Цитаты из книг автора «Іван Карпенко-Карий»

Що то за слово таке – любить? Кажи менi, що то за слово таке?… Га? Що воно означа: чина чи дворянство? Марися. Я не вмiю розказать… Я… Мартин. Видумка! Витребеньки! Баб’ячi химерики! Чина, дворянство треба любить, а другої любовi нема на свiтi!..

цем, – є таке борошенце, та не знаю, як його звуть i де воно продається… Марися. Як собi хочете, а я, єй-богу, без роботи не буду сидiть. Мартин. Не смiй менi, кажу! (Набiк.) Яку б їй роботу найти пристойну?… А! (До Марисi.) Я тобi п’яльця достану, будеш вишивать у п’яльцях. Марися. Та я ж не вмiю. Мартин. Навчишся. Не святi горшки лiплять! А шмаття однеси назад.

Куди це? Що це? Марися. Треба прати сорочки тощо, багато набралося вже шмаття. Мартин. Я тебе постираю! Страмить мене хочеш? Дворянська дочка сама стирає! Може, ще й на рiчку пiдеш? Для чого ж то я двох робiтниць найняв? Марися. Вони на городi копають, а я ж що буду робить? Мартин. (набiк). Справдi!.. i сам не знаю, що б вона робила, яку б їй роботу дворянську знайти… (До Марисi.) Нiчого не роби! Марися. Та я ж так занудюсь без роботи, захворiю. Мартин. Глупство? Наглядай, щоб другi робили, а сама надiнь менi зараз нове плаття, помий гарненько руки та й сиди, як панночцi слiд. Та руки, руки менi мий разiв три на день, не жалiй мила. Ну, на лицi вона й так гарненька; а треба б присипать ще борошен

е питай мене!.. I дорогою не балакай до мене, бо я тебе, каплоуха собако, чисто всього обпатраю!

Геть з очей, паршивий робiтник! Тобi гиндйкя пасти, а не коней глядiть! Самi кращi конi пропали! Будеш же ти одслужувать менi за коней шiсть лiт.

Я тебе з нiг зiб’ю i шерсть на тобi вискубу!

Нi, пане Красовський, Боруля ще потягається з тобою! Мабуть, почув, що дiло в герольдiї… апеляцiя… стрiчний iск йому в печiнку сiли… О пресвята дiво! Вмiшайся в моє дiло, поможи менi ворога; свого доканать.

Ну, годi! Сiдай, душко! Омелько привезе самуварь, чаю, сахарю i… кофiю. Чай я пив i знаю, як його настановлять, то сам тобi розкажу; а кофiю не знаю, як роблять… Пiди ти зараз до Сидоровички – вона зна – i повчися у неї. I розпитай гарненько, як його роблять i коли його подають: чи до борщу, чи на нiч?

. Дiло шiсть мiсяцiв в герольдiї, не сьогодня-завтра утвердять в дворянствi, а я дочку вiддам за мужика!.. Що ж то я з глузду з’їхав, чи як?

Не дiжде! Не будь я Мартин Боруля! Мав би все хазяйство сплюндрувать, а докажу Красовському, докажу, що я такий самий дворянин, як i вiн. (Б’є себе в груди.) Уродзоний шляхтич Мартин, Генадiєв син, внук Матвiя Кардова, правнук Протасiя Гервасiєва, Боруля з сином Степаном, герба Тшiвдар!.