2.3. Битви біля мису Стіло і мису Спада

Заходи з нейтралізації французького флоту на кілька тижнів стали головною проблемою для британських сил на Середземному морі. Однак це не означало цілковитого припинення дій проти Італії. Обидві сторони в той час ще не мали чітких концепцій ведення бойових дій у нових умовах. Ключовим питанням ставало забезпечення проведення конвоїв: для Італії – до Північної Африки, для Великобританії – на Мальту.

Перша спроба італійського флоту організувати проведення конвою, як ми вже згадували, закінчилась втратою есмінця «Есперо». 6 липня 1940 р. італійський флот почав значно масштабнішу операцію. З Неаполя вийшли в море лайнери «Есперіа» і «Калітеа», танкер «Веттор Пезані» і транспорт «Марко Фоскаріні», з Катанії на Сицилії – транспорт «Франческо Барбаро». Судна везли 2190 солдат, 72 танки, 237 автомобілів, 5270 тонн палива і понад 10 тис. тонн інших вантажів. Безпосередню охорону конвою, який отримав шифр ТСМ, забезпечували вісім есмінців та чотири міноносці. Їх «підстраховували» легкі крейсери «Бартоломео Коллеоні» та «Джованні делле Банде Нере». Операція пройшла успішно – конвой досяг Бенгазі, де розвантажився, а 21 липня судна повернулись до Неаполя.

Практично одночасно з операцією ТСМ свою конвойну операцію під шифром МА.5 проводив британський Королівський флот. 9 і 10 липня з Мальти до Александрії вийшли конвої MF-1 і MS-1 (відповідно, три і п’ять суден). Одним із завдань цієї операції була евакуація з Мальти цивільного населення. Назустріч конвоям з Александрії вирушили основні сили британського Середземноморського флоту: з’єднання «А» (п’ять легких крейсерів і один есмінець), «В» (лінкор «Ворспайт» під прапором адмірала Каннінгема і п’ять есмінців) та «С» (лінкори «Малайя», «Ройял Соверін», авіаносець «Ігл» і флотилія есмінців). 9 липня ці з’єднання мали вийти на позицію за 120 миль від мису Пассеро на Сицилії, де до них мало приєднатись з’єднання «D», сформоване з кораблів, які базувались на Мальті. Виділених мало вистачити не лише для захисту конвоїв, але й для ведення наступальних дій проти італійського флоту. Вчасне виявлення ворожих сил покладалось на чотиримоторні літаючі човни «Сандерленд», які базувались на Мальті.

Задля відвернення уваги італійського командування 8 липня з Гібралтару в район Майорки вийшло з’єднання «Н» – лінкори «Худ» і «Резолюшн» у супроводі есмінців. Демонстративний маневр виявився вдалим – кораблі були помічені розвідувальними літаками, і на певний час стали пріоритетною загрозою. 9 липня з’єднання «Н» кілька разів зазнавало нальотів італійської авіації, але кораблі зуміли уникнути влучань бомб. 11 липня з’єднання повернулось до Гібралтару.

Однак маскування не було повним – італійські шпигуни в Александрії вчасно сповістили про вихід у море британського Середземноморського флоту. Назустріч вирушили головні сили італійського флоту – лінкори «Джуліо Чезаре» і «Конте ді Кавур», шість важких і вісім легких крейсерів у супроводі есмінців. Командував ними адмірал І. Кампіоні. Чітких вказівок від вищого керівництва він не отримав. Адміралу було рекомендовано уникати втрат у зіткненні з переважаючими силами противника і вдаватись до активних дій лише в разі, якщо сили охорони конвою ТСМ будуть атаковані британцями. Італійське командування не віддало наказ про вихід у море найновіших лінкорів «Літторіо» і «Вітторіо Венето», мотивуючи це тим, що на кораблях ще проводяться останні роботи і на них перебувають цивільні робітники. Водночас адмірал Карло Бергаміні у рапорті на ім’я Д. Каваньярі відзначав, що обидва кораблі готові до виходу в море, екіпажі, хоч і не завершили навчання, здатні забезпечити їх правильне функціонування, а наявність на лінкорах цивільних робітників жодним чином не впливає на боєздатність. Судячи з цього, можна стверджувати, що вище керівництво італійського флоту просто не бажало ризикувати найновішими кораблями. В результаті з’єднання Кампіоні суттєво поступалось силам Каннінгема: лінкори останнього мали 381-мм гармати головного калібру, а італійські – 320-мм. Прагнення перемоги в італійського командування виявилось менш сильним, ніж прагнення не зазнати поразки. Якщо для мирного часу намагання завершити усі роботи на кораблях до їхнього виходу на завдання є цілком природним, то воєнний час вимагає рішучого й нешаблонного мислення – а цього, власне, забракло італійцям. Як наслідок, вже на момент вступу в бій їхнє з’єднання знаходилось у програшному становищі. Дотримання довоєнних стереотипів, шаблонність рішень позбавили італійців шансу здобути перемогу в першому у Другій світовій війні бойовому зіткненні великих кораблів на Середземному морі.

В ніч на 8 липня підводний човен «Бейлуль» виявив у морі великий загін англійських кораблів, який рухався в бік Мальти. Віце-адмірал Кампіоні наважився вступити в бій, сподіваючись на перевагу свого з’єднання у швидкості, більшій кількості крейсерів та підтримку авіації берегового базування. Повідомлення про виявлення в морі гібралтарського з’єднання тільки прискорило дії Кампіоні – він прагнув не допустити об’єднання британських сил.

Адмірал Каннінгем теж знав про присутність в морі італійського з’єднання – о 5:15 8 липня він отримав відповідне повідомлення з підводного човна «Фенікс». Каннінгем відкоригував курс своїх кораблів, розраховуючи перехопити італійців на зворотному шляху з Лівії. Обидва з’єднання, таким чином, опинились на курсах, що мали перетнутись поблизу мису Стіло (східне узбережжя Калабрії).

Задля уточнення місця знаходження противника адмірал Каннінгем вислав «Свордфіші» з авіаносця «Ігл», однак знайти італійські кораблі вони не змогли. Натомість ворожа авіація виявилась більш ефективною. О 9:51 над з’єднанням Каннінгема з’явились 72 бомбардувальники SM.79. Прорвавшись через зенітний вогонь, вони скинули бомби з великої висоти, досягнувши влучання в крейсер «Глостер». На кораблі загинуло 18 осіб (у тому числі його командир), була знищена частина зенітної артилерії. Інші кораблі, інтенсивно маневруючи, зуміли уникнути влучань, хоча тільки поблизу флагманського лінкора «Ворспайт» вибухнуло близько 50 бомб. Якби авіація продовжувала нальоти, то шанси завдати ушкоджень британським кораблям були б дуже значні. Однак цього не сталося.

Близько 15:10 Каннінгем, нарешті, отримав довгождане повідомлення від повітряної розвідки: один з літаючих човнів «Сандерленд» виявив італійське з’єднання в складі двох лінкорів, шести крейсерів та семи есмінців. Понад дві години літак стежив за рухом ескадри, доки вичерпання палива не змусило пілотів повернутись на базу. Тепер жодні сумніви зникли – Каннінгем переконався, що в море вийшли головні сили італійського флоту. Продовження власної конвойної операції за таких обставин він визнав надто небезпечним, і за його наказом конвої повернулись до Валетти. Сам же Каннінгем рушив до ворога. Перше велике зіткнення британського та італійського флотів стало неминучим.

Найважливішим завданням італійського флоту було успішне проведення конвою до північно-африканських портів. Швидкохідні лайнери «Есперіа» і «Калітеа» під прикриттям кількох міноносців прискорились до 18 вузлів і рушили до Бенгазі. Вважалось, що вони мають дістатись мети без проблем. А ось доля повільніших суден викликала деякі побоювання. Головні сили флоту під командуванням І. Кампіоні мали не допустити британські кораблі до конвою. Саме цим і керувався італійський командувач, обираючи курс свого з’єднання. Цілком слушно розраховуючи, що гібралтарська ескадра не візьме участі у битві, Кампіоні міг розраховувати на успіх. Трьом британським лінкорам він протиставив два власних. Щоправда, противник мав 381-мм артилерію головного калібру, а італійські кораблі – лише 320-мм, але останні переважали у швидкості й маневреності. До того ж, італійці мали значно більше крейсерів. Тобто назагал сили противників можна визнати приблизно рівними.

Ніч для обох супротивників минула спокійно – з’єднання йшли визначеними курсами назустріч неминучій битві. Вранці 9 липня британська повітряна розвідка знову виявила італійські кораблі. Після проведення конвою до Бенгазі вони рухались у напрямку до Таранто. Побоюючись, що противник зуміє вислизнути, Каннінгем вирішив розділити свої сили, залишивши позаду повільне з’єднання «С», і одночасно наказав провести повітряну атаку. На завдання відправили 15 торпедоносців «Свордфіш» з авіаносця «Ігл». Італійські лінкори вони не знайшли, натомість атакували важкі крейсери, але жодного влучання не добились. Тим часом головні британські сили прискорились до 18 вузлів з таким розрахунком, щоб відрізати противникові шлях до Таранто.

Повітряна атака продемонструвала Кампіоні, що британський флот знаходиться неподалік, а у його складі є авіаносець. Італійська ж авіація того дня була на диво пасивною, незважаючи на успішні дії напередодні.

Літаки з «Ігла» повернулись на авіаносець о 14:25, а вже о 14:47 перші кораблі обох флотів встановили візуальний контакт. Це стало наслідком скерування назустріч противникові на більшій швидкості легких сил британського флоту. Позаду них йшов «Ворспайт» – найшвидший лінкор з’єднання Каннінгема.

Першими в бій вступили легкі крейсери загону віце-адмірала Дж. Тові й італійські легкі крейсери «Луїджі ді Савойя» і «Джузеппе Гарібальді». Італійці, використовуючи більшу дальність стрільби своїх гармат, о 15:20 першими відкрили вогонь з дистанції 21 600 м. За дві хвилини відповіли британські крейсери. Однак вогонь з обох сторін був неточний. Лише один снаряд з «Джузеппе Гарібальді» влучив у крейсер «Нептун» і пошкодив катапульту та гідролітак, який знаходився на ній. О 15:27 розпочали вогневу дуель з крейсером «Сідней» ще два італійські кораблі – «Альберіко да Барбіано» та «Альберто ді Джуссано». Їхні залпи лягали значно точніше, але за якусь мить озвався головний калібр «Ворспайта», що змусило італійські крейсери відійти на безпечну відстань. Італійських літаків у повітрі не було – незважаючи на те, що їхні берегові аеродроми знаходились неподалік місця битви.

Легкий крейсер «Джузеппе Гарібальді»

О 15:45 з палуби «Ігла» стартувала чергова хвиля торпедоносців, однак атака ними важких крейсерів «Больцано» і «Тренто» виявилась безуспішною.

Незабаром на дистанцію відкриття вогню вийшли обидва італійські лінкори, однак відповідно до проведеного раніше розподілу цілей по «Ворспайту» стріляв тільки «Джуліо Чезаре», а «Конте ді Кавур» очікував на вхід у радіус дії своїх гармат «Малайї». Така ситуація стала можливою завдяки маневрам «Ворспайта», який навмисне сповільнив свій хід, щоб повільніша «Малайя» могла його наздогнати. Бій лінкорів йшов класично – на паралельних курсах, завдяки чому кораблі могли використовувати усю міць артилерії головного калібру. Результат його міг визначити один вдалий залп. Вогонь лінкорів намагались підтримати італійські важкі крейсери – як тільки їм вдавалось вийти на дистанцію стрільби.

Близько 16:00 артилеристам «Джуліо Чезаре» вдалось взяти «Ворспайт» у «вилку»: один залп ліг перед ворожим лінкором, а другий – за ним. Після відповідного коригування третій залп неминуче призвів би до накриття ворожого корабля, але часу на це у італійців не було: у ту ж мить 381-мм снаряд «Ворспайта» влучив у верхню палубу «Джуліо Чезаре» поблизу кормової труби. Його уламки викликали кілька пожеж, дим від яких проник до котельного відділення. Частину котлів довелось вимкнути, через що швидкість корабля знизилась. На якийсь час лінкор залишився без електрики. Хоч пожежі вдалось швидко ліквідувати, ушкодження «Джуліо Чезаре» були серйозними. Адмірал Кампіоні наказав есмінцям поставити навколо свого флагманського корабля димову завісу, у яку увійшов і «Конте ді Кавур». Обидва лінкори під захистом димової завіси змінили курс і почали віддалятись від противника. Британські лінкори теж відкоригували курс, увесь час продовжуючи стріляти наосліп. Тягар бою з італійського боку ліг на важкі крейсери, які й так вже деякий час обстрілювали «Ворспайт» й «Малайю». До бою знову вступили британські крейсери. Це одразу ж далося взнаки. О 16:05 важкий крейсер «Больцано» отримав три безпосередніх влучання 152-мм снарядами з крейсера «Нептун». Наслідком одного з них стало заблокування стерна. «Больцано» вийшов з бойового порядку і почав описувати циркуляцію, однак за кілька хвилин екіпаж зумів усунути несправність, і корабель, розігнавшись до 36 вузлів, повернувся на своє місце в бойовому порядку італійських крейсерів.

О 16:06 Кампіоні прийняв рішення про вихід з бою, оскільки його флагманський корабель втратив єдину перевагу над британськими лінкорами – швидкість. Під прикриттям димової завіси й торпедної атаки есмінців головні сили італійського флоту вийшли з бою. Атака есмінців виявилась безрезультатною, натомість два з них – «Алфієрі» і «Фреччія» – були пошкоджені артилерійським вогнем британських крейсерів.

Адмірал Каннінгем не наполягав на продовженні бою – його турбувала поява італійських літаків, помічених о 16:41. Однак ті замість англійських кораблів помилково атакували власні (на щастя для італійців, усі бомби схибили). Остаточно битва закінчилась о 16:45, а за 15 хвилин британські кораблі взяли курс на Александрію.

Після закінчення битви біля мису Стіло італійські кораблі через Мессінську протоку рушили до своїх баз у Неаполі та Спеції. Тим часом британці відновили призупинену конвойну операцію. Прикриття для обох груп транспортів мали забезпечити літаки з авіаносця «Ігл». 10 липня вони здійснили наліт на порт Аугуста на Сицилії, де потопили есмінець «Леоне Панкальдо». Кораблеві, який неушкодженим вийшов із битви біля мису Стіло, на цей раз вистачило однієї торпеди, яка влучила в район машинного відділення. На затопленому есмінці загинуло 16 моряків.

З’єднання Каннінгема на зворотному шляху було 11 липня атаковане італійськими літаками, але за участю винищувачів з «Ігла» цей напад вдалось відбити. Загалом італійська авіація проявила себе у битві біля мису Стіло вкрай пасивно. Зовсім не було використано ту обставину, що битва відбувалась в межах радіуса дії власних бомбардувальників. Ті з’явились лише під кінець бою, і не добились жодних успіхів. Слабка організація взаємодії флоту й авіації залишалась слабким місцем збройних сил Італії.

Обидва ушкоджені кораблі – «Джуліо Чезаре» і «Больцано» – були скеровані на ремонт до Спеції. Ушкодження були не надто важкими, і за місяць кораблі повернулись до бойового складу флоту. Галеаццо Чіано, зять Муссоліні й міністр закордонних справ Італії, писав після битви: «Правдива боротьба на морі точиться не між нами й Англією, а між авіацією і флотом…»