Цитаты из книг автора «Галина Вдовиченко»

Є у світі місця дивовижні, місця сил, особливих енергетичних полюсів, місця-стихії. Місцини, де згодом зростають міста, – і міста ті завжди мають у собі щось від вічності, достоту довершені. Їх неможливо здолати, хоча вони століттями можуть бути поневолені. Їх неможливо описати словами – хіба відчути. Тілом, душею, розумом… Спробувати осягнути, а потім здатися, покинути цю невдячну затію. І зроджуються в тих містах люди непереможні, досконалі й незвідані для самих себе. Люди, в яких живе сама стихія.

завжди дивував у чоловіках оцей страх перед жалістю. Чомусь їм важко зрозуміти, що до чоловіка, який подобається, жінка не відчуває тієї жалості, якої вони так бояться. Є лише розуміння, емпатія, вміння співпереживати і бажання допомогти. Жалість з’являється тоді, коли відчуваєш до мужчини байдужість чи навіть відразу.

Шанс, як щастя, має властивість не засиджуватися довго на одному місці, а в якийсь момент втратити терпіння і випурхнути в руки іншому. Зрештою, застояне озеро рано чи пізно обов’язково перетворюється в болото, а з болота чистої води вже й не нап’єшся.

Вона усміхнулася. Як все ж таки приємно, коли людина легка у спілкуванні. Іноді з малознайомими людьми почуваєшся вкрай незатишно, а тут відразу виникло відчуття, ніби знаються цілу вічність.

Про таких жінок іноді кажуть, що вони володіють чарами. Хоча це навряд чи. Міг заприсягтися лише у тому, що в голові у неї трохи з надлишком зварйованих, не завжди раціональних та передбачуваних думок. Жінка, яка не є ні затятою грішницею, ні святою. Просто керується чимось, що іноді годі зрозуміти. З такими не завжди просто, але зазвичай цікаво.

Жити без кохання – ще не кінець світу, а лише можливість смакувати спокійний плин днів, ловити відчуття маленьких насолод і знаходити радість у звичайному.

Зрештою, ніщо справжнє не вмирає повністю, не гине назавжди, лише заганяється вглиб, затаюється до пори до часу, визріває, тоді передається дітям і врешті стає зерном, яке проростає тоді, коли жити в несвободі стає геть кепсько.

Дощ, кава і плед – стандартний львівський набір.

У Львові кава завжди особлива. І кожна правдива львівська ґаздиня має свій винятковий рецепт. Моя кава теж унікальна. Бо вона пахне не лишень гвоздикою та корицею… Ще трохи сухими пелюстками хризантем, які я завжди додаю до кавових зерен, коли їх мелю.

«Вільним фальшиве небо не потрібне»?