макс Кідрук), не брала її із собою в дорогу (бо велика - то був аргумент такий), спеціально починала читати ще якісь книжки невеличкі (як от "БЖД" - то була перерва для "Твердині", щоб відволіктись), ну і те.де.
Так от. Я так розтягувала читання, що в мене вже аж складалось враження, немов то який серіал, де серії виходять одна на день чи й то рідше. А в голові вималювались всі деталі (один із героїв навіть набув образу одного мого знайомого, бо геть схожий. зовнішньо угу:))
Спершу я навіть думала й переживала, що Кідруку захочеться теж поїхати туди в Мадре-де-Діос, аби дослідити й переконатись, чи є насправді Твердиня, але потім перестала переживати, бо подумала - я б теж не проти (таке в голову прийде).
Місцями так аж, знаєте, страшно, але не сильно. Проте реалістично досить. А наприкінці... я звісно знала, що там буде щось таке аж аж і тому очікувала, але все одно. Ну ви зрозуміли, я так бачу по ваших очах :)
Загалом, враження гарні від книжки, навіть дуже. Єдине що - вловила подібність із "Ботом". Історія начебто зовсім інша, але структура (чи що) роману дуже подібна. Можна провести навіть аналогію деяких сцен з "Твердині" і "Бота". Але то вже таке певно. Враження від цього не зіпсувались.
А щодо того, що когось розчарував фінал (читала не один такий відгук і думала "що ж там вже таке?"), то тут абсолютно ніяких претензій до автора немає. Як на мене, фінал ще такий дуже навіть щасливий ("лігко атдєлалісь" як то кажуть). І дуже це сподобалось, ібо реалістичність прєвише всіво!
Щоправда знайшла в книжці кілька помилок і обкладинка мені не дуже, але то нічого. Книгу приємно і дуже дуже (дуже) цікаво читати. Сама історія так описана, що не лишається шансів і ти віриш, що все це правда і те, що Левко з Рівного не викликає ніяких сумнівів - я вчора ішла додому і думала про "Твердиню" і що тут, цими вулицями ходить (саме "ходить" в теперішньому часі) один із героїв цієї книжки. Таке приверзлося )

А що вже казати про післямову... ех, гарно написав, аж зворушливо. І плейлист хороший нічого не скажеш.
Коротше, рекомендую та й все. Читайте!
----------------
треба сказати, що це із тих книг, які хочеться дивитись. тому - давайте чекати фільм)
. і ще - дяка Максу Кідруку за такі книжки.

Непристойно довго я затягнула з рецензією на цю книгу.
Вона неймовірна. Кідрук поки що - єдиний автор, який не розчарував мене ще ні разу. Довго аналізуючи його книжки, для себе я вирішила, що це все є наслідком великої праці автора. Макс Кідрук не пише історії з повітря, він достеменно вивчає та оброблює інформацію, таким чином кожний його художній твір несе в собі масу корисного, що може винести кожен читач.
Ця історія про літаки, людей та їх взаємозв'язок. Уявіть собі, що в один день через необачність однієї (а може й не однієї) людини загинула ціла купа пасажирів і персоналу. Розбився літак. На розслідування вирушає Діана Столяр - жінка, яка, м'яко кажучи, не зорієнтована в ситуації. Чому так? У чому іі призначення? І чи стане вона баластом, або навпаки витягне справу? Читайте і дізнаєтесь.
Ця книга - це не звичайна розповідь і не простий детектив. Тут піднімається дуже свербляча для нашої, та для багатьох сусідніх держав, тема - корупція, страх та безвідповідальність. На фоні піднімаються не меньше важливі теми кохання, допомоги, життєвого вибору, взаємовідносин чоловіка і жінки і що їх руйнує.
Читайте, насолоджуйтеся и поринайте в чудовий світ, створений Кідруком.
P.S. В післямові Макс написав, що багато деталей йому необхідно було дізнаватися у знайомих, брати приклад, щоби створити "живу" жінку, а не художній манекен. І ось у мене, як у живої жінки, є лише один коментар: є молода жінка, що працює у компанії, пов'язаній з літаками. Вона жодного разу не розповідає про те, як робить собі зачіску або фарбує очі чи губи. З якого тоді переляку вона відкрила той клятий салон з візажу? Чого це раптом? Де той клятий фундамент, на якому має базуватися цей вчинок? А так - усе кльово.
5 із 5.