Книга І (А)

1

[980α] [21] Усіх людей від природи вабить знання. Про це свідчить потяг до чуттєвих вражень, адже їх цінують не тільки за користь від них, але й заради них самих, а серед інших чуттів найбільше – зір. Справді, ми ставимо зір вище за всі інші чуття не лише з огляду на практичні потреби, але й навіть тоді, коли не маємо наміру щось робити. Причина цього полягає в тому, що саме через зір ми найкраще пізнаємо речі та виявляємо відмінності між ними.

Тварини народжуються від природи із здатністю відчувати, а з неї в одних виникає пам’ять, натомість в інших ні. [980b] [21] І через це перші є кмітливішими й здібнішими до навчання, ніж ті, які не наділені пам’яттю. При цьому кмітливими, але не здатними навчатися, є ті, що не можуть чути звуки, як-от бджола та деякі інші подібні тварини. Навчатися ж здатні [25] ті, що, окрім пам’яті, наділені ще й слухом.

Отож усі інші, крім людини, тварини живуть враженнями й спогадами і майже не накопичують досвід. Натомість людський рід живе також мистецтвом і міркуваннями, а досвід у людей виникає завдяки пам’яті, внаслідок того, що багато спогадів про ту саму річ врешті створюють можливість єдиного досвіду.

[981а] [1] А досвід видається майже подібним знанню та мистецтву. Адже вони й виникають у людей через досвід. «Досвід створив мистецтво, – як слушно каже Пол^[8], – а недосвідченість – випадок». З’являється ж мистецтво тоді, коли з багатьох набутих з досвідом висновків виникає одна загальна думка про подібні речі.

Адже здогадатися, що Каллію, котрий страждав на певну хворобу, допомогло те саме, що й Сократу і ще багатьом іншим кожному поодинці, – то справа досвіду; [10] натомість дійти думки, що воно допоможе всім узятим як вид людям, що страждають від цієї хвороби – скажімо, від запалення чи розлиття жовчі чи лихоманки, – то вже мистецтво.

Отож на практиці досвід, мабуть, нічим не відрізняється від мистецтва. Більше того, люди з досвідом краще досягають мети, ніж ті, хто [15] мають загальне розуміння, не маючи при цьому досвіду. Причиною цього є те, що досвід – це знання речей поодинці, а мистецтво – загалом, і будь-яка дія та будь-яке виникнення стосується одиничних речей. Адже не людину взагалі лікує лікар (хіба в якомусь побіжному сенсі), а Каллія, або Сократа, або будь-кого, хто також має ім’я, і також є людиною. Тому якщо хтось має загальне пояснення, але не має досвіду, і пізнає загальне, не знаючи одиничного, що обіймається цим загальним, той часто помилятиметься в лікуванні, адже лікують конкретну людину. Однак ми гадаємо, що знання й розуміння властиві радше [25] мистецтву, ніж досвіду, і вважаємо тих, хто володіє мистецтвом, мудрішими за тих, хто володіє досвідом (адже мудрість приписують людині радше залежно від знання), і це тому, що перші знають причину, а другі – ні.

Адже ті, хто мають досвід, знають «що», проте не знають «чому»; а ті, хто володіють мистецтвом, [30] знають «чому», тобто знають причину. Тому й керівників у будь-якій справі ми цінуємо вище й вважаємо їх мудрішими й обізнанішими за ремісників, [981b] [1] позаяк вони знають причини, тоді як ті, хто має досвід, інколи діють наче неживі істоти, не розуміючи, що роблять (як-от вогонь, що пече). [5] Неживі істоти діють щоразу за своєю природою, тоді як ремісники – за звичкою. Так що керівники мудріші не через практичне вміння, а через те, що мають загальне розуміння і знають причини.

Загалом ознакою знання (і незнання) є здатність навчити, і тому ми вважаємо, що мистецтво більшою мірою, ніж досвід, є знання, бо ті, хто володіють мистецтвом, можуть навчити, а ті, хто мають досвід, не можуть. [10] Крім того, жодне з чуттів ми не вважаємо мудрістю, хоча саме вони є найважливішими для пізнання одиничного, але чуття не пояснюють причину жодного предмета, як-от чому вогонь є гарячим, а вказують лише, що він гарячий.

Тому природно, що той, хто першим винаходив якесь мистецтво, що виходило за межі звичних чуттів, викликав у людей здивування [15] не лише через користь його винаходу, але як людина мудра, яка перевершує інших. І з винаходом усе більшої кількості мистецтв – з яких одні слугують для необхідних потреб, а інші для дозвілля, – ми завжди вважаємо ці останні мудрішими за перші, [20] тому що їх знання не спрямоване на здобуття користі. Тож, після того як всі такі мистецтва розвинулися, були винайдені науки, що не слугують для насолоди і задоволення необхідних потреб, причому насамперед в тих місцях, де люди мали дозвілля. Ось чому математичні мистецтва були створені спершу десь у Єгипті, адже там касті жерців було надане дозвілля. [25]

Відмінність між мистецтвом, знанням та всім іншим, що належить до того ж роду, пояснюється в «Етиці»^[9]; тепер же ми ведемо мову про це тому, що так звана мудрість, на загальну думку, стосується перших причин і начал. Тому, як уже йшлося раніше, [30] досвідчений є мудрішим за того, хто має лише якісь чуття, митець – мудрішим за досвідчених, керівник – за ремісників, теоретичні науки – за прикладні. [982a] [1] Отже, очевидно, що мудрість – це знання про певні начала і причини.

2

Оскільки ми шукаємо такого знання, слід було б [5] розглянути, знанням яких причин і начал є мудрість. І якщо розглянути різні думки про те, кого вважають мудрим, можливо, це стане зрозумілішим.

Насамперед ми вважаємо мудрим того, хто знає все, наскільки це можливо, хоч і не кожен окремий предмет. [10] Також ми вважаємо мудрим того, хто здатен пізнавати складне і те, що не легко піддається пізнанню; адже відчувати властиво усім, а тому це легко, і в цьому немає ніякої мудрості. Крім того, ми вважаємо мудрішим у всякій науці того, хто точніший і може краще пояснити причини. Серед наук же ми вважаємо мудрістю радше ту, що бажана заради самої себе [15] і знання, а не заради її корисних наслідків, а також радше найголовнішу, аніж допоміжну. Адже мудрому належить наказувати, а не отримувати накази, і не він має коритися іншому, а натомість менш мудрий має коритися йому.

Ось такі [20] думки ми маємо про мудрість та мудрих. Із згаданого тут знання всього необхідно має той, хто у найвищій мірі володіє знанням загального, адже він певним чином знає все, що охоплюється загальним. І далебі саме найбільш загальне людям пізнавати найважче, [25] тому що воно найбільш віддалене від чуттів. А найбільш строгими з наук є науки, що займаються першими началами, бо ті, що виходять із меншої кількості начал, точніші за ті, що використовують додаткові начала, приміром, арифметика точніша за геометрію.

Одначе і більш здатною навчати є та наука, що пізнає причини, бо навчають ті, хто вказує [30] причини кожної речі. Знання й розуміння заради них самих найбільшою мірою властиве саме науці про те, що можна пізнати найповніше, адже той, хто надає перевагу знанню заради нього самого, насамперед віддасть перевагу знанню, що є знанням найбільшою мірою, [982b] [1] а таким є знання того, що можна пізнати найповніше. Таким предметом є перші начала й причини; через них і спираючись на них пізнається все інше, але не навпаки. І найголовнішою із наук є та, що пізнає мету кожної дії і кожної речі. Цією метою є благо кожної окремої речі, а в усій природі загалом – найкраще.

Отже, з усього сказано випливає, що імені мудрості найбільше відповідає одне й те саме знання, адже потрібно, щоб воно було умоглядним пізнанням перших начал і причин, [10] бо благо, або мета, є однією з причин. Зрозуміло також, що це не може бути прикладне мистецтво, зокрема з того, що казали перші філософи. Адже через дивування люди – як зараз, так і спершу – починали філософствувати^[10], дивуючись спочатку приступнішим незрозумілим речам, а потім потроху переходячи до пізнання [15] все більших явищ, як-от змін фаз місяця, сонця і зірок та походження всесвіту. Справді, той, хто не розуміє і дивується, той, отже, вважає, що не знає. Ось чому любитель міфів до деякої міри є також філософом, адже міф складається з дивних речей. Тому, якщо вони філософствували, аби [20] уникнути незнання, то очевидно, що вони прагнули пізнавати заради самого знання, а не заради якоїсь користі.

Про це кажуть самі факти життя. Справді, лише за наявності майже всього необхідного для полегшення життя і для розваг почали вже шукати таке знання. Бо очевидно, що ми прагнемо його не задля якоїсь іншої користі. І подібно до того, як ми вважаємо вільною людину, яка живе заради себе, а не заради іншого, так само лише ця наука є вільною серед інших, бо лише вона існує заради самої себе.

А тому набуття такого знання справді здається чимось, що перевищує людські можливості, адже багато в чому природа людей є рабинею, тож, згідно з Симонідом, «тільки бог міг би мати цей привілей», людям же не належне шукати невідповідного їм знання. Отож, якщо хоч почасти праві поети, і заздрити природно для богів, [983a] [1] то найімовірніше саме в цьому випадку, і горе всім, хто не знає міри.

Однак не можна припустити, щоб божество було заздрісним, до того ж, за приказкою, «багато брешуть співці». Також жодна інша, відмінна від цієї наука не може бути ціннішою і гіднішою. Адже найбожественніше знання є найціннішим. Окрім того, лише таке знання може бути божественним у подвійному сенсі: по-перше, божественною є та наука, якою насамперед міг би володіти бог; по-друге, якщо існує така наука, то це має бути наука про божественне. Тож тільки знання причин і начал відповідає обом умовам. Адже бог усім здається однією з причин і певним началом, і цією наукою міг би володіти лише, або передусім бог. [10] Тому всі інші науки є більш необхідними за цю, але жодна не є кращою.

Одначе оволодіння цією наукою має привести нас у певному сенсі до протилежності того, що ми шукали спочатку. Адже починають усі, як ми казали, з дивування з того, що стан речей є таким, яким він є, подібно до того як речі, що виникають самовільно, видаються дивними тим, хто ще не бачить їхньої [15] причини, або коли йдеться про сонцевороти, або несумірність діагоналі. Скажімо, всім видасться дивним, якщо якусь річ не можна буде виміряти найменшою мірою. А наприкінці потрібно прийти до протилежного і, за приказкою, кращого, саме так, як у цих випадках, коли причину вдасться знайти. Адже ніщо б [20] так не здивувало геометра ніж те, що діагональ виявилася б сумірною. Отже, про те, в чому полягає природа шуканої науки, а також про мету, до якої має привести пошук і весь хід дослідження, ми сказали.