Розділ другий
Батько і мати

Річ у тому, що одного прекрасного дня все село було схвильоване приїздом якогось незнайомця, стрункого і красивого молодика, одягненого в зелений сюртук із тонкого сукна, зшитий за останньою модою, білі облиплі панталони та взутого в лаковані чоботи з жовтими закотами, які нашивали свого часу офіцери Суворова. У похмуру погоду він носив із собою червону шовкову парасольку, а масивний золотий годинник тонкої роботи надавав йому ще більше поважності в очах селян. Молодик неспішно і з гідністю прогулювався вулицями села, чемно розкланюючись, заходив у скромні будиночки селян і привітно заводив розмову із сільськими людьми похилого віку та старими. Це був не хто інший, як майстер Леє, що пройшов славний шлях від скромного підмайстра до майстерного каменяра і повертався тепер на батьківщину після довгих мандрів у чужих краях. Та і як не назвати славним шлях людини, що дванадцять років тому пішла з рідного села чотирнадцятирічним хлопчиськом, голодним і босим, і, відпрацювавши у майстра декілька довгих років, аби розплатитися з ним за навчання, вирушила на чужину, маючи за душею всього лише торбинку із жалюгідним манаттям та трохи грошей, а тепер поверталася додому справжнім паном, як її називали земляки. Ще б пак, адже майстер Леє привіз із собою у скромний будиночок своїх родичів дві величезні скрині, одна з яких була доверху наповнена одягом і тонкою білизною, а інша – зразками його мистецтва, кресленнями та книгами. Йому було тоді двадцять шість років, і в усьому його вигляді відчувалося молоде завзяття; очі його раз у раз спалахували теплим блиском, що видавав добре і захоплене серце, говорив він завжди вишуканою німецькою мовою й умів знайти прекрасне навіть у явищах повсякденних і незначних. Він об’їздив усю Німеччину, побувавши і на півдні й на півночі, й устиг попрацювати в усіх її великих містах; роки його мандрів повністю збіглися з епохою визвольних воєн, і він сприйняв ідеї і сам дух того часу, наскільки вони йому були зрозумілі та доступні; найбільше йому припали до серця переконання тих людей середнього достатку, які відкрито і простодушно мріяли про нові, кращі часи, завжди залишаючись у своїх сподіваннях на тверезому ґрунті дійсності; що ж до хворобливого захоплення надприродним і тих витончених розумувань, до яких удавалися тоді деякі кола вищого світу, то вони були йому абсолютно чужі.

Такі люди, як він сам і його однодумці, на той час були ще рідкісним явищем у середовищі ремісників; їх ідеали були першим прихованим зародком того благородного прагнення до самовдосконалення та освіти, яке через двадцять років охопило ввесь стан мандрівних підмайстрів. Вони вважали честю для себе бути кращими майстрами своєї справи і пишалися тим, що їх мистецтво цінувалося високо, а оскільки працювали вони старанно й були до того ж помірковані та бережливі, то все це дозволяло їм займатись і своєю освітою, так що вже в роки учнівства вони стали в усіх відношеннях зрілими та поважними людьми. Крім того, у каменяра Леє була ще і своя провідна зірка, яку він знайшов, вивчаючи великі твори давньонімецької архітектури, і вона світила йому ще яскравіше в його шуканнях, пробуджуючи в його душі радісне передчуття, що він народжений художником, тож він бачив тепер, що не помилився, рушивши свого часу за незбагненним закликом долі та промінявши зелені пасовища на творче життя городянина. Із залізною завзятістю вчився він малювати, проводив цілі ночі та святкові дні за перемальовуванням різноманітних зразків і моделей; навчившись висікати своїм різцем найхимерніші фігури та прикраси і досягнувши досконалості у своїй майстерності, він і на цьому не заспокоївся, а став опановувати теорію різьблення по каменю і навіть вивчати науки, що відносяться до інших галузей будівельного мистецтва. Всюди він прагнув потрапити на спорудження великих державних будівель, де було на що подивитись і чому навчитись, і так уважно помічав усе, що незабаром архітектори стали все частіше відкликати його з лісів у свій кабінет, аби дати йому роботу за креслярським чи за письмовим столом. Зрозуміло, він і там не витрачав часу даремно і не раз відмовлявся від обіду, щоб устигнути скопіювати яке-небудь креслення або переписати для себе який-небудь розрахунок, що потрапляв йому до рук. І хоча йому не довелося здобути всебічну художню освіту, він усе ж зумів стати настільки діловим будівельником, що, прийнявши сміливе рішення пробувати щастя у столиці своєї батьківщини, він міг із повним правом розраховувати на успіх. Заявивши про цей намір перед усім селом, він здивував свою рідню, але всі подивувалися ще більше, коли, надівши ошатну сорочку з манжетами та висловлюючись чистісінькою німецькою мовою, він увійшов до товариства греко-французьких красунь у домі пастора і заходився свататись до його дочки. Можливо, брат нареченої з його схильністю до сільського життя відіграв тут роль посередника або, в усякому разі, підбадьорююче подіяв на сестру своїм власним прикладом; так чи інакше, дівчина незабаром віддала своє серце молодому красеневі, а сімейні негаразди, які спричинило її рішення, відпали самі собою, оскільки батьки лише ненабагато пережили заручини дочки й померли незабаром одне за одним.

Весілля було сумним, і молодята відразу ж переселилися в місто, анітрохи не жалкуючи про блискуче минуле покинутої ними домівки, куди незабаром в’їхав молодий пастор із цілим обозом підвід, доверху навантажених серпами, косами, ціпами, граблями та вилами, з ліжком під величезною запоною, з прядками та веретенами й зі жвавою на язик молодою дружиною, яка своїм копченим салом і грубими галушками скоро витіснила з оселі й саду всі муслінові сукенки, віяла та парасольки. І лише одна з кімнат зі стіною, суцільно обвішаною мисливськими рушницями, з яких умів стріляти і молодий хазяїн, притягала ще декого з мисливців, які наїжджали восени в село, і до деякої міри відрізняла житло пастора від селянського будинку.

Приїхавши в місто, молодий архітектор працював з ранку до вечора; він почав із того, що найняв декількох робітників і почав брати різноманітні дрібні замовлення, причому виявив себе таким умілим і сумлінним майстром, що не пройшло і року, як його підприємство розширилось і зажило міцної репутації. Він був невичерпний на вигадки, ввічливий із замовниками, умів доходити до їх бажання та завжди мав напоготів ділову раду, так що багато городян охоче запитували його думку щодо того, як їм виробити ту чи іншу перебудову в своєму житлі або збудувати що-небудь наново, і навперебій прагнули віддати замовлення в його майстерню. До того ж він завжди старався поєднувати корисне з приємним і бував особливо задоволений, коли замовник надавав йому свободу дій; такому клієнтові він підносив на додаток який-небудь ліпний наличник або карниз, виконані зі смаком і витримані в благородних пропорціях, і не вимагав за це ніякої додаткової плати.

Дружина його з воістину фанатичним завзяттям вела своє домашнє господарство, яке незабаром розширилося за рахунок робітників і слуг, які харчувались у неї. З невичерпною енергією та знанням справи вона розпоряджалася цілим загоном величезних кошиків для провізії, що спорожнялись у неї на кухні та знову наповнювалися на ринку, де вона була грозою торговок; але істинною карою Божою вона була для м’ясників, яким доводилося з боєм відстоювати своє стародавнє право разом зі шматком м’яса класти на чашку ваг хоча б одну кісточку. У майстра Леє не було майже ніяких особистих примх, і серед його життєвих правил на першому місці стояла ощадливість, але це не заважало йому бути людиною безкорисливою та великодушною, і гроші мали для нього цінність лише остільки, оскільки на них можна було що-небудь зробити для себе чи для інших або зробити кому-небудь послугу; тільки завдяки дружині, що не витрачала жодного пфеніга даремно й завжди пишалася своїм умінням нікого ні на волос не скривдити, але й не заплатити нікому лишку, майстрові вдалося вже через два-три роки зробити деякі заощадження. Тепер він міг розпоряджатися ними так само вільно, як і наданим йому в той час кредитом, і щедріше вкладати гроші в проекти, що роїлися в його заповзятливій голові. Він скуповував за свій рахунок старі будівлі, зносив їх і зводив на їхньому місці добротні житлові будинки для городян, застосовуючи при цьому різноманітні нововведення щодо зручностей, іноді власного винаходу. Ці будинки він продавав більш-менш вигідно і відразу ж брався за нові підприємства; хоч що б він будував, усі його споруди вирізняло багатство думки й турбота про різноманітність форм. Якщо вчені знавці архітектури інколи губилися, не знаючи, до якого стилю віднести ті або інші частковості, і по праву докоряли авторові в тому, що окремі його ідеї неясні, а загальний задум нестрункий, вони все ж вимушені були визнати, що цей задум сам по собі цікавий, і розсипали хвалу благородному прагненню до краси, яке вигідно відрізняло творіння майстра від тих плоских і убогих духом творів, якими була повна тодішня архітектура, далека від істинного мистецтва.

Кипуче і діяльне життя, в якому жив цей невгамонний чоловік, зіштовхнуло його, на ґрунті загальних ділових інтересів, із багатьма городянами, і, зустрівши серед них однодумців, людей чуйних і добросердих, він зумів захопити це тісніше дружнє коло своїм невтомним прагненням до добра та краси. Це було приблизно в середині двадцятих років, коли і самі панівні класи Швейцарії теж висунули зі свого середовища цілу плеяду славних діячів, людей освічених і гуманних, які являли собою наступників і продовжувачів ідей великої революції в їх новій, пом’якшеній і ушляхетненій формі, діячів, які готували благодатний ґрунт для липневих днів і присвятили себе служінню високим ідеалам освіти і прав людини. Майстер Леє і його друзі були їх гідними послідовниками серед трудящого середнього стану, здавна пов’язаного глибоким корінням із народом, із віддаленими селами та містечками, звідки в нього вливався приплив свіжих сил. І якщо просвітники, люди знатні та вчені, сперечалися про нові форми держави, про проблеми філософські та правові й узагалі ставили своїм завданням удосконалення роду людського, то ремісники з їх живим і практичним складом розуму діяли тим часом у вужчому колі свого стану й далі в низах, прагнучи передусім на ділі поліпшити своє становище. Вони заснували цілий ряд союзів, нерідко перших у своєму роді, метою яких найчастіше були ті або інші матеріальні вигоди для членів такого союзу і їх сімей. Вони збирали громадські кошти і відкривали школи, щоб простий трудівник міг трохи краще виховати своїх дітей; коротше кажучи, у цих славних людей була безліч таких справ, і всі ці різноманітні обов’язки, тоді ще нові й почесні, завдавали їм чимало клопоту, але в той же час допомагали їм духовно розвинутись і піднятися вище; адже тепер їм доводилося скликати збори, розробляти, обговорювати і приймати різні статути, вибирати голів і роз’яснювати членам цих союзів їх права, а також їх обов’язки по відношенню одне до одного та до суспільства.