Отзывы на книги автора «Ірен Роздобудько»

Легка, позитивна, не вимушена книга на один вечір.
Головна героїня - юна Муся, дочка поліційного генерала, яка, начитавшись детективів та вважаючи себе знавцем криміналістичних сучасних віяній, сує свій маленький носик не в зовсім (а краще сказати, в зовсім не) дівочу справу - розслідування злочинів.
До речі, Києва в книжці, за виключенням пари раз згаданих Хрещатика, Фундуклєєвської та однієї сцени на місці злочину, немає. А сама Муся - з Петербурга і потрапляє до Києва, так би мовити, транзитом :) Так що, якщо ви сподіваєтеся, що дія розгортатиметься у "Київі початку ХХ століття", то не тіште себе...

А мені книга сподобалась... Хоча сюжет досить передбачуваний, знайомий та все ж зацікавив. При чому так що за декілька годин зрозуміла, що дочитала останню сторінку. Що правда хотілось би знати чи змінила своє життя головна героїня чи так і залишилась жити сірою мишкою, що боязно спостерігала за лівою бровою чоловіка :)

Под этой невероятно красивой обложкой собраны короткие истории из жизни писательницы, которая подписывается именем Ирэн Роздобудько. Воспоминания очень хороши, и поэтому я нашла точно такую же книгу в магазине и приобрела вместо библиотечной.

Легка і атмосферна історія. Ідеальна для відпочинку!

Нравоучительная подборка рассказов, предлагающая задуматься о проблеме пьянства и алкоголизма в современном обществе. Предполагается, как мне кажется, должна влиять благотворно на моральный облик украинцев, т.к. написана украинскими современными писателями и издана на украинском языке.
Подборка интересна тем, как на данную проблему общества смотрят украинские писатели и писательницы. Интересно, что писатели-мужчины смотрят на проблему пьянства с комической точки зрения и скорее описывают "шутки-приколы". Похоже для них это не проблема.
Писатели-женщины более трагически смотрят на проблему пьянства в обществе и более разнообразно рассматривают разные ситуации. Их истории полны ужаса, драматизма, трагизма, разных форм душевной боли и потерь. Женщины-писательницы даже делятся автобиографическими историями, тем самым дают пищу для размышлений своим читателям.

Почну з того, що роботи Ірен мені подобаються. Наздоганяю те, що не прочитала два роки тому, коли почала знайомитись з її творчістю.

Оцінку знизила за три моменти:
1) тема вже заїжджена, одразу починаються асоціації з фільмами, книгами... Але я розумію, що нині дуже важко написати щось абсолютно нове. Плюс книгу могла читати людина, молодша за мене, яка не почала б проводити паралелі з аналогічними сюжетами. Для неї такі лінії були б новинкою. Так що в принципі вважатиму це ще одним баченням відомої теми приреченості й питання "як прожити останні дні?"
2) вважайте мене примхливою, але не люблю, коли залишають подальший розвиток конкретної важливої ситуації на розсуд читача. Я не маю на увазі, що хочеться детального опису на ціле покоління, ні! Хоча б розкрийте розв'язання основної проблеми! Начебто все зрозуміло, що буде саме так, але перегортаєш сторінку - і все. Кінець. І починаєш, наприклад, думати: "Сказав чи не сказав? Зробила чи не зробила?"
3) головна героїня чомусь дратувала. Ну така невпевнена, що жах бере, як же вона ото виживала досі.

Звісно, усі зауваження суб'єктивні. Книга написана легко, читається швидко. Як спосіб провести час в електричці цілком влаштувала. Якщо ви не проти знайомих тем, "серіальних моментів" і часткової незавершеності, читайте.

Ожидания: легкая и наивная версия "Рассказа служанки" Этвуд с национальным колоритом.
Реальность: домик поросенка Ниф-Нифа, дунешь - и он развалится.

Нет ощущения цельности: создалось впечатление, что сначала планировалась одна книга (куда лучшая, чем получилось), но потом автор резко делает поворот кругом и начинает творить ахинею.

Рекомендую, если:

- фразы вроде "я обожнював її в той вечір так, як можна обожнювати батьківщину, віру чи мову - все те, без чого ти не існуєш" или "тростина і саксофон — цe як жінка і чоловік. Бeз тростини сакс — німий, тростина бeз сакса — звичайна тріска" не вызовут нервного смеха от передозировки пафосом;
- сюжет "Дивергента" , "Бегущего по лабиринту" , "Делириума" показался свежим и оригинальным;
- вы немножечко - самую малость - зоофил;

- до экстаза вас может довести факт наличия саксофона в комнате, даже играть не обязательно.

Напевне, це поки що найгірше, що я читала в Роздобудько.
Якось непереконливо, неприродньо, та взагалі не проймає ця історія "приреченої".
Щось на кшталт Вероніки у Коельо, тільки в іншій іпостасі. По-перше, не вразила реакція героїні на хворобу. Якось занадто спокійно вона прийняла смертельну невиліковну хворобу. Історія з телефоном - це друге, що викликає в моїх думках слова "не вірю!". Закінчення, як на мене, якесь обірване, твір логічно не завершений... Не знаю, чого я очікувала. Але точно не цього. Книга підходить для читання нудними вечорами)
Тому 3.

Ну яж же без польотів нащадку пілотів. Але біда в тім, що льотні училища йому не по кишені. Тому разом з односельчанином вони проектують геліостат, аби піднятися у небо. Але у розрахунки вкралася помилка...

Перевод

Ну как же без полетов потомку пилотов. Но беда в том, что летные училища ему не по карману. Поэтому вместе с односельчанином они проектируют гелиостат, лишь бы подняться в небо. Но в расчеты вкралась ошибка...

Как только я прочитала последнюю страницу "Гудзыка", сразу же, не смотря на позднее время, открыла эту книгу. Интуитивно чувствовала, что мне понравится.....Прочитала очень быстро, за час. Сюжет "не мой", но затянуло. Даже не знаю, что еще сказать....В любом случае, если начнете знакомство с автором с этой книги, не грустите, смело в руки берите вторую. Ирен стоит, что бы ее простую, но добрую прозу прочесть.....