Mарта. О, ти, напевне, розумієш мене. І ні слова більше про це. Поїхати звідси тобі треба було неодмінно, щоб почати нове життя. А я, твоя подруга з дитячих літ, замінила тебе тут. Я прийняла на себе обов'язки, про які ти забув або яких не міг виконати. Я кажу тобі це, щоб ти хоч у цьому не дорікав собі. Для ображеної дівчинки я стала матір'ю, виховала її, як зуміла…

Йоган. І занапастила заради цього все своє життя!

Mарта. Ні, не занапастила. Але ти повернувся пізно, Йогане.

Йоган. Марто… якби я міг тобі відкрити… Ну, дозволь мені принаймні подякувати тобі за твою вірну дружбу.

Mарта (сумно усміхаючись). Гм… Значить, ми з тобою тепер про все поговорили, Йогане. Цить… хтось іде. Прощавай, я не можу зараз… (Виходить наліво.)

Із саду входить Лона і слідом за нею Бетті.

Бетті (ще з саду). Ради Бога, Лоно, як же можна!

Лона. Одчепись, мені треба поговорити з ним.

Бетті. Це ж буде страшенний скандал!.. А, ти ще тут, Йогане!

Лона. Ну, хлопче, гайда! Годі тобі киснути тут у кімнаті. Мерщій у садок, побалакай там з Діною.

Йоган. Я саме й збирався.

Бетті. Але…

Лона. Слухай, Джоне, ти добре придивився до Діни?

Йоган. Думаю, що придивився.

Лона. Тобі й слід дивитись пильно, хлопчику. Це таки дещо для тебе.

Бетті. Лоно!..

Йоган. Для мене?

Лона. Авжеж, я хочу сказати, – щоб подивитись. Ну іди ж.

Йоган. Іду, іду, з приємністю. (Виходить до саду.)

Бетті. Лоно, я просто остовпіла. Не може бути, щоб ти це серйозно.

Лона. Слово честі. Та хіба ж це не свіжа, здорова й правдива натура? Саме дружина для Джона. Ось така йому й потрібна там. Це не те, що якась літня зведена сестра.

Бетті. Але Діна! Діна Дорф. Подумай же!

Лона. Я передусім думаю про щастя хлопчини, і якраз тут моє втручання потрібне; сам він у цьому не майстер. Ніколи не задивлявся ні на дівчат, ні на жінок.

Бетті. Він? Йоган? Ну, мені здається, проте, що були сумні докази…

Лона. А, к бісу цю дурну історію! Де Бернік? Мені треба поговорити з ним.

Бетті. Ні, ні, Лоно!

Лона. Неодмінно! Якщо вона подобається йому, а він їй… чим вони не пара? Бернік розумний, він зуміє як-небудь все уладнати.

Бетті. Ти гадаєш, що отакі американські вільності потерплять у нас…

Лона. Нісенітниці, Бетті!

Бетті. Що людина з такими суворими правилами моралі, як Карстен…

Лона. Невже ж таки справді такими суворими?

Бетті. Що таке? Ти насмілюєшся…

Лона. Я насмілююсь сказати, що Бернік щодо цих самих правил навряд чи дуже відрізняється від інших чоловіків.

Бетті. Я бачу, в тобі все ще кипить стара зненависть до нього! Але навіщо ж ти повернулася сюди, коли й досі не могла забути, що… І я не розумію, як у тебе вистачило сміливості показатись йому на очі після тієї ганебної образи, якої ти завдала йому тоді.

Лона. Правда твоя, Бетті, я тоді недобре вчинила, я забулась.

Бетті. І як великодушно він тобі пробачив, він, ні в чому не повинний. Справді, не з його ж вини ти плекала якісь сподівання… Але відтоді ти й мене ненавидиш. (Плаче.) Ти завжди заздрила моєму щастю. І тепер ти приїхала, щоб усе на мене звалилося… щоб показати всьому місту, яку рідню я принесла Карстену в посаг! Так, тепер усе на мене впаде, і ти тільки цього й добиваєшся. Як це підло з твого боку! (В сльозах виходить наліво.)

Лона (дивлячись їй услід). Бідолашна Бетті!

Бернік виходить з кабінету.

Бернік (ще на дверях). Добре, добре, пане Крап. Перешліть чотириста крон в їдальні для бідних. (Обернувшись.) Лоно! (Підходить до неї.) Ти сама? А Бетті не прийде?

Лона. Ні. Покликати її?

Бернік. Ні, ні, ні, не треба! Ти не повіриш, Лоно, з яким палким нетерпінням я прагнув поговорити з тобою одверто… вимолити в тебе прощення.

Лона. Слухай, Карстене, облишмо сентименти, нам з тобою вони не до лиця.

Бернік. Ти мусиш вислухати мене, Лоно. Я знаю, яким я був у твоїх очах, коли ти дізналася про історію з матір'ю Діни. Але, присягаюсь, це було лише хвилинне захоплення, а тебе я свого часу любив щиро й глибоко.

Лона. А навіщо я, по-твоєму, сюди повернулася?

Бернік. Які б не були твої наміри, благаю тебе, не починай нічого, дай мені спочатку виправдатись перед тобою. Це я зумію, Лоно… або, у всякому разі, зможу вибачитися…

Лона. Тепер ти злякався… Ти кажеш, що свого часу любив мене. Так, ти часто запевняв мене в цьому в своїх листах і, можливо, був щирий… до певної міри, поки умови твого життя були ширші, вільніші, а це й тобі самому додавало сміливості дивитись на життя ширше й вільніше. Мабуть, у мене ти знаходив більше характеру, більше волі й самостійності, ніж у тутешніх обивателів. Крім того, наші взаємини зберігалися в цілковитій таємниці, про них знали тільки ти і я, і ніхто не міг тебе висміяти за твій поганий смак.

Бернік. Лоно, як можна так думати!

Лона. Але потім, коли ти повернувся, коли почув про всі ті насмшіки, які сипались на мене, коли дізнався, як люди глумились наді мною й моїми так званими дивацтвами…

Бернік. Ти справді переступала тоді межі.

Лона. Більше на зло усім цим міським ханжам у спідницях і штанях. А коли ти потім зустрівся з чарівною актрисою…

Бернік. Все це було фатовство і більш нічого. Присягаюсь тобі, у всіх тих плітках не було й десятої частини правди.

Лона. Хай так… Але потім повернулась Бетті, юна красуня, що полонила всі серця, і до того ж – спадкоємниця тітки, про мене ж стало відомо, що я від тітки нічого не одержу…

Бернік. Ось ми і дійшли до суті, Лоно. Тепер я виповім тобі все, не криючись. Я зовсім не закохувався в Бетті, не нове кохання примусило мене порвати з тобою. Мені просто потрібні були гроші… до зарізу, і я змушений був закріпити їх за собою.

Лона. І ти це кажеш мені просто в вічі?

Бернік. Так. Вислухай мене, Лоно…

Лона. А мені ти писав, що палаєш нездоланною любов'ю до Бетті, звертався до моєї великодушності, благав мене, заради Бетті, мовчати про все, що було між нами!..

Бернік. Кажу тобі, я був змушений.

Лона. Ну то клянусь Богом, я не шкодую, що тоді так забулась!

Бернік. Дай мені пояснити тобі як слід, спокійно моє тодішнє становище. Матуся, як тобі відомо, сама очолювала тоді фірму, але вона була людиною зовсім не діловою. Мене терміново викликали з Парижа додому; часи були важкі… Загальна криза. Треба було налагоджувати справи фірми. Але що я застав? Я застав, – і це доводилось тримати в найсуворішій таємниці, – я застав фірму майже напередодні краху. Так, наша стара солідна фірма, що пережила вже три покоління, була напередодні краху. Що ж лишалось робити мені, синові, єдиному синові, як не шукати джерела нових коштів для врятування фірми?

Лона. Отже, ти врятував фірму «Бернік», пожертвувавши жінкою?…

Бернік. Ти добре знаєш, що Бетті мене кохала.

Лона. А я?

Бернік. Повір, Лоно, ти ніколи не була б зі мною щаслива.

Лона. Так ти пожертвував мною, піклуючись про моє щастя?

Бернік. Невже ти гадаєш, що я керувався тоді корисливими намірами! Якби я був зовсім самотній, зовсім вільний, я б міг сміливо на все махнути рукою і почати діло наново. Але ти не уявляєш, як нерозривно ділова людина – під тягарем величезної відповідальності – зростається з тим ділом, яке вона одержує у спадок. Чи знаєш ти, що від неї, від цієї людини, залежить добробут сотень, навіть тисяч сімей? Чи розумієш ти, що якби фірма «Бернік» збанкрутіла, це мало б надзвичайно сумні наслідки для цілого суспільства, близького і рідного нам?

Лона. Усі ці п'ятнадцять років ти брешеш теж заради суспільства?

Бернік. Брешу?

Лона. Чи відомо Бетті, що передувало вашому шлюбу і що його викликало?

Бернік. Невже я став би без будь-якої користі завдавати їй прикрості такими признаннями?

Лона. Ти кажеш: без будь-якої користі. Так, так, ти ж ділова людина, чи ж тобі не знати, де і в чому користь!.. Але слухай, Карстене. Тепер моя черга виповісти все як слід і спокійно. Скажи мені, ти тепер цілком щасливий?

Бернік. Тобто в сімейному житті?

Лона. Звичайно.

Бернік. Цілком, Лоно. Ти недарма принесла мені таку жертву. Смію сказати, моє щастя зростало з кожним роком. Бетті добра і поступлива. Як вона за ці п'ятнадцять років навчилася пристосовуватись до особливостей мого характеру…

Лона. Гм!

Бернік. Раніш у неї були трохи перебільшені уявлення про любов; вона не могла змиритися з думкою, що палка любов повинна потроху перейти в тиху дружбу…

Лона. А тепер вона примирилася?

Бернік. Цілком. Ти ж розумієш – повсякденне спілкування зі мною не могло не справити на неї певного стримуючого впливу. Людям доводиться вчитись одне в одного, обмежувати свої особисті вимоги, щоб тим повніше задовольняти вимоги того суспільства, до якого вони належать. Поступово цю істину засвоїла і Бетті, і тепер наша сім'я служить прикладом для наших співгромадян.

Лона. Але цим співгромадянам нічого не відомо про твою брехню?

Бернік. Брехню?

Лона. Так, брехню, яка триває ось уже п'ятнадцять років.

Бернік. Ти це звеш…

Лона. Я це зву брехнею, потрійною брехнею. Ти обдурив мене, потім Бетті, і нарешті Йогана.

Бернік. Бетті ніколи не вимагала, щоб я виповівся.

Лона. Тому що нічого не знала.

Бернік. Іти не станеш вимагати… Заради Бетті не станеш!

Лона. Ні, я зумію знести глузування, у мене хребет міцний.

Бернік. Йоган теж не вимагатиме. Він дав мені слово.

Лона. Але ти сам, Карстене? Хіба в тебе самого немає потреби покінчити з усім цим обманом?

Бернік. Щоб я добровільно пожертвував своїм сімейним щастям і становищем у суспільстві?…

Лона. Та які ж у тебе права на це все?

Бернік. Протягом п'ятнадцяти років я щодня, крок за кроком, здобував ці права своєю працею і своєю діяльністю на користь суспільства.

Лона. Так, ти чимало потрудився на користь собі й іншим. Ти найбагатша і найвпливовіша людина в місті.

Усім мимоволі доводиться схилятись перед тобою, – ти ж взірець усіх чеснот, незаплямований, бездоганний. Твоя сім'я – взірець для всіх сімей, твоя діяльність… теж для всіх взірець. Але вся ця пишна споруда, і ти разом з нею, стоїте на хисткому ґрунті. Одна мить, одне слово – і ти з усією своєю пишнотою полетиш шкереберть, коли не врятуєшся своєчасно.

Бернік. Лоно, з якою метою ти сюди приїхала?

Лона. Я хочу допомогти тобі зміцнити під собою ґрунт, Карстене.

Бернік. Помста! Ти хочеш помститися! Я це передбачав! Але тобі не вдасться! Тільки одна людина могла б вимовити вирішальне слово, та вона мовчатиме.

Лона. Йоган?

Бернік. Так, Йоган. Якщо хтось інший почне мене звинувачувати, я все заперечуватиму. Я боротимусь не на життя, а на смерть з тим, хто захоче мене занапастити, Повторюю, тобі ніколи це не вдасться. Той, хто міг би мене занапастити, мовчить і… скоро поїде звідси!

Руммель і Вігелан входять з правого боку.

Руммель. Здрастуй, здрастуй, друже! Просимо до нас у комерційне зібрання. У нас, бачиш, сьогодні дебати з приводу залізниці.

Бернік. Зараз ніяк не можу.

Вігелан. На бога, пане консул…

Руммель. Ти повинен, Берніку. Проти нас ціла партія. Редактор Гаммер та інші, які обстоюють приморську лінію, заявляють тепер, що новий проект прикриває приватні інтереси.

Бернік. Ну то роз'ясніть їм…

Вігелан. Наші роз'яснення ні до чого, пане консул!

Руммель. Ні, ні, тобі треба самому появитись. Кого-кого, а тебе ніхто не посміє запідозрити ні в чому такому.

Лона. Слід гадати.

Бернік. Кажу вам, не можу. Я не зовсім здоровий… У всякому разі, дайте мені хоч отямитись…

Ад'юнкт Рерлун входить з правого боку.

Рерлун. Вибачте, пане консул, я страшенно схвильований…

Бернік. Що з вами?

Рерлун. Я мушу поставити вам одне запитання, пане консул. Чи це з вашого дозволу молода дівчина, що знайшла притулок у вашому домі, появляється прилюдно в товаристві чоловіка, який…

Лона. Якого це чоловіка, пане пастор?

Рерлун. Чоловіка, від якого їй слід би триматися далі, ніж від будь-кого іншого!

Лона. Ого!

Рерлун. Чи це з вашого дозволу, пане консул?

Бернік (відшукуючи капелюх і рукавички). Нічого я не знаю. Пробачте, я страшенно поспішаю на засідання.

Гільмар Теннесен входить із саду і прямує до других дверей з лівого боку.

Гільмар. Бетті! Бетті! Слухай!

Бетті (появляється на дверях). Що таке?

Гільмар. Треба тобі піти до саду і покласти край залицянню певного добродія до цієї Діни Дорф. У мене просто нерви не витримали. Тільки послухати, що він говорить!

Лона. Он як! Що ж таке говорить певний добродій?

Гільмар. Наполягає, щоб Діла їхала з ним в Америку – не більше, не менше. Ух!

Рерлун. Чи можлива це річ?

Бетті (до Гільмара). Що ти кажеш?

Лона. От було б чудово!

Бернік (звертаючись до Гільмара). Не може бути. Це тобі причулося.

Гільмар. То спитай його самого. Он вони… ідуть у парі. Тільки мене не вплутуй.

Бернік (звертаючись до Руммеля й Вігелана). Я зараз, слідом за вами…

Руммель і Вігелан виходять направо. Иоган і Діна входять із саду.

Йоган. Ура, Лоно! Вона їде з нами!

Бетті. Йогане! Яка легковажність!

Рерлун. Чи ж це можливо? Такий колосальний скандал! Як зуміли ви звабити її?…

Йоган. Ну-ну, любий мій! Що це ви говорите?

Рерлун. Відповідайте мені, Діно. Це ви самі?… Це ваше власне, вільне рішення?

Діна. Мені треба виїхати звідси.

Рерлун. Але з ним?… З ним?…

Діна. Вкажіть мені когось іншого, у кого вистачило б мужності взяти мене з собою.

Рерлун. Ну то знайте ж, хто він такий!

Йоган. Замовкніть!

Бернік. Ні слова більше!

Рерлун. Погано б я служив тоді тому суспільству, на сторожі моральних підвалин якого мене поставлено. І вчинок мій не мав би виправдання по відношенню до цієї молодої дівчини, у вихованні якої я брав немалу участь і яка мені…

Йоган. Стережіться!

Рерлун. Вона повинна про це знати. Діно, цей чоловік – причина нещастя і ганьби вашої матері!

Бернік. Пане ад'юнкт!

Діна. Він? (Звертається до Йогана.) Це правда?

Йоган. Карстене! Відповідай ти!

Бернік. Ні слова більше! Тепер не час для пояснень.

Діна. Значить, правда?…

Рерлун. Правда, правда. І цього ще мало! Чоловік, якому ви так довіряєтесь, утік з батьківщини не з порожніми руками… Каса вдови Бернік… її син може це засвідчити!

Лона. Брехун!

Бернік. А!

Бетті. Боже мій, Боже мій!

Йоган (кидаючись на ад'юнкта з піднятою рукою). І ти насмілюєшся?…

Лона (заступаючи йому дорогу). Йогане, не чіпай його.

Рерлун. Так, вдарте мене. Але правда повинна торжествувати, а це правда. Сам консул Бернік це говорив, і всьому місту це відомо… Тепер, Діно, ви знаєте цього чоловіка.

Коротка пауза.

Йоган (схопивши Берніка заруку, тихо). Карстене! Карстене! Що ти зробив?

Бетті (в сльозах, пошепки). О Карстене! Яку ганьбу я на тебе накликала!

С а н с т а д (швидко входить з правого боку і спиняється, тримаючись за ручку дверей). Поспішіть же, пане консул. Залізниця висить на волоску.

Бернік (розгублено). Що ж це таке?… Що мені робити?…

Лона (серйозно і багатозначно). Іти й бути підпорою суспільства, зятю.

Сан стад. Так, так, поспішайте; нам потрібний весь ваш моральний авторитет.

Йоган (до Берніка, напівголосно). Берніку, завтра ми з тобою поговоримо. (Виходить через сад.)

Бернік якось машинально виходить направо за Санстадом.