Про зміст 1 градусу

Під час праць брати-майстри неодноразово висловлювали тезу про те, що масон залишається масоном, якщо він продовжує відчувати себе учнем. Я – учень, отже багато розмірковую про ці слова, про суть і роль першого градусу в символічному масонстві. Що такого важливого в цьому ступені? Що осягає неофіт, в процесі свого учнівства? Які уроки він повинен винести і які трансформації повинні в ньому статися?

Відомий французький окультист Освальд Вірт в «Книзі учня» висловлює таку думку: в масонстві ми дізнаємося лише те, що знайдемо в ньому самі. Тому, у пошуках відповідей на ці питання, я вирішив керуватися своїм досвідом, препарувати пережиті мною відчуття і емоції і зрозуміти, чому ж я навчився за цей час у нашому цеху.

Перший урок, який я виніс після згасання ейфорії від факту прийняття мене до Ордену, що за своєю суттю я так само залишаюся тим же грубим та неотесаним каменем, яким і був до обряду посвячення. Ритуал ініціації не володіє силою чарівної палички, яка миттєво перетворить мене з профана в посвяченого.

Дароване мені Світло лише більш чітко висвітлило в мені всі ті вади, нерівності і шорсткості, які притаманні дикому каменю. Я зрозумів: як не може, тільки що вирубаний з каменоломні камінь, без обробки, відразу ж зайняти відведене йому місце, так і не досить людині, осліпленій ілюзіями і упередженнями, опинитися в присутності Істини, щоб вона для нього стала зрозумілою. Камінь тоді лягає у відведену йому нішу, коли він набуває необхідної форми, а Світло тільки тоді висвітлює людський розум, коли ніщо не перешкоджає його сяйву.

З цього уроку я виніс для себе розуміння основного завдання, яке ставиться перед учнем-каменярем: «Учень повинен обтісувати грубий камінь своєї душі, покращувати безпосередній витвір природи, щоб видалити з нього всі шорсткості і нерівності, відшліфувати та наблизити його до форми, яка відповідає його призначенню, звільнитися від своїх недоліків, що заважають сприйняттю світла Істини і перетворити себе в камінь прямокутний, здатний знайти своє точне місце у споруджуваній будівлі».

Усвідомлення цього факту дало мені відповіді про те, хто я зараз (камінь грубий) і куди мені треба рухатися (камінь благородний). Але будь-які благородні філософські устремління можуть здійснюватися тільки за допомогою конкретних дій. Як Дух і душа безсилі, не володіючи тілом, як знаряддям їх прояву, так і каменяр не в силах здійснювати свою роботу не володіючи необхідним для цього інструментом. Не досить знати відправну точку і бачити перед собою мету, треба розуміти, за допомогою чого її можна досягти.

Відповідь на це питання я отримав, виконуючи першу ритуальну роботу учня…

У процесі самовдосконалення дуже важливо зуміти правильно визначити місце докладання зусиль, тобто треба навчитися розуміти свої сильні і слабкі сторони, точно визначати вади, що вимагають зміни і приймати зважені, обдумані рішення. Саме для цього учневі дається відомий інструмент, як уособлення розуміння, зосередженої думки і прийнятого рішення.

Однак боротьба зі своїми недоліками, огранювання свого характеру вимагає від людини значних зусиль й значного часу, для чого і служить інший інструмент, який символізує волю, що приводить прийняте рішення в дію.

Саме так – використовуючи перший інструмент, як рішення позбутися небажаного в собі, цілеспрямоване бажання позбутися всього зайвого, а другий – як зусилля волі, що пересилює свої порочні бажання, учень повинен виконувати своє основне завдання.

Масони використовують число «два» для пояснення Єдності суперечливих якостей, описуючи Подвійність всього сущого. Як ми користуємося відпочинком в міру втоми, цінуємо задоволення лише у співвідношенні його з тою ж мірою страждання. Радість наша пропорційна горю і тузі, що їй передували. Уявлення про світло дають тільки тіні, і щастя відчувається лише в тій мірі, в якій воно врятує нас від нещастя, а добро приваблює нас в тій мірі, в якій нас відштовхувало зло. Так і в кожному з нас сховані дві протилежності, що суперечать одна одній, але і є одним цілим.

Від того, що найбільше проявляється доброта або злоба, моральність чи порочність, лицемірство чи щирість, і залежать моральні та духовні якості людини. У боротьбі між цими двома протилежностями і народжується наша особистість. Усвідомивши це і оволодівши даним йому інструментом, учень зможе відсікати і зменшувати вплив своїх недоліків, все більше проявляючи свої найкращі якості.

Таким чином, як боротьба цих двох начал усередині нас приречена продовжуватися вічно, так і каменяр, який прагне надати своєму каменю ідеальну форму, приречений постійно користуватися своїми інструментами. Як тільки масон вважатиме, що він досяг досконалості і відкладе у бік інструменти 1 градусу, вважатиме, що всі його вади переможені, а всі його недоліки прибрані, то це буде початком зворотної трансформації його душі до стану «дикого каменю».

Саме тому учень повинен досконало оволодіти даними інструментами, а майстер, наскільки б майстерним він не став, повинен завжди відчувати себе учнем і не зупинятися в роботі над собою ані на хвилину.

Другий урок, який я засвоїв – як не існує на світі двох абсолютно однакових людей, так і не існує єдиного для всіх шляху до Істини. Кожен з нас обирає його собі сам. І хоч всі ми йдемо до однієї Цілі, але кожен йде до неї своєю дорогою.

У сучасному суспільстві людині доводиться боротися проти двох впливів, які однаково виключають свободу думки: проти того, який стверджує сліпу віру, і того, який нав’язує догматику наукових вірувань. Релігія і наука постійно пропонують нам на вибір десятки готових рішень і відповідей, виборюючи один перед одним право називатися носієм тієї самої єдиної Істини. До того ж, боротьба за існування та «місце під сонцем» поглинає людину цілком, абсолютно не залишаючи часу для спокійного самостійного роздуму.

Люди готові приймати на віру все, що не вимагатиме від них наявності особистої точки зору, все, що дозволить їм не обтяжувати себе самостійним пошуком відповідей. У цьому суспільстві люди воліють твердо знати або сліпо вірити, але ні в якому разі не мислити самостійно. На незручні питання вже готові зручні відповіді. Саме через це розум сучасної людини настільки засмічений і перевантажений забобонами, ілюзіями і штампами.

На противагу цьому Масонство не проголошує ніяких непорушних істин і тому заперечує всякі догмати і доктрини. Воно прагне розвивати незалежність думки і для більшого заохочення роботи розуму, не пропонує готових рішень. Масонству потрібні мислителі, а мислитель це не той, чий розум обтяжений надлишком знань, а чий дух вільний від катехізисів і доктрин. Тому, в ході навчання, через алегорії і символи, учневі пропонується почати мислити самостійно, щоб пробудити і розвинути в ньому здібності до роздумів, розумінню і здогаду.

Хоч брати і готові завжди прийти на допомогу порадою або справою, але шлях учня – це шлях самостійної роботи над собою. Як не стане моє тіло сильніше, якщо за мене вправи будуть робити інші, так і неможливо домогтися просвітління, не розпочавши мислити самостійно.

Праця учня в 1 градусі напевно найважча, тому що учень є одночасно і суб’єктом, і об’єктом своєї роботи. І ще тільки освоюючи отримані інструменти, він повинен навчитися перемагати свого найнебезпечнішого ворога – самого себе. Навчитися відрізняти хороше в собі від поганого, виявляти, розуміти і визнавати свої недоліки та вади та як найголовніше – навчитися знаходити в собі сили з цими недоліками боротися.

Тільки ця нелегка праця, якщо підійти до неї з усією старанністю та наполегливістю, обов’язково дасть свої багаті та прекрасні плоди.

Symbol // Encyclopedia, II, 752

«Символічні градуси. Перші три ступені Вільного Мулярства, а саме Учень, Підмайстер та Майстер Масон… відомі як символічні градуси… Але термін «символічний» обмежується виключно ступенями в Ложі трьох перших градусів, які Ложі, отже, чи то відкривають в Першому, Другому або Третьому Градусі, завжди згадуються як Символічна Ложа… Символізм, отже, це переважаюча характеристика цих перших градусів; і це так тому, що вся наука, філософія та релігія Стародавнього Мистецтва Вільного Мулярства, таким чином, приховується від профанів, але відкривається ініційованим в символах, що перші три градуси, які утворюють, це, як кажуть, є символічними».

Масонство і патріотизм

На Славу Великого Архітектору Всесвіту!

Ми живемо в країні, яка десятиліттями перебуває в стані війни. Це вимагає від нас чітко окреслити свою особисту ідентифікацію. В нашому регіоні (але і не тільки на його теренах) останніми роками зростає націоналізм, часто закамуфльований під патріотизм. Цей та інші процеси профанського світу безпосередньо торкаються і нас, вільних мулярів, в часі перебування поза межами Ложі. Отже, важливо визначити, наскільки обговорення цих тенденцій і проблем є допустимими в стінах ложі – як на ритуальних працях, так і на агапах.

Тези для обмірковування:

1. З одного боку, розмови про політику і релігію в Ложі заборонені. З іншого, пункт 10-й з «12 основних заповідей Братства» говорить, зокрема, таке: «У своєму колі члени Братства плекають любов до своєї Батьківщини, послух її законам і пошану до її законної влади». Вже тут є певне непорозуміння, бо «любов до своєї Батьківщини» – це, власне, саме і є патріотизмом. Натомість, нам важко його сприймати у парі з вимогою «послуху її законам і пошаною до її законної влади».

2. Зрештою, в самому визначенні поняття «патріотизму» є певні розбіжності, в залежності від того, який народ його формулює. Ці розбіжності я зауважив, порівнюючи визначення патріотизму у п`яти доступних мені мовах…

3. Загальне розуміння поняття «патріотизм» спільне – любов до батьківщини. Але вже з ототожненням поняття «батьківщина» є розбіжності. В деяких мовах існує поняття «країна»/ «country»/ «il paese»/ «הארץ», але в деяких поняття «держава» немає. В одній зі слов’янських мов знаходимо окреслення, під яким очевидно мається на увазі «держава»: «особливе емоційне переживання своєї приналежності до країни і свого громадянства».

4. Та як би там не було, масони упродовж практично всієї своєї історії брали активну участь у змовах, бунтах, революціях, війнах і т. д., мотивуючи це своєю любов’ю до батьківщини.

5. Ось кілька прикладів, які стосуються нашої теми. Наприкінці ХІХ ст. (1864) італійські брати з патріотичних міркувань (а саме з метою об’єднання Італії) передали молоток Великого Майстра в руки Джузеппе Ґарібальді.

Ґарібальді охоче використовував Братство, втім і його фінанси, для своїх політичних цілей, ані займаючись Ложею й братами, ані не переймаючись цінностями масонства.

На початку ХХ ст. ті ж італійські брати підтримували грішми соціалістів, лідером яких був Муссоліні. І потім, згідно з А. Мола: «Рух фашистських боївок народився під протекторатом масонів».

А вже у 1925 році дуче Беніто Муссоліні заборонив Братство, багато вільних мулярів були репресовані та навіть вбиті.

А ось інший приклад. Згідно із Т. Снайдером:

«7 вересня 1939 року в підвалі будинку восьмеро чоловіків і жінок, у більшості своїй «вільні каменярі», започаткували змову, з якої постало підпільне польське військо «Слуги перемоги Польщі», яке 1940 р. трансформувалося в «Союз збройної боротьби», а на початку 1942 р. в «Армію Крайову».

АК створювалася, безсумнівно, із шляхетних міркувань, зробила істотний внесок в загальну перемогу над нацизмом. Але, як стверджують деякі її критики, була причетною, зокрема, до вбивства в 1943 р. громадян РП українського походження на Волині.

6. Навіть цих прикладів досить, аби поставити собі запитання: чи масон повинен ангажуватися у патріотичні ініціативи, які врешті-решт можуть згодом призвести до фатальних наслідків, які по суті суперечать цінностям і завданням Братства?

Тут варто перейти до наступного питання: чим для нас є масонство? Або, якщо точніше: що для нас важливіше – патріотизм чи масонство? У тих, звичайно ж, випадках, де таке запитання стає актуальним?

7. Ані в легенді про Хірама Абіффа, ні в Ритуалах немає згадок, чи був хтось із 183 600 будівельників Храму патріотом своєї країни?

Ми ж бо навіть не знаємо, із яких країн ті будівельники походили. Бо й сам факт, що великого будівничого один цар прислав до іншого, майже нічого нам не говорить ані про його походження, ані про його любов до батьківщини.

8. Творячи братерський ланцюг, ми не питаємо, чи всі брати з нього є патріотами?

9. Коли говоримо про універсальність масонства, про подорож зі Сходу на Захід, то при цьому не обмежуємося кордонами, мовами, культурними традиціями тощо – тобто всім тим, що є означеннями поняття «патріотизм».

10. До того ж, поняття патріотизму передбачає любов до свого народу. Але народ – це у більшості своїй профани, від яких ми бережемо свої таємниці, разом з іншими братами, котрі не належать до нашого народу. В жодній з масонських книг немає поняття «народ», натомість є поняття «Братство».

11. У «Книзі учня» про форму Ложі сказано: «її довжина зі Сходу на Захід, ширина з Півдня на Північ, висота – від Зеніту до Надіра. Що це означає? Що масонство всесвітнє».

12. Зустрічаючись з Братами з інших країн, культур, релігійних традицій, ми говоримо про загальнолюдські цінності. Чи любов до своєї батьківщини належить до них? Я думаю, що так. Але чи ми зможемо говорити з нашими братами з інших країн, наприклад Іорданії, Індонезії, Туреччини про цінності, виходячи кожен зі своїх патріотичних позицій?