♦ ♦ ♦

Я не писав заяви «Прошу прийняти до лав»,
«Прошу дати путівку на відпочинок в Сочі,
Але пам’ятав, що Христос смертю смерть подолав
і це було вибухом світла посеред гефсиманської ночі.
Я пам’ятав, що Господь колись Содом попалив,
що жінка Лота за погляд перетворилася на каміння.
Я уявляв собі, як посеред олив
Благодать та Закон шукають порозуміння.
Я уявляв собі Храм, уявляв собі річку Кедрон.
Й велике місто святе на горі понад Кедроном.
Так, ще були брати, їх звали Мойсей та Арон.
Арон не заїкався, а тому розмовляв з фараоном.
Я ненавидів доповіді протягом п’яти годин.
Уникав демонстрацій та не ходив на збори.
Я був один, але знав те, що Бог Єдин,
і засипаючи чув високі янгольскі хори.
Я був дивний юнак. Як казав про мене парторг —
релігійна інтоксикація є найгірший рід божевілля.
Але парторг давно вже потрапив у морг,
а я старий та живий, хоч це потребує зусилля.

♦ ♦ ♦

якщо вже вмирати то на високій горі
в якому-небудь віддаленому грецькому монастирі
де пірамідою складені праведників черепа й
куди не знайти дороги хіба що козячий плай
висить над прірвою келія дивитися у вікно
трохи легше вночі, в імлу відкрите воно
тільки Бог і зорі шепочуться тихо зі мною
небесна безодня ближче безодні земної
чагарник корінням по каменю лізе й лізе кудись
такому ніхто не скаже небезпечно скоріш зупинись
зупинись зірвешся в похмуру прірву гріха
рослинки не вівці немає на них пастуха
нема на чагарник управи ні на терни ні на траву
Син Людський не має де прихилити главу

♦ ♦ ♦

статуетка Мадонни на кшталт середньовічної матрьошки
відкривається тіло спереду всередині маленький вівтар
різьблені ангели незграбні трошки
в центрі на троні в короні Небесний Цар

кажуть Мадонна і після пологів Дівою збереглася
що черево Її Господь сотворив більше небес
оскільки в Ній дозрівало Немовля у трьох іпостасях
Батько не родився не помер Син помер, а потім воскрес

А Дух Святий наповнює все природа Бога єдина
бо Бог є Трійця славу співаємо їй
і вічне Царство Духа Отця і Сина
вміщала Пречиста Діва в утробі Своїй

все як і раніше вода текуча а небеса бездонні
земля тверда і сяє Сонце Правди між хмар
в місцевім музеї розфарбована статуетка Мадонни
тіло-браму відкрито на престолі Небесний Цар

*

Якщо б Христос не воскрес, марна була б віра наша —
так написав апостол.
А я думаю, якщо б Христос не воскрес,
якби раптом відкрилася печера,
в якій були б знайдені Його останки,
о, яке б невичерпне джерело для поклоніння
знайшли б люди,
від першого шийного хребця до нігтьової фаланги
мізинця лівої ноги.

В які дорогоцінні реликварїї ми уклали б
Його роз’єднані на дрібні фрагменти останки!

Думаю, Він знав це, адже Він знав усе.
І Він не дав нам такої можливості —
печера була порожня
і в плащаниці була порожнеча і відбиток тіла
на білій тканині.

І це нагадує нам слова апостола – якщо б Христос
не воскрес, марна була б наша віра.

Віра в те, що Христос не повстав з померлих.

♦ ♦ ♦

Сине Божий! Тобі днесь вклоняюсь і серце Тобі віддам.
У Причасті Вечері Тайної прийми мене, Йсусе!
Тому що не зраджу Твою Таємницю Твоїм ворогам
і Юди цілунком чола Твого я не торкнуся.
Але, як розбійник розп’ятий, благаю: у вірі зміцни,
мій Боже! І в царстві Своєму мене пом’яни!

♦ ♦ ♦

Храм ще темний. Співають усі: «Не ридай мене, мати».
Плащаницю несуть у вівтар. Западає тиша. Вона —
в честь «распятаго же за ни при Понтійстем Пілаті,
і страдавша, і погребенна». Мить єдина, одна —

промине у мовчанні. Тоді – задзвенять кадила.
Заспівають священики. Зверху підхопить хор.
Світлом засяяла дві тисячі років тому могила.
За хвилину – засяє пронизаний світлом собор.

Вдарять дзвони. Люди підуть ходою хресною,
прилаштовуючись до хору – здалеку чутно спів —
прикриваючи свічку долонею, із братами своїми одесную.
Господи, дай Своїм слугам, кожному, хто що просив.

Ти розтрощив нам душі Твоїм стражданням.
Ти поранив наш розум Твоїм терновим вінцем.
Тільки й радості в нас, що у третій день, згідно з Писанням,
Ти воскрес і вознісся, і тепер Ти – поруч з Отцем.

♦ ♦ ♦

Жінка дивиться прямо – в радості чи то в гніві,
чи то в любовнім шалі, й щільнішає, гусне мить.
А діва сидить за прядкою, сидить, як і личить діві,
погляду не підводить. Між пальців снується нить.

Нитка снується – від Благовіщення до Успіння Діви.
Тягнеться світла нитка посеред нетрищ пітьми.
Ангели прославляють. Та Діва не чує співу,
а того, що Діва співає, – на жаль, не почуємо ми.

Все заглушає шум у дворі, звук прядки цілими днями —
голуб лопоче крильми, ангел ступає легко, втоми не зна.
Наше Спасіння у хованки грається з нами.
Дзвін ще не вдарив, одначе у вухах бринить луна.

В серці Едему дозріли плоди на Древі Життя – правдиві.
Вони хоч важкі, однак не бояться впасти, якщо потрясти.
Радуйся, о Маріам! Ну бо що ще робити Діві?
Радіти, страх мати і дивуватися. Та ще – пряжу прясти.

♦ ♦ ♦

Відпочинь, і, припавши до ніг Владики,
погрійся в променях слави його, щоби також її відчути,
вслухайся у левів приборканих охи й рики,
скуштуй-но вина, відчуй-но присмак отрути.

Стерпи свій зненацький біль від горла й до паху.
Біль скрізь і наскрізь – не лишилося місця для страху.

От і добре – нічого поганого більше не трапиться із тобою.
Познайомся: онде – ангел у чорному, онде – ангел у білім.
Твоя душа зринає угору, та об стелю вдарившись головою,
втрачає свідомість і падає – поруч із тілом.

♦ ♦ ♦

там це море велике й просторе, там
цей левіафан якого Ти створив Собі для гри
там цей простір духа де місце молитвам словам
і карам небесним прихованим до пори

там ці гори торкнешся їх Господь там малі острови
розкидані по поверхні вод недалеко від