Передмова видавця

Перший вихід друком цього твору відбувся у видавництві «Academia» відразу після смерті Едмунда Гусерля у 1938 році у Празі. Безпосередньо потому, навесні 1939 року, після анексії Чехословаччини видавництво припинило діяльність, унаслідок чого твір не потрапив до книгарень. Увесь наклад залишився у Празі, й під час війни його було знищено – окрім 200 екземплярів, які ще 1939 року вдалося переправити до видавництва «Allen amp; Unwin» у Лондоні й продати в Англії та США. Так виникла парадоксальна ситуація, що там книжка, нехай і в обмеженому обсязі, була розповсюджена, обговорювалася й цитувалася, а в континентально-європейському читацькому колі, натомість, залишалася майже невідомою. Тому постала необхідність заново надрукувати цю книжку у фотомеханічний спосіб, щоб цей вже 8 років тому опублікований твір нарешті знайшов шлях до читацького загалу.

Його редаґування й публікація ґрунтуються на завданні Едмунда Гусерля, який до кінця спостерігав за просуванням роботи над ним. Він сам уже не мав змоги написати, як це було заплановано, переднє слово до публікації. Тому сказати необхідне у вступі має упорядник.

У «Формальній і трансцендентальній логіці» (1929) Гусерль мав на меті не лише показати внутрішній сенс, поділ і взаємозалежність всього того, що аж до наших днів розглядалося як логічні проблеми в найширшому обсязі, а також викласти необхідність феноменологічного прояснення загальної логічної проблематики. Тут запропоновано головну частину аналітично-дескриптивних досліджень, які слугують цілі такого феноменологічного обґрунтування логіки. «Формальна і трансцендентальна логіка» була замислена як загальний принциповий вступ до цих конкретних (накреслених уже тоді) окремих аналізів; утім, від появи того твору промайнуло вже так багато років, що їх уже не можна розглядати просто як його продовження. І це ще через те, що внаслідок розвитку Гусерлевого систематичного осмислення, який відбувся з того часу, багато результатів тієї книжки постали в новому світлі. Тому цей текст набуває вигляду самостійного твору. Саме тому йому передує докладний вступ; він, з одного боку, пов’язує сенс усіх аналізів з останньою фазою розвитку Гусерлевого мислення, найважливіші результати якої були опубліковані в його останній праці «Криза європейських наук і трансцендентальна феноменологія» (Philosophia, т. І, 1936), з другого боку, резюмує ті основні думки «Формальної і трансцендентальної логіки», які є вирішальними для розуміння початку окремих аналіз.

Зрозуміло, що таке відтворення деяких позицій «Формальної і трансцендентальної логіки» в рамцях вступу не претендує на те, щоби ще раз коротко й переконливо відповісти на принципові запитання феноменологічної логіки. Справжній вичерпний вступ до її своєрідності та її сенсу потребує докладності книжки, яку не можна замінити коротким резюме. Відповідні частини вступу слугують радше короткому вказуванню і через це, як і інші в ньому, готують для ще мало знайомого з феноменологією читача певні труднощі. Йому ми пропонуємо при першому читанні не звертати на них уваги, а відразу перейти до самозрозумілих окремих аналізів. Лише після вивчення всього твору він може повернутися до вступу і при цьому залучити також «Формальну і трансцендентальну логіку». Як здійснення суттєвої частини накресленої в «Логіці» програми цей твір слугуватиме водночас її кращому розумінню, а з другого боку, глибинний сенс здійснених тут окремих аналізів може відкритися тільки після залучення «Логіки».

Щоби зрозуміти характер цього твору, слід указати на історію його появи. З огляду на стале зростання кількості начерків і рукописних досліджень Гусерль в обидва останні десятиріччя свого життя дедалі більше переймався проблемою, як разом із учнями та співробітниками віднайти нові шляхи до літературного обробку наслідків його досліджень, які він був не в змозі опанувати самотужки. Тому 1928 року Гусерль доручив мені – тоді своєму асистентові – зібрати всі манускрипти, що стосувалися проблемної царини трансцендентальної логіки, розшифрувати стенограми і спробувати систематично їх упорядкувати. Провідну нитку й основні думки щодо цього містила чотиригодинна лекція про «Генетичну логіку», яку Гусерль часто читав у Фрайбурзі із зимового семестру 1919–1920 років. Вона була розширена й доповнена групою старих манускриптів 1910–1914 років, а також частиною інших лекцій 20-х років. Накреслений у такий спосіб начерк мав утворити основу для публікації, останню редакцію якої Гусерль залишив за собою. Проте цього не сталося: маленьку статтю про сенс трансцендентально-логічної проблематики, яка слугувала мені вступом до цієї розробки, за декілька місяців зимового семестру 1928–1929 років у прагненні доповнити її Гусерль перетворив на «Формальну і трансцендентальну логіку». Вона вийшла спочатку сама по собі окремо від розробки, вступом до якої вона мала бути.

Це нове прояснення загального зв’язку логічної проблематики я мав ураховувати у новій переробці накресленого мною начерку, причому через зв’язок з уже опублікованою «Формальною і трансцендентальною логікою» склад його окремих аналізів мав не тільки бути поглибленим, а водночас і розширеним за змістом. Цей другий, завершений у 1929–1930 роках, начерк цього тексту був здійснений у такий спосіб: в основі лежав перший (накреслений ще до написання «Формальної і трансцендентальної логіки») начерк, який сам Гусерль доповнив зауваженнями та додатками. Спочатку слід було взяти до уваги їх, а потім залучити інші додаткові манускрипти – особливо 1919–1920 років. Моїм завданням при цьому було створити з того матеріалу цілісний, систематично зв’язаний текст із урахуванням установлених у «Формальній і трансцендентальній логіці» основних принципів. Оскільки дані для цього відрізнялися одне від одного – з одного боку, начерк, який уже переглянув сам Гусерль, з другого, заново залучені рукописи з різних часів різних ґатунків, почасти просто короткі, фраґментарно накреслені аналізи, почасти самодостатні, але без будь-яких покликань на загальний зв’язок окремі студії – я мав не лише стилістично й термінологічно узгодити й упорядкувати їх відповідно до одного рівня; слід було також дописати забраклі переходи, розробити поділ на розділи та параграфи разом із відповідними заголовками; а там, де аналізи в рукописах були лише строкато накреслені, або взагалі їм бракувало послідовності, відсутнє слід було додати. Це відбувалося у такий спосіб, що мої втручання й доповнення попередньо узгоджувалися з Гусерлем, а отже, навіть там, де текст не міг прямо спиратися на рукописи, він, проте, не містив нічого, що не спиралося принаймні на усні висловлення Гусерля та його схвалення. І цей другий (завершений 1930 року) начерк цього твору сам Гусерль оздобив зауваженнями із наміром якомога швидше передати до друку остаточну редакцію. Інша невідкладна робота завадила здійснити цей намір.

Лише 1935 року завдяки підтримці Празького філософського кола стало можливим знов повернутися до цього. Гусерль знов відмовився від самостійного завершення тексту й надав мені право на власний розсуд закінчити його редаґування. При цьому слід було не тільки взяти до уваги зауваження, які сам Гусерль зробив до другого начерку, а також переглянути й більш прозоро оформити впорядкування всього тексту. Були додані частини про модальність судження – проблематику, яку хоча й розглянуто у згаданій лекції про генетичну логіку, але не залучено до попередніх начерків. А насамперед тепер був написаний вступ із презентацією загального сенсу досліджень. Він почасти є відтворенням думок із останньої опублікованої праці Гусерля, тобто «Кризи», і з «Формальної і трансцендентальної логіки», почасти спирається на усні обговорення з Гусерлем, а почасти на рукописи 1919–1934 років. Начерк цього вступу також був обговорений із самим Гусерлем, який схвалив його суттєвий склад і хід думок.

З огляду на складну історію виникнення цього тексту, його багаторазову й багаторівневу переробку, від нього, зрозуміло, не слід вимагати філологічної вишуканості. Технічно було б цілком неможливо розрізнити в ньому покладені в основу (разом зі стенографованими) оригінальні рукописи, відтворення усних висловлень Гусерля і (звісно, ухвалені ним) додатки упорядника. На питання, чи варто за таких обставин узагалі розглядати цей текст як ориґінальний твір Гусерля, можна відповісти тільки те, що сам Гусерль розглядав його в цілому як авторизовану розробку. Це означає, що він є результатом спільної роботи доволі специфічного ґатунку, тобто склад думок або сирий матеріал належить самому Гусерлю – в ньому нема нічого, що додав би упорядник або що містило би його інтерпретацію феноменології, утім, за літературне оформлення відповідає упорядник.

Ідея назви «Досвід і судження» походить від заголовку рукопису 1929 року, в якому йдеться про основні питання феноменологічної логіки.

Особливе місце посідають два вміщені наприкінці уривки. Вони є просто стилістично виправленим змістом ориґінальних рукописів, які містять завершені розвідки, що їх не можна без змістових утрат залучити до основного тексту. Їх слід розглядати не як прості додатки, а як суттєві доповнення до відповідних частин тексту. Уривок І написаний 1919 або 1920 року, ІІ – це параграф начерку нової редакції VІ Логічного дослідження 1913 року, який залишився незавершеним і неопублікованим.

Наприкінці слід скласти щиру подяку всім, хто зробив унесок до здійснення цієї публікації: Товариству допомоги німецькій науці, за підтримки якого я у 1928–1930 роках узяв участь у роботі Гусерля, Празькому філософському колу та фонду Рокфелера, допомозі яких завдячує завершення і перша публікація, нарешті видавництву «Claassen amp; Goverts», яке здійснило цю публікацію твору. Я вельми вдячний панові доктору Ойґену Фінку за його поради щодо останньої редакції цього тексту й особливо щодо написання вступу.

Людвіґ Ландґребе