Уже декілька тисячоліть у світі відбувається неперервний процес формування, функціонування та розвитку економічної системи ринкового типу. За цей час вона пройшла складний шлях від виникнення окремих локальних, розрізнених місцевих, регіональних ринкових структур до надскладної у своїй архітектоніці глобальної економічної системи. І сталося це не за бажаннями та з волі окремих осіб – політиків, королів, цісарів і вождів чи навіть учених. Основу цього процесу складають об’єктивні потреби та інтереси існування людської цивілізації, отже, об’єктивні закони та закономірності суспільного розвитку, які визначають сутність, форми, характер і спрямованість усталених, стійких причинно-наслідкових зв’язків між окремими явищами і процесами, окремими суб’єктами економічного, політичного, соціального життя, що виникають під час узгодження та реалізації потреб та інтересів цих суб’єктів, обумовлюють їх взаємодію та взаємовплив15.
Відповідно економічний закон визначається науковцями як форма упорядкованої організації, функціонування та прояву внутрішньо необхідних, сталих істотних зв’язків між протилежними, але взаємообумовленими сторонами, властивостями економічних явищ і процесів, елементами економічної системи.
Економічні закони виникають та діють, як і закони фізики, хімії, біології, поза бажаннями людини, на основі виникнення у суспільстві певних умов, поля для прояву їх вимог. Водночас вони являють собою об’єктивні, незалежні від бажань окремої людини важелі регулювання соціально-економічних процесів, їх характеру та спрямування з позицій забезпечення динамічного розвитку в разі пізнання та ефективного використання вимог цих законів або руйнування, деградації в разі нерозуміння або небажання з боку політиків, суб’єктів господарювання враховувати ці вимоги у своїй практичній діяльності.
Об’єктивним законам ринкової економіки, що визначають суть причинно-наслідкових зв’язків між взаємозалежними соціально-економічними явищами, процесами, сферою, способом, формою економічної діяльності людини та очікуваними результатами від цієї діяльності, притаманний власний, специфічний для кожного закону механізм дії, прояву та використання, хоча у такому механізмі є й загальні базові елементи.
Механізм дії економічних законів у ринковій економіці – це певна система об’єктивних економічних форм і процесів, через які проявляються найбільш стійкі та суттєві причинно-наслідкові зв’язки, що охоплюють поле діяльності даного закону, або вимоги з боку закону до форм організації господарської діяльності як окремих виробників, так і суспільства в цілому. Пізнання механізму дії економічного закону важливе насамперед з позицій усвідомлення того факту, що за певних соціальноекономічних, організаційно-економічних і техно-економічних умов, які склалися у суспільстві, взаємодія суб’єктів економічної діяльності має відбуватися у системі певних інституціональних координат, у певних суспільно-визнаних формах, на основі використання певної системи економічних інструментів і важелів. Визнання окреслених законами та суспільством правил і норм економічної поведінки, правил гри зможе забезпечити досягнення очікуваних результатів діяльності, не провокуючи при цьому серйозних порушень ринкової, соціальної, системної рівноваги. Невизнання, порушення таких правил, ігнорування потреб та інтересів інших суб’єктів діяльності, суспільства в цілому карається колосальними втратами як для окремих суб’єктів економічної діяльності, так і для суспільства, держави.
Механізм використання економічних законів передбачає підсвідомий або свідомий рух суспільства, окремого суб’єкта економічної діяльності в напрямку та в межах, визначених вимогами ринкових законів на основі пошуку найбільш ефективних інституційних форм, методів та інструментів господарювання, які б відповідали цим вимогам, а отже, й інтересам суб’єктів ринку.
Розуміння вимог об’єктивних законів ринкової економіки дозволяє гармонізувати та реалізувати всі ланки системи: потреби та інтереси суб’єкта економічної діяльності – система мотивів і стимулів – очікувані результати економічної діяльності – реалізація вимог економічних законів – можливість динамічного розвитку суспільства.
Отже, виступаючи регуляторами економічного розвитку, запорукою успіху або поразки суб’єктів господарської діяльності, закони ринку породжують об’єктивну необхідність їх пізнання та свідомого використання. Водночас умови та рівень пізнання і використання цих законів залежать від стану, рівня розвитку як самої ринкової системи господарювання, так і рівня розвитку та диференціації економічної науки. Наприклад, для етапу становлення ринкової системи господарювання (від періоду бурхливого процесу первісного нагромадження капіталу і до середини ХІХ ст.) характерний евристичний, стихійний пошук механізму використання ринкових законів як регуляторів розвитку, дія цих законів фактично не обмежувалася ніякими рамками, адже саме у цей час формувалися необхідні для становлення цілісної ринкової системи елементи, підсистеми та інститути не тільки по вертикалі, за рахунок поглиблення та ускладнення економічних зв’язків, заснованих на дії ринкових законів, але й по горизонталі – за рахунок залучення в орбіту ринкових відносин усе більшого кола суб’єктів, територій, народів, тобто на основі агресії ринкових методів виробництва та споживання в цілому світі.
Саме тому на етапі становлення сучасної ринкової системи дія економічних законів у повній мірі відповідала енциклопедичному трактуванню сутності поняття регулятор. Тлумачні словники дають декілька визначень суті цього поняття латинського походження (regulare – приводити в порядок):
1) у вузькому розумінні: пристосування для автоматичної підтримки певного режиму роботи певної установки, рівномірної дії механізмів тощо;
2) у широкому розумінні: певне явище, сила, що вносить у певне середовище порядок та правильність.
За умов, коли поле дії та прояву законів ринку весь час поширювалося у просторі, коли нові види виробництва та потреб виникали одночасно, а кількість виробників на ринку практично не обмежувалася, основні ринкові закони і, зокрема, найбільш важливі серед них, тобто основні регулятори ринкової поведінки виробників і споживачів – закони конкуренції, попиту і пропозиції тощо, працювали в автоматичному режимі, на повну силу, не зустрічаючи перешкод на шляху прояву своїх причинно-наслідкових зв’язків, механізму їх реалізації. Можна погодитися з ученими, які вважають, що вже у мануфактурний період, який висунув на перший план в економіці капітал, зайнятий у сфері виробництва, протекціонізм меркантилістів поступився своїм домінуючим становищем новій концепції економічного лібералізму, що базується на принципах невтручання держави в економічні процеси, необмеженої свободи конкуренції підприємців [9; 12, с. 34], в основі яких лежить саме вільна дія об’єктивних законів ринку.
І дійсно. Положення концепцій А. Сміта, Д. Рікардо, інших класиків останньої третини XVІІІ – першої третини ХІХ ст. про «економічну людину», «невидиму руку провидіння», «державу – нічного сторожа», заклали підвалини уявлення вчених і політиків (і не тільки для свого часу) про характер взаємоз’язків ринкової економіки та діяльності держави, впливали фактично до початку ХХ ст. та й у ХХ ст. на характер, зміст та напрямки формування економічної політики переважної більшості країн світу.
Теза Адама Сміта про «невидиму руку провидіння» фактично вперше з наукових позицій визначила роль конкуренції як головного регулятора та стимулятора економічного розвитку в умовах формування капіталістичної системи відносин власності. Вона є, як і капіталістична приватна власність, базовим, глибинним механізмом, під впливом якої формуються всі основні характерні риси ринкової форми організації суспільного виробництва. Адже функціонування приватної власності є об’єктивним законом функціонування ринкового господарства. А конкуренція виступає механізмом реалізації системи відносин приватної власності, визначаючи становище виробників та споживачів, їх можливості, причини, умови та фактори перерозподілу самої власності.
Слово пізньолатинського походження «конкуренція» у буквальному значенні перекладається як «сутичка», «зіткнення». Словники дають декілька тлумачень суті поняття «конкуренція»:
1. Суперництво, боротьба за досягнення кращих результатів у якійсь сфері діяльності.
2. Боротьба між приватними виробниками (суб’єктами ринкового господарства) за найбільш вигідні умови виробництва, реалізіції та купівлі товарів і послуг.
Є й таке цікаве визначення суті конкуренції – це стан взаємовідносин, при якому відбувається вільне, повне та достовірне зіставлення всіх суб’єктів господарювання як у плані пропозиції, так і попиту на товари та послуги, засоби виробництва та капітал.
Але, звичайно, найбільш повно суть конкуренції, її роль та значення для розвитку ринкової системи господарювання розкривається у загальновідомих її функціях, в першу чергу таких як функція об’єктивного регулятора збалансованості між попитом та пропозицією, між суспільними потребами та виробництвом, узгодження інтересів відособлених виробників в умовах розвиненого поділу праці, функція формування ринкової ціни тощо.
Тому саме конкуренція є тією силою, тим внутрішнім двигуном, який рухає вперед усю економічну систему, спонукаючи виробників до ефективного та оптимального використання обмежених ресурсів, у тому числі й інтелектуальних, якщо вони мають на меті задоволення тільки власних егоїстичних потреб та інтересів. Штучне відключення цього двигуна призводить до втрати динаміки та поступової зупинки всього механізму, який складає основу функціонування й розвитку економічної системи ринкового типу. Отже, конкуренція – це об’єктивний закон ринкової економіки на всіх етапах її становлення та розвитку, ліквідація примусовими політичними діями прояву цього закону неодмінно призводить до ліквідації ринкової економіки як системи.
У сучасних умовах розрізняють декілька рівнів прояву та реалізації вимог закону конкуренції [1, c. 42]. Це, зокрема, конкурентоспроможність товару, конкурентоспроможність фірми, галузі, країни.
О проекте
О подписке