Вишневецький у трійці перших досяг очаківських воріт. Одразу перед його очима промайнуло мертве тіло Петра Браги, з його шиї стирчала стріла. З прибрамних башт лунали постріли та сипалися стріли. Турки відчайдушно билися на стінах та біля воріт. На Бернарда, що стояв коло лівого краю брами, насіло одразу двоє османів. Поряд з князем впав з коня козак, в його широкій спині застрягла довга стріла. Витягши пістоля, Дмитро поцілив кулею лучника, що саме прилаштував стрілу до лука. Турок, захлинаючись кров’ю, полетів головою вниз. Але князь цього вже не бачив. Під’їхавши до Бернарда, він вправним ударом розкраяв голову османському воїну, другого турка через пару хвилин зарубав Претвич. Ще за мить у ворота ураганом залетіло козацьке військо. Вартовий загін турків був швидко розбитий, обидві башти захоплені. Козаки ватагами розтікалися по місту, рубаючи озброєних османів і татар.

Коли стався напад, на невільницькому ринку татари саме продавали невільників. Заплаканих дівчат татари змушували роздягатися перед опецькуватими турецькими купцями, ті цмакали язиками і завзято торгувалися. Чоловіків тримали в міцних кайданах, османи їх купляли як веслувальників на галери.

Козаки, увірвавшись на ринок, розбивали кайдани та колодки, звільняючи бранців, які не знали, як дякувати своїм визволителям. Колишні бранці брали до рук зброю, починали допомагати своїм…

Вишневецький із передовим загоном поспішав до цитаделі Очакова. Брама на цепах була спущена, заможні турки з жінками та дітьми тікали до фортеці. Навколо фортеці тягнувся рів, дно якого було втикане гострими кілками в людський зріст. На стінах фортеці та біля воріт метушилися яничари, озброєні довгими рушницями. Забачивши козаків, потурнаки одразу відкрили вогонь. Кілька козаків упали з коней на землю, українці відкрили вогонь у відповідь. Гримнуло кілька гармат, одне ядро увійшло в землю перед конем князя. Вишневецького викинуло з сідла, княжий кінь жалібно заіржав і повалився на бік, з його пащі текла густа червона юшка. Дмитро, впавши на землю, відкотився до стіни якоїсь хати, поряд княжич побачив Олексу, що лежав, притулившись головою до мертвого коня.

– Олексо, вставай! – вигукнув князь і, підійшовши до молодого воїна, перевернув його лицем догори. Олекса вже не дихав, його скроня була залита кров’ю, саме туди влучила яничарська куля.

Очільник яничарського гарнізону віддав наказ, і ланцюгову браму почали піднімати просто з людьми, що були там. Турки жалібно заволали, благаючи яничарів почекати, поки вони зайдуть у фортецю. Ворота заклинило через велику вагу. Почувся новий наказ, яничари повернули рушниці на браму і почали стріляти в людей, що були на ній, лунали розпачливі крики. Поранені та вбиті люди, турецькі жінки та діти падали з брами в рів, наштрикуючись на гострі кілки. У холодних яничарських очах не було ні дрібки жалю до людей. Така нелюдська жорстокість вразила навіть бувалих козаків.

– Прощавай, друже, хай Бог помилує тебе! – мовив князь, закривши очі Олексі. Закусивши губу, Дмитро піймав за упряж коня без вершника і вскочив у сідло.

Очистивши браму від людей, яничари підняли її разом з мертвим османом, тіло якого розчавило об кам’яний кут. Гримнули нові постріли гармат, стіна, під якою ховався Вишневецький, осіла і розвалилася, вбивши ще кілька козаків.

– Відступаємо! – крикнув Дмитро. – Фортецю захопимо згодом!

Козацький загін відступив так, щоб його не могли дістати яничарські кулі.

– Братця! – гукнув якийсь воїн у заюшеній кров’ю одежі. – Допоможіть нам розправитися з турками в порту…

Князь залишив половину загону стерегти фортечну браму, а з другою половиною попрямував до порту. Османи продовжували тут затято битися. Один великий корабель устиг відплисти і на всіх вітрилах нісся у відкрите море. На двох галерах, що стояли в порту, спалахнуло повстання невільників-веслярів. Над великим кораблем-каторгою здіймався густий дим…

Козаки вступили в бій і почали відтісняти турків у море. Вишневецький прямо з берега на коні в’їхав на задимлену галеру. На нього одразу накинувся бородатий турок з важкою сокирою, очі його були налиті кров’ю. Відбивши удар, Дмитро зробив контрвипад, і відтята голова бороданя полетіла в море…

– Допоможіть звільнити решту! – закричав якийсь бранець, одягнений у жалюгідне лахміття. Чоловік саме відмахувався залізним цепом від яничара з ятаганом. Князь підскочив до невільника і підняв коня дибки. Тварина копитами збила ворога в море. Дмитро зіскочив на палубу.

– Швидше, чоловіче! Треба звільнити людей, поки вони не задихнулись від диму! – Чоловік у лахмітті відкинув дерев’яний лаз, що вів усередину галери, і поліз униз. Князь за ним. У корабельному трюмі кипів бій. Кілька бранців звільнилися і люто билися з турками. Біля кормової частини розгорялося полум’я. Багато невільників були прикуті залізними ланцюгами до корпусу галери й не могли звільнитися самотужки. Над ними нависла загроза згоріти живцем…

Вишневецький налетів на турків, мов яструб на качок. Незабаром два османи вже лежали зарубані його шаблею, решту почали добивати звільнені бранці. «Треба знайти ключі!» – майнула думка в княжій голові. Він швидко оглянув мертвих турків, але у них не було ключа, яким відмикалися кайдани. Дмитро помітив великий залізний молот, що лежав біля бочки з водою. Схопивши молот, князь почав трощити залізні гаки, через які проходили ланцюги, звільняючи бідолашних веслярів, чиї спини від щоденного биття батогами були вкриті жахливими шрамами. На деяких спинах шкіра звисала шматками.

Диму в трюмі ставало все більше, полум’я продовжувало розгорятися. Вишневецький, орудуючи молотом, звільнив усіх бранців і піднявся нагору останнім, трохи присмаливши волосся. Коли Дмитро зістрибнув на берег, третина галери вже палала червоним вогнем. Радості колишніх невільників не було меж… Уже прощаючись із життям, вони раптом отримали волю і славили молодого князя як героя…

Опір турків у порту був повністю розбитий, все місто, крім старої фортеці, захопили козаки. Воїни Претвича втратили двадцять чоловік загиблими. Було звільнено близько чотирьох сотень бранців. Проте ще кілька сотень невільників залишалися в цитаделі. Півсотні звільнених чоловіків вирішили поповнити козацькі лави. Загиблі герої були поховані урочисто, з рушничними пострілами. Бернард, розставивши навколо фортеці надійну сторожу, викликав ватажків та досвідчених воїнів на військову раду.

– Ми сьогодні отримали славну перемогу, – урочисто промовив барський староста. – Але якщо не захопимо фортецю, перемога буде неповна. Кляті турки добре укріпили цитадель, і взяти її буде тяжко. Які думки у шановного товариства з цього приводу?

– Батьку Претвичу, нам краще зібрати трофеї та покинути Очаків без штурму фортеці, – розсудливо мовив Біловус. – Навіть якщо ми й візьмемо цей замок, це вартуватиме життя багатьох людей.

Вишневецький здивовано подивився на козацького отамана і вже хотів щось відказати, як тут першим узяв слово Скалозуб.

– Ми не можемо просто так відступити! В неволі скніють наші братчики! Три роки тому козаки також відступили перед очаківською фортецею. А зараз ми повинні зруйнувати її!

Андрій зупинився, щоб перевести подих, і розмову знову почав Яким.

– Я розумію тебе, Скалозубе. Ти хоробрий козак, ти хочеш помститися за побратима. Навіть якщо ми і здолаємо цю твердиню, може полягти більше половини нашого війська. Крім того, один турецький корабель уже вийшов у море, він швидко рознесе вісті про те, що Очаків захоплено, і сюди невдовзі прийде ціла орда бусурманів.

– Я про це також думав, – мовив Претвич. – Ми можемо залишатися в Очакові не більш, аніж на добу. Згодом нам треба буде вирушати. З обозом та звільненими людьми ми рухатимемося повільно, а треба буде відійти якнайдалі, перш ніж сюди нагряне вража армія.

Після цих слів Скалозуб нахилив чоло і стиснув кулаки.

– Але в нас ще є купа часу, – втрутився Дмитро. Андрій з надією підняв голову і глянув на князя. – Візьмемо фортецю завтра.

– Що ти пропонуєш? – спитав староста.

– Туркам не вдалося повністю підняти ланцюгову браму – вона відступає від стін. Отож треба закласти біля ланцюгів порохові заряди. Ланцюги підірвуться, і брама сама впаде перед нами, відкривши прохід.

– Але ж треба ще пройти рів! Та й простір перед фортецею прострілюють яничарські рушниці, – мовив Матяш.

– Я це вже обміркував, – Вишневецький розправив плечі. – Треба зібрати всіх козаків із рушницями та пістолями перед брамою, вони повинні постійним вогнем не давати яничарам стріляти. Тоді у ворота треба вгородити десять-п’ятнадцять списів. Я стрибну на списи і встановлю порохові заряди. А після вибуху ворота самі опустяться.

– Це дуже небезпечно, князю, – стурбувався Матяш. – Це – вірна смерть!

– Після встановлення зарядів я видерусь на мур, вибухом мене не зачепить. Головне – щоб козаки на той час перестали стріляти по верхівці стіни.

– Я бачу, князю, ти зовсім не цінуєш своє життя, подароване Господом, – повільно сказав Претвич.

– Я заприсягся боротися з бусурманами до смерті! Отож вручаю своє життя Богу, – палко заперечив Дмитро.

– Самотужки ти не встигнеш поставити два заряди і видертися нагору, – заговорив Скалозуб. – Треба, щоб тобі ще хтось допоміг. Я піду на це діло разом із тобою.

– Ризикована справа козацька, – докинув Яким. – Але може вигоріти. Треба тільки відволікти увагу турків від воріт. Треба збити з колод невеличку башту і притягнути її на протилежний від воріт бік фортеці, щоб турки думали, що головна атака буде з того боку. Коли яничари зосередять сили навпроти башти, саме тоді ми й почнемо головний штурм.

– Ну, добре, хай буде так, – погодився Претвич. – Однак якщо ланцюги не вдасться підірвати з першої спроби, ми не будемо продовжувати штурм замку.

Після ради козаки почали збивати дерев’яні колоди в низеньку башту на великих колесах. Матеріалу знайшлося вдосталь на захопленому базарі. Вишневецький надибав біля колодязя Скалозуба, що саме голив свою голову гострим кинджалом, залишаючи тільки пасмо чималого чуба.

– Ти, Андрію, також не боїшся смерті?

– Справжній козак нічого не боїться, Дмитре, – посміхнувся Скалозуб. – Де ти так, князю, волосся припік? У такому вигляді тебе навіть циганська дівка не схоче. Давай я тобі зроблю козацьку зачіску!

Вишневецький провів долонею по голові, з лівого боку тягнулася обпечена смужка шкіри в два пальці, що боліла від дотику…

– От паскудство! – сплюнув Дмитро. – Це я дістав на галері. Нова чуприна мені справді потрібна.

– То сідай на камінь, я вже закінчив.

Андрій витер кинджал, змочив княжу голову водою і почав зрізати волосся.

– Слухай, Андрію, а чого більшість козаків носять однакові – чуби та чуприни? – спитав Вишневецький.

– Охо-хо! – усміхнувся Скалозуб. – Ми віримо, що після смерті козак потрапляє до пекла, а звідти його Бог дістає, ухопивши за чуба. Оселедець також слугує для того, щоб відганяти нечисту силу, що сидить на лівому плечі. Для цього його закручують на ліве вухо.

– Цікаво, я про таке й не чув… – мовив князь. – Я хотів ще спитати про те, що казав Біловус. Твого побратима вбили бусурмани?

Андрій з шумом видихнув повітря.

– Так, три роки тому мого найкращого друга, побратима Михайла, вбили яничари, що засіли в очаківській фортеці. Вони захопили його пораненим і живцем вийняли серце… Ми спробували тоді захопити фортецю, але змушені були відступити, бо до турків підходило велике підкріплення. Відтоді я заприсягся помститися клятим яничарам…

– Твоя помста – це й моя помста також, – промовив Дмитро і простягнув Скалозубу долоню. Козак міцно стис її у своїй руці.

– Я чув, ти також мстишся бусурманам за свою загиблу дівчину, – додав по хвилі Андрій. – Я буду пліч-о-пліч з тобою мститись за неї.

– Воюватимемо разом, друже, – підсумував Вишневецький.

– Ну от, тепер у тебе зачіска, як у справжнього козака, – перевів розмову Скалозуб.

Князь провів долонею по голові: потилиця і скроні були поголені, у центрі маківки була залишена чуприна.

– Дякую тобі, козаче. Завтра побачимось на бенкеті у яничарів!

* * *

Вранішнє сонце освітлювало темну фортецю і криві ряди неглибоких ровів, що прокопали козаки навколо ворожого укріплення. Неповоротка, криво збита башта поволі викочувалася з-поміж двох високих садиб, де ще недавно мешкали турецькі купці. Коли рухлива башта підповзла до лінії окопів, її побачили вартові яничари і зчинили страшенний лемент. Залунали гучні постріли, згодом повітря задрижало від вибухів гармат. Два ядра гепнули біля башти, а одне влучило в самісінький верх. Козаки покинули башту, сипонули в окопи і почали стріляти у відповідь. Яничари, значно посиливши захист західної стіни, послабили сторожу біля брами.

– Ну, з Богом! – вимовив Бернард і перехрестився.

У стіни над брамою негайно вдарили десятки куль. Кілька яничарів одразу впали мертвими, один полетів у рів, розмахуючи руками. Вишневецький напружився і жбурнув спис, гостре вістря глибоко увійшло в деревину брами. Поряд із першим списом одразу встромилися ще чотири. Козаки продовжували стріляти безперервно, відкладені рушниці в окопах одразу заряджали інші воїни. Дмитро ще двічі кинув списа.

– Андрію, вже досить. Приготуйся! – крикнув Вишневецький другові.

– Не стріляти! – щосили загорлав Претвич.

Козаки відразу припинили стрільбу. Дмитро і Скалозуб розбіглися і в карколомному стрибку, перелетівши через рів, учепилися руками в устромлені списи. Кілька яничарів визирнули над стінами, але їх зустрів шалений залп козацьких самопалів. Вишневецький з Андрієм полізли вгору до залізних ланцюгів, на яких трималася підойма. Тепер уже козаки стріляли не так щільно, боячись влучити у своїх. Проте і цього вогню було досить, щоб яничари не висовували носів. Піднявшись до ланцюгів, друзі хутко вклали натруски, набиті якісним турецьким порохом, між залізними ланками і полізли далі на стіну.

Воїни Претвича перестали стріляти. Один з яничарів висунувся краєм стіни і побачив князя, що виліз на широкий парапет. Очі потурнака загорілися лютим вогнем. Щось хрипко прокричавши, він висунув руку з ятаганом, але Вишневецький його випередив. Вістря княжої шаблі пронизало шию ворога. Яничар, захлинаючись кров’ю, впав на заряджену гармату. Дмитро, вчепившись у кам’яну виїмку, різко підтягнувся догори і стрибнув по той бік стіни. Гримнув гарматний постріл, на княжича одразу накинувся новий ворог. Поспішаючи, осман необачно близько підійшов до українця. Не зводячись на ноги, Вишневецький зробив швидкий випад шаблею. Почувся хрускіт зламаних кісток, коліна турка підкосилися, і він звалився на землю. Дмитро повернувся праворуч, Скалозуб саме взявся руками за стіну, аж тут напроти нього вискочив довговусий яничар і замірився клинком відрубати долоні козакові. Вишневецький блискавично витягнув з-під пояса ніж і жбурнув його в яничара. Гостре лезо глибоко увійшло в бік ворога, турок упав, з рота його пішла кров… Андрій одразу видерся нагору й опустився за виступ стіни. Тієї ж миті козаки стрелили з усіх стволів. Гарячі свинцеві кулі, влучивши в натруски, викликали одночасний вибух, і ланцюги розірвало вибуховою хвилею. Вишневецького, Скалозуба та кількох турків, що були на стіні, скинуло в двір перед брамою.

Дмитро через силу підвівся, намацавши перед собою шаблю. У вухах шуміло так, наче він всунув голову у дзвін.

– Сто чортів! – вигукнув Вишневецький, коли побачив дерев’яну перепону. Підйомні ворота не впали, незважаючи на відсутність ланцюгів. Розмірковувати, чого так сталося, не було часу. На князя стрибками пер здоровезний яничар, розмахуючи ятаганом, мов косою. Відбивши розмашистий удар ворога, Дмитро ступив крок убік і вдарив зліва направо. Турок упав на землю із розпанаханою грудиною. Князь обернувся назад: Скалозуб бився з трьома яничарами водночас, його плече було в крові… Один з них зайшов за спину козака і вже замірився кинджалом… Мить – і Вишневецький одним стрибком дістався хитрого ворога і відрубав яничару руку по лікоть. Андрій, опустившись на одне коліно, хвилястим ударом розсік тулуби ще двох турків.