Економічна людина (нomo economicus) – сукупність економічних потреб, інтересів, цілей індивіда, органічне поєднання у ньому рис працівника та власника. Економічна сутність людини розкривається в суперечливій єдності людинипрацівника, як основного елемента системи продуктивних сил, і людини-власника, як суб’єкта економічних відносин, передусім відносин економічної власності.

Людина соціальна – умова, інституціональна форма та результат становлення системи соціальних відносин, в межах якої всебічно розвиваються сутність і сили людини, відбувається її перетворення в особистість, що передбачає діалектичне заперечення економічної сутності людини. Соціальна людина не може сформуватись, не досягши найвищих якостей людини-працівника і раціональних меж людини-власника. Тому людина, як індивідуальність, за словами Геґеля, утримує в собі нескінченну множинність відносин і зв’язків, що належать до конкретного змісту людської душі. З-поміж потреб соціальної людини вирішальну роль у перспективі відіграватимуть потреби у вільній творчій праці, універсальному характері дій особи, у власному її вдосконаленні, потреби у всебічному розвитку здібностей до сприйняття знань, максимально можливому подовженні активного життя.

Формація (лат. formatio – утворення, вид) – 1) тип, побудова чогось відповідно до певного ступеня, стадії розвитку; суспільно-економічна формація – історично певний ступінь у розвитку людського суспільства; характеризується тільки їй властивим способом виробництва та зумовленими цим способом соціальними та політичними відносинами, юридичними нормами та установами, ідеологією.

Формаційний підхід – основні ключові принципи та цілі застосування у методології досліджень руху економічних і соціальних систем:

1) відкриття загальних законів економічного та соціального розвитку суспільства на кожному з історичних етапів його існування;

2) обґрунтування єдності специфічних законів розвитку для будь-якої країни, що знаходиться у системі інституціональних координат тієї чи іншої суспільно-економічної формації та незворотності проходження усіма країнами та народами певних спільних ступенів суспільного розвитку;

3) твердження про незворотну заміну однієї формації іншою внаслідок розвитку антагоністичних суперечностей між новими продуктивними силами та застарілими виробничими відносинами;

4) визнання єдиним інструментом (способом) зміни формацій соціальну революцію;

5) розуміння процесу зміни суспільно-економічних формацій формою та ключовою ознакою прояву суспільного прогресу та становлення нової історичної епохи. Формаційний підхід в основі своїй має жорстку базову конструкцію з таких інституціональних форм, як власність, капітал, два основних класи суспільства.

Цивілізаційна парадигма та цивілізаційний підхід – забезпечують якісно нову спрямованість думки дослідників у побудові висхідної концептуальної схеми та моделі постановки проблем і методів їх розв’язання. Засадничими принципами такої спрямованості є, по-перше, філософське уявлення про «історичний розвиток, як сукупність різних цивілізацій, яким притаманний власний шлях історичного розвитку», отже, несприйняття «відомого принципу формаційної парадигми про обов’язковість проходження кожним суспільством однакових етапів історичного розвитку»; по-друге, визнання концептуального положення цивілізаційного підходу, згідно з яким «розвиток кожної країни та кожного етносу являє собою послідовне проходження ними стадій формування, розквіту та занепаду при збереженні на усіх цих стадіях деяких властивих країні та етносу якісних – «цивілізаційних» характеристик (насамперед ціннісно-культурного плану)».

Цивілізаційний підхід у сучасній методології економічних досліджень можна визначити як базовий, фундаментальний підхід, згідно якого економіка є «вбудованим (вмонтованим) інститутом», отже, її доцільно аналізувати лише в контексті всієї сукупності культурних традицій і суспільних відносин даного суспільства, тобто «подовжуючи економічні дослідження за межі матеріального, власне економічного»; специфіка цивілізаційного підходу полягає насамперед у визнанні критерію духовності, як умови та результату економічного, соціального, культурного розвитку суспільства в межах даної цивілізації.

Класифікація методів дослідження:

1) загальні (філософські), що застосовуються на усіх етапах пізнання не тільки в науці, але й в інших сферах людської діяльності;

2) загальнонаукові, що можуть застосовуватися у гуманітарних, природничих та технічних науках;

3) специфічні (методи дослідження класифікують за галузями науки: математичні, біологічні, медичні, соціально-економічні, правові тощо).

Діалектичний метод – «метод пізнання дійсності в її цілісності, розвитку та суперечності». Діалектичний метод розглядається як філософський метод пізнання об’єктивної реальності, моделювання її структури та динаміки.

Дедукція – метод наукового пізнання, коли на основі знань про загальне робиться умовивід про окреме.

Індукція – метод наукового пізнання, коли на основі відомостей про окремий предмет робиться умовивід про загальне.

Єдність логічного та історичного – метод наукового дослідження, зміст якого полягає в тому, що логіка категорій і законів економічної науки має віддзеркалювати логіку розвитку об’єктивного економічного процесу.

Метод абстракції – метод поглибленого пізнання реальних економічних процесів шляхом виділення основних, найсуттєвіших сторін певного явища та очищення від усього випадкового, неістотного. Результатами застосування методу наукової абстракції є наукові поняття, економічні категорії та закони.

Метод аксіоматичний – такий метод побудови економічної теорії, за яким деякі судження приймаються як аксіоми, які не потребують доведення, а всі інші умовиводи робляться з цих аксіом за певними логічними правилами. Необхідною умовою цього методу є внутрішня несуперечливість.

Метод гіпотетично-дедуктивний – метод наукового дослідження, який ґрунтується на висуванні гіпотез про причини явищ, що підлягають дослідженню, та виведенні з цих гіпотез висновків шляхом дедукції. Якщо одержані результати відповідають усім фактам, даним у гіпотезі, то гіпотеза визнається достовірним знанням.

Моделювання – опосередкований метод наукового дослідження, де оригінальний об’єкт дослідження замінюється ідеальною моделлю, яка існує у відповідній знаковій формі та функціонує за законами логіки, яка (логіка) відображає реальні процеси матеріального світу.

Синтез – метод наукового пізнання на основі уявного поєднання в єдине ціле розчленованих аналізом частин.

Узагальнення – метод наукового пізнання, за допомогою якого здійснюється сходження від одиничних до особливих і загальних ознак і властивостей певної групи чи класу об’єктів.

Контрольні питання

1. Назвіть характерні риси будь-якого наукового методу.

2. Чим відрізняється загальна методологія науки від конкретно-наукового методу знання?

3. Назвіть основні ознаки динамічної системи та динамічного підходу в економічних дослідженнях.

4. Які відмінності ви вбачаєте у поняттях: метод і підхід?

5. Дайте характеристику особливостей системного підходу.

6. Які принципові відмінності існують між формаційним і цивілізаційним підходами в економічних дослідженнях?

7. Розкрийте сутність, призначення і функції поняття інститут в економічних дослідженнях.

8. Дайте визначення сутності поняття парадигма.

9. Спробуйте пояснити характер співвідношення понять: парадигма та методи дослідження.

10. Сформулюйте аргументацію щодо причин і наслідків зміни методологічної парадигми у дослідженні складних соціально-економічних явищ і процесів.

11. Розкрийте роль філософського підходу до аналізу економічних проблем.

12. За якими ознаками можна відрізнити людину економічну від людини соціальної, інституціональної тощо?

13. Дайте характеристику поняття системна парадигма.

14. У чому полягають відмінності між загальними (філософськими), загальнонауковими та спеціальними методами пізнання?

Список рекомендованих джерел

1. Арутюнов В. Х., Мішин В. М., Свінціцький В. М. Методологія соціально-економічного пізнання: навч. посіб. – К.: КНЕУ, 2005.

2. Гальчинський А. С. Економічна методологія. Логіка оновлення: курс лекцій. – К.: АДЕФ-Україна, 2010.

3. Базилевич В. Д., Базилевич К. С. Ринкова економіка: основні поняття і категорії: навч. посіб. – 2-ге вид., стер. – К.: Знання, 2008.

4. Економічні дослідження (методологія, інструментарій, організація, апробація): навч. посіб. / за ред. А. А. Мазаракі. – К.: Київ. нац. торг. – екон. ун-т, 2010.

5. Мочерний С. В., Ларіна Я. С., Устенко О. А., Юрій С. І. Економічний енциклопедичний словник: у 2 т. – Т. 1 / за ред. С. В. Мочерного. – Львів: Світ, 2005.

6. Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество: опыт социального прогнозирования / пер. с англ. В. Л. Иноземцева. – М., 1999.

7. Гарадаедаги Дж. Системное мышление: как управлять хаосом и сложными процесами: Платформа для моделирования архитектуры бизнеса / Дж. Гараедаги; пер. с англ. Е. И. Недбальская; науч. ред. Е. В. Кузнецова. – Минск: Гревцов Паблишер, 2007.

8. Коэн М., Нагель Э. Введение в логику и научный метод / Морис Коэн; Эрнест Нагель; пер. с англ. П. С. Куслия. – Челябинск: Социум, 2010.

9. Крауз-Мозер Б. Теории политики. Методологические принципы: пер. с пол. – Х.: Гуманитарный Центр, 2008.

10. Поланьи К. Экономика как институционально оформленный процесс // Поланьи К. Избранные произведения. – М.: Изд. дом «Территория будущего», 2010.

11. Корнаи Я. Системная парадигма // Общество и экономика. – 1999. – № 3 – 4.

12. Норт Д. Институты, институциональные изменения и функционирование экономики. – М., 1997.

13. Ульрих П. Критика экономизма / Петер Ульрих; пер. с нем. И. П. Смирнова. – М.: Вузов. книга, 2004.

14. Хабермас Ю. Техника и наука как «идеологи» / пер. с нем. М. Л. Хорькова. – М.: Праксис, 2007.

15. Булгаков С. Н. Философия хозяйства. – М.: Наука, 1990.

16. Ильин В. В. Философия истории. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 2003.

17. Иноземцев В. Л. Экономическая общественная формация: границы понятия и значение теории // В. Л. Иноземцев. За десять лет. К концепции постэкономического общества: науч. изд. – М.: Academia, 1998.

18. Кондратьев Н. Д. Большие циклы конъюнктуры и теория предвидения: избр. труды. – М.: Экономика, 2002.

19. Лебедев С. А. Философия науки: терминолог. слов. – М.: Академ. Проспект, 2011.

20. Лебедев С. А. Философия науки: краткая энциклопедия (основне направления, концепции, категории): науч. изд. – М.: Академ. Проспект, 2008.

21. Шимко П. Д. Оптимальное управление экономическими системами: учеб. пособие. – СПб.: Изд. дом «Бизнеспресса», 2004.

22. Ятманова М. Г. Системный анализ в исследованиях международных отношений: учеб. – метод. пособие. – СПб.: СПбГУ, 2010.