2.2. Британсько-французька війна

Поразка Франції призвела до кардинальної зміни геостратегічної ситуації на Середземноморському ТВД. Величезні акваторії, які досі перебували під контролем союзників, відтепер стали для британського Королівського флоту неприязними (прибережні зони, що залишились під контролем уряду Віші) або й ворожими (відкрите море, звідки пішов французький флот, а його місце зайняв італійський). Уся попередня концепція війни на Середземному морі, якої дотримувалась Великобританія, за одну хвилю перетворилась в руїни. Щоправда, Британія зберігала потужне з’єднання в Александрії (чотири лінкори, авіаносець, сім легких крейсерів, 12 есмінців, 12 підводних човнів), але сили ці були заблоковані у східній частині моря. До того ж, база в Александрії мала слабкі технічні можливості – особливо для ремонту великих кораблів.

Авіаносець «Арк Ройял» – активний учасник операції «Катапульта»

З огляду на нову стратегічну ситуацію, британське командування 28 червня 1940 р. утворило з’єднання «Н», базою якого став Гібралтар. Очолюване віце-адміралом Джеймсом Соммервіллом, воно на той момент складалось з лінійних кораблів «Худ», «Веліент», «Резолюшн», авіаносця «Арк Ройял», легкого крейсера, чотирьох есмінців та кільканадцяти менших кораблів.

Суттєво зросло значення Мальти, яка перетворилась на своєрідний поміст, що пов’язував обидва британські з’єднання. Вже наприкінці червня 1940 р. британці розпочали велику конвойну операцію МА.3 – проведення трьох груп суден з різноманітними вантажами до Александрії. Безпосередню охорону забезпечували легкі крейсери «Кейптаун» і «Каледон» та чотири есмінці, а сили далекого прикриття складались з лінкорів «Ройял Соверін» та «Реміллес», авіаносця «Ігл» і восьми есмінців. Додатково назустріч конвою з Александрії вирушила 7-ма ескадра крейсерів (п’ять кораблів), яка мала перебрати охорону груп транспортів у єгипетських водах.

Повітряне прикриття забезпечували літаючі човни з 201-ї ескадрильї Королівських повітряних сил. Саме вони виявили у Тірренському морі три італійські есмінці. Це були «Есперо», «Зеффіро» та «Остро», які здійснювали черговий транспортний рейс до Тобрука, перевозячи протитанкові гармати з обслугами та боєприпаси. Зрозуміло, що англійці деталей завдання не знали, тому трійка есмінців була сприйнята як потенційна загроза конвою, і до неї скерували 7-му ескадру крейсерів, яка 28 червня виявила противника. Незважаючи на величезну перевагу ворога, італійські кораблі прийняли бій. Головний удар дістався «Есперо», який, зрештою, був потоплений (з 225 членів екіпажу врятувалось менше сотні). Два інші есмінці, поставивши димові завіси, зуміли відірватись від противника і благополучно дістатись до мети. З британської сторони втрат практично не було – лише «Ліверпуль» отримав одне влучання 120-мм снарядом.

Зіткнення у Тірренському морі показало, що акваторія між Італією та Лівією перетворюється на особливо «гарячий» район – адже тут перетинались траси британських й італійських конвоїв. Крім безпосередніх атак на морі, великого значення набували удари по портах, де концентрувались транспорти й ескортні кораблі. Це чудово розуміли обидві сторони, але першими успішно скористались з нагоди британці. 5 липня сім торпедоносців «Свордфіш» з авіаносця «Ігл» перелетіли на єгипетський аеродром Сіді Баррані і після дозаправки завдали удару по Тобруку. У цьому портові були потоплені есмінець «Зеффіро» і транспорт «Манцоні», а ще один есмінець і два транспорти зазнали ушкоджень. Британці ж втратили тільки один літак, збитий зенітками.

Активною в той час була також італійська авіація. Її літаки кілька разів атакували британські конвої, змусивши, зрештою, дві з трьох груп транспортів повернутись на Мальту. Таким чином, перша британська велика конвойна операція завершилась невдачею. З іншого боку, операція МА.3 дала цінний досвід організації проведення конвоїв у обмеженій акваторії, переконливо показавши необхідність попереднього завоювання панування на морі та в повітрі. Варто відзначити, що кількома днями раніше (25 червня) розпочали свою першу конвойну операцію італійці. Вони зуміли без втрат провести два транспорти у супроводі допоміжного крейсеру «Рамб ІІІ» і двох міноносців з Неаполя до Триполі.

Хоч конвойні операції й були вкрай важливими, пріоритетним для Великобританії у той час було вирішення долі французького флоту. Керівництво країни було сповнене рішучості зробити все, щоб французькі кораблі не потрапили до рук німців та італійців – навіть ціною прямого збройного зіткнення з недавнім союзником.

24 червня 1940 р. командувач ВМС Франції адмірал Жан Дарлан віддав наказ усім кораблям зайти у порти Франції або її колоній. Однак ті кораблі, які знаходились в портах Великобританії, так само, як і загін, що базувався в Александрії, виконати цей наказ не могли – британці одразу ж заблокували їх. Видаючи наказ, Дарлан діяв виключно в інтересах Франції – тож чи міг він дивуватись, що й власті Великобританії будуть діяти в інтересах своєї країни? Вже 27 червня британський Воєнний кабінет з ініціативи В. Черчилля ухвалив рішення про проведення операції «Катапульта», яка мала на меті знищення французьких кораблів. Підставою для цього ста висновок Комітету планування при уряді, в якому зазначалось, що можливий вступ ослабленої поразкою Франції у війну на боці Третього рейху буде мати менш неприємні наслідки, ніж заволодіння Німеччиною французькими кораблями. Сам Черчилль пізніше згадував: «Це було неприємне рішення, найбільш неприродне й болюче з усіх, які мені коли-небудь доводилось ухвалювати…»

Справу дещо спрощувало те, що певна частина французького флоту вже перебувала під британським контролем. Насамперед це стосувалось з’єднання в Александрії, до якого входили лінкор «Лоррен», важкі крейсери «Дюкень», «Турвіль», «Сюффрен», легкий «Дюге Труен», три есмінці та чотири підводні човни. А ось кораблі в Мерс-ель-Кебірі, Алжирі, Орані, Тулоні, а також Касабланці і Дакарі становили потенційну небезпеку. Навіть якщо б вони не дістались німцям, британський Королівський флот змушений був би виділити частину сил для контролю за їх можливими діями. Тобто, знищення французького флоту з точки зору Великобританії було оптимальним виходом.

Адмірал Джеймс Соммервілл

Ліквідацію кораблів, зосереджених у Мерс-ель-Кебірі (нові лінкори «Дюнкерк» і «Страсбург», старі «Бретань» і «Прованс», шість великих есмінців, гідроавіатранспорт «Коммандан Тест» і низка менших кораблів), доручили з’єднанню «Н». Його командувач віце-адмірал Соммервілл отримав відповідний наказ 1 липня, а 3 липня його кораблі – лінійний крейсер «Худ», лінкори «Веліент» і «Резолюшн», авіаносець «Арк Ройял», легкі крейсери «Ентерпрайз» і «Арет’юза» у супроводі 11 есмінців – підійшли до французької бази. Перш ніж відкрити вогонь, Соммервілл звернувся до французького командувача адмірала Марселя Женсуля з ультиматумом. Йому було запропоновано кілька рішень, прийнятних для британців: вирушити з британським з’єднанням для продовження боротьби проти Німеччини та Італії; перевести кораблі зі скороченими екіпажами до британських портів, де передати їх властям Великобританії; перевести кораблі зі скороченими екіпажами і під британським супроводом до котрогось із французьких портів у Вест-Індії (наприклад, Мартиніки), де б вони були демілітаризовані або віддані під контроль нейтральних на той момент Сполучених Штатів. Друга і третя опції передбачали репатріацію французьких моряків на батьківщину, перша і друга – повернення кораблів Франції після війни та виплату відшкодування за їхнє ушкодження або знищення під час бойових дій. Якщо ж для Женсуля жодна з цих опцій не буде прийнятною, йому пропонувалось упродовж шести годин затопити свої кораблі – інакше Соммервілл «має наказ уряду Його Королівської Величності вжити усіх заходів, аби не допустити, щоб ваші кораблі потрапили до рук німців чи італійців».

Французький флот опинився в жахливому становищі – до того ж, з власної вини. Кораблі перебували у базі, зовсім не готові до бою. На підходах до Мерс-ель-Кебіра не були розгорнуті жодні патрульні сили – надводні, підводні чи повітряні. Зрозуміло, що Франція формально вже не перебувала у стані війни, але ж ні Дарлан, ні його оточення не могли всерйоз розраховувати, що Великобританія не намагатиметься нейтралізувати французький флот. Зрештою, ситуація з’єднання адмірала Годфруа в Александрії, якому британці обмежили постачання палива й води і фактично заборонили вихід у море, не була таємницею. Французька байдужість щодо власної безпеки в цій ситуації є вражаючою. Ситуація зі з’єднанням Женсуля вкотре переконливо доводить, що у війні не можна сподіватись на те, що з тобою не трапиться нічого лихого – це пряма дорога до поразки.

Вранці 3 липня ситуація в Мерс-ель-Кебірі була невтішною для французів. Їхні кораблі стояли в бухті, на якорях або біля причалів. У відкрите море вів вузький прохід, який був взятий на приціл британськими кораблями. Наявність авіаносця у складі з’єднання «Н» не тільки забезпечувала британцям прикриття з повітря, але й дозволяла здійснювати розвідку, а у разі потреби – завдати повітряного удару.