Невідредагована історія

Ми могли б ніколи не довідатися подробиць походу та його наслідків, за винятком тих, які вважали за потрібне оповісти нащадкам прихильні до Александра античні історики. І не довідалися б ніколи, якби серед руїн Ольвії археологи не натрапили на фрагменти розкішного мармурового постамента. Першу частину знахідки – розколоту надвоє частину витягли із землі 1848 р. Наступну, із дванадцятьма рядками напису, знайшли 1900 року. І лише у травні 1978 р. усі фрагменти були нарешті зібрані разом і прочитані. Цей постамент нині прикрашає експозицію Одеського археологічного музею. Напис датували 20–30-ми рр. IV ст. до н. е.

Це була постанова від імені Ради й демосу (тобто народу) Ольвії, а у ній ім’я людини, якій сучасники й співгромадяни вирішили віддячили таким чином за порятунок своєї Батьківщини. Його звали Калліник, син Євксена.

Саме він зумів знайти шлях до порятунку Ольвії, переконавши демос прийняти заходи для порятунку поліса у безнадійній ситуації. Через народні збори було проведено декрет про скасування усіх (!) боргів. Невідворотне наближення македонської армії зробило ольвійських фінансистів настільки кмітливими, що вони усвідомили одразу декілька речей: що ані Зопіріон, ані навіть сам Великий Александр за таких обставин ані виплат, ані відсотків по кредитам не гарантують, фінансисти замість золота або срібла отримають хіба матіобули (свинцеві снаряди для пращі), нехай навіть і позначені ім’ям царя Александра. Ну а місто, найімовірніше, буде розграбоване, а громадяни продані у рабство (як це було в Мілеті). Якщо ж поліс уціліє і збереже незалежність, то, можливо, збережеться бізнес. Декрет на честь Каллініка зафіксував ефективність заходу: «…була досягнута єдність жителів поліса, мобілізовані всі сили на оборону й тим самим урятована від македонського завоювання сама громада поліса». Так був вирішений конфлікт усередині ольвійської громади.

По тому було введено надзвичайні податки воєнного часу. Полісна скарбниця отримала кошти для військових видатків. Щоб заповнити лави воїнів на стінах міста, потрібні були додаткові людські резерви. Наступний декрет дав права громадянства тим, хто його не мав. І вони зобов’язані відтепер брати зброю на захист нині уже свого поліса. Але й цього виявляється замало. І народні збори дають волю рабам. Вони теж стануть на стіни.

Міські стіни, що вже побудовано – довжиною понад 3,5 км, має хтось захистити. Щоб поставити хоча б по одному бійцю, і на погонний метр стіни знадобиться більше трьох тисяч! Але чи зможе цей рідкий ланцюжок бійців-ополченців відбити штурм досвідченого і випробуваного у боях професійного війська? Не дивно, що у місті були люди, які (до речі, цілком обґрунтовано) щодо цього сумнівів не мали. І теж не сиділи склавши руки.

Мовчазні свідки подій

Про те, що відбувалося на ольвійській землі під час походу, значних писемних свідчень поки що немає. Із землі все ж таки вдалося витягти декілька цікавих речей. Серед них – лист Нікофана, сина Адраста. Поважний Нікофан на уламку амфори надряпав послання, у якому повідомляв про відправлення коня у подарунок Зопіріону. Знахідка листа дала сучасним історикам підстави для висновку про наявність у Ольвії п’ятої колони, що вела таємні переговори із ворогом. Імовірно, змову було розкрито. З розправою над змовниками пов’язують знахідку колективного поховання. У ньому виявлено останки 52 людей, забитих до смерті каменями або розстріляних із лука.

Більш красномовним свідченням перебування македонського облогового корпуса поблизу Ольвії є знахідки тих самих матіобул на території ольвійського некрополя (поблизу міських стін), і на розташованому неподалік приміському поселенні ольвіополітів.

Ці відлиті зі свинцю снаряди мають клеймо грецькими літерами: BASILEOS ALEXANDROU, що й означає БАСИЛЕВС (тобто цар) АЛЕКСАНДР. Побожні ольвіополіти, відповідно до прийнятих у ті часи звичаїв, використали подібні снаряди для підношень у міські храми. До року 331 р. нумізмати відносять появу в Ольвії монет зі свинцю. Нетрадиційний матеріал для тієї епохи, але символічний.

Фінал ольвійських подій

Археологічні розкопки Ольвії свідчать, що місто так і не було узяте македонянами. Не знайдено ані слідів штурму, ані навіть тривалої облоги, не кажучи про пожежу, обов’язку супутницю та індикатор запеклих бойових дій. Ольвія опісля походу Зопіріона економічно розквітла, поширивши володіння на узбережжі лиману. То невже тридцатитисячне військо забралося геть, залякане декретами міських зборів та виглядом ополчення з мобілізованих цивільних та учорашніх рабів?

Античні джерела містять звістки про те, що Зопіріон разом зі своїм військом сів на кораблі, а потім загинув разом із флотом і армією під час страшного шторму поблизу узбережжя нинішньої Одеської області. Однак маючи пристойний флот, армія Зопірона давно б марширувала на Кавказ або у Крим, залишивши у Ольвії для підтримки законності й порядку гарнізон та команду видужуючих. Адже місто на той час ще не мало стін з боку моря і македонському десанту залишалося б лише дійти до воріт і з тилу розігнати зі стін і веж ополченців. Що ж виявилося небезпечнішим і нещаднішим тоді за осінній шторм 331 р. до н. е.? Відповідь одна – скіфи.

Скіфський слід у давній війні

Запланований македонянами марш на Кавказ також проходив би скіфськими землями, не кажучи про те, що скіфів від моря (а відтак – від прибуткової торгівлі) могла відрізати новоявлена македонська наддержава. За таких обставин скіфи навряд чи стали б відсиджуватися у безмежних степах.

Для постачання багатотисячної армії, що відправилася у далекий похід, македонянам були потрібні опорні пункти. Такими базами могли стати декілька міст: Тіра, Ніконій (їх руїни нині розкопують у Одеській області) та Гавань Істріан (у районі Сухого Лиману під Одесою). Гавань Істріан була останнім портом на шляху до Ольвії. Вважають, що вона належала місту Істрії, на той час – союзному македонянам.

Як стверджують археологи, Ніконій і Гавань Істріан, було сплюндровано близько 330 р. до н. е. Серед руїн знайдено скарби монет, за якими так ніхто і не повернувся. Отже, господарів хтось винищив. Претендентів на здійснення цього рейду два: ольвіополіти та скіфи. Перші докладно описали подвиги Кілліника, включно з морським десантом для звільнення від піратів святилища Ахілла Понтарха на нинішньому острові Зміїному. Але перемога над союзниками македонян до цього переможного реєстру внесена не була. Ольвіополітам навряд чи були потрібні руїни на місці еллінських портів – вони з більшою для себе користю взяли б їх під контроль.

Залишаються скіфи. Це їхній рейд міг перетворити на дим і попіл продовольчі запаси на базах Зопіріона, підірвавши постачання ворожої армії, що зробило б наперед безнадійним похід уздовж північного узбережжя Понту. Імовірно, саме отримавши звістку про загибель Ніконія та Гавані Істріан, полководець був змушений терміново повертатися у Фракію, щоб якось розв’язати проблеми, а зробити він це міг тепер тільки морським шляхом. Бо поблизу Гавані Істріан і Ніконія з’явилися загони скіфів. Тож лишався вільним лише шлях по морю, непідвладному кінним стрільцям. Але ж не осіннім штормам…

Війна на скіфському золоті

Серед скіфських скарбів є ще один слід тих подій. У гробницях двох курганів – Чертомлика й одного із П’ятибратніх знайдено золоті обкладки піхов мечів із зображеннями бою між скіфами та воїнами, скажімо так, із еллінського світу. Ще одні піхви з того ж регіону виставлені у Метрополітен-музеї. Фахівці датують ці вироби другою половиною – кінцем IV ст. до н. е., тобто саме часом протистояння.

З одного боку, перед нами ілюстрація до давнього міфу або епосу. Однак цю сцену цілком можна було б визначити, як «тріумф скіфської зброї». Четверо скіфів, три піших і один кінний, протистоять шести пішим супротивникам. І цей бій закінчується не на користь еллінів. Їхнє шикування порушено, і замість незламної фаланги скіфам протистоять окремі бійці. Двоє з них уже поранені, один – стрілою. Відзначимо, що одного з еллінів (він крайній ліворуч, у шоломі із гребенем) дослідники йменують «полководцем». Він обернувся, призиваючи підмогу. При цьому, його от-от уразить зброєю скіф, який тримає в лівій руці лук. Другий еллін намагається відбити удар списом, що його інший скіф наносить його соратнику. Можливо, що на обкладці піхов викарбувана подія (скажімо, загибель еллінського полководця), яка вирішила долю невідомої нам війни.

Знахідка кількох ідентичних піхов для мечів наводить на думку щодо виготовлення серії «нагородної зброї». Піхви було знайдено у похованнях скіфських владик, тож цілком імовірно, що хтось із них саме виступив у ролі замовника і пояснив майстру подробиці сюжету.

Поховання у кургані Чортомлик могло належати верховному володарю Скіфії, а у П’ятибратньому – правителю однієї з її областей, то можна припустити, що у цьому воєнному конфлікті була задіяна чи не вся скіфська «вертикаль влади». Географія розташування згаданих курганів (Чортомлик – у Подніпров’ї, П’ятибратній – у Подонні) унаочнює, з якої території були зібрані скіфи-переможці.

Навряд чи набіг проти Ольвії або Боспору вимагав «загальної мобілізації» скіфів від Борисфена до Танаїса. Єдиним суперником, проти якого варто б було збирати таку армію, тоді було військо непереможного Александра або його полководців.

Міг бути ветераном тієї війни знатний скіф, похований у Бабиній Могилі. Срібний налобник його бойового коня прикрашало зображення предка скіфів, котрий спирається на палицю самого непереможного Геракла. Імовірно, був учасником переможного походу проти македонських агресорів також і воїн, похований у Соболєвій Могилі. Серед інших речей знайдено тут трофейний срібний килик із продряпаною на дні грецькою «альфою» (перша літера імені царя македонян).

Перелічені вище кургани (окрім П’ятибратнього) розташовані у нижній течії Дніпра, всього у декількох днях шляху від Ольвії. Межі ж володінь їх власників перебували південніше.

Вітчизняні історики, які почуваються спадкоємцями непереможних степових воїнів, звичайно, пишуть, що армію Зопіріона під час відступу винищили скіфи. Історики, котрі народилися у країнах на правому березі Дунаю, через відчуття певних родинних зв’язків із трибаллами та гетами вважають, що це саме їх далекі предки розгромили македонян. Що ж про цю подію насправді думали самі скіфи або трибалли із гетами (а головне – як цьому посприяли) ми навряд чи довідаємося.

Відступ з-під Ольвії не був схожим на тріумфальний похід. Можна уявити, які урочисті проводи влаштували македонянам на розкислих від осінніх дощів шляхах, а то й у вкритому першим снігом Буджацькому степу скіфи, пам’ятаючи колишню поразку Атея й полон своїх родичів. Напевне, вони не стали чекати, поки незламна македонська фаланга розгорнеться до бою на рівнині. Найімовірніше, степові воїни використали стару, добру тактику часів Перської війни: засипали македонських воїнів стрілами.

Не менш гарячий прийом на рештки македонського експедиційного корпуса чекав за Дунаєм, де трибалли щепам’ятали про багату здобич, вісім років тому перехоплену Філіпа Македонського. Це не кажучи про цілком зрозуміле бажання відплати за криваві рейди Александра чотири роки тому.

Археологічним свідченням загибелі якоїсь частини македонських бійців у степах може бути знахідка, зроблена поблизу сучасного молдавського села Оленешть. Тут натрапили залишки захисних обладунків із мітками їх власників та інші речі. Це парадне озброєння могло належати офіцерам з армії Зопіріона. При вивченні предметів із цього скарбу, дослідниками особливо було відзначено той факт, що на бронзових обладунках добре помітні сліди ударів.

Так, дещо зі зброї бійців армії Зопіріона явно перепало скіфам – у похованнях від Істра до Танаїса й понині археологи знаходять античні бронзові шоломи й поножі. Одних кнемід античного зразка в такий спосіб було знайдено кілька десятків. Цілком імовірно, що серед них можуть бути трофеї війни із Зопіріоном.