Погляньмо, чи в музиці відбувається так само. Тож зупинімося спочатку на сфері того, що ми чуємо безпосередньо.

Отже, передусім ми чуємо звуки. Чи може нам подобатися якийсь звук, взятий сам по собі? Без сумніву, так. На це [є] незліченна кількість доказів поза музикою, у сфері значно ширшій, у сфері всього, що сприймає наше вухо. Скрегіт нігтя по стіні не є дуже приємним; чийсь голос є або приємний, або ні. Звук [одних] дзвонів може бути якийсь глухий, плаский, тарахкотючий, як розбитий горщик; інших – повний, заокруглений, звучний. ясна річ, що в музиці використовуються тільки такі звуки, які нам подобаються вже взяті самі по собі. В музиці слід дбати про те, щоб вони були чистими, щоб вони виразно звучали і дзвеніли; все мистецтво будови музичних інструментів полягає в уможливленні видобуття з інструмента самих лише приємних звуків. Скажімо, скрипки мають милозвучний тон, тобто гарний, приємний звук, який нам подобається. Той, хто не має (гарного) голосу, не вчиться співу, тому що його голос не відповідає якостям, необхідним у музиці, він не має достатньо приємного звучання, не є гучним. Те, що ми називаємо повним, дзвінким звучанням, є певним тембром звуку; і цих тембрів звуку є величезна кількість і багатоманітність. Найгарніше забарвлені звуки і намагаються використовувати в музичних творах.

Отже, ми можемо з повним правом констатувати, що в музиці нам передусім подобаються самі звуки, якими ми користуємося в побудові своїх музичних творів.

Однак, наскільки просто констатувати цей факт, настільки й складно, якщо взагалі можливо, відповісти на питання, чому використовувані в музиці звуки нам подобаються. Видається, що тут ми стоїмо перед фактом, який не може бути пояснений. А якщо ми кинемо оком на суміжні галузі, то констатуємо таку саму безпорадність. Чому нам, наприклад, подобаються певні кольори? Наприклад, насичений, соковитий червоний колір як такий, котрий взагалі подобається нам набагато більше за якийсь блідий жовтий колір, якому знов-таки ми завжди віддаємо перевагу над якимось брудно-сірим!? Або чому нам взагалі подобається запах троянди, фіалки, але не подобається запах паленого волосся, протухлого яйця? Знаходяться різні відповіді на ці запитання. Утім, жодна з них не є задовільною, до кожної з них є численні застереження. Та зрештою завжди йдеться про те, що ми маємо вже таку організацію, за якої наші почуття так побудовані і сконструйовані, що одні кольори, голоси, звуки, запахи, смаки, дотики нам приємні, інші – неприємні, що одне ми любимо більше, інше – менше. І тому вподобання, що базується на будові та організації наших чуттів, ми називаємо чуттєвим вподобанням – тобто фізіологічним.

Отже, ми знаходимо в музиці передусім чуттєве вподобання в самих звуках, у приємному на слух звучанні. Це уподобання стосується не тільки одиничних, окремих звуків, а й гармонії. Деякі звуки [є] приємними, а деякі неприємними. Знов-таки [ми маємо] численні спроби з’ясування [цього стану речей]. Найновіші з цих спроб – це пояснення Штумпфа, що ґрунтуються на співзвучності й неспівзвучності певних звуків. Але без сумніву вподобання акордів за своєю суттю є так само чуттєвим уподобанням, як і вподобання одиничних звуків.

[3.]

Проте з часом, коли ми порівняємо між собою кілька різних звуків, кілька різних акордів, що йдуть один за одним, у нас з’являється вподобання дещо іншого виду. Спробуймо натиснути кілька разів на ту саму клавішу, той самий акорд. Це швидко нам набридне. Тепер візьмімо ту саму клавішу, і натискаймо на неї, змінюючи силу удару. Це вже не так нудно (так само, коли той самий звук ми поступово посилюємо). Схоже спостереження, коли чуємо монотонне звучання дзвонів і [?] [шум?], наприклад, вітру з різною, перемінною силою. Що нам тут більше подобається? Власне, ця перемінність, розмаїтість, різнорідність. І тут ми стикаємося з основним законом психічного життя, який існує не лише в сфері чуттів, а має своє застосування скрізь. УатіаНв йгігсіаі¹³. Розмаїтість нас радує – в життєвій і розумовій сфері (тембри [музичного] строю, [?]); одноманітність нас засмучує. Отже, якщо ми маємо послідовність різних звуків, різних акордів, то ми маємо урізноманітнення. Це урізноманітнення може стати дуже багатим, якщо поперемінно [йдуть] різні звуки й різні акорди, якщо також [ми маємо] звуки й акорди різних тембрів, різних інтенсивностей, різних тривалостей. Отже, поряд із чуттєвим уподобанням у самому звучанні ми маємо ще вподобання розмаїтості звучання. А чим ця розмаїтість є більшою, багатшою, повнішою, тим більшим є вподобання; тим більше [вона] містить несподіваних речей. Нині прихильністю до розмаїтості пояснюється факт, чому навіть акорди, самі по собі неприємні, так звані дисонанси, можуть мати застосування в музиці. Вони переривають одноманітність приємних нашому слуху звучань і є допустимими тільки в формі такої перерви, тобто, вони мусять бути «підготовленими» й «закінченими».

Чим більше урізноманітнення, тим більше вподобання! Але за однієї умови, важливої знов-таки не тільки в музиці, а й в усіх життєвих і розумових сферах. Найбільш урізноманітненою є поверхня, вкрита різнокольоровими плямами. Та все ж таки ми віддаємо перевагу якомусь кольоровому малюнку (якщо не брати до уваги спеціальні випадки). Це тому, що урізноманітнення спричинює деякий неспокій, тягне нас і туди і сюди, розсіює нашу увагу, стомлює і виснажує нас – ми втрачаємо панування над цим багатим на подробиці нагромадженням найрізноманітніших чинників. Приємно мати урізноманітнене заняття, але хто щомиті повинен робити щось інше, той зовсім не є захоплений цим приємним. Отож, поряд з усім розмаїттям і багатоманітністю потрібно, однак, щось, що ці різні чинники поєднає, що надасть їм певної однорідності, певного ладу, такої певної структури, щоб у них не загубитися. Цим чинником у поєднанні кольорів є якийсь малюнок, якась структура; в музиці, в мелодії [?] цим чинником є передусім ритм.

Ми маємо дуже сильну потребу в такому впорядкуванні розрізнених між собою вражень; тому навіть там, де враження даються без такої структури, ми самі, в своїй свідомості, ділимо їх на групи, привносячи в них ритм. (Показати на метрономі.)

Ритм сприяє тому, що розрізнена послідовність звуків чи акордів набуває певного зв’язку, що ті елементи, які звучать, поєднуються в певну цілісність, що в множині звуків й акордів з’являється якась структура, якийсь однорідний план. Бо всі ці звуки й акорди завдяки ритмові розпадаються на певні групи, на так звані такти, які за звучанням можуть і повинні між собою дуже різнитися, але ритмічно вони побудовані однаково.

Звичайно, ритм також підлягає урізноманітненню; жодний такт не будується так само, як інші, але всі вони мають ту саму засадничу форму (той самий метр). У такий спосіб мелодія, яка привносить у музику розмаїтість, завдяки ритмові отримує однорідність; у такий спосіб у ритмічній мелодії ми маємо те, що нам взагалі всюди і завжди подобається, а саме урізноманітнену однорідність, однорідність в урізноманітненні. Тобто один із загальних принципів естетичного уподобання – це вже не чуттєве, а естетичне уподобання, що ґрунтується на співвідношеннях. І ми знаємо, що мірою зростання багатоманітності виникає ще сильніша потреба з’єднати її в однорідну цілісність, щоб вона нам подобалася.

Утім ритм, який ділить мелодію на такти, тим самим не тільки надає звукам певної однорідності, а й водночас загрожує розірванням однорідності в іншому напрямі. Йдеться про те, що завдяки ритмові мелодія розпадається на такти; звуки, що належать до одного такту, вміщуються тим самим у певні рамки, утворюючи певну однорідну цілісність. А окремі такти? Вони, усі різні, тепер стоять поряд, ідуть один за одним. Ритм справді їх об’єднує, але чим довший ряд тактів, тим складніше їх об’єднати: набігає потік, хвиля тактів – і ми не можемо вже їх схопити в одну цілість! Тепер такти нас заполонюють так само, як перед цим звуки.

Але на це є рада, і якщо ряд тактів, що йдуть один за одним, має нам подобатися, ми повинні прислухатися до неї. Тобто ми повинні так будувати такти, щоб кілька тактів разом створювали знов-таки одну цілісність вищого порядку, а цілісності вищого порядку – знов-таки цілісності ще вищого порядку, (демонстрація на прикладі Cake-walk [Дебюссі?], Sirenenmotiv [?] [зі симфонічної поеми Дебюссі], лицар сонця [?]). У такий спосіб всі ці такти є зведені до певної єдності, зібрані разом, і це нам завжди і всюди подобається. У такий спосіб виникають так звані музичні фрази, потім музичні фрагменти і т. д. – і в результаті окрема наука [про ці цілісності], наука про музичні форми. (Соната, менует, вальс.) У всіх цих цілісностях, починаючи від музичної фрази, подобається нам власне те, що це – єдине ціле, складене з розмаїтих елементів; і подобається нам [оминаючи чуттєве вподобання самих звуків] все те, що увиразнює ця єдність, а разом із нею і різнорідність. Наприклад, симетрія двох фраз (Симфонія Гайдна «Mit dem Paukenschlag»), далі аналогія (Cake-walk).

У такий спосіб може утворитися величезна багатоманітність послідовності звуків і тактів, проте тут не буде безмежного роздолля, а буде певна однорідність, певна цілісність («нескінченна мелодія» Ваґнера, те саме у Ліста).

Усе те, що до цього було сказано, стосувалося одноголосної ритмічної мелодії. Ми побачили, яка тут є велика кількість речей, які нам подобаються чи то з позицій чисто чуттєвих, чи то на підставі певних загальних законів психічного життя. Але ми ще не вичерпали всіх безпосередніх чинників.

З гармонією, з багатоголоссям, додається новий чинник, який рівною мірою викликає як чуттєве вподобання, так і урізноманітнення. Уже сама зміна одно- і двоголосся, дво- і триголосся, динамічне відтінення, виведення різних голосів у різних тембрах ([на] різних інструментах, змішаний хор), різні ритми, [все це] дає нечувану багатоманітність. Далі [додається] величезна кількість співвідношень двох голосів (паралельний рух, [?]). І знову консонанс (співзвучність) поєднує їх в одну цілісність і все це є тим, що поєднує такти, фрази, музичні фрагменти.

Отож, те, що ми безпосередньо чуємо, уявляється нам як багата, взята в рамки тканина звуків, яка доходь до наших вух. Ця однорідна багатоманітність нам подобається; наша свідомість любить усякі можливі комбінування, схоплення зв’язків і відношень, особливо між чинниками, які вже самі по собі є приємними. І тут [є] ще одна річ. Цілісність розкривається перед нами тільки поступово, звідси певне напруження зацікавленості, очікування несподіванки (модуляція з des на f), які нас задовольняють; отож, тут [додається] новий чинник уподобання (ритмічне, мелодійне, гармонійне, динамічне напруження).

[4.]¹⁴

Але це не все, що нам подобається в музиці; наразі ми розглянули безпосередні чинники, а тепер перейдемо до опосередкованих.

Голос є рушійним чинником. Від сильного удару ми здригнемося, підскочимо. Звук також діє подібним чином. Акцентовані звуки «йдуть нога в ногу» [повторюємо такт головою]. Різні танцювальні ритми. Це приємна річ, яка вносить пожвавлення, наче реальний рух. Це знову-таки нам подобається. [Марш].

Рух є водночас вираженням почуттів. Пригнічення, сум – у повільних рухах, радість, веселість – у прискорених. Отже, ритм і темп нагадують нам такі почуття – поряд із грою звуків у вухах відбувається гра почуттів у душі. Поважність, величність, спокій і лагідність, пожвавлення. Зміни почуттів.

Динаміка звуків також нагадує нам динаміку почуттів; наростання, спадання – заспокоєння (контраст, Похоронний марш Шопена).

Навіть деякі акорди, [наприклад] дисонанс [?], узгодженість і гармонія в переносному значенні. Мажор. Мінор. Навіть одиничні звуки: низькі [виражають] щось серйозне, високі – менш.

Сюди додаються також звуки, що нагадують людський голос. Крім того, музика може імітувати інші звуки: грім, шум морських хвиль, рух води (Мелузіна [Мендельсона?]).

Отож, музика викликає в нас цілий світ почуттів і думок – досить невизначених, але і ця внутрішня розмаїтість нам зазвичай подобається.

Часто також [це спрямовується] в конкретнішому напрямі: назва твору «програмовий путівник», текст, пісня, опера (слова і рухи; смисл). Утім, це вже не [є] чиста музика.

Отже, [існує] величезна кількість речей, які нам подобаються в музиці. А тим більше, що те, що нам так подобається, зовнішня гра звуків і внутрішня гра почуттів, по суті, аж ніяк нас не обходить. Життєві комбінації, перебіг почуттів у житті – це важка і зазвичай важлива річ. У мистецтві це дає нам повноту життя, рух, багатоманітність – але без реальності. І це, можливо, най-прекрасніше.

* * *

я вже не буду говорити про відношення музики до інших мистецтв, а лише завершу ремаркою: музика [є] найпоширенішим (потреба вираження) з усіх мистецтв: (1) її найбільше слухають, (2) її найбільше виконують. Алє існує небезпека її механізації.

Переклад з польської Ольги Гончаренко¹⁵