Після того, як у перші століття Середньовіччя переважали фантастичні уявлення про космос, натхненні біблійськими історіями про Створення світу (і описаними в них страхіттями про води, які поглинуть землю через падіння на неї зірок, Місяця й Сонця), у XIII ст. завдяки перекладам з арабської мови творів Арістотеля і переказу «Альмагеста» Птолемея, створеного перським ученим Аль-Фергані (798–861), теорія про геоцентричну систему потрапила до Західної Європи. У середині XIII ст. астроном і математик Іоанн Сакробоско описав систему Птолемея у трактаті De sphaera («Про сферу»), який протягом майже чотирьох століть, навіть коли Галілей викладав у Падуанському університеті, був основним джерелом і підручником з астрономії.
Зображення Всесвіту в трактаті «Про сферу» для нас є доволі схожим на опис космосу, зроблений Данте (1265–1321) у «Божественній комедії»: у зовнішній сфері розміщені зірки, ближче – сім сфер із відомими на той час сімома планетами, потім сфера з першоелементами; у центрі системи обертається Земля.
Порівняння теорій
Результати проведених астрономічних досліджень ідуть усупереч зі згаданим порядком розташування небесних тіл, а різноманітні спроби вчених пояснити цю ситуацію є доволі нелогічними. Саме розбіжності у поглядах між «математиками» підштовхують поляка Миколу Коперника (1473–1543), котрий отримав учений ступінь у Кракові, а потім у Болоньї, Падуї і Феррарі, вивчати твори античних грецьких мислителів, що розмірковували про рух Землі, і досліджувати різноманітні гіпотези-пояснення цього феномену. Врешті-решт, він дійшов висновку, що теза про обертання небесних тіл навколо Землі є помилковою. Коперник виклав свою нову теорію про устрій Всесвіту в книзі «Про обертання небесних сфер», опублікованій у Нюрнберзі в 1543 р., але підготовка цієї фундаментальної праці тривала багато років: за записами самого вченого, вперше він почав розмірковувати над проблемою ще під час перебування у Падуанському університеті у 1506 р., а оформлення трактату було завершено між 1529–1531 рр.
«Про обертання небесних сфер»
Однак усвідомлюючи, що він завершив революційний за значенням твір, Коперник вирішив опублікувати його – не без вагань – лише після того, як його учень Георг Йоахім Ретік почав поширювати короткий переказ цієї теорії. Лютеранський теолог Андреас Озіандер (1498–1552), котрий здійснював редагування твору, попередив читача про те, що астроном не мав на меті пояснити причини подібного руху небесних тіл: достатньо того, що вчений провів дослідження для вирахування розташування видимих зірок, використовуючи відомі гіпотези; ці гіпотези можуть бути недостовірними, і достатньо того, що вони надають прості й зрозумілі пояснення певним «феноменам» (термін має грецьке походження).
Науку рятують від учених
Як свого роду запобіжний захід Коперник присвятив свій трактат Папі Римському, запевняючи, що хотів лише вдосконалити наявні теорії. Проте його слова були доволі зухвалими: він заявив, що його не хвилюють різні «mataiológoi (балачки) тих, хто, будучи неосвіченими в математичних науках, насмілюється засуджувати й лаяти цей твір лише через пару рядків зі Святого Письма». Коперник цитує отця Церкви Лактанція, що жив у IV ст.: «Немов дитині пояснюю про форму Землі», і додає, що mathemata mathematicis scribuntur («математику пишуть математики»), наукою займаються вчені, і на цю різницю між теологією і наукою про природу ще посилатимуться багато десятиліть після смерті Галілея (1564–1642).
Якщо нове уявлення про географічні кордони люди сприйняли без особливих заперечень, то з нововведеннями в астрономії ситуація склалася геть інакша. Звичайно, сприйняття нового погляду на земну поверхню вимагало часу, і навіть учені не поспішали змінювати свою думку й відмовлятися від усталеного бачення Землі; нові знання співіснували зі стародавніми доктринами (які вже давно втратили актуальність) протягом десятиліть: непридатні для життя людей кліматичні пояси, карти Птолемея (ІІ ст. н. е.), де Африка поєднувалася із Terra Australis (Південною землею) і де не було Америки, зате був потойбічний світ у Південній півкулі. Географічні відкриття сприймалися швидше завдяки теорії, яка суперечила настановам таких авторитетних вчених, як Арістотель (384–322 рр. до н. е.) і Птолемей, але не суперечила здоровому глузду: безліч разів повторювалася теза про те, що якщо Земля рухається, то той, хто запустить стрілу вгору, не матиме потреби її шукати. Водночас як можна було сприймати всерйоз теорію про те, що не Земля є центром системи, а Сонце, навколо якого також обертаються інші планети, якщо раніше спостереження за небом проводилися лише неозброєним оком і без допомоги різноманітних приладів?
Аргументи Коперника
Сам Коперник доклав чимало зусиль, аби сформулювати свої гіпотези. По суті, його досягнення – це результат дедукції, що базувалася на вивченні стародавніх текстів та понять нової гуманістичної науки філології, яку Коперник вивчав у Болонському університеті. Таким чином він створив власну теорію, котра, однак, не надто сприяла необхідності дивитися на саме небо. Відповідно до цього, його Всесвіт є не нескінченним простором, а globosum (шароподібним) і оточеним сферою з нерухомих зірок, яка «перша і найдальша з усіх та містить у собі себе саму й багато інших речей» (книга І, розд. ІХ). Першою планетою всередині цієї сфери є Сатурн, «який робить повний оберт по сфері за тридцять років»; за ним іде «Юпітер, що обертається за дванадцять років; потім Марс, який обертається за два роки. Четвертою серед планет […] іде Земля, якій на повний оберт потрібен один рік і навколо якої епіциклом рухається Місяць. На п’ятому місці перебуває Венера, що обертається за дев’ять місяців. Шостим, нарешті, йде Меркурій, роблячи коло по своїй сфері за вісімдесят днів. Усередині розміщене Сонце: що ще могло б краще освітлити цей храм, як не Сонце, котре водночас освітлює все навкруги? […] Таким чином, немовби сидячи на прекрасному троні, Сонце керує родиною із зірок, які його оточують».
Рух планет
По суті, бачення космосу Коперника не надто відрізняється від моделі Птолемея. Звичайно, Земля тепер робить оберт не лише навколо своєї осі, а й навколо Сонця, і головні елементи системи описані геть по-новому. Однак, як зауважив видатний французький вчений Александр Койре (1892–1964), сучасна астрономія досягла певного прогресу, відкинувши певні принципи Коперника: «Спочатку ми відмовилися від основної ідеї про однаковий рух планет, а потім і від ідеї про циклічність руху зірок», як і від думки про те, що Всесвіт має центр і його займає Сонце. Натомість інший астроном, Джон Людвиг Еміль Дрейер (1852–1926), зазначив, що система Коперника видається «доволі розвинутою для того часу, і сам вчений провів дуже кропітку роботу, так довго спостерігаючи за небом».
Тихо Браге
Завдяки діяльності датського астронома Тихо Браге (1546–1601) і особливо Галілео Галілея, що використовував зорову трубу для спостереження за небом (її винайшли, почувши про пристрій, де дві лінзи розташовані на різній відстані і яким голландські моряки послуговувалися, аби бачити кораблі, що перебувають дуже далеко), було проведено низку досліджень. Пізніше на їхній основі Галілей написав трактат Sidereus nuncius («Зоряний вісник») (1610 р.). Також ученим було виявлено чотири супутники Юпітера і плями на Місяці, а фази Венери підтвердили достовірність ідей Коперника і водночас сприяли формуванню абсолютно нових уявлень про Всесвіт.
Перший тривожний дзвіночок для гіпотез Коперника пролунав від протестантів. Вже Мартін Лютер (1483–1546) в одній зі своїх «застільних бесід» різко висловився про того «нового астронома» з його базіканням про рух Землі. «Цей божевільний хоче перевернути астрономічну науку з ніг на голову. Але, як написано у Святому Письмі, Ісус Навин наказав зупинитися Сонцю, а не Землі».
У свою чергу Філіпп Меланхтон (1497–1560), учений і великий шанувальник робіт Сакробоско, у праці, присвяченій доктринам фізики, звинуватив Коперника у «браку чесності й гідності» через його безглузді теорії, які суперечать усьому, що сказано у Святому Письмі.
У коментарі до Книги Буття Жан Кальвін (1509–1564) задався питанням: «Та хто наважиться поставити авторитет Коперника вище за Духа Святого?» Однак у реформаторських Церков не було інструментів впливу, достатньо ефективних, аби подолати ідеї Коперника. Зате вони були в Римської Церкви. Цей інститут не одразу почав протистояння з польським астрономом, і католицькі священники навіть обговорювали можливість ввести в оману Галілея, сказавши, що Папа Римський визнає його теорію. Справи йшли по-різному; можливо, сам перехід від гіпотез до теоретичних положень, який відбувся завдяки дослідженням Галілея, призвів до того, що у 1616 р. Свята інквізиція виступила з критикою теорій Коперника й оголосила їх несумісними з доктринами католицької Церкви.
Авторитет Біблії
Одразу постає питання, чому космологія у Книзі Буття не заборонила прийняття системи Птолемея. Тексти Святого Письма вважалися фундаментальними для віри, хоча вони містили окремі рядки, де не йшлося прямо про рух Сонця чи стійку позицію Землі, зате вони могли бути інтерпретовані як засоби виразності для більшої зрозумілості – за тими самими критеріями, за якими у Біблії говориться про руки чи ноги Господа і про каяття. По суті, система Коперника спричинила справжню революцію у відносинах між людиною, Всесвітом і Богом. Відтоді як Земля стала, як і всі інші, планетою, описане у Книзі Буття перестало відігравати настільки важливу роль і почало сприйматися радше як алегорія.
Зруйнована система
Якщо Земля виявилася лише однією з решти планет, то й історія про людське падіння й спокуту може бути поставлена під сумнів, оскільки в інших світах теж має хтось жити. Було нелегко повірити в людську подобу американських аборигенів, але ідея про існування життя поза межами Землі була ще більш неймовірною. Інакше людина разом із Землею втратили б головну роль у Створенні світу; відповідно, Земля була б лише одним із багатьох небесних тіл, і вже не було б того світу, де правив би Сатана, так само і чисті Небеса перестали би бути домом Божим. Джордано Бруно (1548–1600) у творі De l’infinito, universo e mondi («Про нескінченність, Всесвіт та інші світи») перелічує наслідки, до яких може призвести вчення Коперника.
Джордано Бруно і нескінченність Всесвіту
Саме перехід від обмеженого космосу до нескінченного Всесвіту – доволі прогресивна ідея Бруно, теорії, що розхитували традиційні доктрини, які дедалі сміливіше поширювали астрономи, стали нестерпними для Церкви, що роками вела жорстоку боротьбу з тими, хто виступав проти релігійних догм. Сьогодні сам понтифік називає тогочасні судження хибними, а Церква представляє Галілея як благочестивого й набожного вченого. Слід зазначити, що астрономічна революція, яку започаткував Коперник, призвела до нестримного руйнування традиційного бачення світу, починаючи від ідей Арістотеля. На їхній основі Тридентський собор прийняв частину своїх пояснень, за якими поширювалася легенда про те, що в центрі між єпископами і теологами перебуває «Сума теології» Фоми Аквінського.
Англійський поет Джон Донн (1572–1631) висловив розгубленість і сум’яття, які відчували люди тієї епохи: «Нова філософія ставить під сумнів геть усе. Вогонь зовсім згас. І Земля, і Сонце втрачені». Те, що руйнувалася вся ієрархія, на якій трималося суспільство, було найстрашнішим: «Усі зв’язки і стосунки слабшають, усе руйнується вщент: правитель, підданий, батько, син – вже давно забуті поняття, адже кожна людина уявляє себе справжнім феніксом». І справді, ідея про нескінченність Всесвіту звільнила людину від застарілих кайданів і навчила літати, мов птаха.
Див. також:
Дослідження та відкриття, с. 52;
Релігійна революція, с. 167
Космологія і астрономія, с. 434;
Микола Коперник, с. 445;
Тихо Браге, с. 449
О проекте
О подписке