Голодомор і Янукович

Після цілком очікуваної поразки В. Ющенка і реваншу його давніх опонентів не менш очікуваними були радикальні зміни в історичній політиці¹³⁸. Від В. Януковича очікували радикального заперечення історичної політики його попередника.

Однак він «не виправдав сподівань». Нового президента не надто цікавили «гуманітарні питання», він цікавився більш змістовними на його погляд проблемами. При цьому його найбільш радикальний рух¹³⁹ у цій сфері стосувався саме Голодомору.

27 квітня 2010 року під час виступу на сесії Парламентської Асамблеї Ради Європи у Страсбурзі В. Янукович заявив, що «визнавати Голодомор як факт геноциду щодо того чи іншого народу буде неправильно, несправедливо»¹⁴⁰.

Відмова від «геноцидної» версії Голодомору була необхідним для В. Януковича символічним жестом, що знімав напруження в одному з аспектів відносин з Росією. Всі інші компоненти Голодомору і пов`язаних з ним меморіальних практик залишилися незмінними, бо він вже був де-факто частиною офіційної історичної політики, важливою складовою національного установчого міфу. 26 листопада 2010 року в День пам`яті жертв Голодомору на сайті президента з`явилося звернення, в якому В. Янукович назвав голод 1932—1933 років «Армагедоном», виступив проти спекуляцій навколо кількості загиблих і закликав говорити «правду і тільки правду»¹⁴¹.

Наступного дня він в компанії із прем`єр-міністром М. Азаровим взяв участь у траурних заходах біля Меморіалу пам`яті жертв голодоморів в Україні. Цей щорічний ритуал він виконував аж до драматичного завершення свого президентського терміну.

Так само обов`язковий візит до Меморіалу пам`яті жертв голодоморів в Україні, започаткований В. Ющенком, залишився частиною протокольних заходів для лідерів іноземних держав поряд із покладенням вінків до Вічного вогню і пам`ятника Невідомому солдату на Алеї Слави (символу і місця радянських комеморативних практик).

Функцію критиків історичної політики В. Ющенка перебрали інші політики з оточення В. Януковича, зокрема Д. Табачник та В. Колесниченко: але їхні політичні ескапади також спрямовувалися не так на заперечення Голодомору, як на подолання його крайнощів – а крайністю на їхній погляд була саме кваліфікація події як геноциду.

Зрозуміло, що відмова від ідеї Голодомору як геноциду нейтралізувала інструментальні можливості всієї конструкції. Тому прихильники цієї ідеї започаткували «рух» на її захист. У 2010 році було навіть створено Громадський комітет з вшанування пам’яті жертв Голодомору як громадську структуру, яка мала рятувати пам’ять про голод 1932— 1933 років від влади, та продовжувати ритуали, запроваджені у попередні часи.

При цьому, як уже повідомлялося, ритуали і практики не змінилися. Головний символ Голодомору – меморіал в Києві, залишався недоторканним як у фізичному (він і далі утримувався за рахунок державного бюджету), так і в ідеологічному сенсі якихось концептуальних змін в експозиції не спостерігалося.

У червні 2010 року у Києві було прийнято до розгляду позов громадянина України В. Волосюка (у минулому члена Народного Руху України) до президента В. Януковича за статтею «образа честі й гідності».

У позовній заяві зазначалося, що В. Янукович під час виступу 27 квітня 2010 року у Страсбурзі заперечував кваліфікацію Голодомору 1932— 1933 рр. як геноциду, чим образив честь і гідність позивача (у якого під час голоду 1932—1933 рр. загинули родичі). Крім того, В. Янукович, на думку В. Волосюка, порушив Закон України «Про Голодомор 1932— 1933 років в Україні», де голод 1932—1933 називався геноцидом, а публічне заперечення Голодомору як геноциду називалося протиправним¹⁴². Позивач вимагав від президента вибачень, як персональних, так і публічних.

В. Волосюк стверджував, що він – позапартійний і позивається задля народу України. Однак велику зацікавленість у процесі виявило Всеукраїнське об’єднання «Свобода», інтереси позивача у суді озвучував представник цього об’єднання, члени «Свободи» активно просували тему процесу в пресі.

Піврічна тяжба, що супроводжувалася мандрами справи між Печерським районним судом міста Києва і Київським апеляційним судом, закінчилася очікуваним результатом. Позов не було задоволено, так само, як апеляцію позивача з цього приводу¹⁴³.

Цікаво, що В. Янукович таки застосував термін «геноцид» стосовно голоду 1932—1933 років. Він скористався рецептом тих російських істориків, які готові були визнати цей термін стосовно всіх жертв голоду в СРСР. Під час телевізійного мосту «Розмова з країною» він назвав голод 1932— 1933 років геноцидом. Щоправда, цей термін він застосував для означення голоду не лише в Україні, а й в Білорусі, Казахстані, на Кубані¹⁴⁴…

«На круги своя»: Голодомор після 2014

Радикальні зміни в суспільно-політичному житті країни, анексія Криму Росією, війна на сході, різке погіршення рівня життя населення вчергове актуалізували тему голоду 1932—1933 років. Цього разу вона вписалася, по-перше, в політику «декомунізації», по-друге – в контекст протистояння з Росією. «Латентний» антиросійський зміст Голодомору отримав політичну і моральну легітимацію. Окупація Криму, воєнна і політична підтримка Росією квазідержавних утворень – Донецької і Луганської «народних республік», риторика вищого державного керівництва Росії, спрямована на заперечення територіальної цілісності (т. зв. «проект Новоросія») і самого права України на суверенітет і державність значно радикалізували риторику Голодомору. Зокрема, знову вийшла на поверхню тема голоду як наслідку бездержавності українців та одвічної антиукраїнської політики Москви.

П. Порошенко вже в ролі президента на роковини Голодомору у 2014 році назвав самопроголошені ЛНР і ДНР нащадками організаторів голоду 1932—1933 років, і наголосив на тому, що голод був наслідком відсутності української держави та армії¹⁴⁵.

Наступного року він повторив цю тезу, але модифікував її, зазначивши, що ще однією передумовою трагедії був брак єдності серед українців. Голодомор був названий проявом «багатовікової, гібридної війни, яку Росія веде проти України»¹⁴⁶.

У 2016 році президент знову звернувся до теми бездержавності і внутрішнього розбрату як передумови голодного лихоліття, прямо звертаючись до «отаманщини» періоду 1917—1920 років. Додався також сюжет про Україну як неподоланий форпост захисту свободи – як своєї, так і Європи¹⁴⁷.

У листопаді 2016 року президент доручив урядові та його структурам розробити і реалізувати серію заходів до 85-ї річниці Голодомору на 2017— 2018 роки¹⁴⁸. Відповідний план заходів було затверджено урядом аж у серпні 2017 року. Обидва документи не претендували на креатив: план заходів був стандартним.

Серед «новинок» можна згадати хіба шо рішення про створення геоінформаційної системи місць, пов’язаних з Голодомором¹⁴⁹, та чергове рішення збудувати у Києві пам’ятник Дж. Мейсу (історія з цим пам’ятником тягнеться вже десять років). Навіть слоган дворічної кампанії не вражав новизною: «Україна пам’ятає».

У листопаді 2017 році на День пам’яті жертв голодомору П. Порошенко виступив з черговою просторою промовою, яку можна вважати компендіумом усіх політичних формул канонічного дискурсу Голодомору часів В. Ющенка, і порівняв його з Голокостом, закликавши запровадити «відповідальність» за їх заперечення¹⁵⁰.

Певні новації в межах канонічного дискурсу спробували запровадити в Українському інституті національної пам’яті. У 2016 році було здійснено проект «Незламні», в якому презентувалися біографії відомих українців, які в дитинстві пережили голод. Їхні долі подавалися як приклад незламності усього українського народу¹⁵¹.

Інформаційну кампанію про голод 1932—1933 років у 2017 році було проведено під гаслом «Помста за свободу»: Голодомор репрезентувався як каральна акція Сталіна за революцію 1917—1920 років¹⁵². Варто оцінити винахідливість «мнемонічних бійців»: у 2017 році також відзначалася сота річниця української революції – дві події пов’язувалися в один тематичний ряд в рамках єдиного мнемонічного простору та єдиної ідеологічної репрезентації.

Якщо ці новації цілком вписуються в загальну конструкцію Голодомору, де певні факти підбираються і сортуються для її підтвердження і модифікації, то інший проект: «Люди правди», присвячений змаганням проти замовчування трагедії, подає дещо відмінну перспективу¹⁵³.

Можливо, найбільш капітальним державним проектом, пов’язаним з комеморацією голоду 1932—1933 років, є рішення добудувати другу чергу меморіалу пам’яті жертв Голодомору – з загальним кошторисом у 767,5 млн гривень¹⁵⁴ (майже 28,5 млн доларів США). Формально це рішення є символічним (і матеріальним) підтвердженням повернення до історичної політики часів В. Ющенка, – тоді було завершено першу чергу меморіалу. Не менш символічним є та обставина, що концепція, ідея «другої черги», запропонована керівництвом, є прямим продовженням канонічної версії голоду 1932—1933 років часів В. Ющенка.

Спроби модифікувати її та зробити більш відкритою і науково обґрунтованою, наразилися на доволі агресивний опір прихильників ортодоксального підходу до «Голодомору-геноциду». В концепції, запропонованій Міністерством культури України, містилася ідея, згідно з якою меморіал-музей має стати «центром консолідації української нації на темі спільної історії, без поділу за політичною віссю «Захід-Схід»¹⁵⁵. Проте, дискусії навіть в межах робочої групи сягнули такого рівня напруги, що почалося публічне з’ясування стосунків.

«Ортодокси» намагалися не лише зберегти, а й посилити політично обумовлену репрезентацію події. Зокрема, відчайдушно боролися за те, щоб дані про кількість жертв відповідали формулі 7 млн в Україні, 3 млн – поза її межами. «Ревізіоністи», розуміючи, що відверто маніпулятивне поводження з фактами, цифрами та інтерпретаціями провокує недовіру, намагалися довести необхідність дотримуватися науково обґрунтованих оцінок втрат.

Результатом суперечок стало публічне звернення науковців до самого президента П. Порошенка із закликом передати справу розробки концепції науковцям та пропозицією не політизувати проблему¹⁵⁶.

Враховуючи ту обставину, що 2018 рік принесе чергову «напівкруглу» дату – 85-ту річницю голоду 1932—1933 років – можна впевнено очікувати риторичної та політичної ескалації Голодомору, чергового раунду політичних маніпуляцій, моралізаторської демагогії та ідеологічної актуалізації теми.