Більша частина подій цього роману відбувається в Іспанії, в таверні, яка замаскована під школу "лицарів святого духу", де готують розвідників, диверсантів, тайних агентів. І знову Григорій потрапляє у вороже кубло, у терраріум. Але на мій погляд, в Іспанії йому набагато складніше ніж було у Німеччині, адже поруч немає ні одного друга, жодної близької людини. Григорій знову змушений видавати себе за іншу людину. Він не забуває хто він є насправді, але с кожним днем йому все складніше грати огидні ролі.
Як усе остогидло! Григорій Гончаренко став Комаровим, потім Генріхом фон Гольдрінгом, тепер - ненависним Фредом Шульцем, який теж має перевтілитись ще й на якогось Гната Сомова. І це менш ніж за двадцятип'ятирічне життя! Чому саме йому судилася така доля?
Ясним промінем для Григорія замість Моніки стає Агнесса/Марія, циганка, яка перетворилася на аристократку волею долі. Я більшу частину роману ніяк не могла співвіднести Марію з Агнессою. Ледве-ледве вийшло лише під кінець, коли Агнесса з Григорієм побувала у циганському таборі, який завдав їй чимало болі.
Чесно кажучі, Григорій дещо загубився для мене з середини книги. Він дуже, дуже втомився. Звичайна людина не в силах так довго жити у постійному стресі і напрузі без психологічних і фізичних наслідків. Він все частіше згадує Моніку... Але знов і знов бере звідкись сили і натхнення. Мені здається, автор занадто ідеалізує свого героя.
Звичайно ж, я не можу не відзначити незрівнянну, співучу мову роману. Автор володіє нєю віртуозно. Деякі, особливо вдалі рядки хочеться зачитати вголос. У мову книг Михайлика я закохалася.
Цей роман є зав'язкою історії про "чорних лицарів" основні події відбудуться у третій, заключній частині трилогії. Тому, питання читати чи ні навіть і не стоїть. Але все ж таки перша книга сподобалась мені набагато більше.