Нараз за царювання Менеса в Єгипті постає велика цивілізація. За часів перших династій побудовано великі піраміди; за часів перших династій обробляли найтвердіші камені, такі, як діорит і сланці; за часів перших династій створено складну і багатющу, під релігійним, метафізичним та онтологічним поглядом, міфологію, яку згодом назвуть Книгою Пірамід, Книгою Мертвих.

З плином часу і згідно з еволюційними законами, як ми їх розуміємо, Єгипет мав би сягнути вищого рівня розвитку. Але що ми бачимо? Справжній занепад! Навіть за часів Рамесидів, коли Єгипет намагається повернути колишню велич, це стає лише подобою відродження, наслідуванням давніх форм, компіляцією давніх знань, відродженням, подібним до нашого Відродження або до неокласичної епохи за першого приходу до влади Наполеона Бонапарте, коли не було створено чогось справді нового.

Отож, з плином часу Єгипет не еволюціонує і не вивищується, а помалу-малу занепадає, втрачає навіть свої славнозвісні ієрогліфи, – можливо, найпрекрасніші і найдовершеніші з відомих нам, – а відтак виникає так зване демотичне письмо – письмо простолюду, що згодом теж зникає, залишивши знаки і графеми, які пізніше перебрало арабське письмо. Одне слово, замість піднесення культури стався занепад.

Провівши паралелі з іншими народами, ми побачимо, що символи і графеми, скажімо, ведичної мови або санскриту значно складніші, значно багатші, значно довершеніші, ніж давньогрецькі. Давньогрецька мова, своєю чергою, багатша і довершеніша, ніж латина. Латина, своєю чергою, багатша і довершеніша, ніж іспанська, англійська, німецька чи будь-яка інша сучасна мова. Отож, це не еволюція, а, радше, антиеволюція.

Наведу один приклад, щоб мене краще зрозуміли. Коли я хочу сказати кастильською мовою, що я щось люблю, то маю сказати цілу фразу. Наприклад, я кажу: «Я люблю Батьківщину», або «Я люблю маму», або «Я люблю те і те». Завжди – «я люблю», і завжди – «любов». Жодної різниці. Щоб сказати: «Я люблю Бога» і «Я люблю свого собаку», ми вдаємося до того самого слова: «любов». Таким чином, іспанська мова в цьому сенсі досить бідна, хоча й належить до однієї з найрозвиненіших сучасних мов, бо має тільки одне слово на позначення низки зовсім різних і цілком відмінних емоційністю почуттів. Натомість, у санскриті існує близько сотні різних слів на позначення різних видів і форм любові на кожному рівні і в кожному окремому випадку. Про любов до Бога не говорять тими самими словами, що й про любов до коштовностей, до брата чи до нареченої; кожного разу вживаються різні слова, що збагачує і ускладнює мову.

Скажімо, графеми і символи китайської мови настільки довершені, що навіть сьогодні японець може читати китайською, хоча й не може нею говорити, тобто китайські ієрогліфи набули справді досконалої універсальності та дивовижної розмаїтості.

Безперечно, символіка властива всім народам. Ніколи ще не було такого народу, що мав свою культуру і певний рівень цивілізації, який би не послуговувався у той чи той спосіб символами. Зазвичай цю роль виконують графеми або різнокольорові фігурки.

А тепер повернімося ненадовго в Перу. Ми знаємо, що кіпукамайки – майстри кіпу, або вузликового письма – використовували не тільки вузли та шнури, а й різні кольори, кожен з котрих мав своє значення для того, хто вмів їх читати. Так само в єгипетських ієрогліфах або у вузликових культурах північного Китаю кольори мають різне значення, тобто колись існувала ціла наука кольорів як виражальних засобів.

Те саме і зі звуками, які люди використовували з прадавніх часів, а то й одвіку, для вираження різних понять. Зчаста те, що ми маємо за магічні й химерні заклинання, насправді є залишками давніх культур, давніх мов, які ми перестали розуміти. Саме так сталося з єгипетською мовою, певні слова з котрої деякі латиністи Середньовіччя відтворювали, не розуміючи їхнього значення. Але це аж ніяк не заперечує той факт, що в усіх давніх культурах існували слова, які стосувалися магії, метафізики та чарів. Це лиш означає, що деякі слова втрачають своє первісне значення і набувають значення нового. Отже, символами люди послуговувалися з прадавніх часів.

То які символи є найпримітивнішими чи первісними? З'ясуймо ще одну річ. «Примітивний» не означає «первісний». Особисто я не дуже певний того, що дикуни, – як ми їх називаємо, – це справді первісні люди, які перебувають у процесі еволюції. Дослідження доводять, усупереч поширеним уявленням, що ці примітивні люди, або дикуни, перебувають у стані не еволюції, а, навпаки, – інволюції. Скажімо, розкопки в Полінезії та Австралії свідчать, що ці люди, які нині практично не носять одягу, які заледве знають вогонь, які, забачивши в небі літака, лякаються і починають поклонятися його зображенню на землі, зберігають, тим не менш, спогади про свої давні культури, коли вони мали великі човни і навіть знали, що Земля кругла і знаходиться у Всесвіті.

Отож, дослідники полінезійських субкультур, спілкуючись з цими людьми, котрі майже втратили здатність логічного мислення і висловлювали тільки ті міркування, які стосуються загальних потреб та статевих взаємин, запитували в них: «Що таке зорі?» Аборигени брали в руки глину, ліпили з неї кульки і відказували: «Зорі такі, як оце». А на запитання, де ми живемо, вони знову показували на глиняну кульку. Неймовірне знання, як на людей, котрі заледве знають вогонь! На Заході лише в XVI сторіччі упевнилися в тому, що Земля кругла. До того часу, а подекуди аж до XVII сторіччя, в тому сумнівалися; сумнівались і в тому, що Земля не єдина у Всесвіті і що зорі – це подібні до Землі рухомі тіла.

Подібні твердження вартували життя Джордано Бруно, якого спалили на вогнищі на площі Кампо ді Фіорі в Римі. Добре відомо, що Галілей мусив зректися своїх переконань. Тож ми чудуємося з цих людей, які видаються нам примітивними і які мали б перебувати на першому етапі своєї еволюції. Але схоже на те, що йдеться не про перший етап, а, радше, про стан занепаду. Іншими словами, не слід робити поквапні узагальнення, що народи, які ми називаємо примітивними, і справді примітивні. Так само не варто стверджувати, що вивчення теперішніх примітивних народів дає уявлення про перші примітивні народи, про які, схоже, ми анічогісінько не знаємо.

Малюнки в печері Альтаміра

Кілька місяців тому я побував у печерах Альтаміри в Астурії, де, як ви знаєте, збереглося понад 150 чи не найдавніших у світі наскельних малюнків, яким навіть найбільш скептично налаштовані дослідники дають принаймні 14000 років, а дехто – від 20000 до 25000 років. Фігури, що вкривають стелю печери, виконані з дивовижною майстерністю. Тодішні люди використовували не тільки природну структуру каменю, на якому невеличкими рисками зображували фігурки тварин прадавніх, доісторичних епох, як, скажімо, давнього європейського ведмедя, європейського бізона, що був значно більший за відомого нам американського, а й володіли мистецтвом кольору та форми.

Коли в період між 1900-м та 1925-26 роками там проводилися дослідження, перервані Першою світовою війною, увагу вчених привернув той факт, що лапи багатьох цих тварин зображені у вельми невластивій для бігу поставі, тобто ці зображення відрізнялися від звичних зображень давньогрецького чи римського коня. Малюнки були якісь химерні. Проте згодом фільмування коней і бізонів під час руху засвідчили, що правильними є зображення саме з Альтаміри, а стародавні греки, зображуючи коня в галопі, радше ідеалізували рух тварин з естетичних міркувань, що було неприродно, але граціозно.

Скажімо, римляни використовували у своїх повозках, а потім у колісницях, щось на кшталт вуздечки, накинутої таким чином, щоб кінь повсякчас мав випростану шию. Це добре видно у прегарних фігурках на метопах Парфенону або в коні Селени, де ми бачимо стрункість та енергійність, що, власне, є ідеалізацією символіко-релігійного зразка, а не реалістичністю.

Проте, людина з печер Альтаміри, хай там хто вона була, добачила, як насправді рухаються тварини. Як їй це вдалося? Хтозна. Кінокамер тоді не існувало, а живе око нездатне так досконало фіксувати рухи тварини під час бігу. Може, у них був значно гостріший, ніж у нас, зір? Може, вони успадкували набутки ще давніших культур? Чи справді люди періоду Четвертого Зледеніння Четвертинної ери були примітивними? Чи це нащадки давніх цивілізацій, які зберегли прадавні традиції? Цікаве запитання, але відповіді на нього у нас немає. Ми не можемо знати цього напевне, хоча нам випало побачити і оцінити цю дивовижну красу.

Деякі символи поширені в усьому світі, тож годі визначити, до якої культури вони належать. Такі символи, як коло, точка, трикутник, квадрат, рівнобічний хрест, свастика, полісвастика, Сонце, Місяць, п'яти-, шести- чи восьмикутна зірка, зустрічаються в найрізноманітніших культурах.

Вивчення символів дозволяє нам почасти розуміти їхній зміст, а іноді тлумачити досить довільно. Візьмімо перший-ліпший символ: символ змії. Він зустрічається в усіх культурах – у вигляді вавилонського дракона, біблійного змія-спокусника чи Кетцалькоатля у культурах центральної Мексики. Зустрічається він і в культурі Чавін, і в культурах Тіахуанако в руках велетнів, і в Індії у вигляді Наги – священної змії, символу владарів Нага або Волхвів, і в давньому Єгипті у вигляді Ореуса на чолі фараона як символ сили і влади. У Єгипті зустрічається змія Агатодаймон з ногами – символ внутрішньої людини; зустрічається вона і в кадуцеї Меркурія або Гермеса у вигляді клубка змій. Вам вона теж знайома, оскільки в місцевому Археологічному музеї зберігається плита з Чавін, стела Раймонді, у верхній частині котрої зображено щось подібне до змій.

Змія зустрічається скрізь і повсюди. Цей символ можна зустріти в Китаї, в Японії, в усіх давніх народів. Ми могли б зауважити: «Але всі народи знали змій, тож і зображували їх». Даруйте, панове! Всі народи знали мух, то чому вони не зображували і їх або яку іншу істоту? Немає сумніву, що для давніх народів зображення змії мало особливе значення; до того ж, воно завжди пов'язане з релігією.

На малюнках та рельєфах Давнього і Середнього Царства в Єгипті змія зустрічається і у вигляді гнучкого бумеранга – різновиду знаряддя для полювання на птахів. Але тут змія має приховане, релігійне значення, адже ви не побачите її в руках простих мисливців, а тільки жерців або владарів, які полюють не в цьому світі, а в Аменті – Світі Небесному.

Безперечно, все це вельми цікаво. Знати символіку давніх народів необхідно ще й для того, щоб розуміти символіку сучасну. Ми теж використовуємо символи, теж послуговуємося різноманітними виражальними засобами: живописними, мовними, змішаними. Звісно, уподобання нашого сьогодення годі назвати містичними чи релігійними, тож символ накришки від пляшки з-під кока-коли нам звичніший, ніж, скажімо, якийсь релігійний символ. Але, в будь-якому разі, символи були і будуть, адже це своєрідні вмістища, в яких людина щось дає, щось пропонує, і пропонує це Божеству, пропонує це іншим людям або зберігає у своєму серці.