НАЙНОВІШИЙ ГАЛИЦЬКИЙ ВИБІР

Я кандидував у Галичині і випробував «повну законність» галицьких виборів, так сказати, на власній шкірі. Тепер можу оповідати з власного огляду й досвіду. Дня 31 жовтня я перепав у виборчім окрузі Перемишль – Добромиль – Мостиська «в боротьбі порядку та суспільної гармонії з елементами перевороту». Я вдався в ту боротьбу більше з публіцистичного, ніж із політичного інтересу, і вона принесла дуже багато публіцистично інтересного. Прошу вибачення в читача, коли в дальшім оповіданні моя особа так часто виступає на перший план, бо ж оповідаю переважно пережите мною.

Історії мойого незаконного арештування по селянському вічу, що відбулося в Перемишлі дня 6 жовтня, та мойого видалення з Перемишля не згадую тут як річ відому. Майже одночасно з сією моєю пригодою трафилася в Добромилі інша, далеко поважніша. На той сам день заповіджено також там селянське віче, але староство заборонило його. Один селянин із Торок, недалеко Перемишля, Олекса Муштук, хотів взяти уділ у тім вічі й удався з Добромиля до поблизького села Ляцького до знайомого селянина, що звався Фартушок. Деякі сусіди того селянина зійшлися в його хаті й розмовляли при гостині, коли, втім, нараз до хати ввійшли жандарми, арештували Муштука, завели його до Добромиля і заперли в жандармерійнім арешті. Там держали нещасного цілих 16 годин без їди та напою, поки староство не рішилося передати справу повітовому судові, який зараз випустив ув’язненого на вільну стопу.

14 жовтня явилися до мене голова перемиського селянського комітету соймовий посол Степан Новаківський і секретар того ж комітету Павлуцький і предложили мені зголосити свою кандидатуру, заявляючи, що селянство прийме її прихильніше, як кандидатуру дотеперішнього посла старорусина д-ра Антоневича. Я рішився прийняти се предложения і виїхав слідуючої суботи до Мостиськ, де також мало відбутися передвиборче зібрання. На се зібрання прибули також д-р Антоневич із Перемишля і редактори Марків, Авдиковський та Вячеслав Будзиновський зі Львова. В Мостиськах застали ми досить багато селян із околиці, але не можна було знайти локалю для відбуття зібрання.

Даремно звертався д-р Антоневич особисто до старости, свойого колишнього ученика, потім до маршалка повітового та до посадника міста з просьбою відступити для відбуття зібрання салю ради повітової або магістрату. Староста не тільки не вволив просьбі свойого колишнього вчителя, але надто дав іще всім жидам у місточку знати, аби жаден із них не важився позволити на відбуття зібрання в своїм локалі. А коли д-р Антоневич мимоходом попросив пана старосту, аби бодай не ставив жодних перешкод відбуттю зібрання, сей відповів, що не може обіцяти навіть того. Се мало бути сьоме відбуте передвиборче зібрання; шість попередніх перед виборами до сойму крайового або заборонено, або розв’язано урядово.

У тім клопоті допоміг нам простий мостиський міщанин, який не побоявся позволити нам відбути збори в його помешканні. Щоправда, там було тісно, селяни заповнили кімнату та сіни, а значне число людей прислухувалося нарадам просто з вулиці крізь отворені вікна. Та не минула година, коли, втім, явилися жандарми; в повній зброї вони війшли до кімнати і візвали зібраних розійтися з сього помешкання. Притомність духа голови зборів д. Будзиновського продовжила трохи тривок зібрання. Він заявив напростець, що не розв’яже зібрання, поки жандарм не покаже йому писемного поручення²⁴.

По досить довгих переговорах один жандарм віддалився, а за півгодини вернув знов, без писемного поручення, але в супроводі повітового комісара, який, вправді, не посмів особисто війти до кімнати, але зупинився в сінях і відтам заохочував жандармів, аби закрили зібрання й арештували Будзиновського. Серед голосних окриків протесту зібрання розв’язано і Будзиновського арештовано. З арешту його незабаром заведено до староства і тут по 4-годиннім переслуханню, що було більше свобідною розмовою, ніж урядовим переслуханням, пан староста випустив його на волю. За чотири переступи закону йому загрожено процесом, але се була тільки пуста погроза, бо процесу не виточено.

Протягом тижня, від 13 до 20 жовтня, переведено в цілім виборчім окрузі найбільшу часть правиборів²⁵. Про оживлену агітацію з мойого боку не було що навіть і думати. Я не мав ані часу, ані засобів, аби об’їхати хоч важніші місцевості величезного виборчого округу, коли натомість мій контркандидат, пан Павло Тишковський, не цурався звичайних випробуваних шляхетських агітаційних способів – підкупства та пресії – причім і власті не лише не спиняли, але всякими способами попирали його. І так у Медиці, великім селі недалеко Перемишля, всі властителі ґрунтових господарств одержали раптово упімнення від податкової власті, аби як стій вирівняли свої податкові залеглості, а в противнім разі їм загрожено наглою екзекуцією.

Перелякані господарі купами рушили до Перемишля, одні, щоб будь-яким способом роздобути гроші, а інші з наміром випросити у суворої влади помилування та відкладення. Тим часом у селі війт зі своїми небагатьма прихильниками провів правибори зовсім відповідно до бажання комісара. Запізно побачили хазяї, що їх обдурили. Вони внесли протест, підписаний 80-ма хазяями, але сей протест не мав ніяких наслідків. Те саме сталося в Купні, селі Перемиського повіту.

По інших селах, де правибори випали на користь моєї кандидатури, їх скасувало староство несподівано аж через тиждень, отже, саме перед днем виборів, коли виборці одержали вже легітимаційні карти і так само несподівано, з занедбанням усяких законних форм, провели нові правибори на користь пана Тишковського, наприклад, у Болестрашичах та Негрибці. Протести й тут лишилися без наслідків. У Добромильському повіті зробили те саме, а пан староста показав остовпілим селянам їх протести з великою силою підписів і адресовані до особи намісника, заявляючи їм із самозадоволенням, що вони зовсім нічого не варті, і він навіть не завдав собі труду вислати їх на означену адресу.

Коли в той час взагалі агітували за мою кандидатуру, то була се робота радикального селянського комітету в Торках і кількох молодих людей у Перемишлі та в Добромилі. Я дивуюсь самовідреченню та правдивому геройству сих людей. З кількома крейцерами в кишені, незважаючи на сильний дощ, вони ходили від села до села, наражаючись на всякі невигоди та небезпеки. Селянин Петро Новаковський, брат сеймового депутата Степана Новаковського, був в Устріках без ніякої причини заарештований тамошнім бурмістром і випущений аж другого дня. Селянина Онисика переслідували жандарми, як дикого звіра, від села до села. Друковані відозви, в яких рекомендували мою кандидатуру, відбирали жандарми в селах, хоч відозви перейшли через урядову цензуру. Натомість агітатори пана Тишковського тішилися повною свободою діяльності і могли зовсім явно провадити найкращий торг голосами. Коли в їх присутності заговорював хтось про мою кандидатуру, вони з насміхом запитували:

– А скільки дає той пан за голос?

У неділю дня 20 жовтня мали відбутися передвиборчі збори в Судовій Вишні та в Перемишлі. В першій із тих місцевостей виборці не зібралися, натомість у Перемишлі збори були дуже численні й оживлені. Д-р Антоневич зрезигнував зі своєї кандидатури на мою користь, і я виступив тепер як одинокий кандидат русинів, а властиво як одинокий кандидат селянства. Збори відбулися спокійно. Може, найцікавішим епізодом була промова селянина Остапа з Яксманич, який досить досадно змалював особу пана Тишковського, його «паперові гроші»²⁶ та його діяльність серед народу.

Слідуючої неділі, дня 27 жовтня, мали бути знов збори в Перемишлі і зібрання виборців у Добромилі. Невважаючи на сильний дощ, до Перемишля зійшлося коло 1000 селян, але староство в останній хвилі заборонило зібрання задля небезпеки холери. Се була, очевидно, cholera politica, спеціальна хвороба, дуже розповсюджена в Галичині, що вибухає тільки там, де треба ударемнити або розігнати неприємні масові зібрання.

Я мав намір того дня представитися виборцям у Добромилі, тож поїхав туди й переконався, що задля довгих дощів зібралося тільки невелике число виборців. Я занявся розмовою з ними в одній гостиниці. Ледве всі ми були зібрані, коли до гостиниці війшов жандарм, сим разом без карабіна, і сів коло стола. Ми не переривали своєї розмови і продовжували її. Жандарм слухав пильно, але не вміщувався в нашу розмову. Ми постановили на другий день зібратися в більшім числі в однім приватнім помешканні і відбути там збори за особистими запрошеннями на основі § 2 закону про зібрання.

Коли, одначе, на другий день мій приятель Василь Гукевич²⁷ почав на торговиці обходити виборців і роздавати їм запросини на збори, той самий учорашній жандарм заарештував його з того приводу, що він «роздавав селянам картки невідомого змісту і агітував перед наближенням виборів у часі, в якім агітування було заборонене». Даремно доказував йому Гукевич, що власне в тім часі законом запевнена повна свобода агітації.

– Прошу пана йти за мною до пана старости, – раз у раз повторяв жандарм, який, очевидно, поступав у виконанні даного розпорядження, – там пану все виясниться.

Гукевич пішов до пана старости, який, одначе, не вдостоїв його ані одного слова, тільки поручив повітовому комісарові Стшельбицькому переслухати молодого чоловіка. Але се знов було тільки балакання, яке провадив пан комісар із Гукевичем, а не урядове переслухання. Пан комісар жалував його, вичитував йому різні моральні науки, признався нарешті, що він колись також був молодим і радикалом, але тепер давно вже позбувся молодості, радикалізму та всяких принципів. Він знав уже про наш намір скликати зібрання виборців на основі § 2 закону про збори і недвозначно дав зрозуміти Гукевичеві, що власть розжене жандармами ті збори, «бо той параграф по моїй інтерпретації, – додав п. комісар з натиском, – має значення тільки для зборів найближчих знайомих». По півгодинній розмові Гукевича випущено.

Арештування Гукевича викликало між селянами, присутніми в місті, великий перестрах. Побачили в тім «сильну руку» п. Тишковського. Агенти того пана натомість набрали відваги і переказали мені явну погрозу, що, коли покажусь де-будь у місті, мене поб’ють. Перелякані селяни просили мене не виходити з помешкання. Коли Гукевич вернув, побачили ми, що серед таких обставин шкода заходу ще раз скликати збори, бо ніхто не прийде. З тим я від’їхав до Львова, обіцявши, що день перед виборами приїду знов до Добромиля.

Згадаю тут іще, що протягом усього того часу польська преса, підбита шляхетським духом, робила все можливе, аби знеславити мене в очах публіки. Зразу, коли ще кандидував д-р Антоневич, мене окричувано як замаскованого москвофіла; пізніше, коли д-р Антоневич зрікся своєї кандидатури, з мене зроблено прихильника перевороту, а виборчу кампанію в перемиськім окрузі представлено як боротьбу суспільного порядку, якого представником мав бути п. Тишковський з міжнародною пропагандою перевороту. Розуміється, не бракувало й таких, що в моїй кандидатурі бачили приватні мотиви.

У клерикальнім «Dziennik’y Poznansk’im» подано відомість, що се моя пімста за те, що моя габілітація на приватного доцента руської літератури на Львівськім університеті, хоч філософічним виділом того університету прийнята з найбільшою похвалою, не була затверджена міністерством просвіти на основі оречення львівського намісника гр. Казимира Бадені. Дуже характеристичне також те, що два сеймові посли і польські демократи д. Тадей Романович в «Now’ій Reform’i» і Теофіл Мерунович у «Gazet’i Narodów’ій» не поцуралися візвати прилюдно головного редактора «Kurjer’a Lwowsk’ого» д. Генрика Реваковича, якого довголітнім співробітником був я, аби видалив мене з редакції тої газети як «заклятого ворога польщини та клеветника польської нації».

Так надійшов, нарешті, день виборів. Оповім події того дня за чергою. 30 жовтня поїхав я до Добромиля. Тут застав я знайомого мені селянина Муштука, що на сьогодня мав завізвання до добромильського суду в справі його вищезгаданого арештування.

– То правдива біда, – говорив він. – Скоро тільки я показався в місті, зараз обступили мене агенти Тишковського. Вони пізнали мене й почали питати: «А ти що тут робиш?» Я показав їм своє завізвання до суду. «То йди до суду, – сказали вони, – а скоро тебе відтам випустять, не смій забаритися ані однієї години в місті, але їдь назад, відки прибув, а то буде тобі лихо». Невважаючи на те, я лишився. Я чув, що за мною слідять, хочуть мене бити.

– А що ж із виборцями, – запитав я, – чи можна говорити з ними?