4

Увесь місяць Гаррі провів, чистячи вбиральні блоку А. І лише тоді, коли в крилі з’явився інший новак, Геслер нарешті звільнив його від цих обов’язків і заповзявся робити пекельним життя інших.

– Цей клятий чоловік, він псих! – лаявся Квінн. – Сідделл був ще готовий запропонувати тобі роботу на кухні, але Геслер наклав на це вето.

Гаррі нічого не сказав.

– Але не всі новини такі погані, – додав Квінн, – бо я чув, що Енді Саваторі, заступника бібліотекаря, випускають дочасно. Його мають звільнити наступного місяця. Але головне – схоже, ніхто не претендує на ту роботу.

– Дікінс міг би, – буркнув Гаррі собі під ніс. – То що треба робити, щоби її отримати?

– Нічого. Намагайся створити враження, що ти не зацікавлений. Адже Геслер не на твоєму боці…

Наступний місяць здався іще довшим, ніж попередній. Гаррі відвідував бібліотеку по вівторках, четвергах і неділях між шостою та сьомою. Але старший бібліотекар Макс Лойд не давав йому жодних підстав вважати, що саме Кліфтон стане його заступником. А Саваторі мовчав як риба, хоча він явно щось знав.

– Не думаю, що Лойд захоче, щоб я йому допомагав, – зауважив Гаррі після того, як одного вечора загасили світло.

– Лойд і не може хотіти, – пояснив Квінн. – Це вирішує начальник.

Але Гаррі не мав певності.

– Підозрюю, що Геслер із Лойдом працюють у парі, щоб домогтися, аби я цю роботу не отримав…

– Кажеш – пара? А що це нагадує? – сказав Квінн.

– Параноїка…

– Атож, це саме те, ким ти станеш, хоча й не впевнений, що воно означає.

– Страждання від необґрунтованих підозр, – підказав Гаррі.

– Не можна сказати краще!

Гаррі не був упевнений, що його підозри були безпідставними. Але за тиждень Саваторі відвів його убік і підтвердив найгірші очікування.

– Геслер подав три кандидатури на розгляд начальникові, і твого імені в списку немає.

– Це гаплик! – Гаррі тупнув ногою. – Тепер буду чистити вбиральні до кінця своїх днів…

– Не обов’язково, – заперечив Саваторі. – Приходь до мене за день до того, як мене випустять.

– Але тоді вже буде пізно…

– Не думаю, – сказав Саваторі, але не пояснив, чому. – Тим часом уважно вивчай кожну сторінку оцього…

І він передав Гаррі важкий фоліант у шкіряній оправі, який рідко покидав бібліотеку.

◾

Гаррі вмостився на горішнє ліжко і відкрив обкладинку тюремного статуту на двісті сімдесят три сторінки. Ще не дійшовши до шостої сторінки, він узявся робити виписки. А задовго до того, як вирішив переглянути фоліант удруге, в його свідомості почав визрівати план…

Кліфтон знав, що йому дуже бракує часу, й усі дії треба ретельно відпрацювати, особливо коли він опиниться на сцені після того, як піднімуть завісу. Він збагнув, що не зможе здійснити свій план до звільнення Саваторі. Окрім того, уже призначать нового заступника бібліотекаря…

Коли Гаррі провів генеральну репетицію в тиші їхньої камери, Квінн заявив, що він не лише параноїк, але й не сповна розуму, і запевнив, що його другий виступ буде вже на самоті…

◾

Щомісяця по понеділках уранці начальник в’язниці обходив кожен блок. Отож Гаррі знав, що йому доведеться чекати ще три тижні після звільнення Саваторі, перш ніж той дійде до блоку А. Свонсон завжди тримався одного і того ж маршруту, й в’язні знали, що якщо турбуються про власну шкуру, краще зникнути з поля зору, щоб не трапитися йому на очі.

Коли Свонсон піднявся на останній поверх блоку того ранку понеділка, Гаррі вже чекав, щоб привітати його зі шваброю в руці. Геслер прошмигнув позаду начальника і помахав кийком, застерігаючи, що коли Бредшоу дороге його життя, краще відійти убік. Та Гаррі не рушив із місця, не залишаючи начальникові іншого вибору, як зупинитися перед несподіваною завадою.

– Доброго ранку, сер, – привітався Гаррі, ніби вони часто зустрічалися один із одним.

Свонсон здивувався, що зіткнувся віч-на-віч із в’язнем. Та і ще більше здивувався, коли той до нього озвався. Він уважніше придивився до Гаррі.

– Бредшоу, чи не так?

– У вас гарна пам’ять, сер.

– Я також запам’ятав ваш інтерес до літератури. І був здивований, що ви відмовилися від посади заступника бібліотекаря.

– Мені ніколи й не пропонували цю роботу, – зауважив Гаррі. – Інакше я прийняв би її з радістю, – додав він, вочевидь неабияк здивувавши начальника.

Тоді Свонсон звернувся до Геслера:

– Ти ж мені казав, що Бредшоу відмовився від цієї роботи…

Гаррі не дав часу відповісти Геслеру.

– Можливо, це я винен, сер. Адже не знав, що потрібно подавати заявку на посаду.

– Зрозуміло, – кивнув начальник. – Тоді це все пояснює. І можу додати, Бредшоу, що новий працівник не знає різниці між Платоном і Плутоном.

Гаррі усміхнувся. Геслер усе ще мовчав.

– Гарна аналогія, сер, – похвалив Гаррі, перш ніж начальник вирішив іти далі.

Але Кліфтон ще не все сказав. Він чекав, що Геслер от-от вибухне, і хутко вийняв конверт із куртки і передав його начальникові.

– Що це? – підозріливо запитав Свонсон.

– Офіційне прохання звернутися до колегії, коли вони щоквартально відвідуватимуть в’язницю наступного вівторка, що є моїм правом згідно з тридцять другою статтею Кримінального кодексу. Я також надіслав копію цього прохання своєму адвокату, пану Сефтону Джелксу.

Уперше начальник виглядав стривоженим, а Геслер ледве стримувався.

– Ви будете скаржитися? – обережно запитав начальник.

Гаррі пильно поглянув на Геслера, перш ніж відповісти:

– Згідно зі статтею один-один-шість статуту, я маю право не розголошувати членам тюремного персоналу причин, чому хочу звернутися до ради, і впевнений, що й ви це знаєте, сер.

– Так, звісно, Бредшоу, – зронив начальник, розгубившись ще дужче.

– Але я маю намір, крім усього іншого, повідомити колегії про прерогативу, яку ви надаєте залученню літератури та релігії до нашого повсякденного життя.

– Дякую, Бредшоу, – сказав він. – Це дуже люб’язно з вашого боку.

– Побачимося пізніше, Бредшоу, – прошипів Геслер крадькома.

– Буду з нетерпінням цього чекати! – гукнув Гаррі наостанок, аби Свонсон міг його почути.

◾

Протистояння Гаррі з наглядачем стало головною темою розмов серед в’язнів у черзі за вечерею. А коли Квінн повернувся з кухні пізніше того вечора, то попередив Гаррі, що в блоці припускають, що як тільки вимкнуть світло, Геслер швидше за все його закатрупить.

– Я так не думаю, – спокійно заперечив Гаррі. – Розумієш, звинувачення про порушення правил виникає лише тоді, коли він має справу з боягузом.

Квінна, здавалося, він не переконав.

Гаррі не довелося довго чекати, щоби довести свою версію, бо як тільки світло вимкнулося, двері камери відчинилися, і досередини увірвався Геслер, розмахуючи кийком.

– Квінне, геть звідси! – гукнув він, насуваючись на Гаррі.

Щойно ірландець щез, Геслер замкнув двері камери й оголосив:

– Я з нетерпінням чекав цього цілий день, Бредшоу! Тепер ти відчуєш, скільки кісток у твоєму тілі…

– Не думаю, пане Геслер, – сказав Гаррі, навіть не ворухнувшись.

– І що, ти гадаєш, тебе врятує? – поцікавився Геслер, ступаючи наперед. – Начальник зараз не зможе тобі допомогти!

– Мені не потрібен покровитель, – сказав Гаррі. – Ще не розглядали вашого просування кар’єрною драбиною, – додав він, чітко промовляючи слова. – Мені достеменно відомо, що ви з’явитесь перед комісією наступного вівторка о другій дня.

– Ну то й що? – сказав Геслер, наблизившись до бранця упритул.

– Ви явно забули, що я звертатимуся до колегії о десятій ранку. Один чи двоє з них можуть зацікавитися, скільки моїх кісток було зламано після того, як я наважився поспілкуватися з наглядачем.

Геслер грюкнув кийком по нижній частині двоярусних нар, лише за дюйм від обличчя Гаррі. Але той навіть не сіпнувся.

– Певна річ, – правив своє Гаррі, – можливо, ви й хочете залишатися черговим по крилу до кінця свого життя. Але я чомусь сумніваюся в цьому. Бо навіть ви не можете бути таким бовдуром, аби втратити свій єдиний шанс на підвищення.

Геслер ще раз замахнувся кийком, але завагався, бо Гаррі дістав з-під подушки товстий фоліант.

– Я склав вичерпний перелік правил, що їх ви порушили за останній місяць, пане Геслер. Деякі з них – навіть по кілька разів. Упевнений, що колегії буде цікаво це прочитати. Цього вечора я додам ще два порушення: перебування наодинці з в’язнем при зачинених дверях – стаття чотири-один-дев’ять, і погрози фізичною розправою, коли в’язень не може себе захистити, – стаття п’ять-один-два.

Геслер відступив крок назад.

– Але я впевнений, що найбільше вплине на правління, коли вони почнуть розглядати ваше просування по службі. – Себто чому вам довелося так хутко покинути військово-морський флот.

Кров зійшла з обличчя Геслера.

– Це, звісно ж, сталося не тому, що ви не склали іспит на офіцера.

– Хто тобі виказав? – прошипів Геслер.

– Один із ваших колишніх товаришів по службі, на жаль, був змушений потрапити сюди. Ви вирішили, що він триматиме язика на припоні, даючи йому роботу заступника бібліотекаря. Я ж не очікую нічого меншого.

Гаррі передав свій місячний звіт Геслеру, зупинившись, аби той розчовпав отриману інформацію. А тоді додав:

– Я триматиму рот на припоні аж до того дня, коли мене звільнять. Якщо, певна річ, ви не дасте мені привід відступитися від обіцянки. Але якщо ви коли-небудь мене хоч пальцем торкнетеся – то вилетите з тюремної служби навіть швидше, ніж вас викинули з флоту. Ви все зрозуміли?

Геслер мовчав як риба.

– Окрім цього, якщо вирішите обрати собі за жертву якогось іншого нещасного новака – всі ставки знімаються. А тепер – геть із моєї камери!

5

Коли Лойд підвівся, щоб привітати його о дев’ятій ранку з посадою заступника бібліотекаря, Гаррі збагнув, що бачив цього чоловіка, лише коли той сидів. Лойд був вищий, ніж Кліфтон очікував, значно виший за шість футів. Незважаючи на убогу тюремну їжу, він перебував у хорошій формі і був одним із небагатьох в’язнів, котрі голилися щоранку. Своєю сутулою спиною і чорним, як смоль, волоссям він більше нагадував постарілого кумира жіночок, ніж чоловіка, котрий відбував п’ять років за шахрайство. Квінн не знав подробиць цього злочину, а це означало, що ніхто, окрім наглядача, не знав усієї історії уповні. А правило у в’язниці було просте: якщо в’язень не розповідав сам, за що засуджений, його й не питали.

Лойд витлумачив Гаррі розпорядок дня, який новий заступник бібліотекаря опанував ще до того, коли вони вирушили вечеряти того вечора. Упродовж наступних кількох днів він продовжував розпитувати Лойда, як відбирати книжки, про штрафи та як спонукати в’язнів дарувати власні книги бібліотеці, коли їх випускають, про що досі навіть гадки не мав. Більшість відповідей Лойда були скупими, тому Гаррі нарешті дозволив йому повернутися до місця відпочинку за своїм столом, добре схованим за примірниками «Нью-Йорк таймс».

Хоча в Лейвенгемі було десь близько тисячі в’язнів, однак навряд хоч кожен десятий міг читати та писати. Тож не всі прагнули відвідати бібліотеку у вівторок, четвер або неділю.

Незабаром Гаррі виявив, що Макс Лойд був як ледачим, так і не дуже порядним. Він не заперечував проти купи ініціатив, що їх пропонував його новий заступник, доки це не додавало зайвої роботи йому самому.

Головним завданням Лойда, здавалося, було тримати філіжанку кави на столі – на випадок того, якщо завітає якийсь офіцер. Після того як учорашній примірник «Нью-Йорк таймс» доправляли до бібліотеки, Лойд опинявся за своїм столом. Спершу він переглядав перелік книжкових новинок, а коли закінчував його вивчати, зосереджував свою увагу на рекламних оголошеннях, а потім на новинах і, нарешті, на спорті.

По обіді він розпочинав розв’язувати кросворд, який Гаррі закінчував наступного ранку. На той час, коли газета потрапляла в руки Гаррі, новини вже застарівали на два дні. Він завжди починав із міжнародних новин, оскільки хотів з’ясувати, як просувається війна в Європі. Так він дізнався про вторгнення до Франції і про те, що Невілл Чемберлен подав у відставку з посади прем’єр-міністра, а Вінстон Черчилль його замінив.

Це не був вибір кожного, але Гаррі ще не забув промови Черчилля, коли той вручав нагороди в Бристольській ґімназії. Він не сумнівався в тому, що Британію очолив хороший лідер. І Гаррі знову проклинав долю, що він зараз – лише заступник бібліотекаря в американській буцегарні, а не офіцер Королівського флоту. Упродовж останньої години дня, коли Гаррі не мав іншої роботи, він заповнював свій щоденник.

◾

Гаррі знадобилося трохи більше місяця, щоби реорганізувати розміщення всіх книжок за відповідними категоріями: окремо художня література й окремо – все інше.

Упродовж наступного місяця він розбив їх на ще менші підгрупи. Тож в’язням більше не доводилося гаяти часу на пошуки якоїсь книги, приміром, із обробляння дерева. Він пояснив Лойду, що коли мова заходить не про белетристику, категорія важливіша за ім’я автора. Лойд лише стенув на це плечима.

У неділю вранці Гаррі ладнав візочок й прошкував усіма чотирма блоками, забираючи книжки в ув’язнених, адже декотрі не повертали їх більше року. Він очікував, що рецидивісти у блоці Д обурюватимуться, навіть намагатимуться затіяти бійку при вторгненні. Насправді ж усі хотіли познайомитися з чоловіком, котрий перевів Геслера до Пірпойнту.

При зустрічі з колегією Геслеру запропонували вищу посаду в Пірпойнті, і він прийняв це підвищення по службі, оскільки це було ближче до рідного міста. Хоча Гаррі зроду не патякав, що саме він доклав руку до переведення Геслера, Квінн уже подбав про те, щоби цю історію передавали з вух у вуха, поки вона не перетворилася на леґенду.

Під час своїх вояжів блоками у пошуках зниклих книг Гаррі часто підслуховував теревені, які записував у свій щоденник увечері.

◾

Іноді до бібліотеки заходив начальник, не в останню чергу через те, що коли Гаррі з’явився перед комісією, то назвав ставлення пана Свонсона щодо освіти в’язнів сміливим, творчим і далекоглядним. Гаррі не міг навіть уявити, яку неймовірну кількість незаслужених лестощів начальник із задоволенням поглинав.

Після перших трьох місяців його роботи запити на книжки зросли на чотирнадцять відсотків. Коли Гаррі запитав у начальника дозволу організувати вечірні читання, Свонсон на мить повагався, але поступився, бо Гаррі знову повторив слова: «сміливо, творчо та далекоглядно».

На першому читанні до Гаррі навідалися лише троє в’язнів, одним із них був Пет Квінн, він уже вмів читати та писати. А до кінця наступного місяця група уже зросла до шістнадцятьох, хоча кілька слухачів були готові майже на все, аби лише вийти зі своїх камер хоч на годину ввечері. Однак Гаррі вдалося залучити кількох молодших в’язнів, постійно нагадуючи: оскільки вони не ходили до «правильної» школи або взагалі хоч до якоїсь школи, це ще не означає, що вони телепні. Або навпаки, як влучно зауважив Квінн.

Незважаючи на всю додаткову завантаженість, Гаррі виявив, що йому все ще залишається час для себе, тому поставив собі завдання читати хоч дві нові книжки за тиждень. Після того як освоїв кількох американських класиків у бібліотеці, звернув увагу на детективи – найпопулярніший жанр з-поміж усього, вони займали сім із дев’ятнадцяти стелажів бібліотеки.

Гаррі завжди подобався Конан Дойл, і він із нетерпінням чекав знайомства з його американськими суперниками. Він почав із «Пройдисвітів» Ерла Стенлі Ґарднера, перш ніж перейти до «Глибокого сну» Реймонда Чандлера. Він почувався трохи винним через те, що йому сподобалося. Що на це сказав би пан Голкомб?