© Ю. П. Винничук, упорядкування, 2019

© О. А. Гугалова-Мєшкова, художнє оформлення, 2019

Сатанинські фіґлі

Український чорт – невтомний жартівник і дурисвіт. Невідомо, звідки слід чекати його нового підступу. А однак, судячи із творів цієї книжки, переважно жарти чорта не такі вже й страшні, і їм можна протистояти, або навіть повертати собі на користь.

Іоаникій Галятовський

Представник церковного красномовства XVII ст. і теоретик схоластичної проповіді, Іоаникій Галятовський вчився в Києво-Могилянській колегії і був учнем церковного діяча Лазаря Барановича. Деякий час був учителем колегії, а пізніше (1657 р.) її ректором. У 1669 р. Галятовський став архімандритом Чернігівського Єлецького монастиря, де й помер у 1688 р. Він написав збірник проповідей «Ключ разумінія» (1659 р.), додавши до нього трактат «Наука албо способ зложеня казаня»; видав збірник оповідань про чудеса Богородиці «Небо новоє» (1665 р.) і збірник «Скарбниця» (1676 р.), польською мовою написав трактати «Alphabetum rozmaitym heretykom», «Fundamenta» та ін.

Подаю тут оповідання зі збірника «Небо новоє».

Небо новоє

У Фляндрії єден маляр малював образ Пресвятої Богородиці як міг найпєнкній (найгарніше), а диявола малював яко міг найшпетній (найгидкіше). Показався єму в сні злий дух з гнівом великим, і напоминав єго, і грозив, жеби єго так шпетне не малював, але маляр єще барзій тим побудився і намалював у церкві барзо слічную Матку Божую, а злого духа барзо шпетного намалював під ногами Єї.

Гди тоє страшноє дивовисько маляр в церкві на стіні малював, стоячи на риштованю з тертиць учиненому, знагла великий вихор повстав і оноє риштованє на землю обалив (повалив). Видячи тоє, маляр почав Пресвятую Богородицю о ратунок просити, теди образ Пресвятої Богородиці руку простяг і оного маляра задержав, від рани і від смерті заховавши.

Рабі Нахман з Брацлава

Визначний український письменник, що творив на ідиші. Народився весняного місяця нісана 5532 р. від створення світу (1772 р.) в українському містечку Меджибіж на Поділлі. Батько рабі Нахмана із Брацлава був сином рабі Нахмана із Городенки, визначного ученого і проповідника, провідного діяча раннього хасидизму. У ту епоху були прийняті ранні шлюби, і Нахмана оженили в чотирнадцять років. Він поселився в домі тестя, в маленькому селі біля містечка Медведівка. П’ять років, які він провів на селі, рабі Нахман посвятив заняттю Торою і молитвам. Одначе уже тоді довкола нього почали збиратися люди, яких притягувала його незвичайна особистість. Коли рабі Нахман покинув Медведівку, йому ще не виповнилося і двадцяти, але багатьом в околиці він уже був відомий, як хасидський вчений.

У 1798 р. рабі Нахман вирушив до Ізраїлю, переживши захоплюючі пригоди (він потрапив у полон до турків і жиди Родоса викупили його), повернувся додому і на початку 1799 р. поселився у Златополі на Черкащині, де й прожив наступні два роки.

У 1808 р. він захворів на сухоти, а через два роки переселився до Умані, знаючи, що там йому судилося померти. В Умані минули його останні дні, і восени 1811 р. він помер. Могила його в Умані користується великою популярністю.

Рабі Нахман писав багато, але й багато палив. Одна з його книг «Історії про незвичайне» вийшла у світ після смерті автора. Більшу частину цих історій рабі Нахман розповів хасидам в останній рік свого життя на ідиші, мові простого народу.

Хасидський світ був достоту переповнений історіями, які передавалися усно з покоління у покоління, однак «Історії про незвичайне» стоять завдяки своїй своєрідності відокремлено. Зазвичай, хасидська історія – це оповідь про конкретну особу, про її праведність, вчинки і святість, про чудеса, сотворені нею, чи про мудрі висловлювання і пов’язані з ними звичаї. На відміну від них, історії рабі Нахмана обрамлені в художню форму, у жанр чародійної казки.

Оповідь рабі Нахмана переклала з ідиш Ольга Лучик.

Дивовижний кінь

Жив-був один чоловік, що не вірив в існування злих духів і бісів, які збивають людей з пантелику, хоча подібних випадків відомо безліч. І ось якось уночі хтось постукав у двері й закликав його. Вийшов він і побачив незнайомця, що тримав за вуздечку чудового жеребця. А був цей нічний гість бісом, і він сказав господарю:

– Чи не хочеш купити коня?

Глянув той на красеня жеребця і спитав:

– Скільки ти за нього просиш?

– Чотири червінці, – відказав біс.

Подумав чоловік, що справжня ціна жеребцеві – не менше восьми червінців, та й заплатив продавцю стільки, скільки той просив, і лишився тою оборудкою задоволений.

Назавтра він повів продавати жеребця на базар. Зібралися довкола покупці і відразу ж почали пропонувати йому великі гроші, але він подумав: «Напевно, вартує цей кінь удвічі дорожче, якщо дають за нього так багато», – і відмовився.

Вирішив податися в інше місце, щоби там продати коня вигідніше. У тому місці йому теж готові були заплатити стільки, скільки він заломив, але він знову передумав, сказавши собі: «Цей жеребець вартує удвічі дорожче».

Так він ходив зі своїм конем доти, доки не підняв ціну на скакуна до кількох тисяч, та все ніяк не відважувався продати його, побоюючись продешевити. Нарешті став просити за жеребця стільки, що таких грошей не було ні в кого – хіба що у самого царя.

Привів він тоді коня до царя, і той запропонував йому величезні гроші. Весь царський двір захоплювався диво-жеребцем.

Але й царська пропозиція не задовольнила того чоловіка, і сказав він:

– Насправді кінь вартує куди більше!

Так і не зміг цар купити в нього скакуна.

Вийшов чоловік із царського двору і подався до фонтану, щоб напоїти коня. Коли наблизились до води, скочив жеребець у ринву, з якої витікала вода, і щез із його очей. Чоловік закричав не своїм голосом, оточили його люди і почали розпитувати:

– Що сталося? Чому ти кричиш?

Відповів їм, що його красень-кінь скочив у ринву і щез у ній. Але ті не повірили йому і відлупцювали його, взявши за божевільного: чи можливе таке, щоби кінь проліз у вузеньку ринву?

Переконавшись, що йому не повірили і мають за йолопа, зібрався він уже йти додому, коли раптом помітив голову жеребця, що визирала з ринви.

– А-а-а!.. – закричав.

І знову на галас збіглася юрба, і знову пригостили його штовханами.

– Чого ти верещиш, дурню!

Хотів він вже, було, йти, коли тут, на біду його, привиділося знову, що бачить свого коня. У третій раз закричав він, і знову, як і раніше, його добряче віддухопелили.

Отак Сатана водить людину за ніс, постійно заманюючи у свої сіті брехнею та обманом. А людина піддається йому, слідуючи за привидом удачі: здається їй, що ось вона її впіймає – як раптом привид щезає.