Розділ п’ятий
Дівчинка Мерет

«Сьогодні прийшов лист від її високоблагородія благочестивої пані фон М, яка шле мені, згідно з нашою домовленістю, гроші на утримання дочки; тепер за перші три місяці все отримано сповна. Негайно ж відіслав розписку і до речі повідомив про те, яких заходів мною вжито. Потім зайнявся маленькою Мерет (Емеренцією), якій щотижня роблю тілесне навіювання, причому цього разу вирішив бути з нею суворішим і, поклавши її на лаву, повчив свіжої лозою, гірко зітхаючи та благаючи Всевишнього допомогти мені завершити сей скорботний труд на благо виховуваної. Маленька негідниця прежалібно кричала, гірко плакала і смиренно просила вибачення, проте ж упертості своєї все ще не полишила і задані мною псалми вчити не побажала. Тому, давши їй трохи віддихатися, відправив її в карцер – у темну комору, де вона довго ридала й нарікала на свою долю; потім притихла і раптом зраділа, аки три святі мученики в пащі вогненній, і радісно заспівала, і, приклавши вухо до замкової щілини, я почув, що співає вона ті самі псалми, що допіру відмовлялася вчити, але співає непристойно, на суєтний мирський лад, немовби це були не благоліпні вірші, а недоладні пісеньки, якими дурні та безглузді няньки тішать немовлят; із чого я змушений дійти висновку, що все це не що інше, як нові викрутні сатани, що вселився в неї».

«Отримав послання від пані фон М, сповнене гіркими жалкуваннями. Я все більше переконуюся, що мадам – прекрасної душі людина і справжня християнка. У згаданому листі, якого сторінки зберігають сліди її сліз, вона повідомляє, що її високоповажний чоловік також вельми стурбований поведінкою маленької Мерет, яка вперто не хоче виправлятися. Все це воістину сумно, і я багато думав про те, як могло таке нещастя спіткати сімейство настільки високошляхетне і славетне, і при всьому моєму до оного вшануванні все ж схильний вважати, що бідолаха багато успадкувала від свого діда з батьківського боку, чоловіка буйного й аморального, до того ж безбожника, якого гріхи над нею тяжіють. Од тілесних навіювань пуття мало, і хочу тепер випробувати, чи не допоможе їй суворий піст. Крім того, звелів дружині зшити для неї сорочечку з суворого полотна, замість волосяниці, та іншого вбрання одягати їй не дозволяю, бо се одіяння покаянної грішниці їй носити всього більш пристойно. Впертості не поменшало ні на волос».

«Сьогодні довелося віддалити панночку від сільських дітей, суворо заборонивши їй гратись і навіть розмовляти з ними, тому що вона втекла з ними ж у ліс, купалася там у ставку, і, знявши волосяницю, яку їй велено було носити, повісила її на сук деревний, і стрибала й танцювала перед нею зовсім гола, і супутників своїх на зухвалі насмішки та розпусту підбурювала. Вчинено добряче тілесне навіювання».

«Нині була в моєму будинку неприємна сцена. Приходив мірошників син Ганс, здоровенний хлопчина, і пристав до мене щодо Мерет, – говорив, нібито він щодня чує її крики і плач, і він, мовляв, цього так не залишить; поки я з ним сперечався, з’явився учитель, цей простак погрожував донести на мене владі, а побачивши паскудницю Мерет, весь розтанув і давай її пестити й цілувати. Вчителя звелів негайно затримати і відправити до ландфоґта. До мірошникового сина я теж іще доберуся, хоча останній дуже багатий, нікого не боїться і, тільки що, відразу лізе в бійку. Тепер я і сам був би готовий повірити тому, що говорять на селі, а саме, нібито дитина ця є відьма, якби судження це не було огидне доказам розуму. Втім, я впевнений, що в ній сидить сам сатана, і взяв я на себе обов’язок многотрудний».

«Весь минулий тиждень довелося харчувати за своїм столом живописця, якого прислала мадам М, аби він написав портрет із панянки. У пригніченні своєму батьки не мають наміру брати се жалюгідне чадо Господнє до себе в дім і бажають зберегти лише її зображення, щоб споглядати його, віддаючись сумним спогадам і покаянним роздумів, а також хочеться їм відобразити її дивовижну красу. Особливо наполягає на цьому його високоблагородіє. Дружина моя щодня переводить на живописця два глечики вина, але цього йому, як видно, мало, тому що він щовечора сидить біля «Червоного лева» і грає там у карти з нашим костоправом. Живописець тримається досить гордовито і поважно, а тому я вважав за краще ублаготворяти його, і жінка подає йому на стіл то бекаса, то відварну щуку, що треба буде неухильно поставити в мій щомісячний рахунок мадам М. Виявив себе справжнім селадоном і пустився було упадати за Мерет, і вона зараз до нього прив’язалась, але потім я йому оголосив, щоб він у моє виховання не втручався. Як побачила Мерет свої старі туалети (вони зберігалися у мене в шафі), так як приодягли її в ошатне платтячко з шапочкою і паском, то зраділа невимовно і навіть у танок пустилась. Одначе радість її незабаром було затьмарено, бо мадам побажала, щоб Мерет зобразили з черепом у руці, цей череп (новий, чоловічий, 1 шт.) я і розпорядився принести і дав Мерет, хоча вона ні за що не хотіла його брати, та й потім весь час тремтіла і плакала, немовби тримала розпечене залізо. Живописець пустився в запевнення, що він нібито може намалювати череп по пам’яті, бо сей предмет становить одну з перших статей його мистецтва, проте я того не дозволив, бо пам’ятав, що писала мені мадам М.: «Усі страждання та муки, котрих зазнає дитя наше, суть наші власні муки та страждання, і, посилаючи їх Мерет, Всевишній дає і нам нагоду спокутувати гріхи наші й тим допомогти їй; а тому прошу ваше преподобіє не робити ніяких послаблень і не полишати ваших турбот про її вихованні. Якщо небу буде завгодно послати нашій доні просвітлення і врятувати її для нашого тлінного світу чи для світу кращого, – на що я, пам’ятаючи про милосердя Всемогутнього, невпинно уповаю, – як відрадно буде їй тоді знати, що вона спокутувала більшу частину своїх гріхів і спокутувала її саме завдяки своєму наполегливому невірству, в яке вона впала з волі того, чиї шляхи несповідимі!» Маючи перед очима сей приклад душевної мужності, явлений слабкою жінкою, я зрозумів, що не мушу упускати зручного випадку накласти на маленьку Мерет іще одну сувору єпитимію, вклавши в її немовлятські персти сей страшний предмет. Втім, їй дали зовсім легкий дитячий череп, бо живописець поскаржився, що великий череп чоловіка має занадто незграбний вигляд у її маленьких ручках, що незгідно із законами його мистецтва, і тримала вона його потім уже куди охочіше; до того ж він дав їй в іншу руку білу трояндочку, на що я виявив свою згоду, бо це може бути витлумачено як благий символ».

«Сьогодні пані фон М. несподівано скасувала своє розпорядження стосовно портрета, і звелено мені сей портрет у місто не посилати, а залишити тут. Шкода все-таки, як подумаєш, скільки праці поклав на нього живописець, який був у чималому захопленні від її миловидних рис. Якби знати мені про це раніше, так, справді ж, він міг би за ті ж гроші зафіксувати для нащадків мій вигляд, а то он скільки всякого добра на нього винищили, та ще гроші заплатили, і все даремно».

«Дістав новий наказ: усі світські заняття відтепер припинити, особливо уроки французької, затим що все це визнано тепер зайвим, так само як і дружині моїй наказано гри на клавікордах паче не навчати, чим дівчинка,