Цитаты из книг автора «Леся Українка»

Лукаш – дуже молодий хлопець, гарний, чорнобривий, стрункий, в очах ще є щось дитяче; убраний так само в полотняну одежу, тільки з тоншого полотна; сорочка випущена, мережана біллю,

Не гідна ти дочкою лісу зватись! бо в тебе дух не вільний лісовий, а хатній рабський!

Таж ми з тобою колись були товариші, а потім чи грались, чи кохались – трудно зважить, — тепер настав братерства час.

Кохання – як вода, – плавке та бистре, рве, грає, пестить, затягає й топить. Де пал – воно кипить, а стріне холод — стає мов камінь. От моє кохання!

Лукаш відстає від дядька, стискає мовчки обидві руки Мавці, безгучно її цілує і, догнавши дядька, іде з ним у ліс.

В лісі озиваються співи солов’їні і всі голоси весняної ночі. Вітер поривчасто зітхає. З осяйного туману виходить Р у с а л к а і нишком підглядає молоду пару. Лукаш, тулячи до себе Мавку, все ближче нахиляється обличчям до неї і раптом цілує.

Чи у людей паруються надовго? Лукаш Та вже ж навік! Мавка Се так, як голуби… Я часом заздрила на їх: так ніжно вони кохаються…

Грайся з вітром, жартуй із Перелесником, як хочеш, всю силу лісову і водяну, гірську й повітряну приваб до себе, але минай людські стежки, дитино, бо там не ходить воля, – там жура тягар свій носить. Обминай їх, доню: раз тільки ступиш – і пропала воля!

Не задивляйся ти на хлопців людських. Се лісовим дівчатам небезпечно…

Чудна ти, дочко! Я ж про тебе дбаю. Таж він тебе занапастив би тільки, потяг би по колючому ложиську струмочка лісового, біле тіло понівечив та й кинув би самотню десь на безвідді. Русалка Але ж він вродливий!