Цитаты из книги «Людина розумна. Історія людства від минулого до майбутнього»

Теорія пліток може здаватися жартом, але її підтверджують численні дослідження. Навіть сьогодні переважна більшість людського спілкування — чи то електронна пошта, телефонні дзвінки або газетні шпальти — є плітками. Вони надходять до нас так природно, неначе наша мова еволюціонувала саме з цією метою. Чи ви думаєте, що професори історії теревенять про причини Першої світової війни, коли зустрічаються за обідом, або фізики-ядерники обговорюють кварки на перервах на каву під час наукових конференцій,? Іноді, звісно, так. Але значно частіше вони пліткують про професорку, яка заскочила чоловіка на подружній зраді, або сварку між завідувачем кафедри та деканом, або чутку про те, що їхній колега за грантові кошти придбав собі «лексус». Плітки зазвичай зосереджені навколо певних поганих вчинків. А поширенням їх залюбки займається так звана «четверта влада» — журналісти, які інформують суспільство про подібні вчинки і таким чином захищають його від шахраїв та нахлібників.

Теорія пліток може здаватися жартом, але її підтверджують численні дослідження. Навіть сьогодні переважна більшість людського спілкування — чи то електронна пошта, телефонні дзвінки або газетні шпальти — є плітками.

Наша мова еволюціонувала для обміну плітками. Адже Homo sapiens є переважно соціальною твариною. Соціальна взаємодія — ключ до нашого виживання та відтворення. Окремим чоловікам та жінкам замало знати місцезнаходження левів і бізонів. Їм значно важливіше знати, хто в їхній групі кого ненавидить, хто з ким спить, хто чесний, а хто шахрай.

Найпростіша відповідь: наша мова є напрочуд гнучкою. Ми можемо зв’язати обмежену кількість звуків та знаків у необмежену кількість речень, кожне з окремим значенням. Таким чином ми сприймаємо, накопичуємо та повідомляємо величезні обсяги інформації про довкілля. Зелена мавпочка може крикнути своїм подружкам: «Обережно! Лев!» А сучасна людина може розповісти своїм друзям, що вранці біля річкового закруту вона бачила лева, який переслідував стадо бізонів.

За свідченнями, розмір мозку пересічного розумного, насправді, зменшився з часів ери мисливства та збирання.5 У той час виживання вимагало чудових розумових здібностей від кожного. З розвитком же сільського господарства та промисловості люди почали дедалі більше покладатися для виживання на навички інших, завдяки чому відкрилися нові «ніші для імбецилів». Адже виживати та передавати свої нічим не примітні гени наступним поколінням змогли люди, не обтяжені інтелектом, такі як водовози та робітники конвеєру.

Правда полягає в тому, що суспільство аче, як і всі суспільства людей, мало дуже складну організацію. Не варто демонізувати чи ідеалізувати їх на підставі лише поверхового знайомства. Аче не були ані ангелами, ані демонами — а всього-на-всього людьми. Такими самими були і давні мисливці-збирачі.

Наша свідомість залишилася нам від мисливців-збирачів, а кухня недалеко пішла від часів давніх землеробів.

Але як змусити свідомість приймати речі як вони є без жодного прагнення? Приймати смуток як смуток, радість як радість, біль як біль? Ґаутама розробив для цього низку технік медитації, які тренують свідомість людини. Ці практики вчать зосереджувати всю свою увагу на питанні: «Що я відчуваю зараз?», а не: «Що б я хотів відчувати?» Досягти такого стану свідомості складно, але цілком можливо.

радість без прагнення, щоби ця радість затрималась та посилилася, то продовжуєте відчувати радість, не втрачаючи душевного спокою.

Ґаутама ж виявив, що існує спосіб вибратися з цього зачарованого кола. Якщо, стикнувшися з чимось приємним або неприємним, наша свідомість просто приймає речі такими, як вони є, страждання не виникають. Якщо ви переживаєте смуток без прагнення, щоби цей смуток пішов, то продовжуєте відчувати смуток, але не страждаєте від нього. Насправді, в смутку може бути багатство. Якщо ви переживаєте