№ 3. Чжунь. Початкові труднощі

Власне, саме з цієї гексаграми й починається розповідь про взаємодію світла та темряви, бо перші дві гексаграми показують внутрішній розвиток світла та темряви поза їхньою взаємодією. Але початок будь-якої дії полягає в подоланні попереднього стану. Звідси й труднощі цього становища, висловлені в самій назві гексаграми. Вона складається із символів води: хмари – нагорі або зовні, блискавки, громи – внизу або всередині. Горішній символ позначає також занурення в небезпеку, бо в ньому риска світла занурена в середовище рисок темряви. Нижній символ позначає рух, що пробивається зсередини, збурення. Таке зрушення, яке, наприклад, навесні стимулює рослини до росту. Але воно протікає в середині небезпек, в умовах початкових труднощів. Тому в такому русі надмірна квапливість може лише нашкодити справі, а, навпаки, витримка і стійкість можуть сприяти споконвічному розвитку. Важливо не тільки вказати позитивно правильний шлях до подолання цих труднощів. На ньому потрібні, перш за все, підтримка та допомога оточуючих. Їх треба схилити на свій бік, аби вони допомагали своєю дією, і тоді самому можна не вдаватися до жодних виступів, бо вони ще надто небезпечні. Саме в силу небезпеки необхідно об’єднання сил. Воно потрібно було і сюзерену, котрий вперше облаштовує свої володіння за сприяння феодалів, що зводять його на престол; воно потрібно й окремій людині, котра починає свою справу. Навіть у пізнавальному житті окремої людини справи йдуть так само: в найперший момент своєї появи пізнавальна думка рухається під покровом непізнаності та зовні вбирається в образи уявлень. Це показано в символах цієї гексаграми: всередині – блискавка, грім, зовні – хмари. Блискавка пізнаваної думки вбирається хмарами уявлень, і ці уявлення відіграють роль помічників мислення. У тексті тут читаємо: «Початкові труднощі. У первісному розвитку сприятлива стійкість. Не треба нікуди йти. Тут сприятливо зводити на престол васалів».

1

Перша, початкова риска відіграє головну роль в цій гексаграмі, бо вона позначає початкові труднощі. Це, вочевидь, активність, рух, але вона лежить під щільним шаром ще не подоланої пасивності. Тому такий рух ще не може бути поступальним. Це лише тупцяння на місці, лише підготовка до справжнього руху. Ось чому поспішні дії тут можуть бути лише на шкоду. Навпаки, стійкість – це вміння з повною витримкою дотримуватися слушності – ось те, що тут може бути сприятливим. Труднощі цього становища, природно, вимагають допомоги з боку підлеглих. Тому саме це становище сприяє вербуванню помічників. Так і в пізнанні: це лише перший момент усвідомлення руху думки. Вона також має знайти тут підтримку в засвідченні досвіду та в перевіреній рації розуму. Про це говорять і образи тексту: «Сильна риска – на початку. Нерішуче тупцяння на місці. Сприятливо перебувати в стійкості. Сприятливо зводити на престол васалів».

2

На цій позиції зовні все складається добре: і сама позиція, як центральна в нижній триграмі, демонструє сприятливу врівноваженість і зайнята вона однією зі слабких рисок, яким призначені парні позиції, й її відповідність із п’ятою, сильною рискою – правильна. Але, тим не менш, тут настільки відчутне безпосереднє сусідство з першою рискою, яка до того ж є головною рискою для цієї гексаграми, що рух цієї риски до її правильної мети, до «шлюбу», єднання з п’ятою рискою, затриманий. При цьому, хоча в межах першої риски самої по собі немає нічого поганого, проте для другої риски вона виступає в ролі грабіжника, захопленню яким друга риска все ж не піддається лише в силу своєї слушності, показаній в центральному її розташуванні. Тут вона – «дівчина», котра не дає обіцянки пошлюбити «розбійника». Вона вичікує якнайдовше, щоб дочекатися того, з котрим вона стоїть у правильній відповідності. Так і мислення: зараз воно ще не в змозі відволіктися від першої миті самосвідомості, і йому необхідний певний час, щоб перейти до безпосереднього об’єкта пізнання в його повній глибині. Це показано в таких образах: «Слабка риска – на другому місці. В труднощах, в нерішучості – колісниця і коні – назад. З розбійником не бути шлюбу! Дівчина в стійкості не йде на заручини. Через десяток років будуть і заручини».

3

Така позиція – це позиція якоїсь кризи. Тут сили, що діють усередині, вже вичерпуються, а сил, що діють зовні, ще немає. Немає й провідника в нетрях непізнаного світу. Але тільки за його допомогою було б можливе просування вперед. Кажучи образно, потрібен лісник, котрий знає ліс, коли женуться за дичиною. Без нього чекає невдача, про яку доведеться пошкодувати. Але все це ще тільки буде. Однак будь-яка подія не здійснюється раптово, навпаки, вона буває підготовлена всією системою причин. Тому дуже важливо вміти помічати задатки майбутніх подій, щоб не бути ними захопленим зненацька. Ця здатність бачити задатки майбутнього та керуватися ними – чеснота, обов’язкова для шляхетного чоловіка. Тому і тут, передбачаючи невдачу, що насувається, він вважає за краще не виходити зі свого житла, ніж зробити хоча б щось, про що все одно доведеться лише пошкодувати. Так і в процесі пізнання, якщо людина залишається без допомоги вже усталеного розуму і прагне осягнути щось їй ще невідоме, її тут чекає така ж невдача: «Слабка риска – на третьому місці. Переслідуючи оленя без лісничого, лише даремно ввійдеш у нетрі лісу. Шляхетний чоловік помічає задатки подій і вважає за краще залишатися вдома. Бо виступ призведе до жалю».

4

При виході назовні з’являється можливість знову подивитися всередину та назовні, цілком об’єктивно усвідомлювати внутрішній зміст імпульсу мислення. Можливо, тут є повне єднання з ним, і настільки повне, що все подальше вже буде не таким сприятливим, бо надалі можливий лише перерозвиток. Певна річ, так настає тільки найперший поштовх мислення, але ж це відбувається під час початкових труднощів, тому тут зовсім марно гнатися за чимось великим, а треба досягти повної ясності щодо перших кроків. Тому і в тексті тут сказано: «Слабка риска – на четвертому місці. Колісниця та коні – назад! Прагнучи шлюбу, виступиш, і буде щастя. Нічого несприятливого».

5

Загалом ця позиція має сенс дуже доброї та широкої експансії, але в цій гексаграмі, де головною рискою є перша, експансія неможлива. Виникає суперечність між вимогами цього розташування і реальними можливостями. Добрі сили тут не мають доступу до тих, кого вони мали б опікувати. Вони замкнуті в собі. Тому якщо для самого носія цих сил і з’являється успішний результат, то для його широкого впливу – ні. Так і в пізнанні, в момент початкових труднощів – на цьому етапі неможливе ні подальше досягнення, ні повідомлення про досягнуте іншим, хто стоїть нижче, а можливо тільки підтримувати спілкування з наставником і друзями, котрі вже раніше сприяли пізнанню: «Сильна риска – на п’ятому місці. Труднощі в твоїх милостях. У малому стійкість – на щастя. У великому стійкість – до жалю».

6

Ця риска – слабка. Вона показує становище, в якому немає можливості розраховувати на власні сили. Але тут немає і підтримки зовні, бо з третьою рискою (також слабкою) немає правильної (тобто за антитезою) відповідності, п’ята риска, як не головна, не може підтримати, а перша, головна, максимально віддалена. Також ця риска – горішня в триграмі «небезпека» – показує вищу небезпеку, й як горішня в усій гексаграмі, вона демонструє найвищу точку в початкових труднощах. Тому про якийсь рух уперед не може бути й мови. Тут доля – розпач. Такий стан у пізнанні – це той момент, коли немає можливості знайти підтримку в досвіді керівного розуму. При цьому, якщо навіть пізнання спрямоване на найвищі об’єкти, воно все одно залишається марним і пізнає лише залишкову гіркоту розчарування. В образах тексту це показано так: «Слабка риска – нагорі. Колісниця та коні – назад. Плач до крові – безперервним потоком».

№ 4. Мен. Недорозвиток

Насамперед кілька слів про суть цієї гексаграми. Тут унизу є триграма «вода» (небезпека), а вгорі – пагорб (зупинка). Це – небезпека, але зупинена, а струмок, який витікає біля підніжжя гори або який, зустрічаючи на своєму шляху пагорб, не може рухатися прямо далі. За назвою гексаграми – це недорозвиток, неосвіченість. Однак разом із тим і подолання цього недорозвитку – просвіта неосвічених. Тому тут розгортається процес, що відбувається між учителем та учнем, між знанням, зібраним раніше, і новим пізнавальним актом. Якщо в попередній гексаграмі фігура керівної сторони лише намічалася, а вся увага була спрямована на зображення труднощів початку, то тут ця фігура виступає з повною виразністю. Графічно вона показана в другій і шостій сильних рисках, які, однак, тут не головні, а лише сприяють дії головної п’ятої риски. Остання, як і три інші слабкі риски всієї гексаграми, символізує неосвічених, котрих навчає учитель. Але кожна з них має свої специфічні риски, тому на різних щаблях цей процес охарактеризований по-різному. Але спільним у ньому залишається те, що це – двосторонній процес, в якому ініціатива просвіти може виходити лише від неосвіченого, позаяк цей процес не призводить до бажаного результату, якщо він базується на насильстві. Тому тут сприятлива стійкість як розвивається, так і розвиває. І по-перше – в тому, щоб керуватися основним же зазначенням учня, а не шукати подальших вказівок, не виконавши попередні, по-друге – ця стійкість потрібна тому, щоб пам’ятати, що ініціатива процесу має йти від учня. У техніці пізнання – це момент, коли пізнаване, але ще не пізнане, отримує в розвитку процесу пізнання ту ясність, яку дає йому розум, сформований накопиченим досвідом. Та це не означає, що акти нового пізнання цілком залежні від уже відомого, навпаки – новий акт пізнання має бути придатний до максимально повного прогнозу майбутнього. Але лише пояснюється, в буквальному значенні цього слова, ясністю вже відомого. При цьому учень зберігає всю гостру ревність, допитливість і зацікавленість в цьому процесі. (Недаремно тут в коментаторській літературі вказується на таке місце з «Лунь юй»: «Хто не палає душею [до пізнання], тому не розкрию нічого; хто не сумує [про свою неумілість], того і не розвину. І нічого не відповім тому, хто не скаже ні слова про три кути квадрата, коли йому видимий лише один кут». Цікаво ще відзначити і те, що в Стародавньому Китаї ворожіння оракула вважалося засобом вирішення сумнівів. Тому, як пише Ван Бі, повторне та третє ворожіння, даючи інші результати, вже не спростовує сумнівів, а, даючи альтернативне вирішення питання, лише вносить неясність і розпливчастість). У тексті про це сказано так: «Недорозвиток. Недорозвиненому – розвиток. Не я прагну юнацького недорозвитку, а юнацький недорозвиток прагне мене. Після першого ворожіння – сповіщу. Повторне і третє ворожіння – надмірність. А якщо надмірність – не розкажу. Сприятлива стійкість».

1

Перший момент тут характеризує сам початок взаємин учня й учителя. І нехай учень ще недорозвинений, але має відбутися розкриття закладених у ньому здібностей. Його близькість до вчителя й активність його становища є цьому запорукою. Але водночас учитель ще не може дати йому таких настанов, яким би він слідував без меж. Це швидше система заборон і покарань. Проте певна свобода учневі тут має бути надана, з нього повинні зняти кайдани (його затьмареність), які тяжіли над ним досі. Однак якби учень, звільнившись від них, самостійно почав діяти, то йому довелося б занадто пошкодувати, бо через недосвідченість він міг би багато чого зіпсувати. Ось як це висловлює текст: «Слабка риска – на початку. Розкриття недорозвинених. Тут бажано, щоб до людей були застосовані покарання, щоб вони були звільнені від кайданів, але самостійний виступ до дії призведе до жалю».

2

Основна перевага вчителя полягає в тому, що він спроможний прийняти до себе недорозвиненого учня і в злагоді з усією закономірністю світу розвивати його. Учень, полишений сам на себе, багато чого буде позбавлений; але і вчитель буде багато чого позбавлений, якщо він не візьме на себе керівництво учнем. Як у будинок приводять дружину, нового члена родини, так і вчитель знаходить в учні щось нове. І лише тоді, як син приводить у сім’ю свою дружину, він може почати облаштування свого дому. Учитель – це лише носій раніше накопиченого розуму. І цей розум ставиться до знань, що здобуваються знову, як учитель до учня, як у родині син до своєї дружини, вперше приведеної в дім. Лише в такому поєднанні накопиченого розуму та нових знань досягається становлення власного знання і можливість передавати його іншим. Ось в які образи втілюються ці думки в тексті: «Сильна риска – на другому місці. Прийми до себе недорозвиненого. Щастя. Привести [в дім] дружину – на щастя. [Лише після цього] син зможе закласти [власну] сім’ю».

3

Момент кризи в цьому процесі характеризується тим, що ця третя риска є горішньою в триграмі «небезпека». Тому те, що добре в попередньому моменті, згубне тут. Введення дружини в дім тут не може увінчатися успіхом, оскільки вона, зустрівшись із багатієм, якого символізує сповнена сил друга риска, не зможе втриматися в рамках свого обов’язку. Таким чином, усі клопоти тут виявляються марними. У цьому становищі, звісно, неможливе і поглиблене нове знання, а можлива лише спекулятивна гра думок. Але остання ніколи не приводить до позитивного знання. Тому текст тут застерігає: «Слабка риска – на третьому місці. Не треба брати жінку [в дружини]: вона побачить багатія і не буде панувати над собою. Нічого сприятливого».

4

Криза вже минула. Але ця позиція настільки віддалена від позиції вчителя, вона настільки позбавлена підтримки в резонуючих до неї сферах, що нічого і ніхто тут не в змозі подолати недорозвиток, який характеризується цією гексаграмою. Тут безсилі і накази, і прихильність учителя, і його застереження. Доводиться лише констатувати факт, що недорозвинена людина тут опиняється в напрочуд скрутному становищі. Вона костеніє в своєму недорозвитку. Якщо на попередній позиції пізнання ускладнюється поверхневою діяльністю розуму, то тут заважає його відсталий недорозвиток. Природно, що жодна діяльність тут не дає позитивного результату, й єдиний результат такої діяльності – жаль щодо неї. Текст тут лаконічний: «Слабка риска – на четвертому місці. Важкий недорозвиток. Жаль».

5