Цей Асистент учителя був такий блідий, у зношеному сюртуку, із зношеним серцем, тілом і мозком; отаким він і постає у моїй пам’яті. Він весь час витирав пил зі старих словників і збірок граматики своєю чудернацькою хусточкою, що була мов на сміх прикрашена строкатими прапорами всіх країн світу. Він любив витирати пил зі старих підручників; це заняття нагадувало йому про те, що він смертний.

Етимологія

«Якщо ти наважуєшся повчати інших і пояснювати їм, що у нашій мові риба кит іменується словом whale і не вимовляли при цьому, через своє невігластво, літеру h, яка саме й виражає майже все значення цього слова, – ти сієш не знання, а полову».

Хеклюїт

«Whale*** швед. і дат. hval. Назва цієї тварини пов’язана з поняттям округлості, оскільки датською мовою hvalt означає «опуклий, склепінчастий».

Словник Вебстера

«Whale*** походить безпосередньо від голландського і німецького wallen, англосаксон. walw-ian – «качатися, валятися».

Словник Річардсона

Витяги

(Зібрані Молодшим Помічником бібліотекаря)

Читачі зможуть пересвідчитися, що цей бідолашний Молодший Помічник, простодушний читака і книгогриз, винишпорив усі ватиканські книгосховища і всі книгарні світу, вишукуючи будь-які – бодай випадкові – згадки про китів, на які міг натрапити у книжках, від священних до непристойних. Тому не слід сприймати всі ці безладні відомості, що стосуються китів – хоч вони й правдиві, – за святе і непогрішиме євангеліє цетології. Це зовсім не так. Цитати із творів цих давніх авторів і поетів, які тут згадуються, є цікавими для нас і цінними лише з огляду на те, що вони дають нам змогу охопити поглядом усе, що колись у будь-якому зв’язку з будь-якого приводу було сказано, згадано і проспівано про Левіафана всіма націями й поколіннями, у тому числі й нинішніми.

Отже, прощавай, бідолашний Молодший Помічнику, чиїм коментатором я тепер є. Ти належиш до безрадісного, хворобливого племені, що його не зігріє ніяке вино в цьому світі і якому навіть білий херес видався б надто рожевим та заміцним; проте з такими, як ти, буває добре посидіти вкупі, почуваючись нещасливим і самотнім, і, втішаючись із пролитих сліз, плекати теплі почуття до свого співрозмовника; і я хочу сказати вам відверто, без околясів, поки наші очі мокрі, а склянки – сухі, і поки серце щемить солодкий смуток: «Покиньте це заняття, Молодші Помічники! Що більше ви прагнутимете прислужитися людству, то меншу подяку отримаєте. О, коли б я міг звільнити для вас Гемптон-Корт чи палац Тюїльрі! Утім, мерщій осушіть свої сльози і підведіть голову, зберіться на силі! Вище, вище, аж на саму верхівку грот-щогли! Адже ваші товариші, які вас випередили, очистять для вас семиярусне небо, турнувши геть тих блаженних – Гавриїла, Михайла і Рафаїла. Тут ми чаркуємося хіба що розбитими серцями, а там ви зможете стулити докупи кубки, які не б’ються!»

Витяги

«І створив Господь великих китів».

Буття

«Левіафан по собі залишає світлу стежку; глибінь стає, мов сива голова».

Іов

«І наказав Господь великій рибі, щоб вона проглинула Йону».

Йона

«Там кораблі проходять; там цей Левіафан, якого Ти створив, щоб ним бавитися».

Псалми

«Того дня Господь скарає Своїм мечем, твердим, великим і потужним, левіафана, швидкого змія, левіафана, верткого змія, і вб’є потвору, що в морі».

Ісая

«І хоч би яка річ опинилася в прірві пащеки цього чудища – звір, корабель чи камінь, – вона вмить зникає в його велетенській смердючій горлянці і гине в чорній безодні його черева».

«Моралії» Плутарха в перекладі Холланда

«В Індійському морі є величезні, найбільші риби з усіх, що є в світі; а серед них – Кити, чи Водокрути, що звуться Balaene, і завдовжки вони в чотири акри, або арпани, землі».

Пліній у перекладі Холланда

«Ми і двох днів не провели в подорожі, коли раптом на світанку побачили безліч китів та інших морських чудовиськ. Один із них був справді величезним. Він наблизився до нас, роззявивши пащеку, здіймаючи хвилі і піну поперед себе».

«Правдива історія» Лукіана в перекладі Тука

«Він приїхав у наші краї ще й для того, щоб полювати тут на китів, бо ікла цих тварин – дуже цінна кістка, і її зразки він привіз у подарунок королю. Проте найбільших китів можна вполювати біля берегів його рідної країни; одні з них мають сорок вісім, інші – п’ятдесят ярдів завдовжки. Він каже, що він, і з ним іще п’ять чоловік, убили по шістдесят китів за два дні».

Розповідь Отара, або Октгера, записана з його слів королем Альфредом у рік від Різдва Христового 890

«І тоді як усе на світі, бодай то жива істота чи корабель, потрапивши в жахливу безодню, якою є горлянка цього страховиська (кита), вмить загине і зникне назавжди, морський пічкур ховається там і спить у безпеці».

Монтень. «Апологія Реймонда Себона»

«Тікаймо! Щоб я з цього місця не зійшов, якщо це не Левіафан, якого славний пророк Мойсей описав у житії святого Іова».

Рабле

«Печінку цього кита навантажили на два вози».

Стоу. «Аннали»

«Великий Левіафан, що змушує море кипіти, мов казан на вогні».

Лорд Бекон. Переклад Псалмів

«Щодо велетенської туші кита, або орки, ми не маємо певних відомостей. Ці істоти сягають дивовижних розмірів, тому з одного кита можна отримати просто неймовірну кількість лою».

«Історія життя і смерті»

«І описував мені спермацет як найкращий засіб від контузій».

«Король Генріх IV»

«Вельми нагадує кита».

«Гамлет»

«Чи зможе зараз хтось його спинити?
Весь у крові, постане він до бою,
Щоб мститися негіднику. О ні,
Йому ні жаль, ні захист не потрібні.
Так кит поранений пливе на берег».

«Королева фей»

«…велетенський, мов кит, який порухами свого гігантського тіла збурює океан навіть у мертвий штиль».

Сер Вільям Давенант. Передмова до «Гондиберта»

«Що являє собою спермацет – відверто кажучи, люди цього не знають, оскільки навіть вельми освічений Гофманус після тридцятирічних досліджень відверто визнав у своїй книзі: «nescio quid sit»^[2].

Сер Т. Браун. «Про спермацет і спермацетового кита». Див. його «Трактат про поширені забобони»

«Мов цеп у Спенсера, хвоста убивчий змах
загибель сіяв і смертельний жах.

Ліс списів у боках його стирчав,
А він вперед, назустріч хвилі мчав…»

Уолер. «Бій при Літніх островах»

«Мистецтво створило того великого Левіафана, який називається державою (латинською Civitas) і який є лише штучною людиною».

Гоббс. Вступна стаття до «Левіафана»

«Необачне місто Менсуол проковтнуло його, мов кит – рибинку».

«Шлях прочанина»

«Та морська тварина,
Левіафан, яку з усіх створінь
Господь зробив найбільшою у морі».

«Втрачений рай»

«Левіафан,
Найвеличніше з усіх божих творінь,
Чи пливе воно, чи спить у морській глибині,
Схожий на плавучий острів.
Коли він дихає,
То всотує у груди морську воду,
Щоб потім вивергати її до неба».

Там само

«Величні кити, що плавають у морі води, тоді як у них самих плаває море лою».

Фулер. «Світська і священна влада»

«Левіафан, причаївшись за мисом,
чекає жертву тихо й непорушно,
і попливе вона до нього в пащу,
подумавши, що це її рятунок».

Драйден. «Annus Mirabilis»

«Поки туша кита лишається на плаву в них за кормою, йому відрубують голову і відбуксовують на шлюпці якомога ближче до берега, але на глибині дванадцять-тринадцять футів вона вже торкається дна».

Томас Едж. «Десять рейсів на Шпіцберген». У Парчесса

«Дорогою вони бачили багато китів, що пустували в океані і, бавлячись, пускали до неба через труби й клапани, що їх природа розмістила в них на плечах, снопи водяних бризок».

Сер Т. Герберт. «Подорожі до Азії і Африки». Збірка Харріса

«Тут вони натрапили на такі великі зграї китів, що були змушені стернувати свій корабель дуже обережно, аби не наштовхнутись на одну з цих риб».

Скаутон. «Шоста навколосвітня подорож»

«При сильному норд-ості ми випливли з гирла Ельби на кораблі «Йона в китовому череві».

Дехто твердить, що кит не може розтулити пащеку, але все це брехня.

Матроси зазвичай піднімаються на верхівку щогли і видивляються звідти китів, бо перший, хто побачить кита, одержує в нагороду золотий дукат.

Мені розповідали, що поблизу Шетландських островів виловили кита, у череві якого знайшли більше оселедців, ніж у цілій бочці.

Один із наших гарпунерів каже, що побіля Шпіцбергену він якось убив кита, який був увесь білий – від голови до хвоста».

«Подорож до Гренландії» 1671 року від Р. Х. Збірка Харріса

«Тут, на узбережжі Файфа, море часом викидає на берег китів. Літа 1652 від Різдва Христового на берег викинуло одного кита, що був вісімдесят футів завдовжки і належав до різновиду вусатих; як мені сказали, з його туші видобули, окрім великої кількості жиру, не менше 500 аршин китового вуса. Його щелепу поставили у вигляді арки в саду Пітферена».

Сіббальд. «Файф і Кінросс»

«Тоді я сказав, що, напевно, теж спробую подолати і вбити того спермацетового кита, хоч мені й не доводилося чути, щоб подібні до нього колись гинули від людської руки, вони надто люті і спритні».

Річард Страффорд. «Лист з Бермудських островів». Філологічні нотатки, 1688

«Кити в морях

слухають голос Божий».

Буквар, виданий у Новій Англії

«Тут ми також побачили неймовірну кількість великих китів, яких у Південних морях стільки, що можна сказати, припадає десь по сотні на кожного, який мешкає в північних водах».

Капітан Каулі. «Навколосвітня подорож», 1729 р. від Р. Х.

«…а дихання кита часто має дуже різкий запах, від якого може запаморочитися голова».

Уллоа. «Південна Америка»

«А турбуватись про спідницю нижню
нехай візьмуться п’ятдесят сильфід.
Бувало, що і цю фортецю брали,
Хоч стіни – із китового ребра».

«Викрадення кучерика»

«Якщо ми порівняємо розміри наземних тварин і тих, що живуть у підводній глибині, ми побачимо, що розміри перших просто мізерні. Без сумніву, кит – найбільше із божих створінь».