Цитаты из книг автора «Леся Українка»

Той, що греблі рве» – молодий, дуже білявий, синьоокий, з буйними і разом

Та я тебе, Кассандро, не картаю, невинна ти з своєї вдачі. Певне,боги в тім винні, що дали тобіпізнати правду, сили ж не дали,щоб керувати правдою. Ти бачиші, склавши руки або заломивши,стоїш безвладна перед тим привиддямстрашної правди, мов закам’яніла,немов на тебе глянула Медуза,і тільки жах наводиш на людей.А правда від того стає страшніша, і люди тратять решту сили й глузду

Ось ти взяла кужілку, се й гаразд, казати правду, дівчині се личитьдалеко краще, ніж пророча мова. Отож пряди й не пророкуй.

я завжди чую горе, бачу горе, а показать не вмію. Я не можусказати: тут воно або он там.Я тільки знаю, що воно вже єі що його ніхто вже не одверне,ніхто, ніхто. Ох, якби тільки можна, то я б сама те горе одвернула!

вмів їх погляд мовити: «Кохаю», хоч від кохання серце розривалось.Боявся їх Долон. Він сам казав,що вбили щастя наше тії очіхолодними і твердими мечами.Вони однакові були, незмінніперед богами і перед коханим.Не міг Долон очей тих подолати,не міг він погляду їх одвернутивід таємниці до живого щастя.І знала я, що в сих моїх очахмоя недоля, тільки що робити?Хіба осліпнути? Бо де візьметьсяу птиці віщої коханий погляд голубки, що воркує.

П е р е л е с н и к – гарний хлопець у червоній одежі, з червонястим, буйно розвіяним, як вітер, волоссям, з чорними бровами з блискучими очима.

М а в к а, в ясно-зеленій одежі з розпущеними чорними, з зеленим полиском, косами, розправляє руки

малий, бородатий дідок, меткий рухами, поважний обличчям; у брунатному вбранні барви кори, у волохатій шапці з куниці)

убраний Лев у полотняну одежу і в ясно-сиву, майже білу свиту; на ногах постоли, в руках кловня (малий ятірець), коло пояса на ремінці ножик, через плече виплетений з лика кошіль (торба) на широкому ремені.

Лев уже старий чоловік, поважний і дуже добрий з виду; пополіському довге волосся білими хвилями спускається на плечі з-під сивої повстяної шапки-рогатки;