Теорія психічного гермафродитизму передбачає, що статевий об’єкт інвертованих протилежний щодо об’єкта нормальних. Інвертований чоловік не може встояти перед чарівністю, що виходить від чоловічих ознак тіла і душі, він сам себе відчуває жінкою та шукає чоловіка.
Але хоча це і слушно щодо цілої низки інвертованих, однак далеко не є загальною ознакою інверсії. Немає жодних сумнівів, що значна частина інвертованих чоловіків зберігає психічний характер мужності, має порівняно небагато вторинних ознак іншої статі й у своєму статевому об’єкті шукає, по суті, жіночі психічні риси. Якби було інакше, то залишалося б зовсім незбагненним, навіщо існує чоловіча проституція, яка пропонує себе інвертованим; зараз, як і в давнину, відбувається копіювання в усіх зовнішніх формах сукні та манер жінок; адже таке наслідування мало б ображати ідеал інвертованих. У греків серед інвертованих зустрічалися наймужніші чоловіки, і було ясно, що не мужній характер хлопчика, а тілесне наближення його до жіночого типу, так само як і жіночі душевні властивості – боязкість, стриманість, потреба у сторонній допомозі та пізнанні – розпалювали пристрасть у чоловіка. Як тільки хлопчик ставав дорослим, він уже більше не був статевим об’єктом для чоловіка, а сам починав симпатизувати хлопчикам. Отже, сексуальним об’єктом у цьому, як і в багатьох інших випадках, є не та сама стать, а поєднання обох статевих ознак, компроміс між душевним рухом того, хто жадає чоловіка і жадає жінку за збереженням умови мужності тіла (геніталій), так би мовити, віддзеркалення власної бісексуальної природи[6].
Визначенішими виявляються активно інвертовані взаємини у жінок, частина яких мають соматичні та душевні ознаки чоловіка та вимагають жіночності від своїх статевих об’єктів, хоча і тут, при ближчому знайомстві, ймовірно, виявиться неабияка строкатість стосунків.
Важливий факт, про який не можна забувати, полягає в тому, що сексуальну мету при інверсіях жодним чином не можна називати однорідною. У чоловіків статеве спілкування per anum далеко не збігається з інверсією; мастурбація часто також становить єдину мету, а обмеження сексуальної мети – аж до самотніх виливів почуттів – зустрічаються тут навіть частіше, ніж при гетеросексуальному коханні. У жінок сексуальні цілі інвертованих також різнорідні; особливою перевагою, мабуть, користується дотик слизовою оболонкою рота.
Хоча ми не відчуваємо в собі сил дати задовільне пояснення утворенню інверсії на підставі наявного досі матеріалу, проте помічаємо, що в цьому дослідженні дійшли до переконання, що може набути для нас більшого значення, ніж вирішення поставленого вище завдання. Звертаємо увагу на те, що уявляти собі зв’язок сексуального потягу із сексуальним об’єктом занадто щільним. Досвід із випадками, які вважаються ненормальними, показує нам, що між сексуальним потягом і сексуальним об’єктом є спайка, не помітити яку існує небезпека за одноманітності нормальних форм, в яких потяг нібито приносить від народження із собою й об’єкт. Це змушує нас послабити в наших думках зв’язок між потягом та об’єктом. Статевий потяг, імовірно, на початку не залежить від об’єкта і не зобов’язаний своїм виникненням його принадам.
У той час як особи, сексуальний об’єкт яких не належить до статі, що відповідає нормі, тобто інвертовані, здаються спостерігачеві групою індивідів в іншому відношенні, можливо, повноцінних, випадки, в яких сексуальними об’єктами обирають незрілих у статевому відношенні осіб (дітей), здаються поодинокими відхиленнями. Лише у виняткових випадках сексуальними об’єктами стають діти; здебільшого вони перебирають цю роль, коли ледачий та імпотентний індивід або імпульсивний (невідкладний) потяг не може в цю мить оволодіти відповідним об’єктом. Усе ж факт, що статевий потяг допускає стільки варіантів і таке зниження свого об’єкта, проливає світло на його природу; голод, набагато міцніше прив’язаний до свого об’єкта, допустив би це лише в крайньому випадку. Те ж зауваження стосується статевого спілкування з тваринами, що зовсім нерідко зустрічається серед сільського населення, причому статева привабливість переходить межі одного виду.
З естетичних міркувань з’являється бажання приписати це душевнохворим, як і інші важкі випадки відхилення статевого потягу, але це неправильно. Досвід показує, що в останніх не спостерігається якихось особливих порушень статевих потягів порівняно зі здоровими людьми. Так, сексуальні зловживання дітьми з моторошною частотою зустрічаються у вчителів і няньок просто тому, що їм надаються для цього найсприятливіші умови. У душевнохворих зустрічається відповідне відхилення лише в посиленій формі, або, що має особливе значення, воно стало винятковим і зайняло місце нормального сексуального задоволення. Це вдале виставлення сексуальних варіацій за шкалою від здоров’я до душевної хвороби змушує задуматися. Мені здається, що потребує пояснення факт, який слугує вказівкою, що душевні рухи статевого життя належать до таких, які в межах норми найгірше коряться вищим видам душевної діяльності. Хто в будь-якому відношенні душевно ненормальний, у сенсі соціальному, етичному, той, згідно з моїм досвідом, завжди є таким самим і в своєму сексуальному житті. Але є багато ненормальних у сексуальному житті, що відповідають у всіх інших пунктах середньостатистичній людині, що не відстали від людського культурного розвитку, слабким пунктом якого залишається сексуальність. Як на найзагальнішому результаті міркувань, зупинимося на погляді, що під впливом численних умов у багатьох індивідів вид і цінність сексуального об’єкта відходять на задній план. Істотним і постійним у статевому потягу є щось інше[7].
Природною сексуальної метою вважається єднання геніталій в акті, названому зляганням, що веде до позбавлення від сексуальної напруги і до тимчасового згасання сексуального потягу (задоволення, аналогічне насиченню при голоді). І все-таки вже в нормальному сексуальному процесі можна помітити зачатки, розвиток яких веде до відхилень, які були описані як перверсії. Попередньою сексуальної метою вважається такий проміжний процес (що лежить на шляху до злягання) ставлення до сексуального об’єкта, як його обмацування та розглядання. Ці дії, з одного боку, самі по собі дають насолоду, а з іншого – підвищують збудження, яке має тривати до досягнення остаточної сексуальної мети. Один визначений дотик із їх числа, взаємний дотик слизовою оболонкою губ, перетворений на поцілунок у багатьох народів (зокрема і високо цивілізованих), має високу сексуальну цінність, хоча ті частини тіла, які маються на увазі, не належать до статевого апарату, а являють собою вхід у травний тракт. Ці моменти дозволяють встановити зв’язок між перверсією та нормальним сексуальним життям і які можна використовувати для класифікації перверсії. Перверсії являють собою або:
а) перехід за анатомічні межі частин тіла, призначених для статевого єднання;
б) або зупинку на проміжних стосунках до сексуального об’єкта, які природно швидко проходять шлях до остаточної сексуальної мети.
Психічна переоцінка, яку отримує сексуальний об’єкт, як бажана мета сексуального потягу, в найрідкісніших випадках не обмежується його геніталіями, а поширюється на все його тіло і має тенденцію охопити всі відчуття, які походять від сексуального об’єкта. Та ж переоцінка розповсюджується й на психічну царину та проявляється як логічне засліплення (слабкість судження) щодо душевних проявів і досконалості сексуального об’єкта, так само як готовність коритися і вірити всім його словам. Довірливість кохання стає, таким чином, важливим, якщо не найпершим джерелом авторитету[8].
Саме ця сексуальна оцінка так кепсько гармонує з обмеженнями сексуальної мети єднанням одних лише геніталій і сприяє тому, що для сексуальної мети обираються інші частини тіла[9].
Значення моменту сексуальної переоцінки найкраще вивчати в чоловіка, любовне життя якого вже стало доступним для дослідження, між тим як любовне життя жінки, частково внаслідок культурних спотворень, частково внаслідок конвенційної скритності та нещирості жінок, занурене наразі в непроникну темряву[10].
Застосування рота як сексуального органа вважається перверсією, якщо губи (язик) однієї особи торкається геніталій іншої, але не в тому випадку, якщо слизові оболонки обох осіб торкаються одна одної. В останньому винятку й полягає наближення до нормального. Кому огидні інші прийоми перверсій, що практикуються, ймовірно, з найдавніших доісторичних часів людства, той відчуває при цьому явну огиду, яка не допускає прийняти таку сексуальну мету. Але межа цього часто суто умовна: хтось пристрасно цілує губи вродливої дівчини, натомість лише з огидою зможе скористатися її зубною щіткою, хоча немає жодних підстав припускати, що порожнина його власного рота, яка йому зовсім не гидка, чистіша за рот дівчини.
Тут увага привертається до моменту відрази, яка шкодить лібідозній переоцінці сексуального об’єкта, але, у свою чергу, долається лібідо. У відразі хочуть бачити одну з сил, які призвели до обмеження сексуальної мети. Певна річ, вплив цих обмежуючих сил до геніталій не доходить. Але не підлягає сумніву, що й геніталії іншої статі самі по собі можуть бути предметом відрази і що така поведінка становить характерну рису всіх істеричних хворих (особливо жінок). Сила сексуального потягу охоче проявляється у подоланні цієї відрази (див. нижче).
Ще ясніше, ніж у попередньому випадку, стає зрозумілим при користуванні заднім проходом, що саме огида накладає печать перверсії на цю сексуальну мету. Але нехай не тлумачать як відому пристрасть із мого боку зауваження, що виправдання цієї відрази тим, що ця частина тіла служить виділенням і контактує з найогиднішим – екскрементами, – не більш переконливе, ніж виправдання, яким істеричні дівчата користуються для пояснення своєї відрази до чоловічих геніталій: вони служать для сечовипускання.
О проекте
О подписке