Про людину

Людина, її міфи і символи

У цій лекції йтиметься про людину та її символи, іншими словами, про те, чому людина упродовж своєї історії обрала певні символи і способи вираження.

Насамперед маємо визначити, що таке людина, не з погляду філософії, а з погляду її вікодавності на Землі. Як ми добре знаємо, в різному часі існували різні погляди. У західному світі ще кілька сторіч тому домінувало біблійне уявлення, що людина є відносно новою креатурою, яка живе на Землі кілька тисяч років. Нині ми, звісно, вважаємо таку думку хибною або символічною. Можливо, правду було приховано в часи написання Старого Заповіту за символічними фразами.

Немає жодних сумнівів, що людина живе на Землі мільйони років. Сьогодні ми це знаємо напевне. Про це свідчить наука, її найсучасніші дані. Окрім того, на прадавність людини вказують еволюційні зміни.

Нині важко погодитися з примітивними уявленнями часів Дарвіна, коли вважалося, що людина походить від якогось виду антропоїдів чи протоантропоїдів. Тоді було витворено простеньку схему, яка начебто всіх задовольняла і полягала в тому, що від Antropopithecus non erectus походить Antropopithecus erectus, від якого, зрештою, походить Ното sapiens. Згідно з тими популярними теоріями минулого сторіччя, – від яких, на жаль, досі не відмовились у сучасній освіті, – людина походить від різновиду мавп і звелася на ноги, аби дотягтися до плодів на деревах, а позаяк вона була найслабшою серед тварин, то почала розвивати мислення.

Але на те нема жодних доказів. До того ж, це надто хитромудра гіпотеза. Подумаймо, чому й інші істоти не зробили того самого. Крім того, не виявлено жодних останків людини – чи то Sinanthropus pekinensis, чи якоїсь іншої – на підтвердження того, що людина коли-небудь ходила не на двох ногах.

Класифікація історичних періодів часів Комте для нас неприйнятна. Ми вже не можемо говорити, що спершу людина створила цивілізацію, засновану на магії, потім – на релігії, потім – на філософії, і, зрештою цивілізацію, що грунтується на наукових засадах. Сьогодні нам відомо, що ця проста висхідна лінія лінійної еволюції суперечить усім археологічним та етнографічним знахідкам.

Значно реалістичнішою є теорія історичних циклів, хай то останні теорії Тойнбі чи давніші теорії стоїків. Іншими словами, ми маємо усвідомити, що людина не прямувала до цивілізації в лінійний спосіб, часто-густо вона збочувала на своєму шляху, повертала назад і тупцювала на місці, збираючись на силі, а багато людських спільнот і багато цивілізацій взагалі зникло.

Сьогодні в деяких краях, де колись існували великі цивілізації, лишилися самі пустелі. Власне, не вам, перуанцям, про це говорити. У вашій країні, під пісками Наски та Іки, збереглися рештки високорозвиненої культури, що відзначалася високим рівнем знань, вишуканим гончарним мистецтвом та іконографією, що свідчить про еволюцію розмислу. Я побував у тій пустелі. Але що я там побачив? Пустку та якусь хижу. А де ж бо зрошувані землі та квітучі сади? Де ті биті шляхи, якими несли на марах небіжчиків до місць поховань на берегах чи на священних островах?

Звісно, часові цикли, геологічні й кліматичні зміни неабияк вплинули на еволюцію людини. В інших краях світу відбувалося точнісінько те саме. Натомість, у колись незалюднених краях тепер височать мегаполіси. На місці теперішнього Нью-Йорку археологи не знайшли практично нічого, а втім, це одне з найбільших міст світу.

Зазвичай людина оселяється на місцях давніших поселень, особливо коли прагне зробити чогось вартного. Відтак, ми не можемо твердити, що перші люди з'явилися в однім краї, а потім перебралися деінде, бо на це немає доказів. Власне, нам нічого не відомо про походження людини. Теорій існує багато, але я, як філософ, не хочу їх зараз торкатися, бо вони надто суперечливі. Скажемо так: теорій багато, і кожна з них має слушність, адже, як казав Сократ: «Я знаю тільки те, що нічого не знаю». У пошуках істини візьмімо собі за принцип: знати те, що ми знаємо, і знати, чого ми не знаємо, інакше, замість того, щоб вибудовувати теорії та міркування на реальних фактах, ми будемо змушені пристосовувати реальність до теорії.

Багато хто з нас від того вже втомився, бо ми стали очевидцями нещодавніх невдач. Згадайте-но відомий череп з Пілтдауна, який у часи останньої світової війни зберігався в броньованій камері Британського музею, позаяк існувало побоювання бомбардування. Цей череп вважався втраченою ланкою, рештками істоти, яка існувала в період між примітивними мавпоподібними та першою людиною.

Що ж сталося із славнозвісним черепом з Пілтдауна? Коли його перевірили вуглецем-14 та радіофтором, виявилося, що то була звичайнісінька витівка студентів. Вони припасували до щелепи мавпи череп африканця і поклали поруч кілька наконечників стріл з неоліту, обробивши їх перед тим кислотою, аби зістарити, тож було схоже, що вони належать до найдавнішого, примітивного етапу роботи з еолітичними каменями – «каменями аврори». Про цей череп, що невідь-де дівся, давно забули, як забули багато псевдознахідок, які після детальнішого вивчення виявились підробками. Отож, хочу зазначити, що ми не знаємо і не можемо жодним чином стверджувати, яке походження людини, як вона виникла і коли вона виникла.

Під поглядом новочасних знань не можемо ми стверджувати, і коли виникла цивілізація. Щодо цього в минулому сторіччі теж було зроблено хибні висновки. У книжках з історії цивілізацію визначали так: «Цивілізація – це культура, явлена в цегляних спорудах». Справжня дурниця! В такому разі місто з цементу та сучасних матеріалів не є ознакою цивілізації. Слід мати ширший, гнучкіший підхід і розуміти, що одна річ – технічний прогрес, і зовсім інша – прогрес культурний.

Існували народи, які досягли високого рівня культурного розвитку, хоча й не мали таких технологій, як ми тепер, але в інших аспектах самовираження далеко нас випередили. Звісно, якщо взяти до уваги всіляку машинерію й техніку, наша цивілізація сягнула значно далі, ніж давньогрецька. Проте, під поглядом чистої філософії, абстрактних понять, мистецтва, естетики й етики, очевидно також, що стародавні греки зробили куди більший поступ.

Ми здебільшого тільки переймаємо, переінакшуємо, опрацьовуємо елементи, які нам залишили стародавні греки, і досі захоплюємося їхніми витворами. Втім, створити щось подібне неспроможні. Іншими словами, ми можемо копіювати, але не можемо створити новий архітектурний орден, такий, як доричний, іонічний чи коринфський, ми здатні хіба що реставрувати їх. Новочасне мистецтво кінця ХІХ-го – початку XX сторіч якраз і свідчить про неспроможність людини XX сторіччя створити нову, цілком відмінну від вже відомих, естетичну форму.

Отож, за відправну точку ми беремо, сказати б, не відання про походження людини, не відання про витоки культури та про різні краї, де «зародилася» культура, де постала культура. Немає сумніву, що на наші історичні писання досі впливає концепція історії під оглядом культур Середземномор'я. Дотепер ми надто мало знаємо, скажімо, про культури Китаю.

У краї, який ми сьогодні називаємо Китаєм, буйно розквітали різні цивілізації, які тисячі років тому вже знали метали, мали писемні пам'ятки, унормували мови, розробили символіку.

У нашій Америці теж доводиться раз-у-раз змінювати існуючу хронологію. Я бував у Чавіні, де новознайдені керамічні вироби, призначені для жертвоприношень, повністю змінили хронологію Чавіна, яку довелося змістити більш як на тисячу років назад. Те саме відбувається в Мексиці та в інших краях. Тобто немає жодних сумнівів у тому, що походження людини сягає сивої давнини і що з прадавніх часів вона використовувала виражальні засоби та символи.

То що таке символ? Це слово, що походить з давньогрецької мови, прийшло до нас через латину і в довільному перекладі означає – мусимо це сказати, щоб надалі уникати непорозуміння, – «я несу»; тобто символ – це така собі місткість, вмістище. Символ може являти собою певний естетичний елемент, але має і певний зміст. Річ у тім, що в багатьох випадках зміст символів безповоротно втрачено, і нам лишилася сама їхня форма.

Відвідуючи перуанські музеї і роздивляючись на старожитності, що належать до прадавніх цивілізацій, ми не знаємо напевне, що перед нами. Скажімо, деякі керамічні фігурки мають назви «Бог-кажан», «Бог-тюлень», «Бог-шакал», але ми сумніваємося, чи це Боги, чи уособлення сил Природи, чи звичайні зображення тварин. Існує велика ймовірність того, що ми хибно тлумачимо зміст цих символів, – попри ретельні дослідження, особливо берегових культур, – адже, втративши тяглість культури, ми втратили і змогу тлумачити символи.

Це й не дивно. Якщо я напишу на дошці Н₂0, то кожен, хто вивчав хімію, скаже: «Вчитель написав формулу води». Але якби ніхто не знав хімії, якби раптом ми перестали розуміти хімічні символи, якби через тисячу років котрийсь археолог знайшов наш підручник з хімії, то чи міг би він зрозуміти, що значать ті формули, навіть добре знавши нашу мову? Що б він вичитав у тому підручнику? Він побачив би якісь магічні слова, щось на кшталт примітивних виразів, і, ймовірно, виклав би цілу теорію з релігійним, економічним чи сексуальним тлумаченням цих символів.

Не дивно, що іноді те саме відбувається, коли історики натрапляють на стародавні символи, зміст яких незрозумілий через брак спадковості культури, і ми й гадки не маємо, що вони означають.

Зустрічаємося ми і з феноменом людської культури, який суперечить теорії лінійної еволюції, тож не завжди і не обов'язково більш розвинені культури є найближчими в часі; часто-густо більш розвинені культури – це культури давніші, які більш розвинені з технічного і мистецького погляду. Скажімо, тут, у Перу, що ви вважаєте досконалішим: глек культури Мочіка чи глек інків? Певне, глек культури Мочіка, хоча це індіанське плем'я жило раніше за інків.

Що краще: керамічні вироби з Чавіна, зразки котрих зберігаються в музеї Святого Марка, – яскраві, напрочуд гарні, випалені в печах за температури понад тисячу градусів, оздоблені абстрактними символами, які зачаровують і відзначаються вишуканістю візерунків, – чи подібна кераміка культурного шару Чурахон, що датується трьома, чотирма чи п'ятьма тисячоліттями пізніш? Остання навіть не до порівняння.

Класичним прикладом може слугувати Єгипет. Там ми побачимо величну символьну культуру часів перших династій, походження якої нам невідоме, позаяк теорії про походження цих символів та культур від протокультур Сахари не витримують критики. Культури неоліту й мезоліту, і навіть палеоліту на теренах сучасного Єгипту були значно менше розвинені, ніж культури палеоліту в Європі, скажімо в Іспанії та Франції.