Дія третя

Там же.

Бернік входить з лівого боку, дуже схвильований, з хлистом у руці, і лишає двері напіврозчинені.

Бернік. Ось! Так буде певніш! Сподіваюсь, він не забуде цього прочухана! (Звертається до когось у сусідній кімнаті). Що ти кажеш?… А я тобі кажу, що ти нерозумна мати! Ти його балуєш, потураєш йому в усіх його вибриках! Такий негідник! Ні, не негідник? А як же ти все це звеш? У мене й так повнісінько турбот, а він тікає вночі з дому, пускається в море на рибальському човнику, пропадає майже цілий день, лякає мене мало не до смерті. І це хлоп'я ще сміє загрожувати, що зовсім утече з дому. Хай тільки спробує!.. Ти? Я думаю, тобі й горя мало, хоч би він і зовсім пропав!.. Справді?… Справді?… Але в мене є діло, яке мені треба кому-небудь відписати після себе, і мені немає сенсу померти бездітним… Без розмов, Бетті!

Як я сказав, так і буде. Він посидить під домашнім арештом… (Прислухаючись.) Цить! Щоб ніхто не знав!

Управитель Крап входить з правого боку.

Крап. Можете ви приділити мені одну хвилину, пане консул?

Бернік (кидаючи хлист). Можу, можу. Ви з верфі?

Крап. Прямо звідти. Гм…

Бернік. Ну? Сподіваюсь, «Пальма» в порядку?

Крап. «Пальма» може вирушати завтра, але…

Бернік. Так ви з приводу «Індіанки»? Я так і думав, що цей упертий…

Крап. «Індіанка» теж може вирушати завтра, але боюсь, що вона недалеко запливе.

Бернік. Що це значить?

Крап. Вибачте, пане консул, двері не зачинені, і, здається, там хтось є…

Бернік (зачинивши двері). Ну, що там за секрети?

Крап. А те, що суднобудівник Еуне, очевидячки, має намір пустити «Індіанку» на дно з усім вантажем і екіпажем.

Бернік. Хай Бог милує! Як вам таке спало на думку?

Крап. Інакше й пояснити собі не можна, пане консул.

Бернік. Розкажіть же мені все коротко і ясно.

Крап. Ось послухайте. Ви самі знаєте, як повільно іде в нас на верфі робота, відколи ми завели нові машини і набрали нових, недосвідчених робітників.

Бернік. Так, так.

Крап. Але заходжу я туди вранці, дивлюсь, ремонт американського судна, на диво, посунувся вперед. Велика щілина у днищі… зовсім прогниле місце, знаєте?…

Бернік. Ну, і що?

Крап. Зовсім залатана, тобто… виглядає, як нова обшивка. Кажуть, Еуне сам цілу ніч працював з ліхтарем.

Бернік. Ну, ну, далі.

Крап. Було над чим замислитись. Робітники на той час саме відпочивали, снідали, і я непомітно пробрався на судно, щоб усе докладно оглянути і зовні і зсередини. Нелегко було пробратися в самий трюм, адже судно завантажене; зате я мав змогу переконатись. Справа не чиста, пане консул.

Бернік. Не можу повірити, пане Крап. Допустити не можу, щоб Еуне…

Крап. На жаль, свята правда. Кажу вам, справа не чиста. Наскільки я міг роздивитись, жодного нового бруса не вставлено. Щілина лише законопачена, забита, обшита дошками і брезентом і обсмолена… тільки про людське око. Не допливти «Індіанці» до Нью-Йорка. Вона піде на дно, як тріснутий горщик.

Бернік. Але ж це жахливо! Яка ж у нього може бути мета?

Крап. Мабуть, хоче довести непридатність машин, хоче помститися, примусити прийняти назад звільнених старих робітників.

Бернік. І ладен заради цього пожертвувати життям стількох людей!

Крап. Він недавно так висловився: на «Індіанці», мовляв, немає людей – самі тварюки.

Бернік. Хай так, але як же він не бере до уваги, що тут гине великий капітал?

Крап. Еуне не дуже прихильно ставиться до великого капіталу, пане консул.

Бернік. Це правда; він агітатор, баламут. Але який безсовісний вчинок!.. Послухайте, пане Крап, це ще треба розслідувати. Нікому ні слова. Наша верф втратить свою репутацію, якщо підуть чутки.

Крап. Звичайно, але…

Бернік. Постарайтеся під час обідньої перерви робітників ще раз побувати в трюмі. Я мушу бути цілком певен.

Крап. Будьте спокійні, пане консул. Але дозвольте спитати, що ж ви потім збираєтесь робити?

Бернік. Звісно, заявити в поліцію. Не можна ж нам стати співучасниками прямого злочину. На моєму сумлінні не повинно бути жодної плями. Крім того, така заява може справити хороше враження на пресу, на суспільство. Люди побачать, що я відкидаю всілякі особисті інтереси, щоб дати місце правосуддю…

Крап. Цілком справедливо, пане консул.

Бернік. Але спершу цілковита упевненість. А поки що ні слова.

Крап. Ні словом не прохоплюся, пане консул, а докази ви матимете. (Виходить через сад.)

Бернік (напівголосно). Обурливо. Але ні, це неможливо, неймовірно. (Прямує до дверей кабінету.)

Гільмар (входить з правого боку). Здрастуй, Берніку! Вітаю з учорашньою перемогою в комерційних зборах.

Бернік. Дякую.

Гільмар. Кажуть, перемога була блискуча, перемога інтелігентного громадського діяча над представниками своєкорисливих і відсталих поглядів… майже як французька експедиція проти кабілів… Дивно, як ти після вчорашніх неприємностей міг…

Бернік. Облишмо це.

Гільмар. Але генеральний бій ще попереду.

Бернік. Це ти про залізницю?

Гільмар. Авжеж. Тобі, звичайно, відомо, що затіває редактор Гаммер?

Бернік (напружено). Ні. А що?

Гільмар. Він ухопився за чутку, яку хтось пустив по місту, і готує газетну статтю.

Бернік. Яку чутку?

Гільмар. Звичайно, про скуповування земель уздовж лінії проектованої вітки.

Бернік. Що ти кажеш? Хіба є така чутка?

Гільмар. По всьому місту. Я чув у клубі, заходив туди по дорозі. Кажуть, один з наших адвокатів узяв на себе доручення скупити нишком усі ліси, усі рудники і всі водоспади…

Бернік. А не кажуть… для кого?

Гільмар. У клубі вважають… для якоїсь іногородньої компанії, яка довідалась про новий проект і поспішила упорати цю справу, поки ціни на нерухомість ще не піднялися… Чи ж не підлість? Ух!

Бернік. Підлість?

Гільмар. Авжеж, що чужі отак лізуть в наші краї! Та ще до того ж один з наших адвокатів наймається до них для такої послуги! Виходить, тепер усі бариші одержать ділки не з нашого міста!

Бернік. Але ж це поки що тільки чутка.

Гільмар. А проте їй вірять, і завтра чи післязавтра редактор Гаммер подасть її як факт. У клубі всі були обурені. Я чув від багатьох, що коли ця чутка підтвердиться, усі негайно вимагатимуть зняття їхніх імен з підписних листів.

Бернік. Не може бути!

Гільмар. Як? А ти гадаєш, чому всі ці гендлярі так охоче підтримали твій проект? Нівроку в самих уже слина котиться в надії на…

Бернік. Кажу тобі, це неможливо! Настільки в нашого маленького суспільства вистачить усе ж таки громадянських почуттів!..

Гільмар. Тут? Ти оптиміст і судиш про інших по собі. Але я досить-таки досвідчений спостерігач… Тут немає нікогісінько, звичайно, крім нас з тобою, нікогісінько, кажу тобі, хто б високо тримав прапор ідеї. (Спиняючись на дверях тераси.) Ух! Ось вони знову!

Бернік. Хто?

Гільмар. Та ці двоє американців. (Дивлячись у вікно праворуч.) І з ким це вони? їй-богу, з капітаном «Індіанки». Ух!

Бернік. Навіщо він їм знадобився?

Гільмар. Що ж, компанія досить підходяща. Кажуть, він там торгував невільниками, чи то був морським піратом; та хто зна, з чого ці двоє там жили?

Бернік. Ну, знаєш, надто несправедливо так про них судити.

Гільмар. Так, ти ж оптиміст! Ну от тобі й маєш – знов сюди, нам на шию. Краще вже зразу забратися геть. (Іде до дверей ліворуч.)

Лона входить з правого боку.

Лона. Ти що ж це від мене тікаєш, Гільмаре?

Гільмар. Зовсім ні; я поспішаю до Бетті, поговорити з нею. (Виходить у другі двері ліворуч.)

Бернік (після невеличкої паузи). Ну, Лоно?

Лона. Що?

Бернік. Якими очима ти на мене дивишся сьогодні?

Лона. Такими ж, як і вчора. Однією брехнею більше або менше…

Бернік. Треба пояснити тобі… А куди подівся Йоган?

Лона. Зараз прийде; йому треба поговорити з одним чоловіком.

Бернік. Після того, що ти вчора чула, ти розумієш, що я загину, коли правда розкриється.

Лона. Розумію.

Бернік. Само собою, я не винен у тому злочині, про який тут ходили чутки.

Лона. Ясна річ. Але хто ж цей злодій?

Бернік. Ніхто. Ніякої крадіжки не було. Не пропало ні гроша.

Лона. Як?!

Бернік. Кажу тобі – ні гроша.

Лона. Але чутка? Звідки ж пішла ця ганебна плітка, ніби Йоган…

Бернік. Лоно, по-моєму, з тобою я можу бути відвертий, як ні з ким. З тобою я не буду критися. В поширенні цієї чутки почасти винен і я.

Лона. Ти? І ти міг таке зробити? Очорнити людину, яка через тебе…

Бернік. Не суди мене суворо, пригадай моє тодішнє становище. Я ж тобі вчора все пояснив. Коли я повернувся на батьківщину, то побачив, що матуся заплуталася з цілою низкою необдуманих справ. Невдачі переслідували нас одна за одною, здавалося, всі нещастя хочуть разом на нас звалитись. Фірма була напередодні краху. Якась легковажність відчаю опанувала мене… Далебі, здається, тільки з бажання забутись я й встряв у той зв'язок, через який Йогану довелось поїхати звідси.

Лона. Гм…

Бернік. Ти, звичайно, можеш собі уявити, що ваш від'їзд викликав нескінченні балачки. Казали, що це не перший легковажний вчинок Йогана, що Дорф нібито одержав від нього значний куш як відступне; інші ж твердили, ніби цей куш одержала вона. З другого боку, не можна було приховати, що фірма зазнає утруднень з платежами. Цілком природно, міські балакуни зв'язали ці дві плітки докупи. Вона ж зосталась жити тут, у великій бідності, ну й почали твердити, що Йоган забрав усі гроші з собою в Америку, а сума в устах людей поступово все зростала.

Лона. А ти, Карстене?

Бернік. Я ухопився за цей поговір, як потопаючий за соломинку.

Лона. І сприяв його поширенню?

Бернік. Я його не спростовував. Кредитори почали нас допікати; мені треба було їх заспокоїти, щоб ніхто не мав сумніву в солідності фірми. Довелося посилатись на тимчасове утруднення, натякати на особливе нещастя і просити, щоб нам тільки дали час, тоді все одержать повністю.

Лона. І все одержали?

Б є р н ік. Так, Лоно, цей поговір урятував нашу фірму і зробив мене тим, чим я став.

Лона. Значить, брехня зробила тебе тим, чим ти став тепер.

Бернік. Але ж тоді нікому від цього не могло бути шкоди. Йоган вирішив ніколи більше не повертатись.

Лона. Ти кажеш – нікому не могло бути шкоди? Поміркуй добре і скажи: чи не пішло це на шкоду тобі самому?

Бернік. Візьми кого завгодно, – в кожній душі знайдеш хоч одну темну пляму, бодай невеличку, яку доводиться ретельно приховувати.

Лона. І ви звете себе підпорами суспільства!

Бернік. У нашого суспільства немає більш надійних.

Лона. В такому разі чи ж варто взагалі підтримувати таке суспільство? Що в ньому є? Зовнішній блиск і брехня всередині, більш нічого. Ось ти перша людина в місті, ти користаєшся усіма благами в світі, маєш вплив, тебе поважають, а ти затаврував неповинного!

Бернік. Ти гадаєш, що я не досить глибоко усвідомлюю свою провину перед ним? Гадаєш, я не готовий її спокутувати?

Лона. Яким чином? Відкрити все?

Берні к. Іти могла б цього вимагати?

Лона. Як же інакше ти можеш спокутувати?

Бернік. Я багатий, Лоно. Нехай Йоган поставить які завгодно вимоги.

Лона. Спробуй запропонувати йому грошей – почуєш, що він відповість!

Бернік. Хіба тобі відомі його наміри?

Лона. Ні. З учорашнього дня він усе мовчить. Він ніби враз перетворився на зрілого мужчину, так це на нього вплинуло.

Бернік. Я мушу поговорити з ним.

Лона. А ось і він.

Йоган входить з правого боку.

Бернік (ідучи йому назустріч). Йогане!..

Йоган (ухиляючись). Спершу я… Вчора вранці я дав тобі слово мовчати.

Бернік. Так.

Йоган. Але я тоді ще не знав…

Бернік. Йогане, дозволь мені в двох словах з'ясувати тобі суть справи…

Йоган. Не треба. Я і так все добре розумію. Справи фірми тоді похитнулись, я поїхав геть, і ти розпорядився моїм добрим ім'ям, тим більше що нікому було заступитись за нього… Ну, я не дуже звинувачую тебе. Ми обоє були молоді й легко дивились на життя. Але тепер мені потрібно, щоб правда виявилась; і твій обов'язок – розкрити все.

Бернік. А мені саме зараз потрібний весь мій моральний авторитет, і тому я не можу тепер розкрити все.

Йоган. Я маю на увазі не ті вигадки, які ти наплів про мене після мого від'їзду. Ти мусиш принести повинну в іншому. Діна буде моєю дружиною, і я хочу оселитися з нею тут, у місті.

Лона. Он що!

Бернік. З Діною! Одружитися з нею? І жити тут, у місті?

Йоган. Так, саме тут. Я хочу лишитись у місті на зло всім цим брехунам і наклепникам. Але вона не може бути моєю, поки ти не знімеш з мене обвинувачення.

Бернік. А ти подумав про те, що, коли я признаюся в одному, я тим самим признаюся і в другому? Ти скажеш – я можу по конторських книгах довести, що ніякої крадіжки не було. Але я цього не можу, книги велися на той час не так акуратно. Та якби й міг, то що б я виграв? Хіба я не виявився б щонайменше людиною, яка врятувалась один раз неправдою і потім протягом п'ятнадцяти років давала цій неправді і всьому іншому вкорінюватись, навіть не пробуючи перешкодити цьому? Ти не знаєш нашого суспільства, а то б ти розумів, що таке признання може тільки остаточно занапастити мене.

Йоган. На це я скажу тобі тільки одне: я хочу одружитися з дочкою мадам Дорф і жити з нею тут, у місті.

Бернік (витираючи піт з обличчя). Послухай, Йогане, і ти теж, Лоно. Моє становище зараз зовсім виняткове. Якщо цей удар впаде на мене саме зараз – я загинув, а разом зі мною загине й славна, забезпечена майбутність суспільства, яке все ж таки всіх нас породило й вигодувало…

Йоган. А якщо я не завдам тобі цього удару, я сам занапащу своє щастя і все своє майбутнє.

Лона. Далі, Карстене.

Бернік. То слухайте ж. Усе зв'язане з проектом залізниці, і справа це не така проста, як вам здається. Ви, мабуть, чули, що торік тут ішли розмови про приморську залізничну лінію. За неї було чимало впливових голосів і в місті, і в окрузі; особливо обстоювали її газети. Але я не допустив її будівництва, бо вона завдала б збитків нашому каботажному пароплавству.

Лона. А ти сам зацікавлений у процвітанні пароплавства?

Бернік. Так. Але моє незаплямоване ім'я, немов щит, захистило мене від усяких підозрінь. Утім, я особисто міг би перенести ці збитки, але для міста це було забагато. Спинились на проекті внутрішньої вітки. Коли це рішення було прийняте, я потай переконався в можливості провести вітку сюди, до нас.

Лона. Чому потай, Карстене?

Бернік. Ви чули про скуповування лісів, рудників і водоспадів?

Йоган. Так; це якась іногородня компанія.

Бернік. При теперішньому становищі всі ці володіння в різних руках не являють собою майже ніякої цінності; їх через це й продавали порівняно дешево. От якби відкласти купівлю до того, як підуть балачки про бічну вітку, – тоді власники загнули б нечувані ціни.

Лона. Ну добре; що ж далі?

Бернік. Тепер ми підходимо до того, що можна витлумачити по-різному і що в нашому суспільстві може не зашкодити тільки людині з високою, нічим не заплямованою репутацією.

Лона. А саме?

Бернік. Усі ці ділянки поскуповував я.

Лона. Ти?

Йоган. На свої кошти?

Бернік. Саме так. Тепер, якщо бічна вітка буде проведена, я – мільйонер, якщо ні, я розорений.

Лона. Ризикована справа, Карстене.

Бернік. Я ризикую всією своєю власністю.

Лона. Я не про власність. Але коли стане відомо, що…

Бернік. У цьому вся суть. Під захистом свого досі нічим не заплямованого імені я можу винести цю справу на власних плечах, довести її до кінця і сказати своїм співгромадянам: ось чим я ризикував для блага суспільства!

Лона. Суспільства?

Бернік. Так, і ні в кого не виникне сумніву, що мене спонукало до цього.

Лона. Однак тут є люди, які діяли більш одверто, ніж ти, без задніх думок і побічних міркувань.

Бернік. Хто?

Лона. Ну, звичайно, Руммель, Санстад і Вігелан.

Бернік. Щоб забезпечити їхню підтримку, довелося мені відкритись їм.

Лона. Ну, і…

Бернік. Вони виговорили собі п'яту частину баришів.

Лона. Ось вони, підпори суспільства!