1.1. Економічна та господарська системи суспільства як об’єкт досліджень економічної науки

Після виділення людини з усього розмаїття світу живої природи як виду нomo sapiens (людини розумної) перед нею завжди стояли проблеми, пов’язані з боротьбою за виживання, за створення умов для кращого життя, за право на свободу, зокрема й економічну, на розвиток і реалізацію своїх здібностей, свого інтелектуального, духовного, соціального потенціалу тощо. І на будь-якому з історичних етапів існування людини її життя, інтелектуальний і духовний прогрес пов’язані, по-перше, із працею – виробництвом, відновленням та розвитком матеріальних умов свого існування, а, по-друге, із формуванням і розвитком оточуючого соціального середовища, певної системи економічних, соціальних, культурних, політичних, духовних зв’язків з іншими людьми, іншими соціальними групами, іншими народами та державами.

Отже, запорукою існування та розвитку людини завжди є, по-перше, виробництво матеріальних і нематеріальних благ і послуг, поза споживанням яких людина існувати не може, а, по-друге, формування та удосконалення, через розвиток, усієї сукупності соціальних зв’язків з іншими людьми, виробниками тощо, оскільки поза такими зв’язками людина також не може існувати.

Таким чином, виробництво матеріальних і нематеріальних благ і послуг для задоволення потреб людини набуває об’єктивного і водночас суспільного характеру, оскільки передбачає взаємодію окремих індивідів, окремих виробників із іншими індивідами та виробниками на якихось певних принципах та умовах, які й складають внутрішню сутність такого поняття як економіка.

Визначень понять: виробництво, суспільне виробництво, економіка – у навчальній літературі існує багато, однак, за будь-яких умов, їх основні сутнісні характеристики збігаються. Тому зупинимося на найпростіших, так би мовити, класичних формулюваннях цих понять, згідно з якими: виробництво – це доцільна діяльність людей, спрямована на створення засобів (продуктів) задоволення своїх потреб¹; суспільне виробництво являє собою організовану спільну діяльність людей, спрямовану на перетворення предметів та сил природи з метою надання їм таких форм, які були б здатні задовольняти людські потреби (індивідуальні й суспільні) для існування і розвитку окремої людини та суспільства в цілому; економіка (грец. oikos – дім, господарство; nomos – правило, закон; oikonomia – управління господарством) – найважливіша сфера суспільного життя, в якій шляхом використання різноманітних ресурсів здійснюється виробництво, обмін, розподіл та споживання продуктів людської діяльності, формується і постійно розвивається система продуктивних сил і економічних відносин, якими управляють як спільні, так і різні типи законів.

Наведені визначення базових понять у системі економічних знань дозволяють визначити такі принципові ознаки виробничої діяльності людини щодо задоволення потреб свого існування:

1) її доцільність;

2) необхідність спільного, організованого характеру виробництва;

3) визнання такого виду діяльності найважливішою сферою суспільного життя, пов’язаною не тільки зі спільним виробництвом матеріальних і нематеріальних благ, але й необхідністю організації їх розподілу і споживання на основі певних принципів, правил і норм, що складаються у суспільстві.

Розглянута таким чином виробнича діяльність людини дозволяє зробити висновок: про постійний характер взаємодії окремих учасників виробничого процесу між собою; про необхідність існування якихось інституційних форм і норм, які регулювали б характер такої взаємодії; про існування об’єктивних законів, тобто усталених причинно-наслідкових зв’язків, дотримання та реалізація яких забезпечують сталий характер взаємодії виробників як у виробництві, так і в розподілі матеріальних і нематеріальних благ з метою задоволення потреб індивіда та суспільства в цілому.

Отже, на будь-якому історичному етапі розвитку суспільства людина входить у певну цілісну систему економічних, соціальних, культурних, політичних зв’язків. Адже саме поняття суспільство визначається у наукових джерелах як «високоорганізована, ієрархічно упорядкована соціальна система², відтворення та функціонування якої у цілому, а також усіх її підсистем, регулюються певними установленнями та інститутами (економічними, моральними, правовими, політичними тощо)».

І серед цих підсистем економічна система є найважливішою, базовою, субстанціональною (сутнісною) складовою суспільства, від ефективності функціонування якої безпосередньо залежить якість і повнота реалізації своїх функцій будь-якою іншою підсистемою у суспільному житті людства.

Будь-яка економічна система має складну структуру, внутрішні закони формування та розвитку, про що мова буде йти у наступних темах. Водночас слід зазначити, що інституціональною суспільною формою існування та функціонування тієї чи іншої економічної системи є система господарська, яку можна також визначити як певний господарський порядок³. На відміну від економічної системи, яка виражає глибинні внутрішні засади економічної діяльності людини, суспільства, держави, система господарська відбиває ці субстанціональні⁴ засади у певній системі економічних, правових, політичних та інших інститутів, інституціональних форм та інструментів, за допомогою яких люди, як суб’єкти економічної діяльності, дотримуються певних норм і правил економічної поведінки, досягають певної згоди у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання необхідних для існування та розвитку благ і послуг.

Зрозуміти, яким чином функціонують економічна, господарська системи та суспільство в цілому, можна, тільки звернувшись до пізнання закономірностей їх розвитку. Тому об’єктом дослідження економічної науки стає весь соціально-економічний простір, в якому відбувається життєдіяльність окремої людини, окремого народу, суспільства, держави та світу в цілому. Однак, як об’єкт дослідження, такий соціально-економічний простір надто значний для пізнання законів його функціонування однією чи навіть декількома науками. Тому предмет економічної науки більш конкретизований, обмежений певними стратегічними цілями та завданнями економічного дослідження.

Оскільки, як вже зазначалося, в усій сукупності елементів і підсистем, що складають структуру такої надскладної системи як суспільство, надзвичайно важливу роль відіграє економіка, економічна система, то предметом економічної теорії, усіх економічних наук стають насамперед закони та закономірності економічного розвитку суспільства, ті конкретні інститути та інструменти, дії, які забезпечують цілісність, стійкість, відкритість економічних систем, реалізацію їх внутрішніх базових засад в ефективному функціонуванні систем господарських на основі реалізації стратегічних і тактичних цілей економічної політики держав і бізнесу, яка формується відповідно до рівня пізнання внутрішніх законів розвитку економіки та суспільства на певному історичному етапі їх функціонування.

Отже, предметом економічної науки є насамперед пізнання загальних законів економічного життя, та, на цій основі, законів, принципів, цілей, інституціональних форм функціонування та розвитку економіки в межах тієї чи іншої суспільної системи у кожний даний історичний період її життєвого циклу.

1.2. Мотиви, умови, форми, результати економічної діяльності людини та суспільства як предмет економічних досліджень

Оскільки предметом науки є «уся потенційна безліч об’єктів і різноманітних систем об’єктів, їх властивостей, відносин, законів функціонування та зміни» [9, с. 104], а предметом економічної науки, як зазначалося вище, пізнання законів економічного життя, отже, людської діяльності, ми насамперед повинні визначитися з тим, що ж підтримує сталу економічну діяльність людини та суспільства, що спонукає їх до постійної, цілеспрямованої праці, часом пов’язаної зі значними зусиллями та витратами, ризиками та втратами. Відповідь на ці питання дає розуміння сутності та змісту таких базових понять, як потреба, інтерес, мотивація.

Кінцева мета будь-якого виду людської діяльності, як уже зазначалося, є задоволення потреб, тобто ліквідація нестачі тих чи інших видів продуктів, товарів, послуг, поза наявністю яких людина та суспільство існувати не можуть або не бажають. Отже, потреба – це нестача чогось, яка відчувається окремою людиною, групою людей, суспільством.

Способи і методи задоволення потреб людини, певної соціальної групи людей, фірми, суспільства різняться в різних економічних системах і залежать від надзвичайно широкої мережі чинників, які безпосередньо чи опосередковано впливають на формування стійкого інтересу до праці, виробничої, економічної діяльності суб’єктів господарювання. Інтерес – форма вияву потреби, усвідомлене прагнення людини до задоволення її, включаючи вибір людиною засобів задоволення потреби.

В основі як потреб, так і інтересів, отже, активності людини, може лежати голод, холод, проблеми безпеки існування тощо, тобто задоволення первинних потреб людини, як нomo sapiens’а, людини соціальної. Однак із ускладненням структури та можливостей виробництва і суспільства розвиваються та змінюються як структура потреб та інтересів, так і умови, засоби їх задоволення. Із появою ринкової економіки, отже, й людини економічної, спектр її потреб та інтересів розширюється, а безпосередньою метою економічної діяльності стає не просто задоволення первісних потреб, а отримання доходу, прибутку, збагачення понад необхідний рівень для задоволення цих первісних потреб. Відображенням таких змін стає поява економічного інтересу, безпосередньо пов’язаного з відносинами власності, із господарською діяльністю суб’єктів економічних відносин, які прагнуть задовольнити свої не лише суто матеріальні, але й економічні потреби, а згодом і потреби у владі – економічній, політичній тощо. Таким чином, економічний інтерес – це усвідомлене прагнення економічних суб’єктів задовольнити великий спектр своїх потреб, що є об’єктивною спонукою господарської діяльності.

Видатний економіст-теоретик ХХ ст. Альберт О. Хіршман, досліджуючи природу інтересів, зазначав декілька принципових особливостей розуміння їх місця та ролі на різних історичних етапах розвитку економіки та економічної думки. Зокрема, розглядаючи економічну думку ХVІІ – ХVІІІ ст. – періоду становлення нової суспільної форми функціонування економічних і соціальних систем (ринкового господарства та капіталістичного суспільства), вчений наводить найбільш поширену на той час точку зору на роль інтересів у формуванні нового суспільства, сформульовану в праці «Дослідження принципів політичної економії» сера Джеймса Стюарта: «складна система сучасної економіки (тобто інтересів) з необхідністю є «найбільш дієвою уздечкою, коли-небудь винайденою проти дуростей деспотизму» [18, с. 23].

У даному випадку йдеться про те, що з появою ринкової економіки домінуючими, збуджувальними мотивами діяльності людини, певних соціальних груп людей, держав, представників влади стає насамперед не прагнення до слави, не примхи характеру чи якісь забаганки, а власний інтерес, який характеризується двома суттєвими особливостями: по-перше, зосередженістю на собі, і, по-друге – раціональним розрахунком стосовно вибору альтернативних варіантів дій «після зіставлення очікуваних витрат і вигод для себе» при ігноруванні витрат та вигод для інших людей і суспільства в цілому. Як підкреслює у своїй праці «Інтереси» А. О. Хіршман, у ХVІІ – ХVІІІ ст. для індивідуального громадянина або підданого, як і для правителя, «дія, викликана інтересом, означала первісно дію на основі раціонального розрахунку в будь-якій сфері людської діяльності – політичній, культурній, економічній, особистій тощо. Водночас інтереси величезної більшості людей, які не знаходилися на верхніх поверхах влади, були окреслені більш вузько – як економічні, матеріальні або «грошові інтереси» [1, с. 214].

Як бачимо, для більшості суб’єктів економічного життя інтерес розуміється насамперед як «індивідуальне прагнення до матеріальної вигоди». Однак слід зазначити, що життя суспільства набагато різноманітніше, ніж економічне, тому, з одного боку, інтереси пронизують усі сфери людської діяльності, з іншого – існує багато проявів «неінструментальної поведінки», коли людина, суспільство проявляють активність на перший погляд немотивовану, тобто таку, в основі якої не лежить, або не проглядається, особистий економічний, матеріальний інтерес. Видатний вчений-теоретик ХХ ст. К. Поланьї у своїх дослідженнях, наприклад, виходив із того, що «визначальний характер економіка має лише при капіталізмі вільної конкуренції. У всіх інших суспільствах вона є інститутом, що визначається та залежить від норм, звичаїв та інших соціальних відносин».

Таке розуміння сутності інтересу дозволяє визначити і складну природу мотиву, мотивації економічної активності людини, окремого індивіда, певної соціальної групи, суспільства в цілому. Складність цієї природи полягає насамперед у тому, що мотив, як внутрішня спонука до конкретної дії, спрямована на задоволення потреби та інтересу, є структурним елементом у системі впливів на виробничу, економічну діяльність людини, яка включає також мотивацію – комплекс внутрішніх чинників, які зумовлюють і спрямовують діяльність людини, колективу, окремої соціальної групи або суспільства на досягнення усвідомленої мети, та стимули до ефективної праці – систему заходів, до яких удаються суб’єкти підприємницької діяльності і держава з метою спонукання до праці. Така система включає як матеріальне, так і нематеріальне стимулювання.