Цитаты из книги «Людина розумна. Історія людства від минулого до майбутнього»

наша унікальна мова еволюціонувала як засіб обміну інформацією про світ. Але найважливіша інформація, якою потрібно було обмінюватися, стосувалася саме людей, а не левів і бізонів. Наша мова еволюціонувала для обміну плітками. Адже Homo sapiens є переважно соціальною твариною. Соціальна взаємодія — ключ до нашого виживання та відтворення. Окремим чоловікам та жінкам замало знати місцезнаходження левів і бізонів. Їм значно важливіше знати, хто в їхній групі кого ненавидить, хто з ким спить, хто чесний, а хто шахрай.

Справжня різниця між нами та шимпанзе полягає в «клеї» міфів, що з’єднує разом велику кількість окремих осіб, родин та груп. Цей «клей» і зробив нас володарями світу.

Адже велика кількість чужих людей може успішно співпрацювати, якщо вірить у спільні міфи

Толерантність взагалі не є візитівкою розумних.

тому типовий збирач мав доступ лише до одного типу солодкої їжі — зрілих плодів. Якщо жінка кам’яної доби знаходила дерево, рясно обсипане фігами, найрозсудливіше було з’їсти їх якомога більше на місці, допоки це дерево повністю не обібрала місцева зграя бабуїнів. Інстинкт накидатися на калорійну їжу міцно вкорінений

При цьому відповідь на питання, чому ми накидаємося на найсолодшу та найжирнішу їжу, яку тільки можемо знайти, стає очевидною, якщо замислитися над харчовими звичками наших предків. У саванах та лісах, де вони мешкали, висококалорійні солодощі траплялися вкрай рідко та й узагалі з їжею було сутужно. 30 тисяч років

Чому, наприклад, люди трощать висококалорійну їжу, яка завдає шкоди здоров’ю? Сучасні суспільства достатку, неначе від чуми, потерпають від ожиріння, яке стрімко поширюється на країни, що розвиваються.

Як відомо всім з давніх часів і понині, клерки та бухгалтери думають не так, як люди. Вони думають як картотечні шафи.

Чому, наприклад, люди трощать висококалорійну їжу, яка завдає шкоди здоров’ю? Сучасні суспільства достатку, неначе від чуми, потерпають від ожиріння, яке стрімко поширюється на країни, що розвиваються. При цьому відповідь на питання, чому ми накидаємося на найсолодшу та найжирнішу їжу, яку тільки можемо знайти, стає очевидною, якщо замислитися над харчовими звичками наших предків. У саванах та лісах, де вони мешкали, висококалорійні солодощі траплялися вкрай рідко та й узагалі з їжею було сутужно. 30 тисяч років тому типовий збирач мав доступ лише до одного типу солодкої їжі — зрілих плодів. Якщо жінка кам’яної доби знаходила дерево, рясно обсипане фігами, найрозсудливіше було з’їсти їх якомога більше на місці, допоки це дерево повністю не обібрала місцева зграя бабуїнів. Інстинкт накидатися на калорійну їжу міцно вкорінений у наших генах. Сьогодні ми можемо жити у чудових квартирах із забитими вщент холодильниками, але наша ДНК все ще думає, що ми в савані. Саме це змушує нас проковтнути велику упаковку морозива, якщо ми знайдемо її в морозильнику, та запити її цілим літром коли.

перед нами відкривається багато нових та чудових можливостей.