– Отже, ти той, на якого ми чекали? – Танга незворушно дивилась на людину, яку витягли з біологічного контейнера дві з половиною доби тому. Перед нею сиділа тендітна білявка з ідеально округленим обличчям ляльки, хвилястим жовтуватим волоссям і сіро-блакитними очима, котрі своєю крижаною невиразністю нагадували індикатори застарілих кіборгів. Все в цій людині-ляльці здавалось штучним, манірним й надмірно витонченим. Мешканцям індустріального світу ця несправжність здавалась уламком чужого, хворобливого і збоченого життя. Дражливою карикатурою на те, що вони звикли вважати зримим образом людини, що варта поваги.

Тіронійські Діти Атри⁸, які першими побачили цю істоту, щойно звільнену від протиперевантажного гелю, вирішили, що з них познущалися. Попереджені єдиновірцями з Ноли, вони піднесено чекали на прибуття пророкованого Саошианта, а натомість зустріли живу ляльку. Зроблену на замовлення якогось хтивого багатія працівницю секс-індустрії. Навіть клони визнали недоречність та вульгарність цього створіння, вузько призначеного для втілення бридких фантазій.

Істинно віруючі, вони не насмілювалися висловлювати вголос свої сумніви. Проте в їхніх розгублених поглядах народжувалися та розгортались питання, що не отримували належної відповіді.

«Невже сподіваний Спаситель Осьового народу, – запитували очі вірних, – перед вирішальною битвою увійшов до тіла неповнолітньої повії? Для чого Йому така маска? Чи повірять у Його місію ті, хто побачить замість могутнього вождя ноланську ляльку?»

Танга не належала до тих, хто надавав великого значення тілесним формам, у які за потребою огортала себе Аша-істина, проте і в її гартованому єстві народився протест. Особливо її дратували очі прибульця (прибулиці). На тверде переконання Танги, очі Спасителя мали запалювати вірних на напружене та безумовне служіння. Проте в тих очах, які вона бачила напроти, не було й натяку на духовне полум’я вогненного божества.

«Світлоносцеві не личить мати такі пусті очі», – вирішила отаманша контрабандистів, а вголос мовила:

– Ми просимо тебе дати нам істинний знак Спасителя, щоб Діти Атри отверділи у вірі і сповнились рішучості.

– Я знаю звичаї нескореної Тіронії, – відповіла (відповів) людина-лялька. – Я готовий пройти випробування.

– Я кажу не про випробування, а про знак.

– Знак не забариться.

– Добре, – кивнула Танга після недовгого мовчання. – Йди за мною.

Вона повела людину-ляльку до нижніх рівнів старовинної виробки, яка тягнулась, наче нора велетенських щурів-ратанів, на північ від житлового купола «Ліфанії-8». Ці лабіринти ніколи не знали пасток і спостережних систем Джи Тау. Навіть у чорні часи придушення клонських повстань глибинна цитадель залишилась неприступною для бойових кіборгів і штурмових загонів Четвертого флоту. Втративши сотні бійців і роботів, карателі задовільнились тим, що підірвали в шахтних колодязях потужні термобаричні бомби.

Того дня вогонь поглинув Дітей вогню.

Клони вірили, що душі спалених оборонців й досі, за волею Благого Атри, блукають під землею невідомщеними та настороженими. Що вони незримо охороняють вкриті чорною кіркою зали, коридори і лази, доводячи до божевілля тих ворогів, які наважуються забратись до підпільного царства.

Випаленими тунелями Танга вела прибульця (прибулицю) до місця випробувань. Клони-охоронці мовчки йшли попереду і ззаду, готові померти за посланця благих Сил. Навколо простяглась непроглядна темрява, але ніхто не запалював вогнів. Танга і клони бачили у темряві завдяки зоровим імплантатам, але людина-лялька такого пристрою не мала. В ній не знайшли жодного імплантату. Тому Танга напружилась, коли перед ними виникло нешироке провалля. Невидимі для прибульця (прибулиці), клони, що йшли в авангарді, звично перестрибнули через розколину. Танга готова була підхопити людину-ляльку, якби їй загрожувало падіння, але прибулець (прибулиця) граційним стрибком подолав (подолала) небезпечне місце.

Такий фокус сподобався Танзі.

«Ця лялька не така проста, якою здається», – зрозуміла вона. За годину вони дійшли до Зали Перепусток. Так називалась невелика печера, де в давні часи Діти Атри ставили варту, що охороняла шлях до глибших рівнів підземного лабіринту. Тепер тут мешкали ті з Дітей, які повністю посвятили себе Аші-істині і не бажали спілкуватися з прогнилим світом. Серед них жила стара клонка-провидиця, котра вміла передбачати небезпеку, виявляти імперських шпигунів, агентів наркомафії і викривати зрадників.

Печеру освітлювали світильники, зроблені у вигляді срібних і золотих дерев. Танга згадала той день, коли мати вперше привела її, дев’ятирічну дівчинку, до Зали Перепусток. Тоді маленька сповідниця Атри запитала маму:

– Чому ці дерева не зробили зеленими?

– Їх зробили срібними і золотими в пам’ять про священні дерева Атри.

– Священні дерева ростуть на Землі?

– Вони росли там, але їх знищили слуги мороку. Священні дерева сяяли світлом Аши-істини і засліплювали слуг мороку. Тому вони послали чудисько, і воно знищило священні дерева.

Маленька Танга уявила потворне і хиже чудисько. Воно було подібне на щура-мутанта. На швидке і спритне страховисько, яке полювало на дітей і свійських тварин у житловому куполі. Танзі захотілось плакати. Мати тоді пояснила їй, що Діти Атри ніколи не повинні плакати, тому що їхні сльози підсилюють і втішають володарів мороку. З того часу Танга плакала рідко.

Майже не плакала.

Доросла Танга подивилась на людину-ляльку, освітлену образами священних дерев. Химерне сяйво несподівано виокремило її обличчя – мертвотно-біле, застигле у незворушній порцеляновій досконалості. Й нова хвиля зловісного передчуття пройшлась єством контрабандистки.

Людина-лялька наче відчула настрій Танги. Вона кинула на контрабандистку свій стомлено-безбарвний погляд, і горло Танги стиснув спазм. Наче зашморг перехопив шийні м’язи. Вона захлинулась слиною, закашлялась й ледь не втратила свідомості. Танга раптом зрозуміла, що ця істота з порцеляновим личком може будь-якої миті вбити її. Та не лише її, а й будь-кого одним лише зусиллям волі.

«Не всі чудиська подібні до ратанів», – подумала контрабандистка.

«Не всі», – сказав чужий голос в її голові.

«Так ти й думки вмієш читати?»

«Я багато чого вмію. Де там та ваша провидиця? Кличте її сюди.

Немає часу на ритуали».

– Закличте провидицю, – наказала Танга. Тепер вона намагалась не думати. Принаймні не будувати з думок систему.

Її почули. За хвилину клони принесли вузькі полотняні ноші, на яких сиділа старезна жінка. Спочатку провидиця наче спала. Голова її була похилена, очі закриті.

Але за мить вона підвела голову й прикипіла очима до людини-ляльки.

– Хто ти? – прохрипіла провидиця.

Танзі здалось, що стара налякана. Отаманша ніколи не бачила провидицю наляканою, проте не здивувалась. Вона вже зрозуміла, що ціла Тіронія за всі віки колонізації не бачила істоти, подібної до людини-ляльки.

– Я Проклятий, який повстав для помсти. Я вимолений і очікуваний. Я Саошиант.

– Хто ти? – Танга побачила, як вібрують бганки шкіри на обличчі провидиці. Як хвилювання, змішане з підозрою та безсиллям, котиться ним від перенісся до вух і шиї.

– Сама скажи. Нехай усі почують.

– Що саме сказати? – ці слова стара клонка прошепотіла. Лише Танга і клони, які тримали ноші, почули розгублене шелестіння, що сповзло з її губ.

– Тобі видніше. Адже це ти провидиця.

– Я не… В мене немає слів. Потрібних слів.

– Люди за тисячоліття попридумували стільки усяких слів, – ледь знизав плечима прибулець. – А тобі їх чомусь бракує. Чого так?

– Тому що… – провидиця замовкла, але мовила знову і голос її зміцнів: – Ти – бог. Древній бог, дуже древній… – обличчя старої на мить розгладилось, наче нестерпне, межове здивування пройшлось по ньому праскою. – О, святі Сили, наскільки… Який древній…

Танга зауважила: називаючи прибульця богом, провидиця використала не звичне для тіронійських Дітей Атри слово «егурі»⁹, а рідкісне в мові посвячених дастуран «амерті». Згідно з молитовним досвідом Танги, цей божественний титул супроводжував ритуальні згадки про темні й грізні сутності. Точного його значення отаманша не знала. Щось пов’язане із безсмертям.

«Навряд чи прибулець відчув різницю», – промайнуло в голові Танги. Тіронійка наказала собі не розгортати цю думку у складніші судження.

– Цілком вірно, – з незмінно безбарвною інтонацією підтвердила слова провидиці людина-лялька. – Тепер можеш відпочити.

Голова провидиці хитнулась, її очі згасли. З неї немов вийшло щось вперте, що надавало старезному тілу форми. Незграбною масою плоть провидиці осіла на ноші. З рота витікла цівка слюни.

– Ти вбив її? – не втрималась Танга.

– Вона стомилась. Дуже стомилась. Я її відпустив.

– У смерть?

– Смерті немає, Танго. Є лише інший спосіб буття. Щоправда, не настільки різноманітний, як цей.

– Що тобі потрібно? – Танга намагалась не дивитись на мертву провидицю.

– Для початку мені потрібно до Гірчичної пустелі. До міста Саїд. – Це місто було зруйноване під час останньої революції. Там тепер ніхто не живе.

– Тоді мені потрібні руїни Саїду. Доправте мене туди.

– Ми підготуємо експедицію.

– І якнайшвидше, Танго. В мене обмаль часу.

Тіронія

(вибірка з історичної довідки для туроператорів)

Землеподібна планета Тіронія, третя в системі зірки Хаябуси (HD10647), була відкрита за допомогою Великого Місячного телескопа у 2095 році ЕП. Тоді ж отримала свою назву, яку придумав син одного з операторів телескопа. Було встановлено, що планета обертається навколо своєї зірки за сто дев’яносто шість земних діб.

Перші безпілотні апарати землян досягли околиць Хаябуси через вісімдесят років. Вони встановили, що Тіронія – пустельна планета з аргоново-азотною атмосферою, незначними підповерхневими запасами рідкої води і сезонними річками, які усі до одної пересихають у літній період. Тяжіння на її поверхні ледь перевищує земне, а сильне магнітне поле захищає поверхню від космічного опромінювання.

Завдяки значному нахилу осі планети відносно площини обертання навколо Хаябуси, температура в екваторіальній зоні коливається від плюс сорока градусів Цельсія до мінус вісімдесяти. Різка сезонність супроводжується пиловими бурями планетарного масштабу. Поблизу полюсів є території, постійно вкриті товстим шаром криги та сніговим покровом. Таким чином, Тіронія разюче подібна до Марса, але значно більша за Червону планету і краще захищена від галактичної радіації.

Біосфера планети знаходиться на примітивній стадії розвитку і представлена здебільшого грибками і грибами, які, на думку ксеноботаників, є прямими родичами земних грибів. Вважається, що на Тіронію вони, так само, як і на Землю, потрапили за допомогою міжзоряних комет – уламків гіпотетичної Дощової планети, галактичної прабатьківщини грибів. Довший час Тіронія не цікавила землян як об’єкт для колонізації. Лише у 156 році ЕВ ресурсна компанія «Аванта» отримала дозвіл на розвідку природних копалин на Тіронії. Першими людьми, які ступили на Тіронію, стали працівники «Аванти», що висадились на планеті з борту зорельота «Гарм».

У подальші десятиліття доля Тіронії визначилась. Вона стала місцем видобутку тих рідкісних металів та мінералів, технології молекулярного синтезу яких або неможливі зовсім, або ж дорожчі за видобуток на ресурсних планетах. З часом, на базі гірничої справи, розвинулись галузі органічного та неорганічного синтезу надскладних молекулярних сполук. У ті часи Тіронію називали «планетою хіміків».

Колонізація Тіронії проводилась на комерційній основі, без фінансової підтримки імперського уряду. Окрім «Аванти» в розробці корисних копалин на першому етапі колонізації прийняли участь трансзоряні монополії «Оакл» і «ТСС». Відповідно, колонізація відбувалась в умовах жорсткої економії та фінансової доцільності. Житлові куполи та підземні поселення Тіронії, де на 415 рік проживало двадцять дев’ять мільйонів природнонароджених і клонів, стали загальновизнаними взірцями тісноти, примітивного обладнання та неякісного обслуговування мешканців. У періоди Смут економічні кризи та тотальна корупція раз у раз ставили господарство колонії на межу виживання.

Ще однією проблемою стали грибкові епідемії серед колоністів. Майже всі вони є носіями представників місцевої паразитичної флори. Для придушення хронічних грибкових заражень практично кожний колоніст регулярно піддається профілактичній хіміотерапії. Це впливає на стан здоров’я й тривалість життя тіронійців. Мало хто з них доживає до ста років.

Ще однією проблемою тіронійців є традиційно високий рівень споживання алкоголю і наркотиків. Як серед природнонароджених, так і серед клонів є мільйони практично непрацездатних наркоманів. Обидві громади – людська і клонська – взяли на себе клопіт утримання цих осіб суспільним коштом, що відволікає значні ресурси та створює безліч соціальних негараздів. Наркомафія, поряд з контрабандистами формує численну і розгалужену злочинну складову тіронійського соціуму.

Більшість з працюючого населення Тіронії – оператори, техніки та інженери з обслуговування виробничого та комунікаційного обладнання. В копальнях та на периферійних рудних провінціях використовують клонів. Природнонароджені громадяни колонії контролюють та обслуговують складніші виробничі процеси, в тому числі і на хімічних фабриках. На позаатмосферні військові підприємства, на орбітальні поселення та наукові бази клонів взагалі не допускають. Натомість на фермах, плантаціях їстивних водоростей та на фабриках молекулярно-синтезованої та циркулярно-відновленої їжі працюють сотні тисяч клонів. Це століттями гальмує процес роботизації харчової промисловості. Спроби замінити клонів роботами незмінно призводять до заворушень і повстань.

Статус «малого світу» і право представництва в Сенаті Тіронія отримала у 288 році, а з 365 року представництво в Сенаті було розширено до одинадцяти осіб. Політично активні колоністи у своєму протистоянні з корпораціями завжди апелювали до імперського уряду. У найтяжчі для Імперії часи Тіронія незмінно зберігала вірність центральній владі. Ще за доби Еарлана ІІ на орбіті планети здійснювались ремонт та відновлення військових кораблів. А з кінця минулого століття Тіронія з ремонтної бази Зоряного Флоту перетворилась на одного з головних постачальників корабельних двигунів. Перший орбітальний завод з повним виробничим циклом почав виробляти рушійні секції зорельотів у 397 році.

Сумнівну славу Тіронії принесли тривалі конфлікти між природнонародженими колоністами і робочими клонами. Кількість останніх завжди у кілька разів перевищувала число повноправних громадян. Всі без винятку повстання клонів на Тіронії відзначались безпрецедентною жорстокістю та непримиренністю. Число жертв з обидвох боків обчислюється десятками й навіть (як під час повстання 356 року) сотнями тисяч. Відповідальний за безпеку колонії Четвертий флот незмінно придушував клонські революції, проте їхні негативні наслідки відчуваються й дотепер.

В останні десятиліття відбувалось подальше розмежування клонської громади і суспільства природнонароджених. Населені пункти планети фактично розділені на купольні міста, де живуть повноцінні громадяни, і на підземні поселення клонів. При цьому колоніальна адміністрація практично не контролює ситуацію в місцях компактного проживання робочих клонів. Усі спроби встановити в підземних поселеннях регулярну владу колонії закінчуються безжальним терором проти адміністраторів та правоохоронців. Контроль там здійснюють релігійні авторитети, мафіозні ватажки та виборні шерифи з клонів. Навіть короткочасне вимушене або випадкове перебування природнонародженого на території, де діє формальна юрисдикція клонських шерифів, містить смертельну небезпеку для нього.

Характерний для правління династиї Ойзеле процес поступової соціальної інтеграції клонів і напівкровок у людське суспільство практично не зачепив Тіронії. Жоден з клонів не увійшов до органів самоврядування колонії, жоден не отримав ані офіцерської, ані сержантської посади в поліційних підрозділах. Навіть серед комунальних техніків кількість клонів та напівкровок не перевищує двох відсотків. Відчуження між людьми і клонами зберігається на Тіронії у параметрах середини минулого століття, і, на думку більшості соціологів, загрожує колоністам новими кровопролитними революціями.