Визначивши сутність, зміст, роль і функції у формуванні методології економічних досліджень таких понять та інструментів, як парадигма, підходи, метод, розглянемо коротко систему методів за критеріями та формами, що визначають поле їх застосування, спрямованість та глибину проникнення у специфічні проблеми економічної науки.
У згадуваному вище навчальному посібнику «Економічні дослідження (методологія, інструментарій, організація, апробація)» (2010) його автори пропонують таку субординовану класифікацію методів дослідження:
1) загальні (філософські), що застосовуються на усіх етапах пізнання не тільки в науці, але й в інших сферах людської діяльності;
2) загальнонаукові, що можуть застосовуватися у гуманітарних, природничих та технічних науках;
3) специфічні (методи дослідження класифікують за галузями науки: математичні, біологічні, медичні, соціально-економічні, правові тощо) [4, с. 41].
Серед загальних філософських методів слід насамперед виділити діалектичний метод – «метод пізнання дійсності в її цілісності, розвитку та суперечності», як визначають його автори згадуваного посібника.
У науковій і науково-методичній літературі [2; 4, с. 40 – 42; 19, с. 33 – 34; 20, с. 18] діалектичний метод розглядається як філософський метод пізнання об’єктивної реальності, моделювання її структури та динаміки. Основними його ознаками є:
1) погляд на об’єкт як на такий, що складається із сукупності протилежних характеристик (властивостей, зв’язків і відносин);
2) виокремлення основної, системоутворюючої суперечності41 об’єкта чи системи;
3) аналіз динаміки об’єкта чи системи з позицій розв’язання їх основної суперечності у процесі трансформації їх життєвого циклу;
4) необхідною умовою розв’язання основної суперечності об’єкта та переходу його у нову якість є певне нагромадження ним кількісних змін;
5) новий якісний стан об’єкта (системи) є не повне, а завжди часткове заперечення старої якості та певне повернення до тих властивостей, які колись заперечував заперечуваний у даний час об’єкт;
6) для повної характеристики динаміки (розвитку) об’єкта або системи необхідно враховувати не тільки його власний зміст, але й його взаємозв’язок та суперечності із зовнішнім оточенням, а також із тим цілим, органічної складовою якого він є.
Такий зміст і функції діалектичного методу ввели у науковий оборот Г. Геґель та К. Маркс на противагу існуючому метафізичному філософському методу. Останній заперечував факт розгортання внутрішніх суперечностей як головне джерело розвитку певного об’єкта. Як зазначають філософи, «згідно з “метафізичною” філософією, наявність суперечностей у будьякій системі має для неї тільки деструктивний характер, але зовсім не творчий» [20, с. 18], що насправді означає заперечення як дійсного внутрішнього джерела розвитку будь-якого об’єкта чи системи, так і, власне, можливість самого розвитку, який відсутній поза виникненням та розв’язанням, за допомогою певних конкретних методів, певної політики, суперечностей, що виникають із реалій суспільного життя (наприклад, в економічній системі – попит і пропозиція, багаті й бідні, потреби та можливості їх задоволення тощо).
До загальнонаукових методів у методології досліджень відносять засоби, інструменти пізнання, які «використовуються у всіх чи у більшості наук». Це, наприклад, наукове спостереження, науковий експеримент, наукова індукція, наукова гіпотеза, логічний висновок, натурне моделювання, математичний опис об’єкта, збір і статистична обробка даних спостереження та експерименту, емпіричне підтвердження, теоретичне обґрунтування, науковий консенсус [19, с. 123] тощо.
До специфічних методів, які, зокрема, найбільш широко застосовуються в економічних дослідженнях, вчені відносять насамперед такі [2, с. 83]:
• емпіричний;
• методи індукції та дедукції, аналізу і синтезу в їх системному поєднанні42;
• історичний (генетичний);
• системний метод сходження від абстрактного до конкретного;
• метод математичного аналізу та комп’ютерного моделювання;
• метод диференційованого вивчення різних видів економічних відносин та їх суперечностей;
• метод теоретичних ігор; метод проб і помилок; метод комплексного підходу до аналізу суспільних (зокрема економічних) процесів;
• метод агрегування.
Окресленні вище структура та деякі ознаки загальних, загальнонаукових і специфічних методів дослідження економічних явищ, процесів, цілісних систем, не охоплюють, безперечно, усю існуючу палітру різноманітних методів, оскільки як формування нової методологічної парадигми досліджень, так і поява нових підходів, які, визначаючи спрямованість дослідження та поглядів дослідника, вимагають різних моделей використання певних методів, власне нових оригінальних методів, поза формуванням яких дослідження може бути неповним, некоректним, отже, недоброякісним, постійно змінюють нашу уяву про можливі методи та варіанти їх використання в економічному аналізі.
До того ж, як це вже неодноразово зазначалося вище, розвиток економічної науки, теорії пізнання останнім часом усе потужніше окреслює потребу у використанні в сфері економічних досліджень міждисциплінарних підходів, що, безперечно, означає як ускладнення методології досліджень, так і поглиблення їх синергетичного ефекту, оскільки дозволяє пізнати об’єкт аналізу з таких сторін і форм прояву, які були недоступні при використанні лише суто економічних методів, отже забезпечує більш широкі можливості впливу на внутрішні важелі економічного та соціального розвитку, забезпечуючи тим самим поступальний прогрес людства.
Проблема пізнання оточуючого світу взагалі і проблема пізнання та розвитку інструментарію, поза яким цей навколишній світ зрозуміти неможливо, завжди стояла, стоїть і буде стояти перед дослідниками, усіма, хто прагне, піднявшись над буденним життям і буденним мисленням, зрозуміти сутність, закономірності процесів, що відбуваються в економіці та суспільстві, у потребах і мотивах людської діяльності, прагне визначити ключові тенденції, напрямки подальшого розвитку родини, країни, планети, спрогнозувати дії суспільства, які б забезпечили найбільший ефект такого розвитку.
Як казав великий поет і філософ Ґете: панувати легко, управляти важко. Водночас будь-яка сфера управління у складній системі неможлива поза формуванням певної теоретичної концепції та моделі, які визначають архітектоніку реальної системи управління. Однак ні теоретичної концепції, ні теоретичної моделі успішного функціонування господарської системи у певний історичний період розвитку суспільства не можна розробити поза якісною теорією, основою створення якої складають вірно обрані підходи, методологічна парадигма, конкретні методи дослідження явних та латентних проблем економічного та соціального розвитку.
Отже, вивчення даної теми, засвоєння фундаментальних принципів вибору методології дослідження проблем і суперечностей економічного і соціального розвитку в умовах формування нових суспільних форм функціонування сучасної економічної системи (йдеться, зокрема, про постіндустріальний, інформаційний тип економіки та суспільства) як на національному, так і на планетарному рівні дозволить свідомо та аргументовано, на основі наукових підходів, робити вибір у процесі прийняття рішень щодо економічної поведінки як власної, так і в межах фірми, галузі, країни.
Метод (грец. – methodos) – спосіб пізнання, дослідження явищ природи та суспільного життя, то методологія – вчення про науковий метод пізнання; сукупність методів, які застосовуються у певній науці, отже, вчення про «систему правил і процедур, які є обов’язковими у дослідженнях».
У широкому трактуванні методологія наукового дослідження – це спосіб побудови думки, певним чином упорядкована практична та теоретична діяльність суб’єкта, а у вузькому – сукупність принципів, методів, прийомів, норм та процедур науково-пізнавальної діяльності, що застосовується в тій чи іншій спеціальній галузі знань (конкретна наукова методологія).
Конкретно-наукове методологічне знання являє собою багаторівневу систему обґрунтування найбільш адекватних щодо теорії конкретної науки методологічних принципів, прийомів, форм, способів, операцій, умов і критеріїв його побудови.
Динамічний підхід, сутність якого сформулював видатний економіст-теоретик Н. Д. Кондрат’єв: «динамічна точка зору розглядає економічні явища у процесі зміни економічних елементів та їх співвідношень. … якщо для статики основною категорією аналізу є категорія незмінюваності, тотожності … то для динаміки основною категорією буде категорія зміни, різниці та, у зв’язку із цим, концепції процесу зміни та їх зв’язку»; «економічна статика вивчає допустимі та раціональні стани економіки», економічна ж динаміка «досліджує процеси, тобто послідовності станів та переходи від одних станів до інших, визначаючи таким чином можливі та кращі траекторії розвитку економічної системи, що моделюється».
Системний підхід – визнання того, що у світі усе взаємопов’язане й жодне явище не можна розглядати відірвано від усіх інших явищ і процесів. Перевагою системного підходу у дослідженнях сучасних надскладних соціальних систем є насамперед його спрямованість на пізнання не окремих складових (змінних) певної системи, як незалежних елементів, а на усвідомлення цих змінних взаємозалежними, отже, на виявлення сутності, характеру, форм взаємозв’язків між елементами, як органічними, невід’ємними частками цілого, що дозволяє визначити ті стани і форми взаємозв’язків у системі, врахування та використання яких забезпечує значний синергетичний ефект функціонування цих зв’язків як складових єдиного цілого.
Інституційний підхід – з’являється водночас із формуванням базових засад інституціональної теорії, згідно з положеннями якої «людське господарство – це інституційно оформлений процес», воно «укорінено в інститутах, економічних та неекономічних, вплетено в них». Саме інституційне оформлення господарської системи надає їй «внутрішньої єдності та стабільності, … породжує структуру, наділену в суспільстві конкретною функцією. Інституційний підхід у дослідженнях передбачає концентрацію уваги «на цінностях, мотивах та політиці», тобто враховує не лише суто економічні чинники економічного розвитку, але й систему чинників позаекономічних – соціальних, політичних, духовних, культурних тощо.
Інститути – це:
1) прийняті у суспільстві правила взаємодії індивідів, що склалися в процесі розвитку культури та визначають звичний спосіб організації тієї чи іншої сфери суспільного життя (Корнійчук);
2) правила гри у суспільстві або створені людиною обмежувальні рамки, які організовують взаємовідносини між людьми (Д. Норт);
3) сукупність, яка складається з правил або декількох правил та зовнішнього механізму примусу індивідів до виконання цього правила (В. Л. Тамбовцев). Дуглас Норт: «головна роль, яку інститути відіграють у суспільстві, полягає у зменшенні невизначеності шляхом встановлення стійкої (хоча й не обов’язково ефективної) структури взаємодії між людьми».
Парадигма
О проекте
О подписке